Зустріч з весною (за поезіями Богдана-Ігоря Антонича)



Весна, виявляється, кожного року різна: то вона довго спить, а потім враз пробудиться. А то, буває, уже й сніги зійдуть, уже й зелень готова вибухнути живим цвітом, а вона все ще чомусь зволікає. Та неодмінно відбувається одне: весна завжди настає. Про це дуже образно написав у вірші “Весна” поет Богдан-Ігор Антонич: “росте Антонич, і трава росте”. Мені теж здається, що я починаю рости тоді, коли приходить весна, росту разом із деревами, травою, різними квітами. А ще в поета таке прекрасне спостереження: зірки з’являються на небі навесні,

ніби хтось із рушниці вистрілює в небо. Можливо, весною вперше так яскраво починають сяяти зірки, ніби “зорі-кулі”.

Весна завжди багата на різні несподівані речі, коли раптом помічаєш те, чого раніше не помічав. Ось наприклад, якщо дивитися на місяць крізь дерева, які ледь-ледь почали випускати бруньки, то справді він здається поділеним на шматочки: “на вільхах місяць розкльовують зозулі”. До речі, чому зозулі, адже вони прилітають пізніше за інших? Та тому, що зозулі своїм “ку-ку” віщують вік і підтверджують те, що весна – це життя, де все росте й буяє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір есе краса ясунарі кагабата.
Ви зараз читаєте: Зустріч з весною (за поезіями Богдана-Ігоря Антонича)