Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (1 варіант)
“Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін… Ще все як було”, але вже через мить застало вчорашніх студентів “страшне, приголомшливе слово”: війна. Воно змінило все: душі людей, думки, почуття, все місто. Воно вимірювало в кожному Людину. І кожний оцінював себе.
Звичайні студенти, яким держава дала “відстрочку”, які закохувалися і мріяли про майбутнє, прагнули розгадати загадки минулого, сперечалися й приятелювали,
Подвиг звичайних людей в тому, що вони виконали заповіт професора історії: “В жорстокий наш вік, серед крові й дикунства, ота велика гуманістична трагедія не мусить загинути! Вона мусить бути збережена, і збережете її – ви!” Незважаючи на “ураган чорний, бушуючий, смертоносний”, яким уявлялася війна, вони пронесли в собі людяність, навчилися розуміти один одного, жертвувати собою заради інших. Вони, як сказав Духнович, – невмирущі, бо житимуть у пам’яті вдячних нащадків.
Звичайно, важкі обставини перших днів війни одразу ж виявили тих, хто не заслуговував зватися гордим іменем людини: полковника Дев’ятого, який у вояках бачив лише ресурси, що можна бездумно витрачати, самостріла Гладуна, Штепу, який побоявся йти на фронт, комсомольця Лимаря, який “судна” згоден носити, попихачем бути, аби в тилу, та не про них мова. Мова про подвиг звичайних студбатівців.
Мабуть, найяскравішим прикладом звичайної і водночас героїчної людини є Мирон Духнович. Він – випещена дитина люблячих батьків, мрійливий філософ, “факультетський вільнодум”, якого в жарт називали Сковородою, худий, сутулуватий “інтелектуаліст”, іде на фронт разом з усіма, боячись, аби на його плечі випало не менше тягаря війни, ніж на плечі товаришів. Духнович навчився убивати, він часто замислюється над причинами і наслідками цієї війни і війн взагалі: “Розумієш, Богдане, чимдалі почуваю все більшу потребу вбивати, вбити собі подібного, якого-небудь одноплемінника Шіллера, Гете. Іноді маю просто непереборне бажання випустити з нього дух. Чим це пояснити?” Опинившись перед скиртами, що ховали вибухівку, він розуміє, що не можна цього залишати фашистам, треба знищити зброю. Вчорашній студент чинить подвиг: жертвує собою заради друзів. І що головне – це для нього природний вчинок; Духнович не може зробити інакше. Так виявляли себе прості люди, пересічними і звичайними яких назвати не можу, бо вони – герої.
“Мине час, німецькі воєнні історики досліджуватимуть ці дні. Писатимуть, що раптові дощі завадили їхнім танкам вчасно взяти Умань, Білу Церкву, але ми знатимемо, що не про дощі то йтиметься, то буде сказано про тебе, піхото з горючими пляшками, про тебе, невеликий курсантський студбат, про вас, кадровики й резервісти, незліченні подвижники сорок першого року, що на смерть стояли на кривавих своїх рубежах.”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (2 варіант) Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. О. Гончар Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” – це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (3 варіант) Читаючи роман Олеся Гончара “Людина і зброя”, я іноді з жахом думала, як би я та мої друзі й знайомі повели себе в ситуації, подібній до тої, що в ній опинилися герої цього твору. Але як важко уявити, що сьогодні ти, випускник школи, сповнений мрій, сподівань, планів на життя, завтра не вступиш до учбового закладу, […]...
- Красиве й потворне в романі Олеся Гончара “Людина і зброя” “Творчість Олеся Гончара відзначається різко індивідуальним колоритом, він цілком органічний, і його ніколи не плутаєш із іншим. М’яка задушевність, тонке ліричне почуття, ненав’язливий романтичний аромат, на яких лежить печать самобутньої письменницької особистості”, – так сказав Євген Гуцало. І дійсно, ці риси властиві чи не кожному рядку роману “Людина і зброя”. Це перший масштабний антикультівський твір […]...
- Роман “Людина і Зброя” Олеся Гончара: автобіографічність твору Олесь Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві “ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності” (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження. Саме тому в романі “Людина і зброя” автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за долю планети Земля. Сам Гончар був прикладом […]...
- Релігійність доби атеїзму: “Сентиментальна історія” Миколи Хвильового, “Людина і зброя” Олеся Гончара Релігійність доби атеїзму: “Сентиментальна історія” Миколи Хвильового, “Людина і зброя” Олеся Гончара Одним із живучих марновірств сучасних людей є фанатична віра в “прогрес” – технологічний, соціальний, моральний. Багато освічених і мислячих людей уперто ігнорує докази всебічної деградації світового співтовариства. Те ж саме стосується й кожної людини. Як сказав Гейне, “людство йде вперед, людина лишається на […]...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) (3 варіант) Що для людини є найголовнішим у житті? Виявляється, право називатися людиною в будь-яких обставинах. Нехай тобі нелегко доводиться у житті, нехай тебе оточують безпринципні й нечесні люди, нехай уся планета стане для тебе тюрмою, але ти повинен зберегти свої принципи, бути вірним своїм ідеалам, бо ти, перш за все, Людина, якій підвладно усе. Саме так, […]...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) (2 варіант) Людині майже усе життя доводиться проходити через якісь випробування: великі чи малі. І тільки подолавши їх, вона може встановити, чи гідна вона називатися Людиною. Так, так, Людиною з великої літери. Адже по усьому світові розкидано безліч людців, які, мабуть, жодного разу і не замислилися” над цим питанням. Хіба б могли вони витримати те, що витримав […]...
- Найголовніше – у будь-яких обставинах залишатися Людиною (за романом “Тигролови”) (1 варіант) Не кожен твір може справити таке враження, як роман Івана Багряного “Тигролови”, – враження безвихідності, трагедійності життя. Здається, що опиняєшся сам серед тайги або у сталінських таборах, відчуваєш безпорадність та біль людей, розгубленість перед страшною силою – державою. Мене дуже вразив цей роман, наче зазирнув у глибини моєї душі, і я ніби на власні очі […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (1 варіант) Є в літературі імена, без яких годі уявити саму літературу. Письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова, Олесь Терентійович Гончар у своїх романах, повістях, новелах художньо досліджує життя кількох поколінь українського народу, в яких живе любов до чистого неба, до культури і глибинної історії роду. Таким є його роман “Собор”, який довгий час був під […]...
- Героїзм народів у Другій світовій війні (за романом Олеся Гончара “Прапороносці”) Героїзм народів у Другій світовій війні (за романом Олеся Гончара “Прапороносці”) I. “Згустки фронтових вражень” О. Гончара. (Студбатівцем розпочав війну Олесь Гончар у надросянських боях, закінчив мінометником, звільняючи Європу. Ця дорога довжиною майже в чотири роки позначилися могилами його бойових побратимів. “Якщо лишуся живим, розповім про вас… “, – клявся молодий солдат Гончар перед світлою […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) “Моя душа – храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) Вечірній дзвін, соборний дзвін на всю велику Україну… Що провіщає, чим бентежиться, за ким ридає? А сонце запалило куполи золотоверхі, й їхнє дивне сяйво лине в блакить небес, зливаючись з високим чистим дзвоном. Велика туга в ньому і тривога, і біль […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (3 варіант) Собор, соборність, єднання… Якого глибокого змісту ці слова! У них звучить сила мудрості, єдності, сила розуму народу, який цінує і поважає себе. Собор є головним образом однойменного роману Олеся Гончара. Побудували його ще в далеку героїчну епоху козаччини наші талановиті предки, створили справжній шедевр: “… музика отих гармонійного піднятих у небо бань куполів, вона ж […]...
- “Ти знаєш, що ти людина?” (за романом Івана Багряного “Тигролови”) (2 варіант) Про Людину з великої літери читаємо ми у романі Івана Багряного “Тигролови”. Про людину, що живе за моральним кодексом своїх пращурів, про людину, для якої честь і благородність – не пусті слова, про людину, що любить життя і має до нього могутню волю, розуміє, що життя одне і прожити його слід не тільки так, щоб […]...
- “Ти знаєш, що ти людина?” (за романом Івана Багряного “Тигролови”) (1 варіант) Як великого гуманіста, борця за справедливість знають відомого українського письменника Івана Багряного (справжнє прізвище Лозов’яга) у світі. Його твори завжди підносили такі людські чесноти, як доброта, вірність обов’язку, несхитність на вибраному шляху, патріотизм, чесність із людьми і самим собою тощо. За це й страждав він, ув’язнений, засуджений, висланий до страшного й холодного БАМлагу на Далекому […]...
- Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни в романі О. Гончара “Прапороносці” (3 варіант) Звістка про війну ввірвалась у життя Олеся Гончара, коли той був студентом. Маючи можливість евакуюватись, він, однак, пішов у райком комсомолу, щоб стати бійцем добровільного студентського загону. Пройшовши війну, виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною, Гончар прагнув якнайскоріше виконати ще один свій обов’язок – обов’язок письменника – “скоріше вилити на папір те, що переповнювало душу”, те, […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (2 варіант) “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (ІІ варіант) Душа людська… Що воно таке? Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це “дещо” душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа – добра, свята, рідна… І значно рідше ми […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (4 варіант) Мабуть, немає письменника, в творчому доробку якого не було б твору, присвяченого якійсь вічній проблемі. У XX столітті, столітті науково-технічної революції, митців особливо почала цікавити проблема духовності людини, народу. Одним з українських письменників, що порушив цю проблему, був Олесь Гончар. Його роман “Собор” присвячено саме боротьбі духовності і бездуховності, в ньому він доторкнувся до глибин […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (1 варіант) Людина – це не степова рослина перекоти-поле, яку осінній вітер жене степом. Передусім, у неї є душа. У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ше собори… Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям. […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (2 варіант) Моя цивілізація тримається на культі Людини, що пробивається крізь осіб. Віками вона прагне показати Людину, так само, як вчить крізь каміння бачити Собор. Екзюпері Роман Олеся Гончара “Собор” у свій час виявився просто вибуховим явищем в українській літературі, оскільки автор звертається в ньому до самих першооснов людського буття, його найвищих цінностей, як-от святині народного духу, […]...
- Показ війни як трагедії народу (за романом Ю. Яновського “Вершники”) (3 варіант) Так проходили дні, місяці і, нарешті, роки. По селах, містах і містечках Лютувала громадянська війна. М. Хвильовий. Багато хто з українських письменників відтворив події громадянської війни в Україні, бо багатьох із них вона торкнулася особисто. Та це й не дивно, бо, мабуть, не було такої людини, яку б не зачепила війна. Розглядаючи події того часу […]...
- Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни в романі О. Гончара “Прапороносці” (1 варіант) Судилося долею видатному українському письменнику О. Т. Гончару на власні очі побачити жахіття війни, пережити його. Мабуть, доля розпорядилася так, аби майстер слова розказав правду про події 1941-1945 років, про величезний ратний подвиг радянського народу, про ціну життя і смерті, про пам’ять і вірність, про радісну і гірку водночас (адже не повернеш загиблих, не порадієш […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант) Душа людини – вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману “Собор”, розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору – архітектурної пам’ятки козацьких часів. Що таке, власне кажучи, собор у […]...
- Людина – головний герой Олеся Гончара Людина – головний герой Олеся Гончара Визнання прийшло до Олеся Гончара з першого твору. Вчорашній фронтовик, за плечима ще нема й тридцяти, опубліковано лише початок трилогії “Прапороносці” – і раптом критика заговорила про нього як про зрілого художника. Для письменників його покоління визначальною, випробувальною в житті й творчості смугою стала друга світова війна. Пройшовши курс […]...
- Кожна людина має право на життя (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”) (1 варіант) Ф. М. Достоєвський – справжній знавець людської душі, який усе життя відстоював ідеали гуманізму та справедливості, людина, для якої сенс життя полягав у дотриманні християнських ідеалів любові до ближнього. З християнських позицій усі люди на землі – рівні. Кожна людина, незалежно від своєї суспільної, соціальної значущості, має право на життя. Головний герой роману Ф. М. […]...
- Бережіть собори душ своїх (за романом О. Гончара “Собор”) В історії кожної літератури є книги, які позначають сходження культури народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою є “Собор” О. Гончара. Роман стверджує силу і красу людського духу, історичної пам’яті. Він присвячений темі збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь народу, захисту цих здобутків. Усім філософським змістом роман “Собор” […]...
- Кожна людина має право на життя (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”) (2 варіант) Головний герой роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”, Родіон Раскольников у неспокійні та нещасливі роки молодості, коли заїли злидні, розчарування, побудував надзвичайно цікаву, але небезпечну теорію. Відповідно до цієї теорії кожна людина, яка відчуває у собі надзвичайну силу, скоріше за все розумову, та почуття справедливості, має право перетворювати дійсність, керуючись своїми переконаннями, а не загальноприйнятими […]...
- Соціальна небезпечність Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Соціальна небезпечність Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) З розвитком суспільства, з приходом нових ідей, з покращенням духовного стану суспільства дуже часто з’являються й негативні елементи. Так, наприклад, було після Національно-Визвольної війни українського народу у XVІІ-му столітті, з’явилися деякі полковники, які захищали лише свої інтереси, робили все тільки для себе… Так сталося і СРСР. […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (2 варіант) Справжня патріотка, Леся Українка у своїх творах прославляє борців, які здатні на будь-які тортури заради щастя народу. Поетичне гасло її – служіння поета народові. Саме таким поетом був Т. Шевченко, оспіваний авторкою у вірші “На роковини Шевченка”. Л. Українка вдячна Кобзареві, що він не спокусився принадами багатства та ситого життя, “обрав свою вбогу ниву”. Із […]...
- Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни в романі О. Гончара “Прапороносці” (2 варіант) Роман “Прапороносці” сучасний читач може сприймати по-різному, тому що здається, що твір аж занадто просякнутий радянською ідеологією, що, звичайно, прикметно для того часу, коли він був написаний. Однак, якщо таки “продертися” крізь певну часову заангажовність, то відчуваєш справжню красу людського душевного зростання, випробуваного війною, загартованого нею, красу людських стосунків, врешті, любов до країни, до світу […]...
- Краса вірності (за романом О. Гончара “Прапороносці”) Роман “Прапороносці” О. Гончара – роман-трилогія про Велику Вітчизняну війну. У ньому виразно виявилась одна з найхарактерніших особливостей мистецтва – показ особистості органічному зв’язку з колективом, глибоке розкриття її найпотаємніших роздумів, що сягають людинознавчих проблем, розуміння нею “краси вірності”. Проблема “краси вірності” розкривається через образ Брянського і Шури Ясногорської. Чистотою, якоюсь світлою ясністю оповитий образ […]...
- Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Той будує, той руйнує… Т. Г. Шевченко “Сон” “Чи світ іде до того… що на арену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник… ” – говорить професор Яворницький у романі О. Гончара “Собор”. Будівники зводять величні споруди, вирощують сади і хліб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (3 варіант) Слово – єдина зброя в боротьбі з кривдою і неправдою. Поет, озброєний словом, повинен стати ватажком рідного народу й активно діяти на його користь. Великий Кобзар своїми творами прокладав шлях розвитку нової української літератури, і цим шляхом пішли наступні покоління письменників. Леся Українка народилась через десять років після смерті Шевченка. Творчість Великого Кобзаря будила любов […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (1 варіант) Леся Українка рано почала займатися літературою. Писала вона завжди українською мовою, любила українські пісні. Як відомо, великий вплив на неї мала і творчість Т. Шевченка. Тому не дивно, що Леся Українка присвятила геніальному Кобзареві вірш, в якому яскраво зображено вплив Шевченка на всю українську літературу та на розвиток української духовності. Леся Українка вважала слово найгострішою […]...
- Мої роздуми після прочитання роману О. Гончара “Прапороносці” Війна… Війна – це завжди трагедія. Трагедія народу, трагедія людини, трагедія душі… Війну можна порівняти з іспитом з предмета, що має назву життя. І головними його вимогами є навіть не глибокий розум, а безстрашне серце, добра душа та сталева воля. Війна не визнає жінок чи чоловіків – для неї залишаються тільки воїни… Кожна людина на […]...
- Показ війни як трагедії народу (за романом Ю. Яновського “Вершники”) (1 варіант) Народжений і вихований українським степом, Юрій Яновський одержав від природи романтичне світовідчуття. Він закроєний був на високе місце в царині художнього слова і зайняв його поруч із найвидатнішими постатями національної культури. У середині 30-х років XX століття Юрієм Яновським був написаний дивний і прекрасний історико-революційний роман у новелах “Вершники”, сповнений трагізму і водночас світлої радості […]...
- “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом О. Гончара “Собор”) У творчості Олеся Гончара роман “Собор” посідає особливе місце. Передусім – актуальністю піднятих у ньому проблем. Його читання незмінно спонукає до роздумів. Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але зображується Ярослав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської […]...
- Людська праця й людина за радянських часів (за творами О. Гончара “Кресафт”, “Соняшники”, Ю. Мушкетика “Суд”, О. Довженка “Щоденник”, “Україна вогні”) Багато з нас, людей нового покоління, навіть і не знають, що означає слово колгосп. А це ж ціла доба в історії нашого народу, причому, чи не найтрагічніша. Сама по собі ідея колективних господарств непогана. Але за роки радянської влади вона зазнала такої трансформації, що перетворила людей на рабів, відбила у них любов до землі-годувальниці. Герой […]...
- Філософія буття в романі О. Гончара “Собор” (2 варіант) Роман Олеся Гончара “Собор” – роман філософський, в якому автор не просто розкриває важливі морально-філософські категорії, але й передусім ставить проблеми духовності своїх сучасників, пошуки ними сенсу буття, збереження історичної пам’яті й наступності поколінь, визначає витоки духовного нігілізму й споживацтва, байдужості у ставленні до національних святинь. Героями роману є прості люди із селища Зачіплянка. Старше […]...
- “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..” (за романом О. Гончара “Собор”) Невдовзі після створення роману “Собор” Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: “Щойно прочитав “Собор”. Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять… ” Саме так і сталося. Роман “Собор” довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений… Я думаю, ця заборона була прямим […]...
- Для чого людина приходить у цей світ (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Людина – найзагадковіша у світі істота, яку Бог наділив душею і розумом. І в своїх діях вона керується саме цими чинниками, що роблять людину вищою за тваринний світ. Але людина – частка природи і цього тваринного світу, і може статися так, що звірячі інстинкти переважать її людське єство. І тоді це вже н$. людина, а […]...
Вирш рудаки.