Боротьба добра і зла в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”(1)



Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – це талановите художнє дослідження української дійсності від зруйнування Січі до так званої “голодної волі”, тобто пореформених років. У ньому знайшли відображення чимало соціальних, національних, історичних, побутових проблем. Але весь твір пронизують болісні роздуми автора над співвідношенням у житті світлих та темних сил.

Споконвічно точиться на землі боротьба між добром і злом, якій не видно кінця. І поле тієї боротьби – людська душа. Не випадково центральний персонаж твору

Чіпка Варениченко – людина складної долі й не менш складної натури. Напевно, ніщо так яскраво не ілюструє авторських роздумів над співіснуванням добра і зла у людській природі, як борсання сильної людини між цими двома протилежними началами.

Незаконнонародженість Чіпки стала початком його неприкаяності. Ще змалку він відчув, що таке людська кривда. Ні його мати, ні він сам не були винні в тому, що батько його виявився двоєженцем. Відтоді, як з’ясувався цей факт, Чіпка приречений на глум і знущання.

Його звідусіль гнали та цькували, не брали до своїх ігор діти. Тоді вперше закипіла в дитячому серці ненависть

до жорстоких людей. Це був перший злий засів, проростанню якого перешкоджала баба Оришка, що намагалася привчити онука прощати людям. Чіпка у дитячій наївності своїй питав Бога, чому той не хоче скарати лихих, щоб вони не кривдили добрих? Але минав час – а Бог не карав неправедних.

Тоді недоля та неволя, у якій зростав Чіпка та жили близькі йому люди, почали пробуджувати у його серці ті давні зерна ненависті.

Наруга над улюбленим дідом Уласом, якого на старість зробили панським попихачем, та розповідь про батькове безталання пошматували на клапті те всепрощення, яке намагалася прищепити Чіпці баба Оришка. Він все більше почав нагадувати людям свого батька: був такий же волелюбний, не терпів принижень, мав гідність, яка в людських уявленнях не в’язалася з убогістю.

Праця коло свого господарства, розрада від матері та надії на майбутнє до якогось часу приспали його бунтівний дух. Роздуми про неправду, що панує у світі, вкотре обсіли голову молодого парубка, коли громада відсудила за хабара їхню землю іншому чоловікові.

Чіпка пустився берега. Він запив і поволі розтринькав все те добро, яке надбав важкою працею разом з матір’ю. До нього пристало непевне товариство п’яниць і пройдисвітів, до якого входили Лушня, Пацюк і Матня. В такій компанії хлопець навчився пити і красти.

Проте навіть тоді, коли Чіпка став цілком “своїм” серед цих гультіпак, він все рівно залишається недосяжно вищим від них, бо це п’є та гуляє відчай та зневіра. В горілці не тоне його постійне прагнення правди. Саме її шукаючи, Чіпка приходить до висновку про необхідність всіх зрівняти і бере цю місію на себе. Зло в його душі почало “самовдосконалюватися”: воно притлумило добро тим, що “мета виправдовує засоби”, і допомагало Чіпці приховувати своє справжнє обличчя. Вдень він порався по господарству, тішачи цим очі матері та людей, вночі займався грабунком: “Ні бог, ні люди не страшні йому… Бог страшний злому, а Чіпка дума, що він добрий, а лихі люди його дратують… “

Для порівняння із Чіпкою у творі виведено образ Грицька Чупруненка. Їхні долі дуже схожі між собою. Обидва невеликих статків, обом випало тяжко працювати на чужих людей, щоб хоч трохи зіп’ястися на ноги. Проте у Грицька годі шукати Чіпчиної запальності і небайдужості. Він весь позитивний, працьовитий, добропорядний, благонадійний і цілком глухий до чужого горя. Це про таких, як він складено приказки: “Моя хата скраю, я нічого не знаю”, “Своя сорочка ближче до тіла”.

Чіпка мав велику душу, у злі чи в добрі, велику і відкриту для людей. Хоч непутящий був, хоч понівечену людьми і панською неволею мав натуру, проте завжди думав не лише про себе, а й про всіх тих людей, кого обійшла добра доля. І кривда діда Уласа, і панська зневага до “мужиччя” у земстві – все те знаходило відгук у серці Чіпки. “І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони… “

Але поволі зло із засобу покари неправедних і неситих людських здирників стало для Чіпки самоціллю. Займаючись розбоєм, він сп’янів від крові і від усвідомлення власної сили та влади над людьми. Незчувся, як перейшов межу і зарізав вісім невинних душ – всю сім’ю козака-хуторянина Хоменка, включаючи маленьких дітей.

Отак, в пошуках правди, зайшов Чіпка етапом аж у Сибір. Злу властиво маскуватися у своїй боротьбі за людську душу, але добро не може використовувати засоби зла. Людина, яка здатна заподіяти лихо ближньому, не може служити добру, якими б високими ідеями вона не керувалася. Чіпка довів це своїм безталанним життям.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір опис дуба 4 клас.
Ви зараз читаєте: Боротьба добра і зла в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”(1)