Іван Вагилевич – Біографія
Іван Миколайович Вагилевич (*2 вересня 1811 -†10 червня 1866) – священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.
Український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Псевдоніми – Вагилевич Далибор, Волк Заклика.
Народився в сім’ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області). Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.
Був одним із зачинателів нової української
У 1846-1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району).
Під час “весни народів” Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію
Після розгрому революціонерів кардинал Михайло Левицький позбавив Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив підтримку своїх покровителів – князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер – Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Вагилевич пропрацював лише дев’ять місяців у 1851 на посаді кустоша (директора) бібліотеки.
Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: він був перекладачем української мови, друкував статті в “Газеті львівській”, коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року він одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті
Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, проте існують твердження, що ця могила не автентична.
Вершники аналіз.