Іван Вагилевич – Біографія

Іван Миколайович Вагилевич (*2 вересня 1811 -†10 червня 1866) – священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.

Український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Псевдоніми – Вагилевич Далибор, Волк Заклика.

Народився в сім’ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області). Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.

Був одним із зачинателів нової української

літератури в Галичині. Співавтор збірок “Зоря” у1835 році (заборонена цензурою) та “Русалка Дністровая” у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства й видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував “Руську трійцю”. Через діяльність у ній Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він закінчив семінарію.

У 1846-1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району).

Під час “весни народів” Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію

та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Став редактором газети угруповання української шляхти “Руський Собор” “Дневник руський” і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.

Після розгрому революціонерів кардинал Михайло Левицький позбавив Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив підтримку своїх покровителів – князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер – Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Вагилевич пропрацював лише дев’ять місяців у 1851 на посаді кустоша (директора) бібліотеки.

Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: він був перекладачем української мови, друкував статті в “Газеті львівській”, коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року він одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті

Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, проте існують твердження, що ця могила не автентична.