Мирон Катранник – ідеал селянина і людини (за романом В. Барки “Жовтий князь”)
Мирон Данилович Катранник – один із головних героїв роману В. Барки “Жовтий князь”. Це звичайна сільська людина. Але він увібрав у себе мудрість усього хліборобського, роду, християнсько-моральні принципи своїх пращурів. І це в найтяжчі часи допомогло йому жити гідно, не втрачаючи людської подоби і не продаючи душу.
Катранник постійно мучиться думкою: за що ж таку кару наслано на його народ, на родину? І який вихід? Сумно дивиться він на уповноваженого по заготівлі хліба і розуміє, що такий “переступить хоч закон, хоч що!”, “прикрутила
Коли
У Мирона Даниловича була можливість врятувати себе і сім’ю. Але для цього треба було зрадити віру, довір’я односельців – віддати владі коштовну церковну чашу, народну святиню. І він терпить знущання, побої, переборює спокусу, дивлячись на мішок борошна і – не зраджує, воліючи краще вмерти.
Катранник, сам у біді, намагається допомогти іншим. Він не відганяє слабшого від мерзлого коня, а ділиться з ним, заходить до товаришів підтримати хоч словом, співчуває рядовим колгоспникам, дітям-сиротам із притулку. “Тихий і добрий до всіх”, “був світлий словом і серцем до них , як при небі,- ніколи не чули окрику “недоброго”, “не сварилися ніколи і жили гарно” – так характеризує свого чоловіка Дарія Олександрівна, гірко сумуючи при його втраті.
Працьовитий, розсудливий, твердий у вірі і своїх моральних принципах, Мирон Данилович був совістю односельців, їх порадником. Він був, як і більшість селян, покірним долі, безпорадним у страшних обставинах, справжнім носієм української ментальності. Загибель його і більшості членів його родини підкреслює ще раз жахливу національну трагедію українського народу під час штучного голодомору 1932-1933 рр.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Доповідь художній диво світ поруч.