Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Новаторство драматургії Чехова
Новаторство драматургії Чехова
Новаторство Драматургії Чехова
Новаторство Чехов-драматурга одухотворене відчуттям цілісної нероздільності мистецтва і життя, творчості людини і всієї його діяльності, у різних областях.
Сам Чехов ніколи не говорив про своє новаторство. Незмінно стриманої і скромний, він тільки часом дивувався чудності того, що виходить з-під його пера. У листі А. С. Суворину він так відзивався про “Лісовика”: “П’єса жахливо дивна, і мені дивно, що з-під мого пера виходять такі дивні речі” (4 травня 1889 року). Працюючи над “Степом”, він
Незвичайними, нетрадиційними, дійсно “дивними” здавалися багатьом сучасникам і повести і розповіді Чехова. Але коли мова йде про нього як про драматурга, ця із самої глибини творчості антишаблонність, що йде, здається вираженої ще більш різко.
Звикли говорити про взаємозв’язок прози і драми Чехова, про те, що його розповіді драматичні,
“Чех-драматург дозрівав повільніше Белетриста, – зауважує А. Роскин. – Але разом з тим процес дозрівання Чехов-драматурга відбувався швидше, від старого театру Чехова відштовхувався більш бурхливо й у відомому змісті більш демонстративно, чим від старого – у мистецтві прозаїчного оповідання”.
Чех-прозаїк завойовував визнання набагато більш спокійним, іншим шляхом, ніж Чех-драматург. Починаючи з першої ж поставленої його п’єси – “Іванов” – і до останніх днів він вислухував докори в порушенні правил, законів і звичаїв сцени, у зневазі до її канонів, казавшимся в ту пору непорушним.
“Одне скажу: пишіть повість, – категорично заявляв Чехову А. П. Ленский із приводу “Лісовика”. – Ви занадто презирливо відноситеся до сцени і драматичної форми, занадто мало поважаєте них, щоб писати драму”.
“Ви надто ігноруєте сценічно вимоги”, – вторив йому В. И. Немирович-Данченко.
“Чехов занадто ігнорував “правила”, до яких так актори звикли і публіка, звичайно”, – відзивався про ту ж п’єсу А. С. Суворин.
Та й сам Чехов написав, як ми пам’ятаємо, із приводу тільки що завершеній “Чайці”: “Почав її forte і закінчив pіanіssіmo – усупереч усім правилам драматичного мистецтва” (А. С. Суворину, 21 листопаду 1895 року).
Пройшли роки, десятиліття, і от що говорить і Чехову сучасний англійський драматург Дж.-Б. Пристли: “Власне кажучи, то, що він робить, – це перекидання традиційної “гарно зробленої” п’єси нагору ногами, вивертання неї навиворіт. Це майже як якби він прочитав якісь посібники з написання п’єс, а потім зробив би всі назад тому, що в них рекомендувалося”.
Перше правило, проти якого виступив Чехов, полягало в тому, що єдність п’єси грунтувалося на зосередженості всіх подій навколо долі головного героя.
Правда, у двох перших п’єсах – “Бездоглядності” і “Іванову ” – цей принцип начебто не порушений. Але і говорити про единодержавии героя в традиційному змісті отут не приходиться. Дійсно, і Платонов, і Іванов – у центрі всього совершающегося в п’єсі, однак самі вони зробити нічого не можуть. Вони повинні “рухати сюжет”, але неспроможні як діячі, що навіть як діють осіб.
Ми бачили, що всі інші герої підступають до Іванова з радами, пропозиціями, домовленостями, прожекторами. Але він не слухає нікому, страждає, мучається, кається, корить і обвинувачує себе. Єдина дія, на яке він виявляється здатним, – самогубство.
Звичайно коли героєві приділяється головна роль, він виступає з якоюсь ідеєю або програмою, переслідує яку 0те важливу мету або ж одержимо надзвичайною пристрастю. Можна сказати, що чеховський герой не витримував іспити ролі головного діючої особи. Немає в нього ні “загальної ідеї”, ні пристрасті.
Глибока закономірність була в тім, що Чехов відмовився від принципу единодержавия героя – так само як він відмовився від активної, явно вираженої авторської позиції в оповіданні. Для письменника з його об’єктивністю, подоланням заданості, з його увагою до звичайної людини – саме для нього звільнення від принципу безроздільного господствования героя було природно.
Принцип цей похитнутий у “Лісовику” і цілком відкинуть у “Чайку”.
Історія написання “Чайки”, оскільки можна судити по записних книжках, показує, що спочатку чорнові замітки групувалися навколо Треплева. Але поступово інші персонажі, з якими зіштовхувався молодий художник, знаходять суверенність, виходять з оточення головного героя й утворять нові центри, нові “вогнища” сюжету.
П’єси Чехова, названі по імені героя, – “Іванов”, “Лісовик”, “Дядько Ван”. Вищої зрілості досягає він у п’єсах “Чайку”, “три сестри”, “Вишневий сад” – їхній вже озаглавити ім’ям якогось одного героя неможливо.
Однак те, що Чехов відмовився від принципу единодержавия героя, зовсім не означало, що всі діючі особи стали рівноцінними. Немає єдино головного героя, але дія будується так, що увесь час якийсь один персонаж на мить цілком опановує увагою читача і глядача. Можна сказати, що п’єси зрілого Чехова будуються за принципом безперервного виходу на головне місце те одного, те іншого героя.
У “Чайку”, у першій дії, у центрі те Треплев зі своїм бунтом проти рутини в мистецтві, те Маша, що визнається Дорнові, що любить Костянтина Треплева. А потім “висувається” Ніна, що мріє ввійти в коло обранців, людей мистецтва, мазунів слави. Потім вся увага залучає до себе Тригорин, що розповідає про свою каторжну письменницьку працю, і т. д.
Начебто промінь прожектора висвітлює не одного головного виконавця, але сковзає по всьому просторі сцени, вихоплюючи те одного, те іншого.
У “Чайку”, “Трьох сестрах”, “Вишневому саду ” немає одного головного героя, за яким була б закріплена вирішальна роль. Але кожен немов чекає своєї години, коли він вийде і займе, нехай ненадовго, роль головного, опанує увагою читача і глядача.
Особливе значення одержали в Чехова другорядні персонажі. Ми бачили, наприклад, що в “Вишневому саду” Епиходов характерний і сам по собі й у той же час щось невдачливе епиходовское відчувається в характері й у поводженні інших мешканців саду. Так само розширювалися характерні прикмети, звички, прислів’я епізодичних персонажів – “фокуси” Шарлотты, слівце Фірса “недотепа”. На місце головного героя стають “поперемінно-головні” персонажі. А ті, хто на перший погляд десь на периферії сюжету, знаходять узагальнено-символічне значення. Тінь “недотепства” падає на багатьох персонажів “Вишневого саду” і тим самим непомітно, майже невловимо, зв’язує все що відбувається.
Таким чином, покінчивши з единодержавием героя, Чехов знайшов нові “сполучні” засоби для побудови своїх п’єс. І це було завоюванням для театру ХХ століття в цілому. У наш час уже нікого не спантеличить многогеройность п’єси і почергове висування на перший план різних героїв, коли “головні” і “неголовні” персонажі немов міняються місцями.
У романі сучасного американського письменника Курта Воннегута “Сніданок для чемпіонів, або Прощай чорний понеділок” автор, що безпосередньо бере участь у дії, зображує письменницю Беатрису Кидслер. Він не випробує до неї ніякої поваги: “Я вважав, що Беатриса Кидслер, заодно з іншими старомодними письменниками, намагалася змусити людей повірити, що в житті є головні герої і герої другорядні… “. Навряд чи можна вважати випадковим, що Воннегут надзвичайно високо оцінює Чехова – художника і людини.
Рішуче відмовилася від принципу единодержавия героя італійська неореалістична кінодраматургія. У картині “Рим, 11 годин ” ми не знайдемо головної колії сюжету, що прокладається ведучим героєм. У 1979 році на ХІ Московському міжнародному кінофестивалі демонструвався італійський фільм “Пробка”. Тут також “многоканальный” сюжет. В автомобільній пробці застрягли популярні кіноартисти, бос і адвокат, небагате сімейство з вагітною дочкою, водій фургона, красуня, троє бандитів – гвалтівників, подружня пара, що сперечається через забутий ключ, хвора дитина – він не просипаючи спить – і т. д. Усі вони рівноправні перед автором – нікому не віддається перевага. Кожний, коли доходить до нього черга, стає ненадовго головним і поступається місцем наступний.
Здається, у цьому – об’єктивне продовження традиції Чехова – драматурга.
Однак, продовжуючи традицію Чехова, багато італійських кінодраматургів виявляються не в силах удержатися на його висоті. У тій же кінокартині “Пробка” децентралізація сюжету приводить до розсипання матеріалу; долі персонажів слабко зв’язані між собою. Розвиток дії йде без напруги, що підсилюється. Звідси – відчуття внутрішньої статичності. Усе це, звичайно, від Чехова далеко.
Друге, зв’язане з першим, “правило”, рішуче спростоване Чеховим, полягало в тім, що п’єса будувалася на якомусь одній події або конфлікті. Як переборювалося це правило, найкраще видно на прикладі п’єси “Лісовик”, де усі будувалося на самогубстві Жоржа Войницкого. Ця п’єса була перероблена: у “Дядьку Вану ” головної події – пострілу Войницкого – немає. Герой робить мляву спробу самогубства, але потім, махнувши рукою на всі, повертається до колишнього безнадійного життя, що для нього краще смерті.
У “Чайку” Треплев кінчає самогубством, але цей постріл нічого не змінить у житті Тригорина і навіть Аркадиной, матері Треплева. Можна припускати, що відхід Треплева остаточно погасить останній просвіт у душі Маші. Однак вважати цей постріл вирішальної в розвитку дії п’єси – у тім змісті, як говорилося про постріл “дядька Жоржа”, – основ немає.
У “Вишневому саду” начебто б у центрі – головна подія : продаж маєтку. Однак це не так або не зовсім так. І не тому тільки, що дія продовжується і після торгів (уся четверта дія ). Але головним чином тому, що реальна подія – продаж з аукціону – як би розчинено, розсіяно в дивному світлі. Те, що повинно викликати реакцію, протидію, спроби щось почати в мешканців саду, насправді начебто залишається без діючого відгуку.
“П’єса ця не про те, як забивається будинок або продається сад, – пише Дж.-Б. Пристли в згадуваній роботі. – Тоді “про що” же вона? Вона про час, про зміни, про нерозсудливість, і жалях, і щасті, що вислизає, і надії на майбутнє”. У цих словах передана важлива риса художнього мислення Чехова: для нього взагалі події, учинки – це ще далеко не усі. Головне не те, що робить людину, але що при цьому в його душі з не те, що робить людину, але що при цьому в його душі відбувається.
Герой “Нудної історії” міркує: “Коли мені колись приходило полювання зрозуміти кого-небудь або себе, то я брав до уваги не вчинки, у яких всі умовно, а бажання. Скажи мені чого ти хочеш, і я скажу хто ти”. Бажання, а не вчинки – нехай це визначення коротке, самоочевидно неповно, воно наближає нас до атмосфери творів Чехова. І воно перегукується з багатьма його висловленнями”.
Закінчивши “Вишневий сад”, Чехов пише О. Л. Книппер: “Мені здається, що в моїй п’єсі, як вона ні нудна, є щось нове. В усій п’єсі жодного пострілу, до речі сказати” (25 вересня 1903 року).
Це “до речі сказати” дійсно дуже до речі: ми бачимо, як з’єднані у свідомості автора, що завершує свій шлях, “щось нове” і “жодного пострілу” і як далеко він пішов від тієї пори, коли працював над “Лісовиком” і писав: “… не можна ставити на сцені заряджена рушниця, якщо ніхто не має виду вистрілити з нього” (А. С. Лазарєв-Грузинському, 1 листопаду 1889 року).
Чехов відмовився від вирішальної події… Але помиляються ті, хто беззастережно пише про бессобытийности сюжет у його п’єсах. Подія не зовсім відкинута – точніше сказати, воно відсунуто і безперервне відкладається. Джерелом драматичної напруженості стає не сама подія, але його чекання. Як дамоклов меч нависає воно і не разить – тим і сильніше ефект, що подія може, повинне відбутися, вибухнути.
Згадаємо формулу Сорина – “людина, що хотів”. Її могли б повторити і застосувати до себе багато інших персонажів “Чайки”. Хіба для Маші найважливіше те, що вона вийшла заміж за вчителя і родила дитини? Ні, найважливіше – чекання щастя, хоча ясно: його не буде; надія, хоча її любов безнадійна.
Герої п’єс називаються “діючими особами “. Але в Чехова саме це поняття змінилося. Між “особою ” і “дією” виникли нові, складні відносини.
Три сестри з однойменної п’єси – три “чоловіки, що хотіли”. Мріяли їхати в Москву, тужили, чи ледве не марили нею, але так і не виїхали.
Дядько Ван почне бунт проти професора, стане в нього палити, але не потрапить і не скінчить життя самогубством. Усе залишиться по-старому. В усьому, що він робить, почувається якесь “недо”. Бунтував проти свого колишнього кумира – і капітулював. Намагався завоювати любов Олени Андріївни – і не зміг.
Доктором Астровым захоплені Соня, а також Олена Андріївна. Але кінчається все це в п’єсі нічим – подій за цими захопленнями не пішло. І почуття Астрова до Олени Андріївни теж містять у собі “недо”, теж кінчається нічим. Воно говорить їй на прощання: “Якось дивно… Були знайомі і раптом чомусь… ніколи вже більше не побачимо. Так і усі на світі… “.
Так само як Чехов змінив поняття “діюча особа “, вона наповнив новим змістом і слово “подія “. Часто це – недоподія, напівподія або зовсім не подія, повна напруженості.
Якщо звичайна п’єса розповідає, що відбувається, то в Чехова часто сюжет і полягає в тім, що не відбувається, не може відбутися. Його п’єси – своєрідний “зала чекання”, у якому сидять, розмовляють, нудяться герої.
Артист Художнього театру А. Л. Вишневський згадує: “Чехов поділився з мною планом п’єси без героя. П’єса повинна була бути в чотирьох діях. Протягом трьох дій героя чекають, про нього говорять. Він те їде, те не їде. А в четвертій дії, коли усі вже приготовлено для зустрічі, приходить телеграма про те, що він умер”. І Вишневський додає: “План цей дуже характерний для Чехова”.
Характерний насамперед тим, що сюжет тут побудований не на події, а на його чеканні – воно і віддає, що відбувається на сцені внутрішню драматичність. Цікаво і те, що задумано “п’єсу без героя” – його не просто ні, але усі будуть його чекати, виявиться, що він умер те, що задумано “п’єсу без героя” – його не просто ні, але усі будуть його чекати, виявиться, що він умер.
Відмовляючись від вирішальної ролі подій побудова п’єси, Чехов порушував одне з головних долгоустойчивых “правил” драматичної естетики і поетики. Идущая від Аристотеля, воно було канонізовано у філософській естетиці нашого часу Гегелем. Дії, думав він, є найбільш ясне викриття індивідуума як у відношенні його напряму думок, так і цілей. Звідси вимога – “зображувати, що відбувається у формі дій і подій”.
Цікаво, що, критикуючи чеховські п’єси, Лев Толстої бачив їхню уразливість саме в цьому пункті: “Я дуже люблю Чехова і ціную його писання, – говорив він, – він його “Три сестри” я не міг змусити себе прочитати. До чого все це? Взагалі в сучасних письменників утрачене представлення про те, що таке драма. Драма повинна, замість того щоб розповідати нам усе життя людини, поставити його в таке положення, зав’язати такий вузол, при распутывании якого він позначився б весь”.
Не потрібно думати, звичайно, що Лев Толстої зводив драматичний “вузол” до голого событийности. В одній з його дневниковых записів читаємо: “Скільки б ні говорили про те, що в драмі повинне переважати дія над розмовою, для того, щоб драма не була балет, потрібно, щоб особи висловлювали себе мовами”.
По суті, своєрідність кожного драматурга багато в чому визначається тим, як він, говорячи словами Толстого, “зав’язує вузол”, у чому в нього джерело напруженості. Чехов, рішуче розв’язавши вузол інтриги. Створює нові граматичні “зав’язі”.
З відмовленням від принципу единодержавия героя і від вирішальної події в розвитку дії зв’язаний рух чеховських п’єс до децентралізації образів і сюжету. Цей можна було б зобразити графічно: доцентрова структура п’єси поступової усе більш розосереджується, розділяється на нові центри.
У “Бездоглядності” усі чотири героїні начебто звернені до головного героя. Дія будується за принципом “Навколо Платонова”
У “Іванову ” Чехов залишає тільки двох героїнь – спор за героя йде між Сарою і Сашком. Але тут уже не помічається друга пара (Марфутка і граф Шабельский).
У “Лісовику” три пари – дві любовні й одна сімейна. Дія йде по трьох коліях. Але, як ми бачили, усі визначалося вчинком “дядька Жоржа”, його відходом з життя.
А в “Чайку” Чехов будує дії як довгий ланцюг однобічних серцевих прихильностей, розімкнутих трикутників. Немає єдиного дії, що розвивається, у “Трьох сестрах”. Різні сюжети (Маша – Кулыгин – Вершинин; Ирина – Тубенбах – Солоний ; Андрій – Наташа – Протопопов) безупинно перебивають один одного, дія дробиться, розпадається на сюжетні “осколки”. Може бути, ні в якій іншій п’єсі не виражений так, як у цієї, драматургічний контрапункт – суперечлива єдність на основі всіх цих “осколків”.
“Децентралізація” того, що раніш звично називали інтригою, поділ дії на багато русел і струмочки – усе це особливо спантеличувало сучасників Чехова.
Театрально-літературний комітет, що цензурував “Чайку ” для постановки на сцені імператорських театрів, досить суворо оцінив неї своєю резолюцією 14 вересня 1896 року, і одним з головних обвинувачень було – відсутність сюжетної єдності, взаємозв’язку частин. “Важливий недолік, – говорилося в протоколі, – складається в області власне сценічної будівлі як узагалі, так і в декількох, хоча і дрібних, подробицях; у цьому відношенні помітно деяка недбалість або нагальність роботи: кілька сцен як би кинуті на папір випадково, без строгого зв’язку з цілим, без граматичної послідовності”.
Найпростіше сказати, що автори протоколу виявили тупе нерозуміння чеховського шедевра. Але приведені рядки, скоріше, свідчать про іншому – про те, як же змінив Чехов природу драматичної дії, його структуру; яким незвичайним, дивним, “рассыпающимся” здавався сюжет його п’єс першим критикам, глядачам, читачам і цензорам.
Дійсно, “Чайку” у свідомості багатьох сучасників просто розпадалася на окремі шматки, епізоди. Театральний рецензент А. Р. Кугель, по суті, виразив ту ж думку, що автори уведеного відкликання, але висловив її не “протокольно”, а рецензентски: “Чому белетрист Тригорий живе при літній акторці? Чому він неї заполонює? Чому Чайку в нього закохується? Чому акторка скуповуючи? Чому син її пише декадетские п’єси? Навіщо старий у паралічі? Для чого на сцені грають у лото і п’ють пиво?” І вся ця серія питань увінчувалася висновком : “Я не знаю, що всім цим хотів сказати м. Чехов, ні того, у якому органічному зв’язку все це складається, ні того, у якому відношенні знаходиться вся ця сукупність осіб, що говорять гостроти, що вирікає афоризми, що п’ють, що їдять, граючих у лото, що нюхають тютюн, до драматичної історії бідної Чайки?”.
Чеховські герої, не вовлеченные в орбіту всеохоплюючої інтриги, здавалися випадковою “сукупністю осіб”. А самий характер персонажа – настільки ж випадковою, непослідовною “сукупністю чорт”.
Письменник відмовився і від такої побудови образа героя, коли одна чільна риса заздалегідь визначає собою інші. Він показав, що той самий людина може говорити різними голосами.
Андрій Прозоров порозумівається із сестрами: він захищає свою дружину Наташу, виправдується: “Наташа чудова, чесна людина. (Ходить по сцені мовчачи, потім зупиняється.) Коли я женився, я думав, що ми будемо щасливі… усі щасливі… Але боже мій… (Плаче.) Милі мої сестри, дорогі сестри, не вірте мені, не вірте… ” Він хоче сказати одне, а говорить інше. Його зовсім прибрала до рук дружина-міщанка, але от, виявляється, не зовсім; він віддалився від сестер, але раптом щось у ньому проривається. У четвертій дії Андрій виходить з колясочкой. Усі надії розбиті. І раптом він, начебто пробуджуючись від глибокого сну, вимовляє монолог про страшне, ледаче, байдуже життя (“ПРО, де воно, куди пішло моє минуле… “).
Чеховські п’єси говорять про трагічні невдачі, лиха, нісенітницю в долях героїв, про розлад мрії і буденного життя. Але розказано про всіх цих “розбіжності” у драматичному оповіданні, де усе супідрядно і соразмерено, усі збігається і перегукується один з одним. Дисгармонії дійсності протистоїть схована гармонійність форми, ритмічність і музикальність поворотів, “рифмующихся” один з одним деталей.
Настрій – не простий дух людських п’єс. Воно створюється взаємодію багатьох і багатьох поетичних мікровеличин.
Тенденція до “розрядки” дії, до розпускання тугих драматичних вузлів проявилася й у побудові чеховського діалогу.
Слово в драмі, як відомо, має зовсім особливу природу, відмінну від того, з чим ми зустрічаємося в лірику а в епосі. Так, скажемо, лірична фраза “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье… ” передвіщає подальший розвиток оповідання, безперервне і, якщо можна так сказати, незаперечне. Якщо перевести цю фразу в епічну форму, за нею також очікується потік авторської мови : можуть лунати і голосу героїв, але все рівно роль ведучого оповідання в автора не буде віднятий (особливий випадок – оповідання від імені героя).
У драмі ж кожна фраза позбавлена окончательности – це звертання, розраховане на відгук. Якщо в драмі хто-небудь з героїв скаже: “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”, іншої може у відповідь або зворушитися, або зізнатися, що він нічого не пам’ятає, або же просто посміятися над ліричним висловленням. Слово в драмі – звертання і відгуки, згоди, незгоди, розбіжності. Так чи інакше, ця словесна взаємодія персонажів, вовлеченных у загальну дію.
Чехов відмовляється від такої розмови героїв, у якому відчувається їх тісний і безпосередній контакт. Діалог його персонажів часто будуються як питання і невідповіді, визнання без відгуку. Суть чеховського діалогу насамперед не в тім, що говорять герої, а в тім, як на їхні слова відповідають. Іншими словами, вся істота отут – у “невідповідності відповідей”.
Правда, в окремих бурхливих сценах – наприклад, сварка і примирення Аркадиной і сина в третій дії “Чайки” або її епізод із Тригориным, що визнається, що захоплено Ніною, – діалог динамизируется, за реплікою випливає пряма відповідь. Це дійсно діалог – розмова, суперечка, словесний двобій двох героїв.
Діалог вступає не як злитий словесний масив, не як одна обговорювана тема, не як суперечка героїв про одне й те саме. Скоріше, це розмова персонажа із самим собою. Виникають ряди рівнобіжних “самовисловлень “. Герої сповідаються, визнаються, але їхнього слова начебто повисають у повітрі.
Однак уся приведена бесіда героїв “Чайки”, така строката, мозаїчна, настільки не схожа на “співбесіду”, йде на тлі меланхолійного вальсу; за сценою грає Треплев.
Розбираючи розмову чеховських героїв, треба, мабуть, чути не що тільки перебивають один одного вигуки, але і музику “за” словами.
Після того як Шамраев раптом, ні з того ні із сього розповів про синодальний півчого, настає пауза і Дорн говорить: “Тихий ангел пролетів”.
В. И. Немирович-Данченко_о помітив на репетиції “Трьох сестер”: “Я хочу сказати про відособленість персонажів чеховських п’єс. Для мене кожна фігура тут зовсім отдельна. Зв’язує тільки загальна атмосфера, а не якісь прямі нитки”.
У цих словах добре уловлена і “відособленість” чеховських персонажів і в той же час їхнє неповне розділення. Чехов видозмінив зміст таких понять, як “діючі особи “, “події”. Разом з тим новим змістом наповнилося в нього “спілкування” героїв. Воно парадоксально з’єдналося з роз’єднаністю. Між двома цими полюсами і розвивається діалог. Особлива напруженість розмови чеховських героїв викликається тим, що він не прямо виражається словами, навіть йде часом начебто повз слова. Спілкування йде на різних рівнях: за словесним розімкненням героїв – більш глибинний світ, де чутні тихі сигнали – півслів, інтонацій, поглядів, вигляду, ходи, поводження. Увесь час виникає якийсь “кут ” нахилу слова до дійсного змісту.
І тут Чехов багато в чому продовжував Толстого. Він знаходив в автора “Ганни Карениной”, свого улюбленого роману, сцени, де поруч з обміном словами йде більш важливий діалог – посмішок, жестів, виражень особи. У сцені пояснення в любові Кити і Левина герої креслять крейдою не слова, а тільки початкові букви – і розуміють один одного. Може показатися несподіваним, але пояснення Маші і Вершинина в “Трьох сестрах”, напівсловесне визнання героїв – “Трам-там-там”, – теж було підготовлено Толстим. І чеховський підтекст, розбіжність буквального значення слів з емоційно-психологічним станом героїв – і це виростало на грунті толстовської творчості, що давали найбагатший матеріал непрямого розкриття внутрішнього світу діючих осіб.
Люди розділені, але це не означає їхньої безнадійної нез’єднувальності – от думка, що виростає з п’єс Чехова. Вона зближала його з Толстим. І в той же час виявлялася протилежної ідеям іншого сучасника письменника, з яким він постійно відчував і близькість і творчі незгоди, – Гі ДЕ Мопассан.
Його розповідь “Самітність” (1884) може бути названий програмним. Герой говорить про неможливість злиття однієї людської душі з іншої як про загальний закон “неспівіснування” людей, не знаючих ніяких виключень : “Що б ми ні робили, як би ні металися, яким би ні був жагучим порив наших сердець, заклик губ і запал обійм, – ми завжди самотні… Я говорю, ти слухаєш, і обоє ми самотні, ми поруч, разом, але ми самотні… “
Такий – по Мопассану – діалог людських душ.
Д. П. Маковицкий розповідає у своєму щоденнику від 7 серпня 1909 року, як Лев Толстої прочитав уголос цю розповідь і, зокрема, слова: “Ніхто нікого не розуміє. Так, ніхто нікого не розуміє; що б ні думали, що б ні говорили, що б ні робили, – ніхто нікого не розуміє… “
Коли скінчив, – продовжує Маковицкий, – стало тихо… Л. Н. Після хвилинного мовчання:
– Молодчина!
Потім Л. Н. Встав і, відійшовши від столу, сказав мені:
– Мені це особливо дорого тому, що він говорить, яким способом… (Пропуск в оригіналі)… для мене це основна думка: ми всі, те саме початок, розділені, і наша справа (справа нашого життя ) з’єднуватися… “.
Лев Толстої захоплюється Мопассаном: “Молодчина!” – і разом з тим у його вустах думка французького письменника одержує зовсім новий вимір. У розповіді “Самітність” головне : люди фатально розділені і не можуть зрозуміти один одного. Для Толстого ж люди – єдине ціле; вони виявилися розділеними і повинні возз’єднатися.
Чех-драматург ближче до Толстого – при тім, що його п’єси так не подобалися Леву Миколайовичу (“Ще гірше, ніж у Шекспіра”). Герої
його драм-комедій віддалений друг від друга, але зненацька, раптом спалахує вогник взаєморозуміння. Ніна Зарічна перестала почувати і сприймати те, що говорить Треплев (“… виражаєтеся всі незрозуміло, якимись символами”); вона віддалилася від “чаклунського озера”. А у фіналі якась сила приводить неї до місць юності, змушує знову повторювати слова треплевской п’єси. І ці рядки, здавалося б, такі дивні : “Люди, львы, орли і куріпки… “, тепер знову начебто зв’язують героїв. Висловлення Толстого: “Ми всі, те саме початок, розділені, і наша справа (справа всього нашого життя ) з’єднатися… ” – ця двуединая формула роз’єднаності і почуття необхідності спілкування – допомагає зрозуміти природу чеховського діалогу. І, додамо, – розходження двох великих російських письменників, що розуміли “з’єднання ” людей настільки по-різному.
Мопассан назвав свою розповідь “Самітність”. Жодна з п’єс – “Чайку”, “Дядько Ван”, “Три сестри”, “Вишневий сад” – не могла бути так названа. Тому що вони говорять і про самітність людей – і про їхню спробу крізь самітність пробитися. У розмовах героїв цих п’єс – не просто безотзывность, але постійне з’єднання безотзывности з исповедальностью.
Герой розповіді Мопассана переконаний, що і любов неспроможна порушити загальний і обов’язковий закон людської несумісності: “З кожним поцілунком, з кожними обіймами відчуження ростуть “.
Як ні трагична любов чеховських героїв, у ній немає цієї первоисходной, заздалегідь даної, як сказали б сьогодні, генетично запрограмованої безнадійності.
Люди розділені невидимими стінами, але вони намагаються достукатися друг до друга, і порию це їм удається.
Третя дія “Трьох сестер”. Усі схвильовані пожежею, вибиті з колії. І діалог стає іншим. Починається ряд відвертих визнань і пояснень. Ольга говорить Наташе про її брутальність до няньки. П’яний Чебутыкин плаче, згадує жінку, що він лікував і яка вмерла. Порозуміваються один з одним Маша і Вершинин на своєму, тільки їм зрозумілій мові (“Трам-там-там… “). Тузенбах визнається Ірині, що мріє віддати за неї життя. Ирина, немов розорює душеві перед сестрами, у розпачі викликує: “Ніколи ми не виїдемо в Москву… ” Маша кається перед сестрами – вона любить Вершинина: “Це моя таємниця, але ви усі повинні знати… Не можу мовчати… ” І, нарешті, Андрій, як ми пам’ятаємо, намагаючись захистити Наташу від докорів і обвинувачень, раптом плаче: “Милі мої сестри, дорогі сестри, не вірте мені, не вірте… “
Не можна говорити про взаєморозуміння чеховських героїв як про правило, що не знає виключень.
Звичайно, “не можу мовчати” Маші – випадок особливий. Але і там, де герої мовчать про те, що тривожить і хвилює душеві, не видають своїх таємниць, говорять нарочито “не те”, не припиняється їхня схована розмова, таємниці діалогу. Переклик людських голосів виступає не як реальна даність, але ніщо відчува підспудно, що ще не наступило, “чаемое” тихо і напружено.
Так, вивчаючи лад чеховських п’єс, занурюючи в їхню атмосферу, ми починаємо почувати дух часів 90-х – початку 900-х років, епохи великих чекань.
І ще від одного “правила” відмовився Чехов – від відкрив границю між жанрами. Звичайно, вона і раніш порушувалася. Але в Чехова провести розмежувальну рису між драмою і комедією вже просто неможливо.
Цікаво простежити, як він сам визначає свої п’єси. “Іванов” у ранній редакції 1887 року названий комедією. У 1889 році він надрукований з підзаголовком “драма”. “Лісовик” – комедія, а перероблена на його основі п’єса “Дядько Ван” – “сцени із сільського життя”. “Чайку” і “Вишневий сад” – комедії, а “Три сестри” – драма.
Так увесь час коливається невидима стрілка між драмою і комедією. Поняття утрачають свою звичну ясність і визначеність. Створюється враження, що “усі змішалося”. Ну яка справді “Чайку” комедія, якщо вона кінчається самогубством одного з головних героїв? І чи можна назвати водевілем у звичайному змісті сцена-монолог “Про шкоду тютюну” в останній редакції?
Однак чеховське відкриття границі між жанрами не привело до простого їхнього змішання. Трагедія, комедія, драма – три цих визначених, стійких, творчо “суверенних” поняття злилися воєдино.
Щось подібне Чехов робив у прозі. Його Душечка – образ сатиричний і ліричний одночасно.
У “Мертвих душах” теж з’єднані сатира і лірика. Але там чітко видні сатиричні епізоди і ліричні відступи автора.
У Чехова “відступів” немає. Або майже немає. У його п’єсах комічне не збирається в якомусь епізоді – воно без залишку розчинено в загальному “складі ” добутку. комічне не збирається в якомусь епізоді – воно без залишку розчинено в загальному “складі ” добутку.
Як бачимо, у тому багатобічному перетворенні драматургічних форм, що здійснив Чехов, уловлюються дві головні тенденції. Перша – своєрідна децентралізація п’єси, відмовлення від единодержавия героя, розв’язання тугих вузлів інтриги, стрімкої дії, діалогу. Чехов, якщо можна скористатися настільки сучасним оборотом, здійснив розрядження драматичну напруженості.
Але якби письменник обмежився тільки цим, він був би лише руйнівником старих форм. Уся справа в тім, що заперечення канонів виявлялося в Чехова не простим відкиданням, але плідним подоланням – на місці що заперечується виникла нова система виразних засобів. З’являлися нові, майже невидимі, непомітні “скріпи”, що додають п’єсі внутрішню цілісність.
Три класичних єдності Чехов збагатив новими – єдністю наскрізного образа-символу, що повторюються лейтмотивів, перекликів, єдністю поетичного ладу і настрою.
Так що, здійснюючи “розрядку”, він одночасно вносив і початку, що додавали п’єсі нову – сховану – напруженість. Затверджуючи принцип рушниці, що не стріляє, але заряджено і як би нудиться від того, що не може вистрілити.
“Усупереч усім правилам”, “проти умов сцени” – ці повалення виконані духу творення. Того духу, якого не вистачило чеховському героєві, одержимому прихильникові “нових форм”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Новаторство Чехова-драматурга Антон Павлович Чехов – російський письменник, драматург. Творив він у кінці XIX століття, але й тепер, у XXI столітті ми зустрічаємося з ним часто. Твори його є у кожного, хто має більш-менш пристойну бібліотеку. Вистави, поставлені за його п’єсами, і зараз ідуть у багатьох театрах. Коли пишеш про Чехова – драматурга, варто згадати й про […]...
- Новаторство Чехова-драматурга (за п’єсою “Чайка”) 17 жовтня 1896 року на сцені імператорського Олександрійського театру в Петербурзі відбулася прем’єра вистави “Чайка” за п’єсою А. Чехова. У головних ролях були зайняті провідні актори, а Ніну грала сама В. Коміссаржевська. А. П. Чехов, на той час уже відомий і визнаний прозаїк, був незадоволений тим, що він бачив на репетиціях, і не дуже очікував […]...
- Новаторство Антона Чехова-драматурга (за п’єсою “Чайка”) Новаторство Антона Чехова-драматурга (за п’єсою “Чайка”) Відомий російський письменник і драматург Антон Павлович Чехов звертався у своїх творах до різних хвилюючих тем тогочасного життя. Та класика є класика, вона хвилює почуття людини і змушує розмірковувати над важливими питаннями життя і сьогодні, і майже століття назад. Так, багато життєвих проблем порушує п’єса “Чайка”, яка з першого […]...
- Сутність чеховського перевороту в драматургії Сутність чеховського перевороту в драматургії І. Тематика “нової драми” А. Чехова. (Чеховські драми сповнені відчуттям загальної нещасливості, неблагополуччя, яке посилюється відчуттям самотності кожного героя. Скрізь панує атмосфера загальної глухоти. Кожен говорить про себе і для себе, кожен про своє, і ніхто не хоче почути іншого.) ІІ. Конфлікт у п’єсах Чехова. (Конфлікт у п’єсах Чехова приглушений, […]...
- Зображення конічного в оповіданнях А. Чехова (за творчістю А. Чехова) I. Сміх – одна з численних переваг людини над твариною. (Лише людині властиво сміятися. За допомогою сміху людина позбавляється негативних емоцій, виявляє свої почуття, реагує на ті чи інші події або явища.) II. Використання комічного у літературі. III. Зображення комічного у творах А. Чехова. 1. Оповідання А. Чехова “Хамелеон” – яскравий приклад комічного. 2. Проблеми, […]...
- Традиції і новаторство Чехова – драматурга А. П. Чехов народився у 1860 році у Таганрозі. Його прадід був кріпаком, а батько-дрібним торговцем. Батько був надзвичайно талановитою людиною, захоплювався співом, залучав до цієї діяльності дітей. А. Чехов спочатку навчався в грецькій школі, а потім – у гімназії. Перші спектаклі влаштовував удома. Перші літературні проби – драма “Безбатьківщина”, інші п’єси. Згодом батьки переїхали […]...
- Новаторство п’єси А. Чехова “Чайка” I. П’єса “Чайка” – знакова подія у театральному житті Петербурга. (Прем’єра “Чайки” відбулася 17 жовтня 1896 року в Олександрійському театрі в Петербурзі. Та”, незважаючи на майстерну гру акторів, п’єса від початку не мала успіху. Старі театральні традиції виявилися сильнішими за прагнення автора внести новітні зміни до старої системи драматургії. Спочатку режисер побачив у “Чайці” звичайну […]...
- Новаторство драматургії Г. Ібсена Кінець XIX – початок XX століття характеризується цікавими творчими пошуками у світовій літературі. Ці пошуки обумовили виникнення нових жанрів і форм творів. Драматургія не була винятком. Норвезький драматург Генрік Ібсен не тільки посідав одне з перших місць у літературі нашого століття. І справа не тільки в тому, що він поставив питання, які хвилювали його сучасників. […]...
- У чому полягає новаторство драматургії Генріка Ібсена? У чому полягає новаторство драматургії Генріка Ібсена? Видатний норвезький письменник XIX століття, славетний реформатор театру Генрік Ібсен у своїх творах ставив питання, які хвилювали його сучасників. Ібсен радикально реформує традиційну драматургію. Він використовує аналітичну композицію. У ній важливу роль відіграє таємниця, події, що відбувалися задовго до тих, що розгортаються на сцені. Але саме вони спричинили […]...
- Твір А. Чехова “Вишневий сад” – комедія чи драма? Твір А. Чехова “Вишневий сад” – комедія чи драма? І. Чому Станісдавський поставив драму? (К. Станіславський писав: “Для меня “Вишневий сад” не комедия, не фарс – а трагедия в первую очередь”. Саме так він поставив п’єсу, оскільки побачив трагедію нещасливих людей, які не можуть зарадити собі, не в змозі боротися проти обставин, що сильніші за […]...
- Герои юмористических рассказов А. П. Чехова (2 вариант) Антон Павлович Чехов – мастер рассказа, признанный во всем мире. Его коротенькие истории имеют, в основном, незамысловатый сюжет, но наполнены глубоким смыслом. Главные герои в них – люди различных профессий, ведущие разный образ жизни, имеющие свои, непохожие мечты и цели. Обычно А. П. Чехов не стремится познакомить нас со всеми подробностями жизни своих героев, да […]...
- Традиції та новаторство драматургії Марка Кропивницького (за п’єсами “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж павук”) Марко Кропивницький увійшов в історію українського мистецтва як великий актор і талановитий режисер, драматург, автор популярних пісень. Він сам при нагоді створював декорації до спектаклів, захоплюючись живописом. Та особливо глибоко розкрився його талант у драматургії. Він автор десятків п’єс. Інколи вони писалися поспіхом, гарячково, щоб задовольнити репертуарний голод, і тому часто після прем’єри драматург знову […]...
- Новаторство драматургії Г. Ібсена (за драмою “Ляльковий дім”) Генрік Ібсен – великий норвезький драматург, творець нової соціально-психологічної драми. Перші його п’єси були написані в національно-романтичному дусі. Головною темою була боротьба Норвегії за незалежність і уславлення її героїчного минулого. Та згодом Ібсен відходить від героїчних оповідей і звертається в більшості своїх п’єс до сучасності, її проблем, її Характерів. Так з’явилася драма “Ляльковий дім” – […]...
- Новий тип драматичного конфлікту у п’єсі А. П. Чехова “Вишневий сад” Говорячи про Чехова-драматурга, обов’язково кажуть про нього як творця нового театру, про його новаторство в створенні сюжету, зображенні персонажів, про підтекст, роль авторських ремарок. Новаторство Чехова – в глибокому психологічному аналізі характерів. Герої його просто живуть, розмовляють, вирішують буденні питання. Чехов писав: “Люди обідають, тільки обідають, а в цей час складається їхнє щастя та розбивається […]...
- Прізвища в оповіданні А. Чехова “Хамелеон”, що слугують засобом характеристики героїв Прізвища в оповіданні А. Чехова “Хамелеон”, що слугують засобом характеристики героїв І. Тема оповідання А. Чехова “Хамелеон”. (В оповіданні “Хамелеон” Чехов висміює самодурство й пристосуванство представників влади та лакейство обивателів.) ІІ. Смисл назви оповідання “Хамелеон”. (Тлумачний словник так пояснює значення слова “хамелеон”: “Хамелеон належить до плазунів. Забарвлення тіла може змінювати залежно від освітлення, температури навколишнього […]...
- Життя і творчість А. П. Чехова Життя і творчість А. П. Чехова Вислови письменникаВислови про письменника 1. “Якщо я лікар, то мені потрібні хворі й лікарня, якщо я літератор, то мені треба жити серед народу, а не на Малій Дмитрівці… ” (М. Дмитрівка – вулиця в Москві, тепер – вулиця Чехова. (Благай А. О., “Дитяча енциклопедія”, “Радянська школа”, К., 1965, с.245.1. […]...
- Сатира ранніх оповідань Антона Чехова Сатира ранніх оповідань Антона Чехова Ранні оповідання Л. П. Чехова вирізняються яскравим гумором, дотепністю і легкістю оповіді. Молодий письменник дарує читачеві блискучий водевільний гумор. Разом із тим, тоді ж, у середині 80-х років, у його творах з’являється нещадна сатира. “Смерть чиновника”, “Товстий і тонкий”, “Довідка”, “Хамелеон”, “Унтер Пришибєєв” по-новому продовжують і розвивають кращі традиції Гоголя […]...
- Висміювання самоправності й догідництва в оповіданні А. П. Чехова “Хамелеон” Оповідання “Хамелеон” було вперше надруковано в журналі “Осколки” 1884 року. Як у багатьох інших оповіданнях цього часу (“Товстий і тонкий”, “Смерть чиновника”, “Маска”), Чехов викриває в ньому самодурство представників влади і рабську свідомість людей. В одному епізоді Чехов відтворив типові явища дійсності – “хамелеонство”. Це передано вже в назві оповідання. Як ящірка-хамелеон змінює своє забарвлення […]...
- Проблематика рассказов А. П. Чехова Рассказы А. П. Чехова просты, коротки, но за этой видимой простотой при каждом следующем прочтении мы находим что-то новое, более глубокий смысл, обращаем внимание на сложное художественное построение. Рассказы предельно лаконичны и требуют, соответственно, определенных художественных приемов, таких как сжатость повествования, когда многое оказывается сказанным “за скобками произведения”, пресуппозиция, когда читатель понимает многое и без […]...
- Щастя – в коханні (за оповіданням А. П. Чехова “Дама з собачкою”) Антон Павлович Чехов увійшов в історію російської та світової літератури як найвидатніший майстер короткого оповідання. На його думку, одна з найважливіших проблем людського суспільства – проблема щастя людей. Чехов ставить питання про необхідність зміни суспільства, в якому порядні люди не можуть бути щасливими. В оповіданні “Дама з собачкою” щастя – це любов. Герої оповідання, що […]...
- Сенс назви оповідання А. П. Чехова “Товстий і тонкий” (2 варіант) “Товстий і тонкий”… Так Антон Павлович Чехов назвав одне з своїх найвідоміших оповідань. Чехов завжди любив давати прізвища або прізвиська, які підкреслювали якусь характерну особливість персонажа. Але я не думаю, що автор назвав своїх героїв, зважаючи на їхні фізичні особливості, а радше посилаючись на їхні духовні якості. А. П. Чехов в цьому оповіданні висміює закоренілість […]...
- Человек и среда в рассказах А. П. Чехова Его врагом была пошлость, И он всю жизнь боролся с ней. М. Горький В своих рассказах А. П. Чехов превозносит чистую, честную, благородную душу и высмеивает обывательщину, бездуховность, пошлость, мещанство – все то, что уродует людей. Он обнажает пороки человечества во имя любви к самому человеку и высвечивает идеалы, к которым должен стремиться человек. Чехов […]...
- Творчість А. П. Чехова “Життя і творчість А. П. Чехова”. П л а н 1. А. П. Чехов – видатний російський прозаїк і драматург. 2. Дитинство і юність Чехова: А) навчання в Старокостянтинівській школі; Б) перші літературні спроби майбутнього письменника під час навчання в гімназії. 3. Вступ Чехова на медичний факультет Московського університету. 4. Перші публікації гумористичних оповідань Чехова […]...
- Прізвища в оповіданні А. П. Чехова “Хамелеон”, що слугують засобом характеристики героїв Чехов – майстер художньої мініатюри. Це чудова можливість сказати читачеві коротко багато про що. Часто у своїх творах А. П. Чехов використовує такі імена і прізвища, що відбивають манеру поведінки, внутрішній світ героя, його вчинки. Одне з оповідань автор назвав “Хамелеон”. Читаємо в словнику: “Хамелеон належить до плазунів. Забарвлення тіла може дуже змінюватися залежно від […]...
- Сенс назви оповідання А. П. Чехова “Товстий і тонкий” (1 варіант) В оповіданні А. П. Чехова “Товстий і тонкий” йдеться про зустріч двох приятелів дитинства. Ця зустріч приємно здивувала і “товстого”, і “тонкого”. Щирість та радість заполонила їхні душі. Приємна несподіванка піднесла друзям настрій, вони розчулено згадували роки навчання у гімназії. Потім друзі почали розповідати про свої досягнення на службі. Під час цієї розмови з’ясувалося, які […]...
- Новий погляд на “маленьку людину” в оповіданнях А. П. Чехова I. Звернення до проблеми “маленької людини” російських письменників О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, А. П. Чехова (заклик Гоголя полюбити, пожаліти “маленьку людину” такою, яка вона є; прагнення Достоєвського побачити в ній особистість; пошук Чеховим винного не в суспільстві, а в самій людині). II. Новий поворот старої теми. 1. Висміювання “маленької людини” […]...
- “Дама с собачкой” и тема любви в творчестве Чехова.(Неприметный роман неприметных людей(по повести А. Чехова “Дама с собачкой”) “Чехов был несравненный художник… художник жизни”. (Л. Н. Толстой) Миру сложных, зачастую непредсказуемых движений человеческой души и особенно любви Чехов уделял в своем творчестве огромное внимание. Любовь – светлое и самое прекрасное чувство. Оно изменяет отношение людей к миру, возвышает их над обыденностью, но и создает немало проблем. Мы живем в обществе, а оно накладывает […]...
- Роль детали в рассказе А. П. Чехова “Хамелеон” Антон Павлович Чехов является мастером короткого рассказа, особенностью которого является то, что в маленький объем нужно вместить максимум содержания. В коротком рассказе невозможны пространные описания, длинные внутренние монологи, поэтому на первый план выступает художественная деталь. Она несет в произведениях Чехова огромную художественную нагрузку. Духовный и нравственный выбор героя, ответственность человека за свою судьбу, обличение пошлости […]...
- Герои юмористических рассказов А. П. Чехова (1 вариант) Антон Павлович Чехов – великий русский писатель-реалист. Чехов в своем творчестве использует разные жанры: и сценки, и анекдоты, и фельетоны, и рассказы. В своих рассказах главными врагами Чехов называл ложь, лицемерие и произвол, говорил о вдохновенном труде и здоровых человеческих отношениях, отрицал ложь в семейной жизни, науке и искусстве, симпатизировал простому народу. В юмористических рассказах […]...
- Чому оповідання А. Чехова “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про любов” складають “маленьку трилогію” Чому оповідання А. Чехова “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про любов” складають “маленьку трилогію” І. Світ нудних людей… (У пізніх творах Чехов змальовує світ нудних людей, припускаючи гротескне перебільшення, оскільки метою його є не змалювання з натури, а художнє узагальнення, осмислення життя. Це особливо відчутно в оповіданнях 1898 року – “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про любов”.) […]...
- Символічний зв’язок образів п’єси Антона Чехова “Вишневий сад” з різними часовими верствами Символічний зв’язок образів п’єси Антона Чехова “Вишневий сад” з різними часовими верствами “Вишневий сад” була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального […]...
- Униженные и оскорбленные в рассказах А. П. Чехова “Толстый и тонкий” и “Смерть чиновника” Надо победить в себе раба. А. П. Чехов Рассказы А. П. Чехова “Толстый и тонкий” и “Смерть чиновника ” были созданы писателем в начале творческого пути, когда вместе с юмористическими рассказами на узко бытовые темы он писал рассказы более широкого общественного значения. Среди них были “Хамелеон”, “Унтер Пришибеев”, “Маска” и др. В этих рассказах смешное […]...
- Проблема щастя у п’єсі А. Чехова “Вишневий сад” Проблема щастя у п’єсі А. Чехова “Вишневий сад” Про п’єси Чехова говорять, що їх проймає якесь відчуття постійного неблагополуччя. Здається, усі герої по-своєму хороші люди, але всі по-своєму нещасливі. Чому? Що таке щастя і чи можливе воно для них? Відповіді на ці питання читач одержує, спостерігаючи за розвитком характерів героїв. Ось Любов Андріївна Раневська приїжджає […]...
- Навіщо А. Чехов писав свої твори? (За творчістю А. Чехова) Антон Павлович Чехов – великий російський письменник. Передусім він відомий як майстер оповідання. Його твори короткі й влучні, як постріл майстерного стрілка. Мішень – це людська підлість, чиношанування, самоприниження та інші людські вади. Антон Чехов писав: “Тільки тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є”. І він умів показати людину як ніхто […]...
- Роль художественной детали в рассказе А. П. Чехова “Хамелеон” (1 вариант) А. П. Чехов разрабатывал в ранний период своего творчества малые жанры: шутливую сценку, коротенький рассказ, шутку, фельетон, часто строя произведение на анекдотическом случае. Перед ним стояла задача в маленьком объеме произведения, с небольшим количеством персонажей, дать общую картину через частные детали. Художественная деталь – это одно из средств создания художественного образа, которое помогает представить изображаемую […]...
- Проблема життєвої мети і призначення людини у п’єсі А. П. Чехова “Чайка” Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає однаково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора. Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, через вісімнадцять років, з “Чайки”, яку було […]...
- Мої враження від оповідання А. Чехова “Товстий і тонкий” Оповідання А. Чехова “Товстий і тонкий” я читала двічі. Влітку я прочитала його сама, але оповідання мені не сподобалося. У ньому багато незрозумілих слів: Герострат, статський радник, колезький асесор. Але коли ми в класі читали його ще раз і грали в ролях, оповідання мені дуже сподобалося. Товстий мені здавався набундюченим і неприємним, але виявилося, що […]...
- Чи можна назвати стосунки героїв оповідання А. Чехова “Дама з собачкою” звичайним курортним романом? Твори А. П. Чехова є вагомим здобутком світової культури, їх читання викликає глибокі роздуми про життя, про призначення людини на землі. У багатьох своїх творах Чехов обстоював свої переконання про необхідність культури людини, моральної чистоти, справедливості, порядності. Проблема щастя людини теж хвилювала письменника. Що стоїть на заваді щастю, чому люди не можуть бути щасливими? У […]...
- Конфлікт буденного життя і мистецтва в п’єсі А. П. Чехова “Чайка” (1 варіант) Драматургія А. П. Чехова є таким самим оригінальним внеском і незаперечною цінністю культури, як п’єси У. Шекспіра, Ж. Расіна або Г. Ібсена. Будь-який театр у будь-якій країні вважає постановку такої п’єси, як ” Чайка “, перевіркою на духовну зрілість і майстерність. Чеховські твори відкривають необмежені обрії для експериментів і пошуків, навколо них не згасають дискусії, […]...
- Символічний зв’язок образів п’єси Чехова “Вишневий сад” з різними часовими шарами Символічний зв’язок образів п’єси Чехова “Вишневий сад” з різними часовими шарами “Вишневий сад” була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він, як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність […]...
Твір на тему збирання врожаю.