Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Голодомор в українській поезій і прозі
Голодомор в українській поезій і прозі
Реферат на тему:
Голодомор в українській поезій і прозі
Оксана ДУМАНСЬКА, Майя ЛИСЕНКО
Старші викладачі кафедри українознавства
Української академії друкарства
(Львів, Україна)
ТЕМА ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ І ПРОЗІ
Тривожний рік 1998-й проходить під знаком трагічних подій 65-літньої давності, коли чорні крила голодомору обійняли багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших – з потьмареним розумом – піддатись жорстоким канібальським звичаям.
Схиляючи голови перед
Таким чином більшовики помстилися за ще не забуті часи національного піднесення в Україні. І одним з перших сказав гіркі слова правди молодий Павло Тичина, сонячний кларнет якого був налаштований на оспівування українського відродження. В його поемі “Чистила мати картоплю… ” проста українська жінка, стурбована за майбутнє своїх дітей, прорікає:
Треба боротись: ворог явився.
Болем і скорботою проникнута поезія “Загупало в двері прикладом… “, котру лише в останньому томі 12-томника Тичини опубліковано повністю, без скорочень.
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
– А-ну, одчиняй, молодиця, чого ти там криєшся в хаті.
Застукало в серці, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.
Та чим же я буду вітати – іще ж не зварився синочок.
На одну збожеволілу молодицю аж п’ятеро озброєних чоловіків… І лише один співчуває нещасній.
– Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила!
А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають.
Що ж трапилось потім, чому в апогей голодомору з’являється сумнозвісний вірш “Партія веде”, опублікований в самій більшовицькій “Правді”?
Зважаючи на абсолютну нехудожність з точки зору поетичної естетики автора “Сонячних кларнетів”, можна цілком погодитися із твердженням Остапа Тарнавського, українського літературознавця з-за рубежу, чиє дослідження оприлюднив журнал “Всесвіт” 8 років тому. “Іронія, що він (Тичина) висунув як засіб вислову, була сприйнята як вірне служіння, і поетова (іронічна) творчість стала частиною сталінської пропаганди, іронічна поетова поза коментувалася всерйоз”.1
Доводити зараз, що “Партія веде” – нісенітниця, набагато легше, ніж раніше було вивчати “художні особливості”. Якщо навіть абстрагуватися від “панів” та “буржуїв”, які вже давно були скинуті до “одної ями”, то й неозброєне око помітить примітиві рими, якими грішать поети-початківці, набрані без логічного зв’язку тогочасні атрибути: комсомол, МТС, повітряний флот… Відвертим глумом над партійними планами звучить обіцянка “в МТС пошлемо друкарні”, а “мур” і “мол” виступають в значенні “перешкода”. А назвати цей час “неповторним”, “невмирущим”, коли голодна смерть косила мільйони, можна було тільки саркастично.
Всім відомо, що П. Тичина перебував у своєрідній еміграції, відмежувавшись від реального життя, але бодай символами спілкувався із тими, хто міг його зрозуміти. Тому завжди наполягав, щоб під цією пріснопам’ятною поезією завжди стояла дата – 1933 рік.
На відміну від П. Тичини, інший поет, який також символізував національне відродження України, Є. Маланюк змушений був скоштувати гіркого хліба еміграції справжньої. Та ніяка “залізна завіса” не змогла приховати від нього смертельного поєдинку між владою та народом. “Року Божого 1933” – так названа одна із поезій Є. Маланюка, в якій вчуваються ремінісценції “Скорбної матері” П. Тичини:
Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах, тільки трупи
Та від хрипу крива іржа,
Що замкнула посинілі губи.
Через кілька літ, в 1938-му, Є. Маланюк знову повертається до цієї теми, але на цей раз його поетичне бачення окремими деталями як би уточнює картину, змальовану в поезії “Року Божого… “. Порівняймо:
Поміж ребрами хат, по дорогах
Диким зіллям здіймається степ
І регочеться з неба і з Бога…
(“Року Божого… “)
Господь забув і одвернув обличчя,
І от земля запалась як труна, й
Над пусткою її удвох владичать
Антихрист і неситий Адонай.
(“Там висхла жінка кулями прошита”
Кілька десятиліть про два великі голодомори не згадували, в підручниках з історії плутано мовилося про неврожай, хоча ще було багато очевидців, які розповідали про згноєне зерно на залізничних станціях та елеваторах, що охоронялися “людьми з рушницями”. В зовні благополучні 70-ті, коли дисидентський рух набирав обертів, за мурами київської психлікарні була написана поема “Хрест”. Її автор – Микола Руденко. Колись, ще підлітком, він потерпав від голоду в донбаському краї, а по війні був чи не найбільш відомим поетом і прозаїком. Та не змирився з облудою партійних планів щасливого майбутнього і став поруч із тими, хто посмів протестувати. І ось тоді, коли продажні лікарі намагалися довести, що всі його ідеї – божевільна маячня, поет пише і присвячує свій твір генералові П. Григоренкові. Центральний персонаж поеми – незламний, твердокам’яний більшовик Мирон, який повертається в Україну, до рідного села після довгих років розлуки. Він переконаний в тому, що ворожі голоси розносять брехні про голодомор, а насправді там розквітнув колгоспний рай. Але побачивши мертве село, в якому знімають фільм про багатство і добробут колгоспників, Мирон усвідомлює свою трагедію і трагедію своїх земляків. Він шукає могилу матері, а до нього озивається з-під землі Україна. І Христос-кобзар переконує:
Лукавий заспіва осанну,
щоб вшанувати п’ятирічку, план.
Тим часом він заради чину й сану
готовий матір вкинути в казан.
Ми знаємо, що мав на увазі поет-дисидент, кидаючи докір сонячному кларнетистові. До речі, і Є. Маланюк з гіркотою зазначав: “Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась”. Але дивна річ – образ жінки-вдови, яка змушена була з’їсти власних дітей, як би перегукується у Руденка із тою трагічною картиною, що її так пристрасно-болісно змалював Тичина у поезії “Загупало в двері”…
Там, де комора артільна,
вибігши вранці на ганок,
Христя, вдова божевільна,
йде в канібальський танок.
А я діточок побила,
до схід сонця поварила,
тракористу-молодцю
наварила холодцю.
Їж, коханий, не барися,
виплюнь пальчики Орисі.
Від синів та дочок
тільки жменька кісточок
І ще одна деталь поеми: знову згадка про хрестоматійну поезію Тичини:
… рупор голосом спесивим
комусь кричав про шлях новий.
Та ще словами, мов киями,
поет відомий в згубну мить
людей зганяв до’одної ями:
– Будем, будем бить!.
Нас довго переконували в тому, що блоківський Христос освятив діяння революційних матросів. А, може, вони просто вели його на розстріл… В поемі М. Руденка “Хрест” більшовик Мирон і Син Божий гинуть разом – в катівні НКВС.
М. Руденко – великий провидець, який бачив майбутню катастрофу. Воістину народний поет, він з гіркотою думав про минуле і з болем – про пройдешнє. Тому багато його поезій торкаються теми елементарного людського виживання в епоху глобальних екологічних катастроф, в часи недовір’я влади до людини-робітника, людини-селянина, які на своїх плечах тримають всю ідеологічну надбудову. “Хліб тридцять третього”, “Кропива”, “Содом” – вже самі назви говорять до читача мовою космічної катастрофи.
В цьому короткому огляді згадані лише три поети, оскільки у поезіях кожного з них відбилися окремі спільні риси відгуку-зойку на події, підступно спровоковані більшовицькою владою проти власного народу. Тому хочеться завершити уривком із поезії Є. Маланюка “Друге посланіє” (1944):
Та ти – не виграшка природи,
не примха лиш земних стихій –
ти не загинеш, мій народе,
пісняр, мудрець і гречкосій.
Бо вірю: судні дні недаром
твій чорний рай зняли пожаром
і пломінь слупами росте,
сполучуючи з небом степ.
І небо сходить на країну
крізь зойк заліз, крізь звіра рик,
крізь дим руїни – Україну
новий узріє чоловік.
Тричі “шугав безчолий голод” Україною: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 рр. Найнемилосердніший, найстрашніший, безперечно – 1932-1933 рр. Це був справжній голодокіс, мор, що забрав життя мільйонів українців (учені ще досі не визначили число його жертв). А скільки дітей не народилося в Україні? Вони ж могли побачити світ, коли б не голод… Штучний, запланований у Москві, він прийшов разом з більшовиками, разом з колективізацією. Нова влада з її класовою ненавистю, богохульством, безкультур’ям порушила усталений сільський уклад з його християнськими заповітами, вірою у Бога. Людям здавалося, що прийшов страшний звір, антихрист – Ящур, і все руйнує, знищує, випалює, виморює.
Але годі було говорити це вголос, серед чужих. Страх, який принесла більшовицька влада, скував усім уста, наклав на них печать мовчазних мук… Ще й досі офіційно не осуджено тоталітарний сталінський режим з його голодоморами та Гулагами.
Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману “Марія” Улас Самчук.1Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі.
Як син і виразник інтересів українського селянства, письменник зразу ж вловив увесь розмах нашої національної трагедії. Високого трагедійного звучання твір набуває поступово. З перших сторінок іде навіть трохи ідилічний опис життя і побуту українських селян з їх буднями і святами, радощами і клопотами. Зовсім інше, моторошне враження справляють останні розділи роману. Автор підносить їх до рівня трагедійного національного епосу: всі головні герої – гинуть. Особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї України. Образ Марії – найбільш ємний і значущий. Автор продумав усе до деталей, починаючи з біблійного імені. Жодного разу ніхто в романі не назвав її Марійкою чи Марусею. Від колиски і до жахливої і голодної смерті вона – Марія. “Коли ж її тепла і радісна мати селянка Оксана виймала з довгої пазухи груди, Марія здалеку відчувала їх, моргала усточками й намагалася продерти свої майбутні оченята… 2 Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока”.3
Жахи цієї смерті У. Самчук змальовує з такою документальною точністю, що ми спізнали лише в останні роки зі спогадів очевидців та жертв голодомору, які залишилися живими і змогли “заговорити” лише у незалежній Україні.
Роман “Марія” – роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат. Надрукований 1934 р. у Львові, він дуже довго ішов до своїх читачів. По-стефанівськи “коротко, сильно і страшно” описує Улас Самчук голодний 1933 рік. До зображення життя своїх героїв автор підходить з мірою українського вітаїзму – життєствердження.
“Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі”.4
Попри трагічну тональність останніх розділів твору, роман У. Самчука сповнений життєстверджуючим пафосом: український народ безсмертний, і він має своє майбутнє. Тому так актуально звучить заклик Гната до уцілілих від голоду односельців, скомпонований у біблійному стилі: “Затямте ви, сини і дочки великої землі… Затямте, гнані, принижені, витравлені голодом, мором! Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..”. Утіливши у своїй творчості гірку долю українського народу в ХХ столітті, письменник та його роман “Марія” тепер уже назавжди залишаться в історії української літератури.
Стоячи біля джерел теми голодомору 1933 р., твір Самчука як би окреслив проблематику повістей Тодося Осьмачки “План до двору” (1951), “Ротонда душогубців” (1956); йому співзвучні п’єса “Чий злочин” (1952) Василя Чапленка, повість “Їм дзвони не дзвонили” (1987) Олекси Гай-Головка, твори Олекси Веретниченка та Ігоря Качуровського. Всі вони з суворою правдивістю розповідають про геноцид та етноцид, що їх проводила в Україні комуністична московська кліка.
В материковій українській літературі тема ця була суворо заборонена, хоча письменникам України вона боліла, мабуть, найбільше. Завуальовано до неї насмілився звернутися Михайло Стельмах у романі “Чотири броди”. Спочатку не зауважили, “пропустили”, а коли схаменулися, наклали заборону – 10 років не друкували…
Василеві Земляку не поталанило відразу: “крамольні сторінки” вилучили з тексту без будь-яких пояснень. Лише зараз “Літературна “Україна” оприлюднила цей факт. Встиг створити свій “Голодомор” Євген Гуцало. Останнім часом звертались до цієї теми В. Захарченко (його твір “Пришлі люди” удостоєно Шевченківської премії), А. Лисивець, А. Мацевич.
Чи не найповніше трагічні картини розп’яття української душі на Голгофі 1933 року зобразив Василь Барка (США). Свою оповідь він гармонізує Святим Письмом, усією християнською культурою, українським фольклором. Митець болісно дошукується причин такої катастрофи: чому зміг запанувати червоний звір, реалізуючи давнє пророцтво і міф про світовий голод у реальний голод в Україні.
Роману В. Барки “Жовтий князь” передує слово “Від автора”, в якому письменник знайомить читачів з фактологічними основами свого твору.
Переживши всі жахіття страшного голодокосу на Кубані та Полтавщині (у брата), “виснажений до краю, весь у ранах… з опухлими і водянистими ногами, вже не надіявся вижити, пізнавши муки голоду аж до передсмертної межі”, Василь Барка 25 років збирав свідчення очевидців голодомору 1933 року. В кінці 50-х років, вже у Нью-Йорку, письменникові довелося ще раз у житті пережити моторошне відчуття голоду. 25-35 центів на день вистачало лише на дешевий рис і раз на два дні можна було дозволити собі купити банку рибних консервів. Напівголодне існування, за свідченням Барки, відновило в його пам’яті 1933 рік на Кубані. І він взявся до роботи, нелегкої, виснажливої. Про створення роману автор говорить: “Там у мене було більше плачів, ніж писанини. Я дотримувався правила нічого не вигадувати… Автор у своєму творі – не суддя, але, як колись визначив Чехов, свідок для суду: розповідати, що сталося в житті”.
Напевне, не буде великим гріхом, коли ми слова професора Юрія Шевельова з його виступу з нагоди вручення 13 лютого 1982 р. Василеві Барці літературної нагороди фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів за строфічний роман “Свідок для сонця шестикрилих”, де він назвав цей твір “підсумком і звітом автора, свідченням перед людьми і Богом”, перенесемо на роман “Жовтий князь”.
Так, “Жовтий князь” Василя Барки – це правдиве свідчення перед людьми і Богом про те, що чинилось в Україні тридцять третього.
Головні події, зображені у творі, відбуваються в с. Кленотичі. А за цим селом – уся замордована Україна. В центрі розповіді – хліборобська родина Катранників: батько Мирон Данилович, його мати Харитина Григорівна, дружина Дарія Олександрівна і троє їхніх дітей: Миколка, Андрійко й Оленка, Поряд з ними односельчани, такі ж хлібороби – “гурт худих дядьків”. По інший бік – Григорій Отходін, столичний партпрацівник, його помічник Шкрятов, “партійці й сільрадівці з револьверами в кишенях, і також міліціонери з револьверами на поясах”.
Доля сім’ї Катранників – це доля України. Василь Барка психологічно послідовно відтворює ту розгубленість і страх, що їх породило в думках та настроях селян виморювання голодом власного народу. Вони не вірять, що політика їх винищення здійснюється за вказівкою згори. Перестрашені люди в усьому бачать знак біди: в біблійному числі 666, у завершенні ХІХ століття, яке повинне було, хай пізніше, але заявити про свій кінець якимось пекельством, в падінні з неба мертвих птахів, у червоному прапорі, що набухає й чорніє від пролитої крові.
“То тільки здається, що їх прапори червоні, вони темні”,- говорить Мирон Данилович.
Автор як би нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності – добро і зло. На початку роману він робить наголос на силі добра: сонячний ранок, мати одягає малу Оленку до церкви. Вічне почуття материнства у цьому епізоді заступає все як конкретний вияв добра. Саме це почуття допомагатиме людям лишатися людьми, боротися з невблаганними обставинами, не скоритися “жовтому князеві”. Але скоро, дуже скоро скрізь запанував “жовтий князь” – чорною буряною хмарою провисла над Клинотичами кампанія викачування хліба. Повисіла, затьмаривши людям сонце, та й покотилася далі Україною. А тут залишилася руїна, смерть, перше відчуття голоду. В душах людей – таке ж спустошення, як і по дворах, страх перед невідомістю.
Змальовані Барком докладні, часом вражаючі натуралізмом картини смерті селян та їх дітей, реалістичні описи голодних мук, пошуків їжі на зимових полях розкривають світові страшну правду про істинну сутність “процвітаючого суспільства”, розвінчують радянський тоталітарний режим, який так цинічно штовхнув у голодну прірву своїх громадян, селян-хліборобів. Є в романі метафорична сцена і конкретний образ прірви, де палає вогонь, наче в пеклі, і куди скидають із поїздів людей, які рушають розжитися на хліб до Вороніжчини.
Викривальність “Жовтого князя” не лише в таких алегоричних схемах. Вона супроводжує весь текст твору. З особливою силою стримує викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катранника, у якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший пагінець – Андрійко.
Спочатку до невпізнання була спустошена хата Катранників, хата-святиня, де ікони споконвіку осявали хліб на столі. Не лише хати, а й цілі села перетворювалися в пустку, згарище, руїну. “Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур’янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю… Все зруйноване! Зграї гайвороння кружать скрізь, над всенародною пусткою, і через шляхи відлітають геть: на степи, обернені в океан бур’янів”.6 Під колесо, яке самі розкрутили, потрапляють і самі партійці, пристосуванці (Гудина, Лук’ян), бо були рабами, слухняними гвинтиками людиноненависницької системи.
Конкретним носієм зла, його невід’ємною частиною у творі Барки є “рудий”, “золотозубий” жовтий князь – представник високої партійної верхівки. Це він – той звір, “який вилазить із багна в образі компартії” у напівфантастичній оповіді діда Прокопа.
Вдається автор і до містичних видінь, символіки, казкових образів, щоб підсилити викривальний пафос твору. Всі негативні персонажі твору – це запроданці своїх душ нечистому – жовтому князю.
Викриваючи та розвінчуючи, Василь Барка не береться судити.
Проблема духовності, людяності, як одна із основних, розкривається через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. До речі, про цю схованку знає Андрійко. Може, тому й залишився він єдиним із усієї родини живим, щоб віднайти цю чашу,- нехай вона знову у свій час засіяє в церкві.
Такий обнадійливий символічний фінал роману “Жовтий князь”. Духовне його наповнення спонукає нас до гордості за українську націю, в дітей якої навіть голодна смерть не може вбити найголовнішого – людяності і любові.
ПРИМІТКИ
1. Всесвіт.- 1990.- №7.- С.139.
2. Самчук Улас. Марія. Український історичний роман.- К.- 1997.- С.3.
3. Там само.- С.130.
4. Там само.- С.3.
5. Там само.- С.130.
6. Барка Василь. Жовтий князь. Український історичний роман.- К.- 1997.- С.352.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука 1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке спало на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом з їхніми […]...
- Голодомор 1932-1933 років у романі “Марія” Уласа Самчука 1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке звалилося на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом із їхніми виснаженими тілами. Зранена психіка живих залишилася на все […]...
- Життєва правда про Голодомор у повісті У. Самчука “Марія” (1 варіант) Страшна історична подія, голодомор 1932-1933 років, – одна з тем, якої торкалися у своїх творах письменники української діаспори. Та це й не дивно, бо хіба могли тоді відкрито торкнутися тем репресій радянської влади митці слова, які жили й творили в Україні? Тільки захищені чужою землею, небайдужі до долі рідної держави патріоти писали всю правду про […]...
- Життєва правда про Голодомор у повісті У. Самчука “Марія” (2 варіант) Роман У. Самчука “Марія” – один з найдостовірніших та найдовершеніших творів про трагічну долю України в роки Першої світової війни та революції, насильницьку колективізацію й голодомор. Як писав сам письменник: “Хочу бути літописцем українського народу в добу, яку сам бачу, чую, переживаю”. У повісті, як у давніх літописах, невтомний письменник-літописець показав справжнє, страхітливе обличчя комунізму, […]...
- “Марія” – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію 1917 рік приніс величезні зміни у віковий уклад життя всього суспільства. Грандіозні плани швидкої побудови соціалізму стримувало тільки селянство, яке і усіх сил трималося за своє хазяйство, за землю і нізащо не хотіло віддавати н загальне користування горбом нажите добро. Але влада розуміла, що колективні господарства найбільш прийнятна форма, яка дозволить викачати ресурси села и […]...
- Картини голодомору 1933 року (За повістю Євгена Гуцала “Голодомор”) Ми не повинні забувати жодної зі сторінок історії багатостраждального українського народу, навіть найстрашніших. Жахливе відчуття охоплює кожного, хто дізнається подробиць трагедії, яка сталася на квітучій благословенній землі без малого сімдесят років тому. Досі важко повірити, що в Україні раптово зник хліб і люди залишилися без жодної зернини в урожайний 1932 рік. Українці вимирали цілими родинами […]...
- Голодомор 33 року – найстрашніша трагедія українського народу (за романом В. Барки “Жовтий князь”) (2 варіант) “Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива… “ Голодомор 1932-33 рр. – одне з найстрашніших явищ в історії нашої держави. Тоталітарна система винищила велику частину українського народу, а багато людей на все життя […]...
- Голодомор 33 року – найстрашніша трагедія українського народу (за романом В. Барки “Жовтий князь”) (1 варіант) Василь Барка – це, звичайно, передусім поет, представник елітної модерної поезії з ідеалістично-містичним світоглядом. Він був одним з тих поетів, які значно розширили стильові горизонти української літератури. Але український читач перш за все знає його як прозаїка, автора роману “Жовтий князь”. До речі, всі критики констатують, що у своїх романах “Рай”, “Жовтий князь” та інших […]...
- Голодомор 33 року – найстрашніша трагедія українського народу (за романом В. Барки “Жовтий князь”) (3 варіант) Жовтий князь… Хто він і чому жовтий? У романі В. Барки “Жовтий князь” – це збірний символічний образ, це втілення зла і насильства, рудий ящір тоталітарної системи, який через своїх посланців у 33-му році минулого століття приніс в Україну голод, смерть, руїну. У романі відтворено реальні події і явища голодомору. Важко читати цю страхітливу хроніку […]...
- Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах Достоєвський сказав: “Друга половина життя людини визначається звичками, набутими за першу його половину”. Дійсно, сьогоднішній наш вибір зумовлює наступні. Всі знають прислів’я про те, як вчинок перетворюється на людську долю. Тому справа совісті, віри, моральних ідеалів людини і спільноти, до якої вона належить – зовсім […]...
- Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі. Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани […]...
- Образ чоловіка у прозі Панаса Мирного Неперевершений талант Панаса Мирного душевного аналізу у поєднанні з його знанням побуту народу велику користь приніс у вивченні народного життя і типів народного середовища. Письменник схильний до змалювання різнохарактерних героїв у різних ситуаціях і оточенні. Щоправда, ми звернули увагу лише на героїв-чоловіків, характеристика яких теж не відзначається однотипністю. Умовно за приналежністю до певних соціальних категорій […]...
- Головний герой поезій В. Симоненка Головний герой поезій В. Симоненка I. Глибина думок і сила віршів Василя Симоненка. (Василь Симоненко – ніжний поет-лірик, який любив свій край, свою землю. В його юнацькому серці завжди жили любов, віра в людину, в її творчі можливості.) II. Образ ліричного героя поетичної спадщини В. Симоненка. 1. Ліричний герой – патріот своєї країни. (Ліричний герой […]...
- Твір на тему: Голодний 33-й в українській літературі і в документах-спогадах Голодний 33-й в українській літературі і в документах-спогадах “Жить стало лучше, жить стало веселей”. Йосип Сталін … А онде під тином опухла дитина, голоднее мре… Т. Шевченко Вдумайтесь у ці рядки. Вони належать двом людям-антиподам. Геніальний Тарас Шевченко правдиво показав увесь трагізм життя українських селян за кріпацтва. На жаль, ці трагічні рядки стали пророчими й […]...
- Соціальні та морально-етичні проблеми в ранній прозі В. Винниченка В Україні 20-х років Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) був найпопулярнішим з усіх письменників, як класиків, так і сучасних, найчитабельнішим. Щє у 1909 р. М. Коцюбинський писав: “Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка Кого купують? Знов Винниченка”. Він уже на І курсі юридичного факультету Київського […]...
- Біблійні сюжети в українській поезії Біблійні сюжети в українській поезії Біблія (книга) – визначна пам’ятка світової літератури. На сторінках Біблії багато прекрасних, поетичних легенд. Ці легенди давним-давно існували в народі і передавались з уст в уста. Потім, через багато століть, мудреці і поети почали в різний час записувати їх, потім ці записи були зібрані в “Біблію”. Ця книга включає в […]...
- Біблійні сюжети та мотиви в українській поезії Українські письменники у своїй творчості постійно зверталися до Біблії – цієї невичерпної скарбниці людської мудрості й досвіду. Проповідником біблійних заповідей був Григорій Савич Сковорода. Його поетична збірка “Сад божественних пісень” проросла із зерен Священного Писанія. Перед кожною із тридцяти пісень Сковорода поставив епіграф, найчастіше це були рядки із Псалмів. У XIX ст. за переспіви біблійних […]...
- Патріотичне звучання поезій Л. Кисельова 1. Леонід Кисельов – поет двох слов’янських мов. (Поет був представником двох мов, бо його перші вірші, відверто-сміливі, були написані російською мовою. Але вони несли потужний заряд українських традицій. Пізніше митець пішов творчим шляхом, осяяним сонцем Т. Г. Шевченка. Вважаючи Кобзаря серцем і мудрістю нації, він узяв за основу його ліричний заповіт – підтверджувати власним […]...
- Провідні теми поезій Маркіяна Шашкевича Провідні теми поезій Маркіяна Шашкевича I. Маркіян Шашкевич – “людина наскрізь симпатична, щира, проста… “ II. Лірична творчість М, Шашкевича. 1. Розповідь про національно-визвольну боротьбу українців у поезії “О Наливайку”. 2. Зв’язок поезії з фольклорними піснями. 3. Змалювання реальних фактів у поезії “Хмельницького обступлення Львова”. (У поезії розповідається про облогу м. Львова у 1648 р. […]...
- Образи вчителів у малій прозі Б. Грінченка Історію української літератури неможливо уявити без Бориса Грінченка (1863-1910). З 90-х років XIX ст. і до 20-х років XX ст. його ім’я звучало поряд з іменами М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, В. Самійленка, А. Кримського та інших видатних українських митців. Про Грінченка говорили: “Він більше працював, ніж жив”. Це була людина енциклопедичних знань, щедро […]...
- Художня своєрідність образу селянина в малій прозі Леся Мартовича Художня своєрідність образу Селянина в малій прозі Леся Мартовича В долю письменницьку вдумайсь Мартовича, Шляхом життєвим в уяві пройди. Бідних і гноблених волі виборювач Правду шукати пішов у світи. Син селянина із маси народної Мусів трудитись на хліба шматок. Творчу енергію праці невтомної Службам віддав до кінця, вдріб’язок. Марно талант не розсіяв, збагативши, Творчість, культуру […]...
- Тематика поетичної творчості Павла Грабовського. Аналіз поезій “До Русі-України”, “До українців” Тематика поетичної творчості Павла Грабовського. Аналіз поезій “До Русі-України”, “До українців”. Із 38 років життя П. Грабовський 20 років провів у неволі – тюрмах, таборах, па засланнях. Відірваний від рідиого краго, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру у праве діло борця за кращу прийдешність України. Він ні на хвилину […]...
- Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби Естетичні шукання та історіософські концепції У художній прозі новітньої доби Назад до Програми Цимбал Тарас (Київ) “СОНЯЧНА МАШИНА” В. ВИННИЧЕНКА В КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ІДЕЙ АВТОРА “Сонячна машина” В. Винниченка – роман особливий не тільки для української літератури, а і для творчості самого його автора. Причому мова йде не про його повсякчас афішовану утопічність, небачену в […]...
- Ліричний герой збірки поезій Павла Тичини “Сонячні кларнети” Ліричний герой збірки поезій Павла Тичини “Сонячні кларнети” Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей своїми дарами. Не поскупилася вона на них, коли наділяла мистецькими здібностями сина сільського дяка з-під Чернігова Павла Тичину. Співочий талант поєднався з винятковими музичними здібностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на літературному небосхилі України […]...
- Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття (за романом А. Камю “Чума”) Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття (за романом А. Камю “Чума”) У кінці XIX – на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов’язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце […]...
- Мої враження від поезій М. Рильського “Поле чорніє… ” та “Яблука доспіли… “ Поезія М. Рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. Особисто мені подобається рання лірика поета – інтимна та пейзажна. Чому? Мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття. У ранній ліриці М. Рильського переважають мінливі […]...
- Просвітительські тенденції в бурлескно-реалістичній прозі Г. Квітки-Основ’яненка РЕФЕРАТ на тему: “Просвітительські тенденції в бурлескно-реалістичній прозі Г. Квітки-Основ’яненка” Квітка-Основ’яненко був видатним укpаїнським пpозаїком і дpаматуpгом дошевченківської доби. З-під його пеpа впеpше в укpаїнській літеpатуpі з’явилися повісті і оповідання. Прозові твори Квітки-Основ’яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання “Салдацький патрет” […]...
- Громадянська війна в українській новелі 1920-1930-х років (за творами Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Юрія Яновського) I. Ю. Яновсьсий, М. Хвильовий, Г. Косинка – визначні українські новелісти двадцятого століття, що відтворили жахливі сторінки історії України. II. Громадянська війна у творчості письменників: 1. Юрій Яновський і його роман “Вершники” (знехтування батьківського заповіту, братовбивство, бездушний фанатизм). 2. Новела Миколи Хвильового “Мати” (війна перекручує долі родини, брати – “найлютіші вороги”, мати “розривається між ними”). […]...
- Поетичне “я” поезій В. Маяковського Поетичне “я” поезій В. Маяковського Про поезію Маяковського найчастіше сперечаються, тому що непросто прийняти його вірші й зрозуміти – надто вже вони незвичайні. Але це – справжня поезія, тому що вона сповнена виразних і естетично переконливих художніх образів, які передають мінливість і багатство навколишнього світу. Яке ж поетичне “я” цього поета? Перш за все воно […]...
- Загальна характеристика поезій Т. Шевченка періоду після заслання Період заслання підірвав фізичне здоров’я поета, проте не зламав його духу. Ще більше боліло митцеві уярмлене становище України. Слабкий фізично, він ще більше зміцнився духом, створивши у цей період ще гостріші, ще прекрасніші твори, які викривали несправедливість і кривду царату. Гнів і обурення поета, можливо, втома від постійної і повсякчасної неправди виливаються в різкі, але […]...
- Мелодійність та музичність поезій П. Тичини Кожен письменник має свій особливий стиль. Кожен поет по-своєму сприймає навколишній світ і по-своєму передає побачене та пережите у своїх поезіях. В літературі, кожен з нас створює собі певний образ козака. Якими я уявляю собі запорожців? Спробую відповісти на це питання. Творчість Павла Тичини – чи не найкраще підтвердження цієї закономірності. Його поезії важко сплутати […]...
- Євген Гуцало – Голодомор Мене ще й на світі не було тоді, а я навіч бачу дядька Павла Трохимовича Музику. Невисокий, покручений, наче корч, і руки в нього, мов корчі, й голова в нього, мов корч. Запалі, завжди в пелені сльозовиння очі скидаються на двох переляканих павучків, які сновигають і сновигають, ніяк не сховаються в шпарках. Досвіток, золоті зорі […]...
- Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання. Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю […]...
- Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – перший в українській літературі соціально-психологічний роман Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – Перший в українській літературі соціально-психологічний роман Українська література, зокрема проза, з часів Шевченка зазнала значного розвитку. Та особливе місце в багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Це перший в український […]...
- Проблема інтелігенції у прозі Івана Франка Загальна проблема інтелігенції була актуальна для української літератури і для творчості І. Франка зокрема. І. Франко покладав на українських інтелектуалів великі надії. Він вважав, що інтелігенція повинна була очолити визвольний рух в Україні, але вона була інертною, не виконувала покладених на неї сподівань. У своїй прозовій творчості І. Франко подає три типи інтелігенції: прогресивно-демократична інтелігенція […]...
- Мої враження від поезій Р. Бернса та П. Шеллі Мої враження від поезій Р. Бернса та П. Шеллі Нещодавно на уроках зарубіжної літератури ми познайомилися з віршами Р. Бернса та П. Шеллі. Я хочу поділитися враженнями від цих поезій. Вірші шотландського поета Р. Бернса схожі на народні пісні. У них зображуються прості люди. Вони кохають і страждають, радіють і тужать, простою мовою розповідають про […]...
- Тема колективізації та голодомору в романі-хроніці У. Самчука “Марія” Тема колективізації та голодомору в романі-хроніці У. Самчука “Марія” I. “Марія” У. Самчука – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію та голодомор 1933 року. (Український письменник-емігрант Улас Самчук 1933 року написав роман-хроніку, роман-спалах “Марія”. Сильнішого твору про голодомор в Україні нема й досі. Автор зумів торкнутися в романі таких важливих проблем, як проблеми […]...
- Сторінками улюблених поезій Велична й трагічна постать поета-емігранта, “залізних імператора строф” постає переді мною зі сторінок скромної книжки під дивною назвою “Невичерпність”. Я ніби відчуваю уважний, пильний, сумний, а часом і грізний погляд, погляд через роки поета, що стає моїм співрозмовником. Десь глибоко у свідомості лунає голос, низький, урочистий, який вимовляє оті слова, що чорними карлючками вкривають чистоту […]...
- Ліричний цикл як принцип компонування поезій Лесі Українки I. Ліричний цикл у творчості Лесі Українки. (З перших кроків літературної діяльності молода поетеса тяжіє до ліричних циклів. Саме вони виконують важливу структурну функцію та збагачують можливості ліричних жанрів.) 1. Предмет зображення. (Цей предмет подається в різних аспектах, лірична поезія переростає межі одноразового спалаху почуття, думки, настрою і стає органічною частиною цілого. Поступово вона доповнює […]...
- Роман “Тигролови” – перший пригодницький роман в українській літературі Іван Багряний увійшов в українську літературу не тільки своїм напруженим, емоційним стилем художньої мови, не тільки сміливістю своїх думок та безкомпромісністю їх викладу, коли йшлося про правду та про совість автора, але й тим, що розвинув новий жанровий різновид у нашій літературі – пригодницький роман. Що таке пригодницький роман як жанр? Це різновид роману взагалі; […]...
Сочинение образ гринева в капитанской дочке.