Новаторство поеми “Сон” Т. Г. Шевченка

1844 року Т. Шевченко написав поему “Сон”. Це його перша політична сатирична поема. Автограф потрапив у III відділ, коли поета заарештували. Під час слідства на нього була звернена особлива увага як на твір, сповнений “противозаконных и возмутительных мнений”. Друкування поеми заборонялося аж до 1905 року, але вона поширювалась в рукописних списках, один з яких потрапив до Львова. Туту 1865 році вона була вперше надрукова.

При написанні поеми “Сон” Шевченко не мав літературного взірця, тому за стилем, жанром, композицією і, головне, за ідейно-художнім спрямуванням та силою узагальнення була твором новаторським.

У підзаголовку автор назвав “Сон” “комедією”, маючи на увазі сатиричний характер відображення дійсності утворі, його антицарське і антикріпосницьке спрямування і те, що в ньому, як і в “Божественній комедії” Данте, мова йтиме про пекло, тільки не про біблійне, а про земне.

За основними жанровими ознаками “Сон” – ліро-епічний твір, основна увага в якому приділена зображенню гостроконфліктних ситуацій, переживань. У силу основного матеріалу зображення і провідного ідейного спрямування – засудження царату як політичного ворога – поему “Сон” справедливо називають політичною поемою.

Своєрідність побудови твору (а він складається зі вступу і трьох картин сну, в яких автор бачить себе

в польоті над Україною, потім переноситься до Сибіру, а згодом опиняється в Петербурзі) полягає в тім, що автор таким чином має змогу показати всю панораму суспільного життя XIX ст.

Т. Шевченко залучає сміх як прийом знищення, заперечення, гострого осміяння й глумления над світом зла та насильства (такий знищувальний, викривальний сміх іменуємо сатирою), підживлюючи його особливо дошкульною, злою насмішкою, тобто сарказмом. З уїдливим сарказмом змальовано кульмінаційний епізод поеми – прийом у царському палаці, “парад” блюдолизів і сцену “генерального мордобиття”. Добираючи дошкульні епітети, порівняння (“диво-цариця, мов та чапля між птахами”, цар з царицею “мов сичі надуті”). Аби підсилити таке враження від адміністративно-політичного олімпу самодержавної Росії, поет до сцени мордобиття – промовистої політичної метафори – додає гротескну заключну сцену, де реальне поєднується із нереальним, фантастичним: “диво дивне сталося на світі”. Від крику царя зникають під землю і челядь, і блюдолизи, а сам владика, деспот з ведмежою поставою, нагадує безсиле і смішне кошеня. І цей сатиричний символ містив у собі вражаючу за силою інформацію – могутність царизму оманлива, вона тримається на гнобленні. І той, хто бенкетує в той час, коли під тином “опухла дитина, голоднее мре”, буде покараний – такий вищий суд: вища правда. Такої викривальної сили і такої глибини політичної думки українська література ще не знала.

Перед читачем проходить ціла галерея образів, які допомагають чіткіше окреслити ницість пануючого класу. Це “безталанна вдова” Україна, “повита красою”, де латану свитину з каліки знімають, і не просто знімають, а “з шкурою”, де єдиного сина забирають у вдови і віддають його до війська. А від покритки, що “попідтинню з байстрям шкандибає” відцурались батько й мати. Хто може захистити цих знедолених? А у Сибіру мучиться “цар волі” – володар того “духу істини”, про який говориться в епіграфі до твору: “Дух истины, его же мир не может при яти, яко не видит его, ниже знает его”.

Отже, “комедію” свого існування, підкреслює Шевченко, самодержавно-кріпосницький лад буде продовжувати доти, доки народ не пробудиться до активної діяльності, не пізнає “дух істини”, не відчує всю велич і нездоланність своїх прихованих сил.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Лист до гречки.
Ви зараз читаєте: Новаторство поеми “Сон” Т. Г. Шевченка