Сучасний пафос твору І. Кочерги “Ярослав Мудрий” (2 варіант)

У роки Великої Вітчизняної війни в літературі головною стала історико-патріотична тема, а однією з активних форм художнього осягнення глибинного образу Батьківщини було в ті дні відтворення історичного минулого. Героїчна боротьба далеких предків за свободу і незалежність рідного краю, полум’яні рядки класичних творів, перейняті щирою любов’ю до Вітчизни, посилювали патріотизм, сприяли вихованню усвідомленого розуміння спадкоємності і взаємозв’язків різних поколінь, відповідальності кожного за долю рідного народу і його самобутньої культури.

Поряд з художніми героїко-патріотичними творами історичне минуле країни висвітлювалося в наукових розвідках і науково-популярних виданнях, написаних у дні війни, наприклад у дослідженнях В. Грекова “Боротьба Русі за створення своєї держави” і “Культура Київської Русі”, а також “Оборона давньоруських міст” Д. Лихачова. Провідні ідеї драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” народжувалися також під впливом вимог часу і поступово викристалізовувалися, коли він у 1942 році як журналіст і відповідальний редактор газети “Література і мистецтво” намагався осмислити і в публіцистичній формі розвінчати звірину сутність філософії фашизму і коли в 1943 році працював над дослідженням “Тема патріотизму і боротьба за свободу Вітчизни в драматургії”.

Історичні документи, що ними користувався І. Кочерга при написанні “Ярослава Мудрого”, характеризували великого князя, постать якого є центральною у творі, як особистість складну і суперечливу, яка поєднувала в собі водночас честолюбство, нерозбірливість у засобах його задоволення і щиру любов до освіти і культури, великодушність і невдячність за зроблені йому послуги, рицарську відвагу і малодушну лякливість у вирішальну мить, щедрість і скупість, лукавство тощо. Але на думку І. Кочерги названі риси – “це риси монументальної трагічної постаті, однаково величної і в своїх чеснотах, і в своїх пороках, характер надзвичайно активний і палкий”. Однак Ярослав Мудрий і його епоха цікавили драматурга не стільки самі по собі, скільки у зв’язку з тими питаннями, які у той час гостро стояли на злобі дня. Задумуючись над тим, як перекинути “від сивої давнини до багряної сучасності… ажурову арку”, драматург зазначав у “Передмові” до свого твору, що при зображенні історичного минулого і монументальної постаті Ярослава Мудрого “треба було прагнути не тільки історичної та художньої правди, але й якогось філософського узагальнення, якогось свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру”. Саме з поєднання історичної та художньої правди виростали філософські узагальнення – сконденсований вияв провідних ідей і настанов доби, коли писався цей твір, що і зробило його справді сучасним і актуальним.

Виходячи з цього, І. Кочерга зосередився, головним чином, на проблемі найбільш відповідній своєму часу – проблемі війни і миру, осмислив її з притаманною йому поетичністю, а свою розповідь обмежив періодом 1030-1036 років, коли великому князеві київському вдалося на якийсь час припинити міжусобні чвари і приборкати зовнішніх ворогів. Після поразки, якої завдав Ярослав печенігам, “… руський степ на деякий час очистився” і встановився мир. Це мало дуже важливе значення для зміцнення державності, економічної могутності та культурно-освітнього розвитку Київської Русі. Війна – це завжди зло, яке може бути виправдане виключно за однієї умови – коли народ відстоює своє право на свободу, незалежність і власну правду. Ярослав виявляв виняткову непримиренність у боротьбі з ворогами миру, з тими, хто “війни і крові тільки заждуть”, хто роздмухує полум’я міжусобиць.

Не можу я прощати ворогів.

І кожен, хто порушить справу миру,

На правду хто на руську посягне, –

Того вразить безжалісна сокира,

Так казав великий князь і виступав проти всіх, хто несе державі і його народові війну і зло. Ця думка, але трохи в іншій формі, знайшла вираження і в зверненні Ярослава Мудрого до іноземних послів, природно поєднана з визначенням історичної місії Русі як “сторожа Європи” і захисника “всіх народів християнських, і всіх скарбів ученій вікових” від “кочовників поганських”, що також у 1944 році звучало злободенно. Адже у той час навіть ідейні супротивники радянської влади були змушені визнати виключну роль, що відіграв радянський народ у Другій світовій війні, врятувавши людство від фашистської навали. Крім того, досить слушно й актуально прозвучала в драмі тема історичного походження Русі, – цим своїм твором драматург перекреслив теорію варязького (норманського) походження давньоруської держави, адже варяги (нормани) – вихідці з північних германських племен – були переважно найманцями у війську давньоруських князів.

Спадщина Івана Кочерги – видатного майстра художньо освоєного часопростору – засвідчує, що він не згубив індивідуальності й власного естетичного кредо за умов насильства над культурним процесом. У романтичній драмі Івана Антоновича Кочерги світ давніх пращурів сучасних українців реставрований до життя силою творчої уяви драматурга та його великим мистецьким темпераментом. Цей світ нашого минулого дає нам пізнання багатого жорстокостями, але й історичними звершеннями часу. Звичайно, художня правда п’єси не завжди збігається з історичною, проте авторські відступи не суперечать внутрішній правді XI століття, а проекції твору “минуле-сучасне” набули нової актуальності для України XX століття – поборницьким і державотворчим пафосом, ідеалом сильного державця-патріота.

Збереглося багато свідчень, що драматична поема “Ярослав Мудрий” була сприйнята читачами і критикою як довершений взірець справді високої художності саме тому, що в ній “органічно поєдналися поетично відроджене минуле і гостро злободенна проблематика”. М. Рильський писав: “Коли я думаю про “Ярослава Мудрого”, я згадую найвищі зразки поетичної драматургії – Пушкіна, Олексія Толстого, Шекспіра, Шиллера, Лесі Українки”. В українській літературі “Ярослав Мудрий” – не просто продовження традицій української історико-романтичної драматургії. Це новаторське продовження – духом активного пізнання й філософського збалансування суперечностей індивідуального й загального, минулого й авторової сучасності, утвердженням національної самобутності давніх українців та вагомості їхнього внеску в розвиток світової культури та мистецтва. “В цій п’єсі, – слушно зазначав Є. Старинкевич у своїй праці “Драматургія Івана Кочерги”, – драматургові вдалося основне, чого ми маємо право вимагати від історичної драми-поеми, – це відтворення духу епохи і втілення його в настільки живих і яскравих образах що ми начебто відчуваємо сполучні нитки, які пов’язують минуле з сучасністю”. На думку цього критика успіх І. Кочерги як драматурга в цій п’єсі полягає саме в тому, що він зумів, “не вдаючись до поверхової модернізації”, розкрити перед нами сторінку історії так, що вона “читається з усією пристрасністю сучасника, який пізнає в ній прекрасні риси улюбленої Вітчизни, її культури і народу”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Сучасний пафос твору І. Кочерги “Ярослав Мудрий” (2 варіант)