Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Світогляд Тараса Григоровича Шевченка
Світогляд Тараса Григоровича Шевченка
Реферат з історії української літератури
Cвітогляд
Тараса Григоровича
Шевченка
Київ – 2002 р.
На початку XIX ст. у середовищі української інтелігенції виникла своєрідна ситуація. Як ми пересвідчилися, духовні віяння, що захопили більшість країн Східної Європи й Росію, не оминули й Україну. Радикальні республіканські ідеї Французької революції були широко представлені на Україні декабристами та українськими членами Союзу об’єднаних слов’ян, водночас філософські концепції національної культури Гердера, без сумніву,
Осередком покоління 1840-х років, до якого належали такі особистості, як історик М. Костомаров, письменник П. Куліш та поет Т. Шевченко, був не Харків, а Київ, де у 1834 р. постав новий університет. Представники цієї генерації походили як із Правобережної, так і з Лівобережної України і за своєю соціальною належністю були більш різнорідними, ніж їхні попередники – вихідці з дворянства. Серед молоді 1840-х років найвище підносилася постать однієї людини – Тараса Шевченка. Можна сперечатися про те, чи хтось із українців тієї доби справив на своїх співвітчизників сильніший вплив, ніж Шевченко. Але те, що в історії народу, який підводився на ноги у середині XIX ст., таке видатне місце посів саме поет, не було чимось винятковим. Культурна діяльність була єдиною цариною, де позбавлені держави українці могли виразити свою самобутність: тому часто провідну роль “будителів народу” відігравали поети, письменники, вчені. І все ж важко знайти інший приклад людини, поезія та особистість котрої такою повною мірою втілила національний дух, як це для українців зробив Шевченко.
Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Шевченко народився у 1814 р. в селі Моринцях на Правобережжі й виростав сиротою-кріпаком.
Коли пан узяв його з собою до Петербурга, малярські обдарування юнака привернули увагу кількох провідних митців, які у 1838 р. допомогли викупити його з кріпацтва.
Тоді Шевченко вступив до Імператорської Академії мистецтв, де здобув першокласну освіту. Водночас його інтелектуальні обрії значно розширилися завдяки інтенсивним контактам із багатьма українськими та російськими художниками й письменниками столиці. Незабаром ним оволоділа потреба висловити свої переживання в поезії. У 1840 р. вийшла друком його перша збірка українських поезій під назвою “Кобзар”. Ці ліричні, щирі та сповнені музики вірші, переважно присвячені історії України, одразу ж привітали як українські, так і російські критики, назвавши їх геніальними творами.
Вихід “Кобзаря” був, як зауважує Юрій Луцький, подією унікального значення в історії української літератури, позаяк у ньому українська мова досягла літературної неперевершеності. Поет подолав одновимірність і обмеженість ролі, що її до тих пір відігравала українська література, спростувавши переконання таких, як, зокрема, знаменитий російський критик Віссаріон Бєлінський, котрі вважали, що мова українських селян не здатна передавати витончені думки й почуття. Відповідаючи на принизливі для української мови погляди Бєлінського, Шевченко писав:
Теплий кожух, тілько шкода – Не на мене шитий,
А розумне ваше слово Брехнею підбите.
Досягненнями Шевченка були спростовані погляди його сучасника – українця Миколи Гоголя, який вважав, що талановиті українці можуть зажити літературної слави лише в контексті російської літератури. Шевченко розширив гнучкість, експресивні можливості й ресурси української мови, синтезувавши кілька українських діалектів, сільську і міську говірки, а також елементи церковнослов’янської мови. Тим самим він продемонстрував своїм співвітчизникам, що їхня мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок, довів, що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову як на засіб досягнення вищого стилю. Його поезія фактично стала проголошенням
Літературної та інтелектуальної незалежності українців. Колишній кріпак не забував про своїх “знедолених братів” і, наче біблійний пророк, громогласно таврував гнобителів закріпаченого селянства. На відміну від більшості інших представників інтелігенції Шевченко не вірив у ліберальні проекти поступових реформ. У його віршах відкрито пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправедливості в суспільстві. У знаменитому “Заповіті” він закликав своїх земляків:
Поховайте, та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте) І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.
Обурення Шевченка соціальною несправеддивістю нероздільно переплітається з його ненавистю до національного гноблення на Україні, на цій “нашій несвоїй землі”, як він про неї писав. Непримиренний ворог царського самодержавства, він закликає до самовизначення України задовго до того як цю ідею підтримали його помірковані колеги-інтелігенти. Така спрямованість з усією очевидністю проступає в його тлумаченні історії України, цієї найулюбленішої з його тем. Хмельницький для Шевченка – і “геніальний бунтар”, і людина, відповідальна за фатальний союз України з Росією, внаслідок чого Україна втратила своє самоврядування. Його симпатії на боці таких козацьких ватажків, як Полуботок, що повставали проти царів: тих же, хто потурав Москві, він нещадно засуджував. Шевченко не приховує ненависті до Петра I, називаючи його “тираном” і “катом”, та й до Катерини II він ставиться не краще. Полемізуючи з найвидатнішим російським поетом Олександром Пушкіним, який вихваляв цих монархів, Шевченко писав:
Тепер же я знаю:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Кати, кати! Людоїди!
Але націоналізм Шевченка не був шовіністично обмеженим, він вважає прагнення України до свободи складовою всезагальної боротьби за справедливість. Як свідчать поема “Єретик”, присвячена знаменитому чеському великомученику Янові Гусу, та поема “Кавказ”, поет симпатизує пригнобленим народам усього світу.
Поезія Шевченка (деякі її зразки були настільки бунтарськими, що їх не публікували аж до 1905 р.) розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі думки й почуття. Історик Костомаров писав: “Шевченкова муза зірвала покрови, що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко, боляче й п’янко”.
Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а й його страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Російської імперії, а край, що може й має стати незалежним.
Як справедливо зазначається, цитатами з Шевченка, як цитатами з Біблії, можна доводити “все”, і кожна “ідеологія” чи “партія” у нас може з тріумфом проголошувати Шевченка своїм, відтворювати вигідний для себе образ, що власне, проявляється у всьому шевченкознавстві, де в потугах пошуків свого образу загалом забувається сам поет, витворюється його культ та бажане для себе його бачення.
Звертаючись до цього питання, деякі шевченкознавці (наприклад, Г. Грабович) виділяються три найбільш поширені образи Шевченка.
Отже, з погляду соціалістичного реалізму Тарас Шевченко подається як реаліст, матеріаліст та атеїст, революційний демократ, учень і соратник Бєлінського, Чернишевського та Добролюбова, що гнівно викривав, засуджував та таврував те й те, тих і таких, палко любив велику російську культуру та її корифеїв, “речник народу, полум’яно закликаючий громадою обух сталить”, із зброєю в руках виступати проти кривавих гнобителів, рішуче визволятися від кайданів, боротися за нові суспільні взаємини без царя супостата, без кріпосника-людожера, без мироїда-багача, без попа-ліцеміра, тобто більшовик, але не зовсім ленінський і не без помилок, хоча б у ставленні до Хмельницького, Переяславської Ради.
У розумінні Д. Донцова Шевченко виявляється крицевим носієм національності, державної ідеології, незламним лідером-трибуном, котрий закликає до безжалісної розправи не тільки з ворогом-супостатом, а й зі своїми нікчемними й запроданими земляками.
З точки зору народництва (від Костомарова до поетів та публіцистів наших днів) Шевченко сприймається як Пророк та Геній, мислиться лише у призмі народу, з ним ідентифікується Україна, українство, потреби й доля українського народу.
Звичайно, в кожному з образів Тараса Григоровича є дзеркало істини, в цілому він постає настільки заромантизованим, що говорити про його власний романтизм не доводиться. Романтизм становить єство його поезії і є не просто результатом впливу західноєвропейських традицій та ідей, а органічним зростанням з традицій народної творчості, хоча й перші впливи не виключаються. Що стосується світогляду Шевченка, його витоків, то і тут діапазон суджень досить широкий.
На думку Є. Маланюка, Шевченко, як і Гоголь, вийшов з тієї верстви, що була у ХVIII столітті єдиною, верстви козацької, яка потім під адміністративним тиском російської імперії роз’єдналась. Якщо Гоголя родить українське дворянство, котре національно деградує, то Шевченка – закріпачене селянство, в якому є значні відсотки української шляхти, де відбувається повільний процес регенерації. Потрапивши до Петербурга мимохідь, він своїм “селянським” національним здоров’ям не тільки не відчув згубного впливу його життя, а й зумів оформити свою розумну національну суть.
У темряві ночі бездержавності Шевченко висвітив орієнтири державності, акумулював національний дух – дух козацької доби, “козацької шаблі”, передавши його не тільки живим, а й поколінням ненароджених. У його творчості синтезована єдність тіла і душі, духу України, і саме завдяки синтезу людина у нього постає як образ Божий: вона ніколи не скалічена, однакова в добрі і злі, повна, багата внутрішнім змістом.
Витоки світогляду Шевченка, зміст його поезії деякі його дослідники (наприклад І. Крип’якевич) виводять не із суспільного стану поета, як це робить Є. Маланюк, а із сутності всіх умов, у яких він жив і творив. Він зростав там, де ще доживали свого віку очевидці коліївщини, де були живі згадки про козаччину, де співали думи про Хмельницького, відчувши злидні, нужду і упокорення селянина-кріпака. Глибоке знання життя, традиції боротьби за волю і не менше прагнення до неї дали змогу йому викласти те, що було у Статуті братства, своїм полум’яним словом, словом поезії, інстинктивно розуміти минуле, виробити свій погляд на світ, давні часи і події, звернутися не тільки до сучасників, а й до нащадків із закликом вирішувати не поточні, а вічні проблеми, сягаючи до основ національного буття.
Унікум за своєю народністю, Шевченко вніс новий зміст, нові мотиви в народну літературу і, звернувшись до минулого, в ідеалах яких, за народною традицією, знайшов нові мотиви, співзвучні своїм ідеалам суспільної справедливості, свободи і національності, протесту проти політичного гніту і будь-якого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості, заклавши міцні підвалини національного відродження.
Д. Чижевський, характеризуючи світогляд Т. Шевченка як “антропоцентризм”, сутність якого полягає у зведенні людини у центр всього буття, всього світу як природи, так й історії, усіх сфер людської культури, зумів показати специфіку цього погляду, особливо по відношенню до природи. Він показав, що за таким світоглядом природа постає як щось підпорядковане людині, резонатор або дзеркало, прислуховуючись або вдивляючись в які людина чує і бачить саму себе. Природа відгукується на все, що діється в серці людини, відбиває її внутрішнє життя в наглядних образах та символах. Однак, як саме природа відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, сміється, – усе це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається у центрі образу, історії, житті історичної події.
Визнаючи справедливою характеристику світоглядних позицій Шевченка Д. Чижевським (хоча вона властива й попереднім оцінкам, але чітко не виражена), доречно звернути увагу на ту особливість формування світогляду поета, на яку вказує Г. Грабович. Він підкреслює, що в центрі світогляду творчості Шевченка стоїть насамперед відчуття самого всебе, власної долі й болі, свого “Я”, чітко структурованих через інтенсивний автобіографізм самого митця як поета, носія слова.
Шевченко і став великим Поетом, Генієм, Пророком тому, що духовні колізії свого часу зробив драмою свого життя, а патріотизм – мірою справжньої любові людини до людини. Саме через символізм автобіографізму витворюється точна модель всього творчого світу Шевченка з чітким висвітлення гостроти розподілу на демони зла і добра, без жодного компромісу середини як відносно самого себе, так і відносно інших. Тому у сфері його творчості знаходиться все, оскільки воно людське. На сторону людського, його сторожі становиться Слово, носієм якого постає поет. Зливаючи свій голос з голосом Бога, поет стає Пророком, а його слово – пророчництвом. Якщо сподвижницька постать Пророка надає силу поетові, то невміння писати неправду, відкритість, здатність оголити себе і бачити правду, відкинути всі завіси, затишність не тільки явищ ілюзій, а й того земного самообману, що не тільки не бачить людської правди, яка полягає в тому, що не тільки пани, а й простий люд жорстокий, надають силу пророцтвам поета, вимагають слідувати силі правди і не лукавити з собою за будь-яких обставин.
З пророцтвом поета пов’язується ще один елемент романтизму його світогляду – міфотворчість. Велика правда завше осліплює, вона не тільки не освітлює, а й затьмарює, і чим яскравіше світло, тим глибші тіні, більше бажання зазирнути туди. Міф постає тут аналітичним та синтетичним окресленням пророцтва, з’єднанням холодного з гарячим розумом, розуму з почуттям, засобом висвітлення прихованого, затіненого, вищого та віщого, віщої правди, модернізацією цієї правди як відповіді відчуттів на сучасне для митця, репрезентованого минулим, за яким стоять не ідеї, сили, події, а люди. Ось це і зумовлює цілісність світогляду Тараса Григоровича Шевченка як Генія і Пророка, силу і славу його правди.
Тарас Шевченко не лукавив із собою у послідовній антикріпацькій та антицарській позиції, критиці соціальних та суспільно-політичних порядків самодержавно-кріпацької Росії, справедливо вважаючи кріпацтво і самодержавство основою не тільки небаченого гноблення народів, а й причиною відсталості самої Росії. Все життя прагнув він до свободи, боровся за знищення кріпацтва, національного гноблення, ліквідацію самодержавства, вірив, що настане такий суспільний і політичний лад, який забезпечить свободу народові, всебічний розвиток особи. При цього боротьбу за справедливість, щастя і добро проти зла і насильства Шевченко тісно пов’язував з ідеєю милосердя, яке розумів як істино людське почуття, співчутливе ставлення людини до людини, прагнення робити добро, допомагати їй у боротьбі з горем, нещастям. Тарас Григорович гнівно засуджував тих, хто принижує беззахисного, попирає його гідність, обманює, кривдить людину, робить їй зло, спричиняє муки та страждання. Милосердя визнавав вищою основою людської гідності, духовності, людських взаємовідносин, вчинків, поступків.
Світоглядні позиції Шевченка зумовили своєрідність його ставлення до минулого, історії. Бачення світу у нього при всій загальнолюдській спрямованості глибоко національне, позачасове. Символічним кодом у ньому зосереджуються колективні надії і пам’ять, минуле, сучасне і майбутнє, розкриття якого дає змогу пізнати світову правду і про приховані колективні гріхи, і про “золотий вік”, який і ще повернеться. В історичному інтелектуальному ключі все це спрямовується на глибоке відчуття української історичної долі й колективної душі, природнім шляхом поєднуючи, здавалося б, несумісні способи мислення – мислення XVIII століття козацько-станового патріотизму як апофеозу України, її історії та права, з романтичним апофеозом світової своєрідності народу, баченої поісторично, що постає моделлю України.
Проявляючи значну цікавість до історії України, історії українського народу, в минулому Шевченко бачить насамперед людей живих, конкретних, які стогнуть у кайданах, стогнуть так само, як і сьогодні, усвідомлює, що неправда є неправдою людською, неправдою царів, панів, попів і неволя є неволею мужицькою, неволею українською. Саме тому його цікавили в історичному минулому України передусім події і традиції, які були пов’язані з визвольною боротьбою українського народу проти своїх поневолювачів, соціального рабства, національного гноблення. Він високо цінував Запорізьку Січ, історичних діячів, які стояли на чолі визвольної боротьби українського народу, цінував їх такими, якими вони були.
І сьогодні постають блюзнірством потуги деяких публіцистів та філологів, які, втративши почуття будь-якого здорового глузду, навиривавши з творів Шевченка десятки цитат поза їх конкретним змістом, намагаються довести, що саме він обгрунтовує термін “пан” як вищу форму звернення при спілкуванні українців.
Тарас Шевченко, виражаючи природну та законну ненависть до царизму і російських поміщиків, які розглядали Україну своєю провінцією, не переносив цієї ненависті на російський народ, на російських кріпаків, що конали в неволі так само, як і кріпаки українські. Любов до українського народу поєднувалась у нього з любов’ю до народу російського, народів Кавказу, Середньої Азії, інших регіонів та окраїн Російської імперії, вірою в те, що не повинно бути ні заюрмлених народів, ні людей. Тому стоячи на боці рідного народу, його національної свідомості, гідності, він культивував почуття єдності і дружби народів, визнання за ними права вільно розпоряджатися своєю долею, гідністю людського існування без будь-якої зверхності над іншими в “сім’ї вольній, новій”. І це цілком правомірно. Роль Шевченка як людини і пророка формувалась і корінилась в існуючому царському ладі. Щоб бути пророком і провісником свободи, він мусив бути частиною двоїстого колоніально-імперського, українсько-російського світу, враховуючи всі його реалії, хоча основним для поета все-таки була доля рідного народу, його культури, мови.
В українській новій літературі Тарас Шевченко був першим, хто закликав українців не цуратися самих себе, не виступати у ролі придуркуватих провінціалів чи хитрого малороса, доводив, що самоствердження України має історичні та соціальні виміри. Створивши українську літературну мову, українську літературу як чинник національної самосвідомості, могутню зброю у розвитку культури українського народу, освічуючи його у дусі вільнодумства, гуманізму та патріотизму, Тарас Григорович спростував великодержавне твердження про те, що українська мова загалом не існує, так і погляди русифікованого “освіченого” пануючого класу і його прибічників на українську мову як на мужицьке “наречіє”. Збагативши рідну мову, розглядав її як культурне надбання, найбільшу духовну цінність народу, виступав проти її засмічування, за подолання примітивізму та лихословлення, закликаючи навчатися чужого і не цуратися свого.
Типово романтичним було ставлення Шевченка до релігії, формування якого, на думку шевченкознавців, певною мірою йшло під впливом поглядів Д. Штрауса. В щоденниках, творах поета багато гострих висловів на адресу церковної обрядності, всіляких забобонів, виступів проти зловживань релігії з політичними цілями, проти релігійних війн, кровопролиття і сліз в ім’я релігійних пристрастей тощо. Архієрейську службу Шевченко розглядав як щось “тибетське”, “лялькову комедію”, апокаліпсис вважав алегоричною дурницею, розцінюючи вказане як виродження, занепад дійсної релігійності, відкидав в релігії все те, що робить з неї якусь абстрактну силу, яка стає байдужою до живих потреб людини, виступає проти індивіда, перешкоджає вільному розвитку особи, задоволенню її внутрішніх потреб. Для Шевченка релігія мала сенс як засіб боротьби за свободу людини, її щастя. Ось чому, критикуючи все те, що затьмарює, псує, закриває вічний, святий, дійсний зміст віри, він постійно цікавився релігійними проблемами, перечитував Біблію, часто цитував її, брав з неї епіграфи, називав “єдиною моєю відрадою”.
Дійсною вірою Тарас Шевченко вважав народну віру, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв’язку та відносин з Богом і людиною, не потребую чи ніяких посередників та інших об’єктів наших поклонінь. За старими традиціями надзвичайно ідеалізовував Богоматір як ідеальний тип матері (Марія), антропологізуючи Христа, наближав його до людини, цінував у ньому вищі людські якості – високе, святе, правдиве. Для Шевченка Бог поставав захисником гноблених, виразником їх надій, прагнень, де любов до людини, повага, чуйність, взаємоповага в праці, подолання труднощів і негараздів виступали тією керівною ниткою, якою має користуватися кожний і без чого людина черствіє, стає грубою, втрачає гідність, проявляє самолюбство, попирає інтереси та права інших. Щодо християнства, то в творчості поета вона приймає вигляд того типу народної релігії, в якій, “Христос за плугом йде, а Марія несе йому їсти”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Літературний подвиг Тараса Григоровича Шевченка Реферат на тему: “Літературний подвиг Тараса Григоровича Шевченка” Тарас Шевченко – не тільки поет, а й драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, фольклорист, художник(живописець, гравер), який залишив велику образотворчу спадщину – понад тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний. Тільки літературна спадщина Шевченка – це “Кобзар”, 9 повістей, п’єса “Назар Стодоля”, уривки драматичних творів, щоденник та […]...
- Біографія Тараса Григоровича Шевченка РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Біографія Тараса Григоровича Шевченка Тарас Шевченко!… Це ім’я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак […]...
- Життя Тараса Григоровича Шевченка Життя Тараса Григоровича Шевченка Тарас Шевченко!… Це ім’я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич […]...
- Героїчне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка І. Т. Г. Шевченко – видатний український поет. 1. Дитячі захоплення Т. Шевченка (цікавиться славним і героїчним минулим українського народу – розповіді старого діда Івана). 2. Т. Шевченко – художник (думками лине на рідну Вкраїну, згадує часи колишньої слави її вільнолюбивих захисників; з’являється задум створити ілюстрований альбом “Живописна Україна”, до якого увійшли малюнки “Дари Богданові […]...
- Іду душею до Тараса (Моє ставлення до Тараса Шевченка) Іду душею до Тараса (Моє ставлення до Тараса Шевченка) Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти. Хто ще умів любити так, як ти, Хто кликати умів ще так до бою, Кого ще так боялися кати! Так звучить вірш Дмитра Павличка “До Франка”, але ці слова відтворюють і моє ставлення до Т. Г. Шевченка. Справді, […]...
- Життя Тараса Шевченка – це подвиг, перед яким я схиляюсь Життя Тараса Шевченка – це подвиг, перед яким я схиляюсь Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним. А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його […]...
- Заповіт нащадкам (за поезіями Тараса Шевченка) Заповіт – це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця – ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого, а й громадського, суспільно-політичного характеру. Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У картинахмріях він малює повну єдність чарівної природи і життя ї’ї трударів. У поезії “І виріс я на чужині” поет, мріючи […]...
- Героїзм чи трагедія? (за твором Тараса Шевченка “Гайдамаки”) Аж ніяк не хочу, щоб мене звинувачували в неповазі до великого Кобзаря чи в нелюбові до української літератури, але хочеться висловити деякі свої міркування щодо розгляду твору Тараса Шевченка “Гайдамаки” на уроках української літератури. Безумовно, що народ утисками можна довести до такого гніву, до такого стану, що людям краще померти, аніж так жити. Але померти […]...
- Висловлювання відомих людей про творчість Тараса Шевченка Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор мас, І вже менш за все – “Кобзар Тарас” Він, ким зайняло і запалало (Є. Маланюк). “Він був сином мужика – і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури” (І. […]...
- Образ України у творчості Тараса Шевченка Образ України у творчості Тараса Шевченка “Я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю!” / Т. Шевченко / Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам […]...
- Незабутні сторінки поеми Тараса Шевченка “Гайдамаки” Незабутні сторінки поеми Тараса Шевченка “Гайдамаки” Передусім звертає на себе увагу вступ до поеми. Та й не один, а два. У них даються міркування про історію гайдамацького руху, про ті джерела, до яких звертався Шевченко, створюючи поему. Але особливе значення, по-моєму, в цих вступах мають рядки-роздуми про українську мову, літературу. Шевченко стверджує, що він пише […]...
- Романтичний характер ранньої творчості Тараса Шевченка Романтичний характер ранньої творчості Тараса Шевченка Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій – “Кобзар”. Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевченка. І справді, навіть перші його романтичні поеми “Тополя”, “Причинна”, “Тарасова ніч” – це чудові, художньо довершені […]...
- Романтичний характер балад Тараса Шевченка I. Рання творчість Т. Шевченка (починав з жанру балади: має виразний романтичний характер). II. Романтичні балади Т. Шевченка. 1. “Причинна” – одна з перших балад Шевченка (написана 1837 року, в Петербурзі; звертається до національного світу, зображуючи певні побутові та етнографічні особливості, повір’я; творить збірний образ України): А) національні образи – символи, що створюють цілісність балади […]...
- Значення і світова слава Тараса Шевченка РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Значення і світова слава Тараса Шевченка Шевченко – основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві […]...
- Україна і українці в творчості Тараса Шевченка У мальовничому куточку нашої України, на Чернечій горі, спить вічним сном наш незабутній Тарас Шевченко. Внизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і “лани широкополі”, і милу його серцю Україну. Як мріяв, як заповідав… Майже все своє життя він прожив за межами Батьківщини, але ніколи її не забував. Не забував він і […]...
- Мрії Тараса Шевченка про майбутнє Доля рідного народу, його духовне надбання були для Тараса Григоровича Шевченка метою його життя. Ціла епоха говорила про себе його словами від імені народу. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле, надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять. Т. Г. Шевченко для нас більше, ніж великий […]...
- Послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм… ” – заповіт Т. Шевченка нащадкам Послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм… ” – заповіт Т. Шевченка нащадкам I. Викривальний характер поезії Т. Шевченка. (Послання адресоване різним суспільним групам. Поет прагне висміяти, засудити жорстоке ставлення до кріпаків і вплинути на певні кола ліберального дворянства. Шевченко пише про фальшиву любов до України панів.) II. Пророцтво поета. 1. Упевненість у […]...
- Дружба народів у творчості Тараса Шевченка Дружба народів у творчості Тараса Шевченка Усі ми знаємо Тараса Григоровича Шевченка як українського народного письменника, справжнього патріота своєї нації. Майже усе написане ним було присвячене Україні, яку поет змальовував з великою любов’ю. Його заклик “Свою Україну любіть” проходить червоною ниткою через усю його творчість, так само, як мотив ненависті до поневолювачів рідного народу. Але […]...
- Як би склалася доля малого Тараса Шевченка в наш час Тарас Григорович Шевченко – великий син українського народу, гордість і слава його. Один із найталановитіших і найвидатніших письменників світу. Відомий він і як художник, а передусім – як полум’яний борець за щастя знедоленого українського народу. Важким і тернистим був шлях народного співця. Народившись у кріпацькій родині, він змалку, ще в батьківській хаті “бачив пекло”, “роботу […]...
- “Заповіт” Тараса Шевченка. Чи виконуємо ми його? Зі свого власного, нехай поки що незначного життєвого досвіду я зрозумів, що всі люди справді дуже різні. І це не банальна фраза, а правда життя. Кожна людина прагне різного, має свої заповітні мрії, таємні сподівання та бажання. І не так вже легко розібратися в них комусь сторонньому, майже неможливо збагнути людську душу. Часом – навіть […]...
- Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка В Україні “родилась, гарцювала козацька воля”. І про неї добрим людям. Кобзарі співають, Все співають, як діялось, Сліпі небораки, Бо дотепні… Це уривок із поезії Шевченка “Думи мої, думи мої… “. Ці слова – правдивий пролог до першої збірки Шевченка і до всієї його творчості. Назва її дала […]...
- Мрії Тараса Шевченка про майбутнє рідного краю Мрії Тараса Шевченка про майбутнє рідного краю У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро […]...
- Аналіз вірша Тараса Шевченка “Заповіт” Заповіт Т. Шевченка – патріотичний гімн. “Заповіт” Тараса Шевченка є бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі. Твір був написаний у грудні 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Переяславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте “причини, […]...
- Любов до Батьківщини в поезії Тараса Шевченка (За віршами “Сонце заходить, гори чорніють… ” та “І виріс я на чужині… “) З дитячих років Великий Кобзар глибоко співчував людському стражданню. Чуйна й людяна дитина, він переймався нещастями покривджених. Ще юнаком Тарас жадібно вслухався в сумні оповіді про минуле українського народу, про кривди, які чинили над ним, про його одвічний душевний біль. Вже в зрілі роки, перебуваючи в засланні, Тарас Шевченко написав хвилюючий вірш “І виріс я […]...
- Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка) Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка) Кріпак за походженням, Шевченко все життя прагне до знань. Різних вчителів посилала йому доля на життєвих шляхах (від школи п’янички-дяка до Академії Мистецтв). Ще в дитинстві, ледве опанувавши грамоту, він захоплюється творами Сковороди: … куплю паперу аркуш, і зроблю Маленьку книжечку; хрестами […]...
- Нескореність (Після знайомства зі щоденником Тараса Шевченка) Поети – як діти: душа – відкрита, почуття – до людей щирі й трохи по-дивному наївні. Вони так беззахисно йдуть до людей, так щиро промовляють рядками своїх поезій, що хочеться їх і їхнє слово захистити від буденності й бруду. Ми кажемо: “Ліричний герой поезії… ” А я не можу відокремити ліричного героя від особистості поета, […]...
- Мотиви лірики Тараса Шевченка Мотиви лірики Тараса Шевченка Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була […]...
- Образи ватажків гайдамацького руху в поемі Тараса Шевченка “Гайдамаки” Образи ватажків гайдамацького руху в поемі Тараса Шевченка “Гайдамаки” Поема Тараса Шевченка “Гайдамаки” змальовує картину селянського повстання 1768 року, відомого в історії під назвою Коліївщина, приводом до якого були знущання конфедератів над населенням Правобережної України. Почавшись у районі Чигирина, воно швидко поширилося майже на всю Київщину і частково на Поділля й докотилося до Умані. На […]...
- Проблема морального обов’язку у творі “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм… ” Тараса Шевченка Проблема морального обов’язку у творі “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм… ” Тараса Шевченка Безперечно, в Україні було багато видатних поетів, але портрети саме Тараса Шевченка часом висіли у хатах на місці ікони. Він не тільки вийшов з народу, а душею лишався з ним завжди. Його цінності і споді-вання були саме народними, узятими […]...
- Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка Реферат з української літератури Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка Дальше поглиблення кризи самодержавно-кріпосницького ладу, розклад феодальних відносин та інтенсивне зростання капіталізму в Росії в 40-60-х pp. XIX ст. загострили соціальні й політичні конфлікти, активізували суспільне життя в країні. Це був період, коли всі питання зводилися до проблеми ліквідації кріпацтва, а “передова думка Росії під […]...
- Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України Де б він не був, куди б не закинула його тяжка доля, він завжди повертався до своєї рідної України, линув до неї своєю душею, до її “степів широких”, до її заквітчаних, мов чарівна дівчина, сіл, до найдорожчого для нього – до Дніпра. Він скрізь бачив її, рідну матір-Україну. І ніякі поневіряння не могли вбити ту […]...
- Прометей – символічний образ нескореного народу (за поемою “Кавказ” Тараса Шевченка) Титан Прометей – це герой давньогрецької міфології. Але він став улюбленим персонажем з творів світового мистецтва (літератури, живопису), перетворившись у символ невичерпних сил народу, його стійкості у боротьбі проти ворогів, ставши символом жертовності в ім’я перемоги світла, правди і розуму. Яскравим доказом цього є прекрасна поема Т. Г. Шевченка, ця огненна сатира на загарбницьку колоніальну […]...
- Сатиричне зображення царської імперії у поемах Тараса Шевченка “Сон” і “Кавказ” Сатиричне зображення царської імперії у поемах Тараса Шевченка “Сон” і “Кавказ” Усе має свій початок. І хоча сьогодні неможливо сказати, хто першим почав складати пісні, проте ми знаємо автора першого в українській літературі сатирично-політичного твору – це Тарас Григорович Шевченко, а сам твір, відповідно – поема “Сон”, написана 1844 року. Через рік великий Кобзар знову […]...
- Аналіз вірша Тараса Шевченка “І мертвим, і живим… “ Є імена в нашій літературі, які ввібрали до себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія ось уже майже понад 150 років викликає у людей почуття захоплення своєю красою, своєю силою і народною мудрістю. Шевченко Т. Г. прийшов у літературу тоді, коли чаша […]...
- Образи кріпаків у творчості Тараса Шевченка і Марка Вовчка Через усю творчість Тараса Шевченка червоною ниткою проходить тема страждання покріпаченої України, уярмленого, поневоленого рідного народу. Безпосередньо тему кріпацтва Кобзар уперше порушує у поемі “Сліпа”, в якій гостро засуджує поміщицьку мораль і показує повну залежність кріпаків від сваволі пана. Як правило, герої з народу шевченкових соціально-побутових та історично-побутових поем наділені рисами ідеальності. В образах Ганни […]...
- Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т. Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. “Такого полум’яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки […]...
- Інтимна лірика Тараса Шевченка Інтимна лірика Тараса Шевченка Всі ми знаємо, що Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служінню рідній Україні та боротьбі з її пригноблювачами. Він постає для усіх насамперед поетом-борцем. За блискучим зображенням героїчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помітити “іншого Шевченка” – тонкого лірика, якому не чуже усе людське, у тому […]...
- Моє розуміння “Заповіту” Тараса Шевченка Моє розуміння “Заповіту” Тараса Шевченка Читаючи вірш “Заповіт”, який був написаний великим Кобзарем, починаєш розуміти, як поет ставився до своєї батьківщини, як переживав за її сучасне і сподівався на краще майбутнє. Саме такий твір міг з’явитися тоді, коли поет відчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навіть смертю, ставить […]...
- Розкриття глибокого патріотизму і ненависті до гнобителів в образах Яреми, Гонти і Залізняка (поема “Гайдамаки” Тараса Шевченка) Тарас Григорович Шевченко – великий український народний поет. Він був сам вихідцем з народу, а тому йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі його страждання. Зазнавши на собі нелюдського ставлення панів, знущання, катування, Тарас Григорович все своє життя присвятив служінню ідеї визволення трудящих, його твори – це твори критичного реалізму. У кожному слові, у […]...
- Аналіз поеми Тараса Шевченка “Кавказ” Тематичним продовженням поеми “Сон” є поема “Кавказ”, присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. “Кавказ” – ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його […]...
Біографія ольги кобилянської скорочено.