Андієвська Емма – Уривки з “Бумба”

Related posts:

1. Андієвська Емма – дерево Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину, Висів на нитці, мов жовток, І дерево, що розлилось по небу Біліше сонця, глибше океану, Те дерево, що розділяє межі… Під яблунею не ходить людині. 1961...
2. Андієвська Емма – Натюрморт в світоглядовому ростині (сонет) Сікач, селера, миска дерев’яна, В якій зеленоока, в смужку риба. Зіжмакане повітря, дошка груба, Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні. На боці кахлі – бугая ревіння По кубику спресоване у ребус, Судомить й речі – чіткість, як хвороба, І – тільки – німби – сферу коливання. Світанок кинув ступку і товканчик, Одяг прозорість, як […]...
3. Андієвська Емма – Перетинки Унутрішній зір, Розщеплений виделкою, Боязких веде. Невизначений звір, Від звіра самі щелепи, Стереже пустелю. Звуку важке Волове м’ясо Довжить тіло, Довжить помисли (Помисли виснуть На лікоть від вислову). Зі стелі водяної сну Сиплються воїни – Щити від очей До щиколотків, А ноги босі. Рожеве тісто з уст виголошують. Сонна основа слова В леопардових плямах. На […]...
4. Андієвська Емма – Базар – поруч і осторонь З “Базарів Страшного Суду” Від свята відсвіти ідуть: “Ти справді ти, ти справді тут?” Щоб ні ступити, ні пройти: “Жерун буття, обітниць путь, У пута – низ і висоту!” Крізь помахи, слова, літа Глухих падінь, лунких літань, – Вузлом із осетра і ножиць – І світ навпіл: молюска ніжність Струмка легеню в попіл нищить Щоб […]...
5. Андієвська Емма – Вігілії XL Із книги Вігілій Ні світла, ані кроків на майдані. Ніч – наглухо – у володіння власні. Лише душа, як верховіття в лісі, – Все глибше й – далі – від тандит щоденних. Не місяць – еліпс. Крапле белладонна. Ще мить, – і шкірка зовнішнього лусне. Позаду – проминальне і облесне. Єдиний дзвін, що бамка щогодини. […]...
6. Андієвська Емма – Поезії Халіда Хатамі Все відійшло, крім склянки і вина, А я – твій запах шкіри на долонях. Вже перші півні й вогники в долині, Я ж кидаю зірки в твій слід – в тартарари, – Умер давно – і все ніяк не вмру. – Я знаю, сум, як все життя, мина. – Моя любов покинула мене. * Ти […]...
7. Андієвська Емма – Без шкіри – на вітрі Пустеля – колоратура З ацитиленовим кар`єром смерти. Щораз розпеченіші кола Нескінченної повивальні. На щаблях прискореного розпаду Самі бані, куби Й паралелепіпеди. Всесвіт – відірваний гудзик, Що знову – в сміттярку хаосу. Ні прихистку, ні слова, Ні калюжі питної води. Світанок. Вечір. Світанок. Твій подих фіалково-свинцевий. Твій подих ніжний і молочно-перлистий. Ти визначив початок і кінець, […]...
8. Андієвська Емма – Бічний отвір З базарів Страшного Суду Або Базар на Страшному Суді Через плече завинувшися в ношу (В два вуха сповивальних, в совість-грушу: Так дихають, з легень каміння свище), Два потопельники тримають в ложці сушу, Їм здерли шкіру, відсвітом зайшовши. В повітрі шлунки-пащеки літають – Жеруть подоби: гільзами з латуні Потвори сиплються, де в три русла з затінень […]...
9. Андієвська Емма – Базару проповідник Він роздмухує дзвін, як рукав, На тілі у нього замість руки ріка І кілька гаків, щоб тримати маркізи над прилавками. І баби з тілами повними риб, Зір – калачики, дивляться згори, Як він розводить на грудях Води гармонію. Що йому, коли руки – ріка. Він весь базар захова в рукав. Він світ, як тараню, – […]...
10. Андієвська Емма – Казка про яян (СКОРОЧЕНО) Андієвська Емма Казка про яян (СКОРОЧЕНО) Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється. Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть […]...
11. Андієвська Емма – Скарга Власника Я казав, що не можна Переганяти худобу бродом, Тоді, коли місяць у повні, Але моя стара мати запевнила, Що вона знає слово на місяць. Що мені тепер допоможе, Що я бігаю по березі, Калатаючи пісок палицею. Пісок не поверне худоби, Яку забрав місяць....
12. Андієвська Емма – Віддих На швидкість іншу – тліну інвентар, І джерело – вмить – простягає ложку Для спраглого, хоч той, – ледащо, – з ліжка Силкується ще – власну долю – в тир. Нутро – з-під форм – усе – ніяк котурн Минущого, що світ годує з пляшки. Без віника – у сон – пекельний служка Зганя живе, […]...
13. Андієвська Емма – Ритуал Вода сама – і лябіринт, й арбітр, Який – світи – з долонь, як помідори. Свідомість – раптом – велетенські діри Від чисел, – відлік звільнення з лабет. Клейноди влади, – тлінний атрибут, На центри сили, – джгут з ковтків мадери. Єдина ціль для торсів із байдарок – Летючість, – і ні суму, ні турбот, […]...
14. Андієвська Емма – Відхилення З горлянки випурхнув й – під шкіру – горобець, Щоб перебути поштовхи озону, Що – сквапно – в переміщеннях підземних Гробницю, яку – досі ще – раби. Все зупинилося, а пам’ять вигріба Доріжки, що – жорства, газон, лоша і замок, Початок літа, де наклались зими, Рулони скла, що – в надрах ще – вербу. Як […]...
15. Андієвська Емма – Хвилі Зловився короп, й рук нема тримати. Лиш груди – меч, що – межі ворожнечі. Краплини – крок, – все ближче до півночі. Танок лелек і лябіринту смуток. Розмитий мол, що – діри – в мурах – миттю На щораз інший, все стрімкіший начерк. Різниці – хвиля, тільки серце нічим Потамувати, що – з рінин – […]...
16. Андієвська Емма – Намір В краплину ліг, як в мандрівну труну, Що – відсвіти, – світ видовжень, – азалій, І – двері – в позолоті на камзолі, Куди – ще предки – золоте руно, Що в повню на поверхню вирина, Засвічуючи – в лунках тиші – зела, – Їх повсякденна галасливість з’їла, Лиш сховок – існування корінець, Що залишився […]...
17. Андієвська Емма – Вігілії СХІ Із книги Вігілій Навколо порожнеча, як нарзан. Все далі – ціль. І тяжча й тяжча ноша, Яку й не помічалося раніше. Вже й чути: Зуби – в серці – час-гризун. Здитинів світ, склади без слів верзе, Всі береги і пристані минувши Й нічого не навчившись й не пізнавши Під місяцем, що, як кривавий зонд. Намарне […]...
18. Андієвська Емма – Очікування Ледь крапле тиша, й цілу ніч – вагар – Тлін, що спізнився на останній потяг. В зірчаній пітьмі – обрис парапета, – Щит поколінь, про що – піщаний герб. В повітрі спад. Рель’єф далеких гір – В пунктир – криву, котру – колись – копита. Посеред старту полягали спати, – Й бляшаний – з брами […]...
19. Андієвська Емма – Міри видовження Ніщо – ніде, лиш серце – лускокрилі, Які – ледь – біль, що – на всю прірву – зблисне, Ще заки доля – довбнею – лулусне, Вивільнюючи – з черепа – макрелі. В повітрі вогкім дефілюють кралі, Навколо ширячи огуддя млосне. Терени смутку, що – скелясту власність, Якою – смерть, що – путівці і ролі, […]...
20. Андієвська Емма – Вігілії XXXVIII Із книги Вігілій Крило метелика – айва, з якої – плед, Що тягнеться з народжень до народжень. У срібло вхід: шляхів стрімка мережа, Де боржники, які – в обхід – від сплат. Крило метелика, гіркий і пізній плід, Що, не торкаючи, промінням ріже. Кути, які – на лабіринт вітражу, Що зберігає Пасіфаї блуд. У лялечці […]...
21. Андієвська Емма – Вітри Азії Колони з базальту. Фасади палаців На перехресті. Й вітри, Які супроводжують кочовиків, Що випалюють культури Правом сильного. Циклопічні мури, вкриті зображенням Богині плодючості Як віє вітер В колонах, серцях, пам`яті! Ніколи нічому не вчаться Ні народи, ні одиниці. Єдиний Ти, Невимовний, Що пануєш Від віддиху до віддиху. Золотий кухоль з левами і гієнами Зберігає кров […]...
22. Андієвська Емма – Вігілії CVIII Із книги Вігілії На лезо – слух, аж сизо; погляд гострить Передчуття, де – ледь земля прочахла. Всі маяки – ганчір’ям – у панчоху. Вже інше світло, хоч вогні – й не густо. В обвід каналом – з кола – як чугайстер. Ще пам’ять-серп – зітхне і карк почуха Й не доторкаючися ні до чого, […]...
23. Андієвська Емма – Вігілії XXXII Із книги Вігілій Вхід? Брама смерти? Світловий пілон? Не обрій, а суцільний – в гніздах – хрускіт. Й ледь – річище і тінь від тамариска. Світ – перекотиполе і полин, Ліхтарня. Пристань. Водяна пила Півмісяця, що – помисли – на ряску (Тлін – чи неіснування гумореска?), І тиша у пітьмі, як ацитилен. Як тяжко душу […]...
24. Андієвська Емма – Знаки (сонет) Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк, Що – фіялкову плівку водоспаду. В прозорість-крен. Глек із трубою – південь, Що – на краях – на річку й віадук. Дівчата у дверях. Квітники. Садок. Тенісний корт. На линві – шість шкарпеток. Аквамаринний – час від часу – подув. Не дискобол, що – замість диску – […]...
25. Андієвська Емма – Вігілії XXXIX Із книги Вігілій Ніч не рухнеться й, наче в прірву, їде, Без коліщат – у виміри обтічні. Вже безпредметним стало й нелетюче, Зник фюзеляж, висить шасі із вати, Що барвами – подекуди – як осуд. Звільнився світ від кліток і утончень, Сплатив борги – і всю на вітер – здачу, Лиш де-не-де ще тліють мураведи. […]...
26. Андієвська Емма – Фрагмент базару Горобина на голубах, Бички – джерела на лобу, Перевівають глибину. Клинками риба молода Полискує у три ряди. Лежать на лепесі сонця, Де біля довгих поросят, Лупцюють баби молодця, Аж срібло з діжки моросить, Та кухля ніде попросить, Щоб кухлем зачерпнуть базар. Між кавунами на возах Сидить чаклун і дмуха глечик Із нитки баб’ячого літа, У […]...
27. Андієвська Емма – Навколо передумов Воює далі, хоч давно помер, Самітній лицар в тилягах цеглястих. Як гупа серце крізь опале листя. – Єдиний змиг, – й помандрував крізь мур. Минуще – свій – і вміст, і хвилемір – Із капищами марноти і млости. Бува, що й смерть шаленцеві полестить, Хоч в неї – з атраментом каламар. Як немовля, яке – […]...
28. Андієвська Емма – Натюрморт з клаксоном (сонет) Стіл з оніксу, де папороть густа. Дві сливи. Порцеляновий мікадо. В прозору віспу виноград закутий І пара (статуетка), що – чарлстон, – З долоню ледь, а тіні аж до стін, Сокира замінила мирний кодекс. Мосяжну масу на всі боки кила, І тільки далі невеличкий стенд, Де всі канали, – коло кульмінацій, Що – без риштовань, […]...
29. Емма Андієвська – Біографія Народилася Емма Андієвська у м. Сталіне 19 березня 1931 року. Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід. Про цей факт письменниця писала: “Мама взяла нас, дітей, за руку і в переддень того, радянські війська зайняли Київ (це був кінець 1943 року), подалася на Захід. Мама не була певна, що нас не винищать – […]...
30. Андієвська Емма – Світанок з пищавкою на хвості В повітрі нору – з кришок сну – борсук, І потекли провалля і смереки По висхідній – у куб чотириокий. Природа – на малих – свій чересок, І – щойно, де левади і роса, – Прокинулися океанські ріки. Світ, в пелюшках ще, – кругову поруку, Що – доти – ніч, яка – вузли, – розсік […]...
31. Андієвська Емма – Цвіркуни розтягують порожнечу Цвіркуни розтягують порожнечу З надпаленими краями. В ній сперечаються два крамарі, Присягаючись на жовтій дині, Як на святому письмі. В одязі з лободи Ходять збирачі податків (Скрізь митники і злодії). Іде збирач податків, Непідвладний тяжінню, Жує смужку олії й посвистує (Один його кашкет Важить пуд щирого золота) Навколо нього сізіфові міхи Видмухують коріння навиворіт. Іде […]...
32. Андієвська Емма – Біографія АНДІЄВСЬКА ЕММА Народилася Емма Андієвська у м. Сталіне 19 березня 1931 року. Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід. Про цей факт письменниця писала: “Мама взяла нас, дітей, за руку і в переддень того, радянські війська зайняли Київ (це був кінець 1943 року), подалася на Захід. Мама не була певна, що нас не […]...
33. Андієвська Емма – Вечірня лягуна (сонет) Лягуна. Штиль. І обрис корабля, Який колись – у присмерку – пірати. Серпи зі світел – суходіл на рейді. Матерія на вищому щаблі. Кіоск на набережній. Ліхтаря стебло В неону діжці, що – усі – широти. Від молу – море – інші габарити, Лиш – часом – слину – хвиля, як верблюд. Готель. Каварня – […]...
34. Андієвська Емма – Навколо троянди (сонет) Як тяжко з-під усіх нашарувань Троянду крізь століття, що росла На тих відтинках, де тепер паслін І морок, що без нутрощів живе. Відноги часу майже, як пливун, Усе, – що добре, і усе що зле. Троянди спалах – чи крізь нетрі слон, Що – навпростець – з віків – із котловин? В мікроскопічнім супернови вибух. […]...
35. Андієвська Емма – Болунго і його смерть “Ти старий і немічний”, Сказав хамелеон Болунгові. “Віддай мені свою рогату худобу, Нехай я посію місяць”. – “Змилуйсь, хамелеоне, Почекай, як стане світати, Тепер великі тіні, і я тебе погано бачу”. – “Не зволікай, Болунго, і не викрешуй вогню, Віддавай рогату худобу, Тобі не прийдуть на поміч”. – “Змилуйсь, хамелеоне, Візьми жменю води з глечика, […]...
36. Андієвська Емма – деякі аспекти світла Струс. Поле закрутилося тюрбаном І – до ноги – структури апатичні. Усе, що доти – виважене й точне, – На скрині дно, – на ній сидять бабуні Із присмерку, із гною і ебену, І – ні шпарини – в збочення чи втечу. – Ядро буття – пришвидшену летючість, – Долоню, що – й крізь ночі […]...
37. Андієвська Емма – Портретний вахляр (сонет) В слонову кість урамлений портрет. Канали сили, які стали – лубом. Довкілля розпросторило суглоби, Й не віяло, а з присмерку шатро Серед пісків – з усіх сторін – вітри, Де часом – в надмах – вихор – крик і схлипи. Обличчя в профіль зі слідами лепри Й веселки, що – жирафу – із нутра. Випростує […]...
38. Андієвська Емма – Натюрморт як трамплін у намір (сонет) Тарілка. Семиколірна підлива. Поруч виделки – куля і приладдя Люмінесцентна – з дисків вся – колода, Що невимовне – на кришталик – ловить, Аби стабільність – трави, звірі, люди. Предмети в сон повідсувались мляво, Розмитість виявляючи хвилеву, Яка, однак, – одразу м’язи, ледве Найменший дотик. – Форма, як підземка З полицями, куди подоби – взимку, […]...
39. Андієвська Емма – Казка про яян КАЗКА ПРО ЯЯН Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються. Пастушок підійшов […]...
40. Андієвська Емма – Джалапіта ДЖАЛАПІТА Мене вже тінь ножа вбиває, – сказав Джалапіта, – а ти з ножем хочеш на мене кинутись. * Джалапіта живиться хмарами, і лапи у нього хмари, і руки у нього хмари, тому кожного разу у нього інше ім’я. * Джалапіта універсальний. Він кожен з існуючих предметів і людей, але він не вони, він Джалапіта. […]...