Борис Грінченко – Рясний садок



Рясний садок і затишний я знаю
І знаю там ще вишню я одну –
Було не раз, турботний, дожидаю
Я в той садок її, мою весну.

Але ж тепер чому її немає?
Чом вишня та стоїть в самотині
І так, як перш, до мене не схиляє
Гілки свої квітущі й запашні?

Я жду її,- і в тиші одинокій
Хвилини йдуть, неначе довгі роки,
Ще треба ждать, а серце ж то не жде!

Хвилина… дві… І – ось уже я чую:
Крізь тишу ту безгучную, німую,
Мов шелест там, немовби хтось іде.

1888


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Оповідання про друзів.
Ви зараз читаєте: Борис Грінченко – Рясний садок