Головна ⇒ 📌Класична література ⇒ Микола Костомаров – Соловейко
Микола Костомаров – Соловейко
СОЛОВЕЙКО
Зелений сад, зелений сад.
Зеленая могила!
Зелений сад вдяга весна,
Могила забриніла!
Як гарно слухать, коли в ніч
Маленький соловейко
В квітках затлямка, засвистить
Так приязно, любенької
А тут вони ведуть танок!
Хто гласи їх розлічить?
Хто передом із їх іде?
Хто зорі перелічить?
Той на тополі, ті в кущах,
Ті в вербах, ті в калині…
Один біля могили сам
Співає на ялині.
Щебече він – не то співець
Віршами люб’язними
Кохання й радість розділя
З серцями приязними.
Затьохка
Оплакує людськії,
Жаль ллється в серце, як в квітки
Крапельки дощовії.
От застогнав, і от замовк…
Терликнув – вп’ять залився,
Не то співець в останній раз
Із миром розпростався!
І в небо думкою влетів,
Між зорями співає,
А странній спів його людей
Уже не порушає.
Співає пташка, і ніхто
Не взяв її в примітку!
Співа співець – ніхто йому
З душі не кине квітку!
Одно серденько між всіма
Глас пташин розпізнало,
Одно серденько пісня та
Співцева розрушала.
І цілий день смутна, тиха
Самотняя могила,
А вранці зомнята трава.
Де дівчина сиділа.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Соловейко (скорочено) – Костомаров Микола Зелений сад, зелений сад. Зеленая могила! Зелений сад вдяга весна, Могила забриніла! Як гарно слухать, коли вніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенько! А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині… […]...
- Микола Костомаров – Співець Амвросію Могилі Ой, чого, молодий співець, зажурився, Головою жалко на гуслі схилився? Ой, чого молодий співець не співає, А чи гласу більше до пісень не має? Нащо собі марно жалю завдавати, Нащо свої красні літа загубляти! Сидить, як ізмерзлий, із ранку до ночі, Облив слізоньками понурії очі: – Чи тобі із літом розлучаться жалко? Та […]...
- Поети-романтики (П. Гулак-Артемовський. “Рибалка”, Є. Гребінка. “Українська мелодія”, М. Костомаров. “Соловейко”, В. Забіла. “Соловей”, М. Петренко. “Небо”) Наприкінці XVIII – початку XIX століття в європейських літературах на зміну Просвітництву приходить новий мистецький напрям – романтизм. Раціоналізм, що був основою Просвітництва, заперечував інтуїтивне пізнання, рівність заперечувала існування індивідуальності. Натомість у романтичних творах утверджується ідея про те, що кожна людина – це неповторний самостійний світ. Романтичний герой – особистість, що принципово відрізняється від маси, […]...
- Микола Костомаров – Дитяча могила Микола КОСТОМАРОВ ДИТЯЧА МОГИЛА В селі Генделівці дуже багато різноманітних могил. Є місце, яке називають Камінням, де аж сорок дві могили стоять одна біля одної, а посередині одна дуже висока, вічно з голою вершиною, позбавлена трави від сонячної спеки. Інші розсипані по полях в різних напрямках. У могил є свої особливі назви, наприклад: Гостра, Чорна, […]...
- Микола Костомаров – Сава Чалий Микола Костомаров САВА ЧАЛЫЙ ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА: П е т р о Ч а л ы й – старшина козацкий П а в л о Б у л ю к – старшина козацкий А н д р и й Г о р д и й – старшина козацкий А н т и н Г а й […]...
- Костомаров Микола – Біографія (1817 – 1885) Костомаров Микола Іванович – український і російський історик, громадсько-політичний і культурний діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької АН з 1876р. Народився 4(16) травня 1817р. в слободі Юрасовці, тепер Ольховатського р-ну Вороніжської області в сім’ї російського поміщика, мати – українка з кріпаків. Закінчив 1837р. історико-філологічний ф-т Харківського університету. Під впливом […]...
- Микола Костомаров – Біографія Микола Іванович Костомаров (* 4 (16) травня 1817, Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії на Подонні; † 7 (19) квітня 1885 р., Петербург) – видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог. Костомаров Микола Іванович – український і російський історик, громадсько-політичний і культурний діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької АН з […]...
- Микола Костомаров – Книги битія українського народу “Книги Битія… ” – один з найяскравіших документів української думки XIX ст., Задумані і написані як програма Кирило-Мефодіївського братства, став своєрідним Маніфестом відродженого в XIX ст. українства. Твір знайдений в 1917 р. в Жандармських архівах Петрограда. Вперше опублікований у 1921 р. в журналі “Наше Минуле”, звідки його в 1921 р. передрукував Михайло Возняк у своїй […]...
- Микола Костомаров – Книги битія українського народу (СКОРОЧЕНО) МИКОЛА КОСТОМАРОВ Микола Костомаров – український історик, письменник, публіцист, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. “Книги Битія… ” – один з найяскравіших документів української думки XIX ст., задумані і написані як програма Кирило-Мефодіївського братства, став своєрідним Маніфестом відродженого в XIX ст. українства. Твір знайдений в 1917 р. в жандармських архівах Петрограда. Вперше опублікований у 1921 р. […]...
- Микола Костомаров – Спить Вкраїна та руїни Спить Вкраїна та руїни Нові щодень лічить, Гина слава… та й ту славу Усяке калічить. Не вернеться дідівщина… Нехай не вертається – За що ж з теї старовини Святої знущаються? Гріх великий… Чи вже ж дарма Славнії гетьмани Умирали в лютих муках, Закуті в кайдани?.. Чи вже ж дарма в нас мушкети, Гармати гриміли? Нащо […]...
- Кочевський Віктор – Олов’яний соловейко (Збірка) 1971 рік, видавництво “Веселка” ЛІСНИЧИЙ Сухо стрельне під чоботом гілка, З морюхи глухо вибухне дим, І зненацька сполохана білка Вгору полум’ям скочить рудим… Загоряється зір в Ялисея На той хрускіт, на біличий скік.. Зброя дідова спить у музеї,- Сам він в лісі лишився навік. Звик старий пробиратися вранці, Не збиваючи з листу роси,- Тільки смужка […]...
- Микола Хвильовий – “З одного боку посіпаки, продажники, кнурці… “ З одного боку посіпаки, продажники, кнурці, А з другого мерці, Або не хочуть до нас іти з блакитним словом. О, де ж ти? де ти, златоустий Співець індустрій? Від цукроварні, що леліє Рясно-зелений погляд поля, До рудні крок. І потихесеньку туди, під браму… Мамо! Мамо! Ми вже не бачимо твоїх квіток, А наші груди хочуть […]...
- Тарас Шевченко – За байраком байрак * * * За байраком байрак. А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: “Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло, Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, […]...
- Іван Котляревський – Сонце низенько, вечір близенько Сонце низенько, вечір близенько, Іди до мене, моє серденько! (2) Ой вийди, вийди, та не барися, Моє серденько, розвеселися. (2) Ой вийди, вийди, серденько, Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (2) Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, Я твої ніженьки в шапочку вложу. (2) Через річеньку, через болото Подай рученьку, моє золото! (2) Через річеньку, через […]...
- Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
- За байраком байрак (народна пісня) За байраком байрак, (2) А там степ та могила. Із могили козак (2) Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: “Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло! Товариства лягло! А земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас […]...
- Сонце низенько, вечір близенько – Родинно-побутова пісня СОНЦЕ НИЗЕНЬКО, ВЕЧІР БЛИЗЕНЬКО Сонце низенько, вечір близенько, Вийди до мене, моє серденько! (Двічі) Ой вийди, вийди, та не барися, Моє серденько розвеселиться. (Двічі) Ой вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (Двічі) Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, – Я твої ніженьки в шапочку вложу! (Двічі) Через річеньку, через болото Подай рученьку, моє […]...
- Віктор Забіла – Пісня (Не плач, дівчино… ) Не плач, дівчино, По своїй долі, Що не вийшла заміж, Зате ж ти на волі, Як пташечка тая, Що всюди літає, В зеленім садочку Сидить та співає, Собі щебече, Якую знає, Якую серденько Співати бажає. А вже в неволі Не заспіваєш Такую пісеньку, Як сам бажаєш. І ти ж на волі, Дак веселиться Треба, дівчино, […]...
- Леонід Глібов – Журба Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай. Під гаєм в’ється річенька, Як скло вона блищить; Долиною зеленою Кудись вона біжить. Край берега, у затишку, Прив’язані човни; А три верби схилилися, Мов журяться вони, Що пройде любе літечко, Повіють холода, Осиплеться їх листячко, І понесе вода. Журюся й я над річкою… […]...
- Леся Українка – Співець Пишно займались багрянії зорі Колись навесні, Любо лилися в пташиному хорі Пісні голосні; Грала промінням, ясним самоцвітом Порання роса, І усміхалась весняним привітом Натури краса. Гордо палала троянда розкішна, Найкраща з квіток, – Барвою й пахом вродливиця пишна Красила садок. А соловейко троянді вродливій Так любо співав, Голосом дивним співець чарівливий Садки розвивав; Слав до […]...
- Юрій-Осип Федькович – Товариш ТОВАРИШ То вечір був тихий: понад гороньками Зірниця вечірня снияла, А місяць уповен блудив зороньками, У гаю десь пташка співала. Ми були на варті у брамі Артемі, Я сперся на білім поручу І там задумався о землі родимій. Заплакав на долю сву смутчу. А він потихоньку до мене зближився, Глянувши ми в очі, питався Й […]...
- Тарас Шевченко – Утоптала стежечку Утоптала стежечку Через яр. Через гору, серденько, На базар. Продавала бублики Козакам, Вторговала, серденько, П’ятака. Я два шаги, два шаги Пропила, За копійку дудника Найняла. Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду. Отака я дівчина, Така я! Сватай мене, серденько, Вийду я....
- Декомпресія Розжева Зелений ліхтар наш зелений туман Пробачений хлам гори в тіні Максимум три ти мені залиши Запитання на відповідь стиглі Спраглі “вони” працюють навіжено Вухом я чую чиясь наречена А може малюк все одно Страхом тремтить мій ліхтар в темноті Від щастя сльози біжать вдалині…...
- Микола Вороний – Серце музики МИКОЛА ВОРОНИЙ СЕРЦЕ МУЗИКИ Пам’яті М. Лисенка І Серце музики спинилось… Чуєте – серце музики! Серце, що ритмами билось, Вже заніміло навіки. Ох, як те серце любило – До нестерпучого болю! Як воно тяжко боліло За Україну, за волю… Повне святої розпуки, Серце музики стискалось, Далі – не стерпіло муки – І розірвалось!.. II Яка […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, Рохне поза вільхами кабан. Із гніздечка випаде яйце… Та не це спостерігай, не це! Ген схилив султани очерет. Поза ним – гіллястий мінарет. В нім зелений хлюпає вогонь, А кора, […]...
- Микола Вінграновський – У срібне царство цвіркунів У срібне царство цвіркунів Од вітру голубого Упав інжир і розімлів, І не сказав нічого. Його понюхала оса Своїм жовтеньким носом. Його надибала роса І всілась над ним росо. Цар цвіркунів Цвіркун-Співець Інжира як побачив, То так зрадів – хай тобі грець! – Що аж зайшовся плачем. За Цвіркуном – у плач оса Осиною сльозою, […]...
- Микола Руденко – Після бою Проклятий світ! – я мовив після Бою, Коли побачив трупи у траві – Чому я мушу втішитись тобою, Не знаючи, ми – мертві чи живі?.. А соловейко щиро і нескупо Почав своє – війни йому нема. І я подумав: то були не трупи, Бо тут повинна вмерти смерть сама. Тріщало під підошвами галуззя, А сонце […]...
- Микола Бажан – Труна Тімура Труна Тімура УЗБЕКИСТАНСЬКІ ПОЕЗІЇ Він світ громив, жахав народи Палив міста, топтав степи І гнав орду свою в походи Крізь млу кавказької тропи. До нього йшли по зиск і ласку, Путі торуючи старі, Купці Ірану і Дамаску І генуезькі лихварі Із джагатайської пустелі Він звівся привидом кривим, І многорукий ідол Делі Повергся в порох перед […]...
- Левко Боровиковський – Журба ЖУРБА Горе ж тому кораблеві Та у море занесенному, Горе тому сиротині, Від родини відлученному! Куди віне буйний вітер – Корабль в хвилях потопається, Куди гляне сиротина – Слізоньками обливається! Ніхто з моря кораблика До берега не привертає; Ніхто в горі сирітоньки До серденька не пригортає. Горе ж мені на чужині, Ніхто мною не кохається; […]...
- Тарас Шевченко – Тополя По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий – Нащо зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться – серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, […]...
- Микола Руденко – Ну навіщо стільки заліза Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно я піду на волю – Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим. Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна – І піду, щоб у людях жити Доти, доки […]...
- Чую – співає Америка… – Вітмен Волт Чую – співає Америка, різні пісні я чую, Співають робітники, кожен співає свою гучну і радісну пісню, Тесля співає, вимірюючи дошку чи брус, Каменяр співає, готуючись до роботи чи закінчуючи роботу, Човняр на човні своєму співає, матроси палубні – На чардаку пароплава, Швець співає, сидячи на ослінчику, шапкар наспівує стоячи, Лісоруб співає, співає ратай, рушаючи […]...
- Тарас Шевченко – На вічну пам’ять Котляревському Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне вербою Червону калину; На калині одиноке Гніздечко гойдає, – А де ж дівся соловейко? Не питай, не знає. Згадай лихо – та й байдуже… Минулось… пропало… Згадай добре – серце в’яне: Чому не осталось? Отож гляну та згадаю: Було, як смеркає, Защебече на калині […]...
- Микола Руденко – В дитинстві бачив я на кладовищі В дитинстві бачив я на кладовищі: З могил стовпи вставали вогняні. Вони здіймалися все вище й вище- І серце жахом зводило мені. Хіба ж я знав, що вся Земля – Могила?.. На Північ дивлячись, кашкет зніми: Полярне сяйво підіймає крила – Чи не з кісток страшної Колими?.. Хтось каже: остогидло те до біса. Я ж […]...
- Дмитро Загул – “Голос милого далеко… “ Голос милого далеко Чує серденько моє, Оленятком скаче легко І на хвилюку не стає. Він до сарноньки своєї Через гай перелетить, Через гори, через скелі – Погляд радісно тремтить. Під дверцятами чекає, Заглядає до вікна, Не говорить, а співає: “Вийди, пташечко моя!” ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “НА БІБЛІЙНІ ТЕМИ”...
- Микола Хвильовий – Смуток В зелених композиціях сьогодні ріс, А потім довго з корпусами, З міськими корпусами розмовляв. І руки бліді, наче місяць. … його, його далекий сніп! До мене геній простягав – то Леонтовича зелений, Зажурний, як осінній дощ. Журба, турбота, і сум, і смуток… Вклоняюсь вам! Люблю у полі, на могилі Стояти в вечорах І прислухатись, і […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Клени Схилились два самітні клени, Читаючи весни буквар, І знов молюсь землі зеленій Зелений сам, немов трава. Оброслий мохом лис учений Поетику для кленів склав. Співає день, співають клени, Лопоче сонячна стріла....
- Микола Руденко – Співчуття Дорога між дубів через містки з осики – За тиждень знову їх лаштують лісники. І ряст поміж дубів, і гайвороння крики, І хмари в озері, і шурхіт осоки. Але чи бачиш пні? Їх бачити повинно. Перед війною тут були старі дуби. Коли ж повісили між них дівча невинне – Засохли геть за дві чи три […]...
- Микола Вінграновський – Синє Червоні ружі синьою водою В саду учителя я поливав. Тремтіли мушки чорні наді мною, Благеньку хмару вітер колисав. На вікна вився виноград зелений, Немов землі несказані думки. Дуби гойдались, і тремтіли клени, Вгорнувши небо в стомлені гілки. А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили народи, вгорнуті віками, – І кожен […]...
- Микола Вороний – Чи зумієш? МИКОЛА ВОРОНИЙ ЧИ ЗУМІЄШ? Чи зумієш ти кохати, Щоб за все, про все забути, Щоб усі зірвати пути, Щоб усі зламати грати? Чи зумієш ти літати, Щоб зі мною в парі бути? Чи здолаєш ти в кохання Всі скарби душі вложити, Щоби знов перетворити їх огнем свого страждання? Чи здолаєш без вагання Так же вмерти, […]...
Галерея вічних образів.