Микола Вінграновський – Пророк



З Пушкіна

Духовним присмерком жахливим
Гнітився я, йдучи один.
І з Серафимом шестикрилим
Зустрівся в плинності годин.
Ступили крок, ступили другий,
І наші погляди сплелись.
І я упав. Жалі і туги
До нього з серця потяглись.
На глум, на сором, на огуддя,
Ввіп’явшись в груддя кам’яне,
Я рік йому: “Брехав я людям,
Тож покарай тепер мене!
Убий мене. Мій дух дме далі:
Гадючий дух гадючих сил.
На почесті і на скрижалі
Сумління серця покосив,
Спали мене! У серці голо!
Я жив, як бубон, день у день,
І чорним, не своїм глаголом
Я спопеляв серця людей… “
І я замовк. З кущів лози
Густі вітри повз нас шугали.
І раптом віщі дві сльози
З його очей в мої упали.
Губами вічними, – аж млосне, –
Він до моїх сліпих припав,
І мій язик мундироносний
Згорів, як лист, як віск, розтав.
Він рік мені: “Повстань, пророче!
Твоя настала вже пора.
Творись в людей у дні і ночі
Глаголом правди і добра”.

1964


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему шанобливе ставлення до природи.
Ви зараз читаєте: Микола Вінграновський – Пророк