Микола Вінграновський – Розкажу тобі я ще й про те
Розкажу тобі я ще й про те,
Як у зайця вухо не росте,
Як росте у зайця довгий хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.
Розкажу тобі я про сніги.
Про сніги, що ходять без ноги,
В тих снігах є пісня на губах,
Біла-біла пісня у снігах.
У тій пісні заєць наш сидить,
У тій пісні вухо його спить,
І росте в тій пісні його хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.
1965
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Вірш Василя Голобородька – А тоді я розкажу тобі на вухо А тоді я розкажу тобі на вухо Метеликові крила Прошепчу оксамит із моху Скажу мед тобі на вухо І ти узнаєш Який я ніжний і лагідний...
- Розкажу тобі думку таємну – Костенко Ліна Розкажу тобі думку таємну, Дивний здогад мене обпік: Я залишуся в серці твоєму На сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши Сотні вражень, імен і країн, – На сьогодні, на завтра, назавжди! – Ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, На яку ти мене прирік. То все разом, а ти – […]...
- Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі Що робить сонце уночі, Коли у лісу на плечі Тоненька зіронька сидить, – Що робить сонце? Сонце спить. Що робить місяць по ночах, Коли земля йому в очах, Земля, ромашка і вода, – Тоді він сонце вигляда. Що роблять сонце й місяць вдвох, Коли в снігах біліє мох, На сіножать сніги сніжать І снігурі в […]...
- Микола Вінграновський – Я дві пори в тобі люблю Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, […]...
- Микола Вінграновський – Куди тобі, сонечко? – Куди тобі, сонечко? – до зими. – Ось моє віконечко! – Підвези. – де ж ті везли-везлики, Як нема? Везлики-замерзлики Край вікна! – Що ж мені робитоньки? Я пішло. На затоки й витоки, Де було. Там я і сидітиму На горі, На морозі грітиму Снігурів! 1968...
- Микола Вінграновський – Я скучив по тобі Я скучив по тобі, де небо молоде, Два наших імені розлука вполювала Й за руки їх, розлучених, веде, Отак довіку б їх не розлучала. Люблю тебе. Боюсь тебе. дивлюсь Високим срібним поглядом на тебе. З вогню і вод, від неба і до неба Твоїм ім’ям на тебе я молюсь… … Зимовий сад під вороном білів. […]...
- Микола Вінграновський – Ще під інеєм човен лежав без весла Ще під інеєм човен лежав без весла, Ще не скреснув мороз, далина не воскресла – З того боку снігів задиміла весна, Білим димом снігів засиніло за десну. Я тебе обнімав, говорив, цілував, Цілував, говорив, обнімав – обнімаю, Говорю і цілую – сльозою вже став З того боку снігів, цього боку немає… Не минайся мені. Я […]...
- Микола Вінграновський – Сільська поема На сірому крилі, на скіфській сірій ночі, Де все жага, і доля, і мана, – Лілова тінь весни, грози вишневі очі, І ти, моя любове, не сама! Я знав цю землю голодом у чунях, Арійським запахом бензину і хреста… Прогрілися сніги, і на снігах очуняв Той крок зерна, що йти не перестав. Як він пішов! […]...
- Микола Вінграновський – Іде кіт через лід Іде кіт через лід Чорнолапо на обід. Коли чує він: зима Його біла підзива. – Ти чого йдеш через лід І лишаєш чорний слід? – Бо я чорний, – каже кіт, – Я лишаю чорний слід. Коли ж біла ти сама, То білій тут дотемна. І пішов кіт через лід Чорнолапо на обід. Стала зимонька […]...
- Микола Вінграновський – Лягла зима, і білі солов’ї Лягла зима, і білі солов’ї Затьохкали холодними вустами. В холодні землі взулися гаї. І стали біля неба, як стояли. Скоцюрбивсь хвіст дубового листа, Сорока з глоду водить в небо оком, І вітер пише вітрові листа, Сорочим оком пише білобоке. Що гай з землі дивився і стояв, Що солов’ї маліли, як морельки, А Київ, мов скажений, […]...
- Микола Вінграновський – Приспало просо просеня Приспало просо просеня, Й попростувало просо, Де в ямці спало зайченя І в сні дивилось косо. Йому сказало просо: спи, Заплющ косеньке око. Залізли коники в снопи, І хмара спить високо. Заснув у хащі сірий вовк І лапою укрився. Твій сірий вовк в воді намок І спати завовчився. Заснуло поле і горби, І на дорозі […]...
- Перебийніс Петро – Сохне глина руда Сохне глина руда. Відступає орда. Гаснуть очі розкосі. А сніги навскоси – на поля, на ліси. Перекреслюють осінь. Поспішають роки По снігах навпрошки – І дорога коротша. На рівнині зими Непомітно димить Полинова пороша. За стогами стоги, За снігами сніги – Несподівані гості… Ох, нікого нема! Тільки біла пітьма Та козацькії кості....
- Сингаївський Микола – Замість пророцтва На білих снігах і на синіх снігах Я буду лежать, мов підстрелений птах. Що прагнув літати, бо крила ж були, Та хижі злочинці літать не дали. Забутий, мов зайвий, на рідній землі – Я скоро схолону у сніжнім теплі. Забудеться образ, загубиться слід, Повз мене ревтиме шалений цей світ. Розгорнуте небо і те обмине, І […]...
- Микола Вінграновський – Ти плачеш. Плач Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади. Нема закону, перешкод нема. Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен. Душа моя холодна і німа. Дорогоцінні дні я біля тебе знищив, За спалені роки нічого не просив я. Навколо тебе в їхнім попелищі Росте покора і росте безсилля. Я думаю: у цім твоєму світі Небудь-коли в ім’я смачного […]...
- Микола Вінграновський – Гайявата Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Дві дитини плачуть в люльці – Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Пасе кози […]...
- Вінграновський Микола – Мак (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” ВЕЛИЧАЛЬНА КОЛИСКОВА Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі люлі, Спатоньки-спатулі,- Тато-мама, тато-мама Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля […]...
- Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця Познайомився з лісом, травою, грозою, І на лапах моїх доцвітає весна. Походив по снігах, понапивався водою, Понаслухав рушниць – їм немає числа. Вийшла з дому зоря й піднімає вітрило, Степ з лиманом лягли – ждуть вітрило зорі… З-поза хмари на вечір дощем засвітило – То вже я народивя при дубовій корі… Познайомились дні, день за […]...
- Микола Вінграновський – ОдійдЕ, і вишневі сади одійдУть Одійде, і вишневі сади одійдуть, Одійде, і моя біля тебе пора одійде, Не одійде, не знаю, але не одійде, Оте люблене раз на плечі, на щоці, на устах. Одійде, і вишневі сніги одійдуть, Одійде, і твоя біля мене пора одійде, Не одійде любов – серце в серце влетіло! – Вона не одійде, Аж як вив’ялить […]...
- Микола Вінграновський – Ні жінки, ні хати тієї нема Ні жінки, ні хати тієї нема, Старі лиш валяються капці, Та вітер зі степу несе у лиман Осіннє насіння акацій. Та згорблена стежка в глухій кропиві Показує небо по зорях, Самі доглядаються груші криві, Промерзлі калюжі прозорять. Порипує думу присохлу свою Потріскана корба кринична, Та зиркає в двір з дерези-повію Сім’я молоденька лисича. Із ферми […]...
- Микола Вінграновський – Сива стомлена сутінь снігів Сива стомлена сутінь снігів, Слід сорочий і лисячий слід. І під крилами хмар-снігурів Сонця зимнього жевріє глід. Сиво як… сивосниву сосну Нюха заєць і тінь свою нюха… Так і є: з глибини в глибину, З рук у руки, із вуха у вуха Світ кидається й спить на ногах, Їсть і п’є, і нема йому свята… […]...
- Микола Вінграновський – Цієї ночі птах кричав Цієї ночі птах кричав У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле. Цієї ночі уночі Ми тихо говорили… Різдвяні пахли калачі, Шибки в мороз горіли. З далеких берегів і лоз В цю снігопадь лапату Приніс від зайця дід Мороз І дещо нам у хату. Один лиш птах кричав-болів За морем, за […]...
- Микола Вінграновський – до себе Не дивись у сніги на дорогу оту, Не дивися на заячий слід у сльоту, Не дивись на крило, не дивись на стебло, Не дивися на те, що було і цвіло. Не дивися на небо, де хмари пішли, Не дивися на сон, де наснилися ми, Не дивись на сльозу, що покинута в пил, Не дивися на […]...
- Микола Вінграновський – Вас так ніхто не любить Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. до смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви пам’ять степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш: Як […]...
- Микола Вінграновський – Величальна колискова Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, – Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля криниці, І ти як мак, […]...
- Микола Вінграновський – Лазить сонечко в травах Лазить сонечко в травах, Скаче коник за коником гоном, Ї метелик з метеликом В піжмурки грають на мить. Лиш одна біла чапля З малиновим волом У зеленій воді На сріблястій нозі стоїть. 1965...
- Микола Вінграновський – Так швидко відминули кавуни Так швидко відминули кавуни, Відчервоніли з ними помідори, І тишком-нишком ожили млини, З шовковиць лист, з шовковиць лист учора Упав тихенько, вухо опустив, Як цуценя чи як руде телятко. Риплять під інеєм останні капусти, Стручки акації тремтять уздовж посадки. Ми сядемо за хліб, і за вино, І за вареники з картоплею пухкою І за чарчиною […]...
- Микола Вінграновський – Вже небо не біжить Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду. Завіяло, заговорило снігом У полі. попіл салом і в салу. Погасло небо, і землі не чути. Сплять босі села в хаті на печі. І сняться їм борщі, та калачі, Та день будущний, миром не забутий. Лиш царство заяче гасає і живе, Бринить деінде безголовий […]...
- Таня Бенещук – В тобі моє життя, моя любов, моя надія В тобі моє життя, моя любов, моя надія. Тобі вірші мої, мої пісні, мої слова. Тобі лише дарую радість, серце, віру… Ти оберіг, опора… молодість моя. Моя любов крізь роки днів не заржавіла, Моя любов міцнішала, цвіла. Цвіла трояндою, як не здійсненна мрія, Ось поруч ти… в руці рука… Я “дякую” кажу тобі і Богу, […]...
- Микола Вінграновський – На рябому коні прилетіла весна На рябому коні прилетіла весна, Снігу сорок лопат їй прикидало плечі. На рябому коні що везла – не везла, Але дещо і нам привезла для малечі. Привезла щавелю для зелених борщів, В білій хмарі дощу привезла на Великдень. З нею зайчик приїхав на теплій щоці, І виглядує зайчик, поки йому видно. Горобцям привезла по три […]...
- Ольга Перехрест – Небо навпроти сміється тобі в обличчя Небо навпроти сміється тобі в обличчя. Йдеш стіною будинку йому назустріч. Носити усмішки нині не личить, Тож робиш всупереч. Вікно під ногами прозора калюжа вулиці. Плаває птах, клює на гачок антени. Вона сідає до нього на ліжко, тулиться Ніби птаха, смиренно. Вітер вривається в двері безжально, без стуку, Перевертає все догори дригом. Доводиться самотужки брати […]...
- Микола Вінграновський – Заходить сонце. Сніг іде Заходить сонце. Сніг іде, І серце на ніч місце мостить, І на ніч сон йому іде Через мости та через мости. Лягають спати горобці Із горобчихами та дітьми, Вухами вкутались зайці, Нема і їм де сну подіти. Дрімає вітру срібна дуда, І дика груша в сні дичить. Лиш не ляга моя приблуда, Лиманом з поля […]...
- Микола Вінграновський – Новорічна заяча пісня Хоч раз на рік ми можем не бояться – Діду Морозе, ніс нам холоди! Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці, І ти, лисице, ти з біноклем не ходи! Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, – З капустою у діда пироги! І лише літо нам оте, яке ще буде, Щоб ми до […]...
- Микола Вінграновський – Український прелюд Останній міст проплив у далині, Колеса змащені росою голубою – І Київ на Богдановім коні Пливе навстріч дніпровою водою… Вже серце під колесами петля!.. Упало серце! де тому причина?.. Вже чуть, як обертається Земля, І обертається з Землею Україна… Красо моя! Вкраїночко моя! Ну, що мені робити – я не знаю! То прилечу, то знову […]...
- Микола Вінграновський – На добраніч ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА НА ДОБРАНІЧ Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар’єр густо засинів, сосна угорі золотіла. – Ліс потемнів, кар’єр посинів, а ти золотієш, – сказав. він сосні. З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, – але заболіло. – Ковбаси наївся, […]...
- Він дав тобі все Він дав тобі очі, щоб бачити, Він дав тобі ноги, щоб йти, Він дав серце тобі, щоб пробачити, Щоб зумів ти хрест свій гідно нести. Він дав вуха тобі, щоби чути, Він дав вуста тобі, щоб ти говорив. Він дав ноги тобі, щоб зумів черевики взути, Щоб ти йшов і добрі діла робив. Він дав […]...
- Микола Вінграновський – Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
- Микола Вінграновський – В кукурудзинні з-за лиману В кукурудзинні з-за лиману, Де тихі дині в жовтих снах, Де зайченята плачуть маму І голубим сміється птах, В невільнім вив’яленім літі, Де в переліті вже крило, Де сохнуть далі перемліті І за селом сидить село, – Мене окликнув хтось!.. Був голос Жіночий – вогкий і тремкий. Я оглянувсь – ніде нікого: Ні губ, ні […]...
- Микола Вінграновський – Що сама тоненька, як бриндуша Що сама тоненька, як бриндуша, Бистроцвітна, як бриндуша, теж… Придушила душу й далі душиш, Дихать мені, диху не даєш- Мало тобі, бачиш, тобі мало Рук моїх німих і не німих – Я божився, клявся я вокзалом Утекти, але втекти не міг. Гоїв, гоїв, давні гоїв рани, Як нові димлять вже, наче дим, – На старі […]...
- Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
- Микола Вінграновський – Перша колискова Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина… Та як небо в нашому […]...
Твір роздум на тему найдорожча людина.