Образи поеми І. Драча “Чорнобильська мадонна”

Чорнобильська атомна станція – наймогутніша електростанція в “Україні. Її спорудили у поліському краї на північ від Києва. Ніхто не думав над тим, яку страшну небезпеку приховує ця споруда. Усі раділи, що вона така велика, така могутня.

І в квітні -1986 року трапилась найстрашніша катастрофа. “Мирний атом” вибухнув. Смертоносна радіаційна хмара розлетілася на півсвіту. Цей вибух збентежив усю планету.

Вісімнадцять років минуло з часу вибуху на Чорнобильській атомній станції, а й досі Україна важко страждає від цього жахливого

випадку. Ще й досі помирають люди від його наслідків. Учені з’ясували, що ми відчуватимемо відгуки цієї катастрофи ще близько ста років. І все це – дорога плата за бездумні адміністративно-бюрократичні ігри з “мирним атомом”, за його оспівування в репортажах і художніх Творах. Отже, виявляється людині, царю природи, ще далеко до розуміння справжньої істини буття, і, мабуть, праві були наші предки, котрі жили в злагоді з усім світом і не поспішали втручатися в його таємні процеси. То, можливо, людству слід прислухатися до заклику француза Руссо: “Назад до природи!”. Людина має зрозуміти, що вона не володар

природи, а її невід’ємна частка. Може, тоді перестануть траплятися екологічні катастрофи такі, як, наприклад, Чорнобильська.

Про Чорнобиль зібрано багато документального матеріалу. Чимало письменників відтворили трагедію на Прип’яті: Володимир Яворівський, Світлана Йовенко, Борис Олійник та інші. Не залишилось байдужим до лиха і серце Івана Драча. Він ще у червні 1986 року на з’їзді письменників кинув у вічі найбільшим призвідцям трагедії слова правди і гніву. Його “Чорнобильська мадонна” – відповідь на страшну подію. Це – поема-трагедія, скорбна пісня:

Тяжко пишу, зболено розмірковую,

Словами гіркими наповнюю аркуш.

“Чорнобильська мадонна” звучить особливо зболено і розпачливо. Поет бідкається, що в нього не вистачає слів, щоб змалювати лихо, свідомість його роздерта на шмаття, тож і сама композиція поеми – фрагментарна, мозаїчна, зі словесних шматків, мовби опромінених радіацією.

Образ Чорнобильської мадонни – це образ Апокаліпсису, образ світової скорботи, в нього поет вводить історичні й літературні паралелі (християнська Марія, “Скорботна мати” П. Тичини). Сама його трагічна мадонна стає багатоликою у своєму жахові атомного розкладу – розкладається на солдатську, хрещатицьку і навіть скіфську…

Вражає до глибини душі образ солдатської мадонни: солдати в зоні налякані видінням: “… знову уранці босий слід той веде в саркофаг”; лихоманково обшукують, хто ж це? Ніде нічого! І раптом просто перед їхніми нажаханими очима в’ється слід, Шлейфом од радіації світиться серед поруділого лісу…

Важко сприймається і образ хрещатицької мадонни: “У юрмищі хреіцатицького дня ти боса йшла, ти, сива Катерина… Ти – збожеволіла. З лахміття ляльку несеш – куди? Хіба в психіатричку?!”. Перед нами постає образ матері, яка втратила свою дитину. І від цього страшного горя ця жінка збожеволіла. Горе матері настільки велике, що воно вогнем спалить тих, хто винен у жахливій трагедії:

Чи той, хто винен, сам в собі згорить –

З твоїх очей для нього іскри досить?!

Від цієї жінки сахаються люди. Вони бачать її велике горе і не сміють чіпати її:

А хустка збилась так на голові,

Що лисиною світиш, Божа Мати…

Я босий слід твій бачу у траві,

Який боюсь і подихом Займати.

Цей розділ – крик душі поета, його пекучий біль.

Воістину Шевченківський біль пронизує поета, перед очима котрого постають пекельні візії, душа його з розпуки заніміла. Іван Драч вболіває за свій народ. Усе це він розкриває у своїй поемі. Але поет показує не тільки страшні картини постчорнобильського пекла, але й тих людей, котрі винні в цій трагедії: тут. і горе-будівельники-розпусники без будь-яких моральних правил, і “Маріїн-свистун” – син української матері, який вигадав “станцію і атом”; тут і псевдопатріот-пакувальник, котрий клявся у любові до Вітчизни, а як вибухнула ЧАЕС, то його, мов вітром змело. Показані образи тих керівників, через яких трапилося все це. Гіркий висновок робить поет-очевидець:

За безладу безмір, за кар’єри і премії

Немов на війні, знову вихід один:

За мудрість всесвітню дурних академій

Платим безсмертям – життям молодим…

Ось так поет художньо осмислює велику трагедію. Він показує її людям, даючи їй свою оцінку. Іван Драч відтворює образ всесвітньої матері, яка охоплена горем: “… чи впізнав ти цю матір-вдову? Із мільярдом поганьблених діток вона долю несе світову”.

Чи довго ще буде блукати по Україні і світу породжена страшною трагедією Чорнобильська мадонна. Чи простить вона нас колись? Будемо вірити в життя.