Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Проза Костянтина Кудієвського
Проза Костянтина Кудієвського
Реферат
На тему:
Проза
Костянтина Кудієвського
Немає нічого дивного в тому, що митець-мариніст народжується неподалік від моря, біля водного простору. Відчуття морської стихії якимись особливими струменями – підсвідомими, позараціональними, до кінця не збагненими – передається йому духом того краю, де розпочинається почуттєвий та світоглядний шлях митця, роками того дитинства, що проходить під романтичні розповіді про максималістські закони моря й зухвалі морські мандрівки. А може, це дивне відчуття передається йому
Костянтин Гнатович Кудієвський народився саме у такій місцевості – в Олешках (теперішньому Цюрупинську), на Херсонщині, де з давніх-давен гуртувалися мореплавці, рибалки, козаки, взагалі усі, хто прагнув небезпечної долі й щедрих випробувань – морем, сміливістю, ризиком, де народжувалися й зростали люди енергійної, діяльної вдачі.
За покликанням К. Кудієвський був морелюбом. Це і визначило його життєві дороги й творчі цінності, художні
Війну Костянтин Кудієвський зустрів вісімнадцятирічним юнаком-курсантом. Попереду були вогняна молодість, морські та сухопутні бої, служба на військових кораблях. Попереду були романтична стривоженість морською тематикою, прагнення осмислити особистий воєнний досвід у різноманітних художніх жанрах – оповіданнях, повістях, кіносценаріях, романах, багатоплідна журналістська діяльність.
Війна й біль, війна й море рано ввійшли у свідомість письменника. Він воював під Москвою у складі 84-ої Окремої бригади морської піхоти, був пораненим, після одужання 1942 року його направляють до Вищого військово-морського училища ім. М. В. Фрунзе. Бойову практику й стажування К. Кудієвський проходив на кораблях Чорноморського флоту. Пізніше він служив морським офіцером на Півночі.
Тривалі походи, відчуття ризику, льодові вітри, поєдинки з торпедами й літаками противника, розробка складних операцій, неймовірне напруження у безсонні ночі, полеміка з колегами-офіцерами про героїзм і помилки війни, про складнощі й проблеми повоєнної сучасності, роздуми про майбутні перспективи суспільства – все це не один раз випадало йому на долю.
Воєнний час та військова служба мали вирішальне значення для літературного зростання художника, багатогранно позначилися на своєрідності проблематики, конфліктів, сюжетики, образного ряду його творчості, генерували інтонаційно-естетичну відмінність його мариністичної прози від творів інших письменників-сучасників.
Психологічно вмотивованим є той факт, що в екстремальні роки війни К. Кудієвський почав активно писати – писати вірші, що друкувалися на шпальтах армійських газет. Війна загострила його почуття, збудила в ньому настійливу потребу у висловленні художніх емоцій, поривань, думок. Життя морського офіцера дозволило йому повно й детально побачити духовний світ, психологію людей, які живуть або на морі, або морем. Цілком природно й те, що перше оповідання К. Кудієвського народилося тоді, коли він перебував на військовій службі.
Костянтин Кудієвський був досить плідним прозаїком. Він залишив по собі спадщину, значну як за рівнем образно-естетичного звучання, так і за обсягом написаних сторінок. Сорок років розділяють першу його книжку – “Североморцы” (1954) й останню – “Линкор “Амазонка” (1994). Через усю творчість письменника проходять, неначе своєрідний художній компас, образи-мотиви моря і війни.
Аспект “війна в екстремаліях моря” хвилював Кудієвського своєю фактичною малодослідженістю, сюжетною невичерпаністю, раритетністю ситуацій, гостротою переживань. Війна на морі в художньому зображенні митця – це складна й емоційно насичена у своєму драматизмі форма життя. Персонажі Кудієвського відбивають атаки ворога, розв’язують побутові справи, аналізують звивисті стосунки, що складаються між ними, відчайдушно закохуються, поринають у довоєнне минуле.
Їхня свідомість не належить тільки війні. Вона гуманізована вічними цінностями – коханням, очікуванням сімейного життя або спогадами про нього, мирським клопотом. Його персонажі сприймають війну як вимушену й важку роботу. Душею ж вони живуть поза війною. Інколи навіть К. Кудієвський таким чином будує сюжетну колізію, що з’являється відчуття, начебто його герої перебувають не на війні, що війна – далеке тло твору. Але письменник, як тільки досяг цього ефекту, різко змінює напругу, тональність дії – і знову малює сцени, як розриваються бомби, ллється кров, гинуть люди.
Життя у творах Кудієвського – і блискавична, разюча мить, і розмірений, повільний процес.
Життя як мить – це необхідність рішучих вчинків, коли на роздуми залишаються лічені секунди, а то й менше, це стрімкі повороти сюжету, сильні, пристрасні почуття, що оволодівають його героями.
Життя як процес – це некваплива розповідь про історію персонажів, про важливі сторінки їхнього минулого. Прозаїк часто вдається до прийому ретардації воєнної фабули, детально викладаючи передісторію своїх персонажів, їхні колишні настрої, стосунки, захоплення. Його герої, навіть другорядні й епізодичні, часто наділені розлогою, значною минувшиною, їхній характер формується з минулого не меншою мірою, ніж з безпосередньо фабульних вчинків. Художня препозиція оформлює ракурс об’ємної конкретності у зображенні людських доль.
Костянтин Кудієвський не задовольняється численними відступами-передісторіями, що утворюють композиційну специфіку його творів. Він активно використовує принцип тріади часових прошарків. Для розуміння цілісності буття у різних життєвих вимірах – довоєнному, воєнному, повоєнному – митцю важливо знати не тільки те, що зараз відбувається з його характерами, але й що з ними відбувалося раніше – у недавній та далекій відстані від сюжетних реалій. Ось чому в романах і повістях К. Кудієвського – чи то обпалених жахливим полум’ям війни, чи то зігрітих спокоєм позавоєнного життя – мить є максимальною сконденсованістю того шляху, яким пройшли його герої.
Видається закономірною та обставина, що до книжок Костянтина Кудієвського, які набули значного літературного розголосу, користувалися широкою читацькою популярністю, належать твори про події війни. Йдеться про романи “Песня синих морей” (1962) та “Горькие туманы Атлантики” (1974).
У романі “Песня синих морей” зображено перипетії долі Кольки Лаврухіна – центрального персонажу твору, який живе у таврійському містечку Стожарську. Митець розгорнуто змальовує Кольчині юнацькі, передвоєнні почуття, думки, поривання, його закоханість в Олену Рєчную, пахощі моря і морський побут. Сторінки книжки випромінюють романтичний промінь любові до всього, чим захоплений і що надихає Лаврухіна.
Головний герой – натура звичайна й незвичайна. Загалом його життя мало чим відрізняється від життя інших персонажів (Петра Лемеха, вчителя Городенка, мічмана Рябошапки). Водночас у характері Лаврухіна, на відміну від багатьох героїв твору, виразно сконцентровані романтичні світобачення й світорозуміння. Він мрійник, елегік, беззастережний романтик. Піднесеними інтонаціями, експресивно насиченими фарбами зображує, наприклад, письменник внутрішній стан Кольки Лаврухіна у перших розділах роману:
“Штормовыми ночами, когда небо над Стожарском стремительно проносилось в степную глухомань, Колька часто покидал дом и убегал к Раскопанке…
Затаившись, Колька часами слушал, как гудят столетние осокори. Гудели они загадочно и величественно – особенно ранней весной, когда черные, набухшие ветви, казалось, сливались воедино со степными ветрами, пахнущими талым снегом и обнаженной землей. В этом гуле были собраны все мелодии жизни – и в каждый, даже самый короткий миг оживала какая-нибудь из них, пронизывала сердце и тотчас же исчезала навсегда”.
З початком війни стаються суттєві зміни у палітрі психологічних відтінків Лаврухіна. У розмаїтті його почуттів починають звучати трагедійні ноти. Письменник розповідає про дні відступу, важкі бої, у яких Колька пізнає страшні моменти життя, про загибель близьких головному героєві людей, про широкий і тяжкий спектр почуттів, що спалахує в емоційній душі Кольки.
У романі “Песня синих морей” відтворено чимало батальних сцен та їх вплив на характер, внутрішній стан Лаврухіна. З воєнними картинами пов’язано уведення до структури твору реалістичних прийомів інтерпретації художніх подій. Жорсткі малюнки війни, що відзначаються фотографічністю, відвертістю, проникливістю, створені письменником, який не один раз переживав війну в своїй пам’яті, у своїй свідомості.
К. Кудієвський створив достатньо прозових фрагментів, що передають війну в цілісності її контрастних характеристик, – простою і напруженою, виснажливою і побуденною, абсурдною і необхідною, брутальною і емоційною. В одному з розділів роману, видрукуваного, нагадаю, на початку 60-х років ХХ століття, коли реальне, драматично правдиве зображення воєнного часу ще не було художньою й етичною домінантою у вітчизняній літературі, рельєфно прописаним є таке обличчя війни:
“Зенитчики опасливо поглядывали в небо из-под рваных маскировочных сетей. Буксовали машины, кромсая в щепы дорогу, наспех замощенную березняком. Отчаянно ругались регулировщики. Какой-то полковник орал на шоферов и клялся, что расстреляет каждого второго, если через минуту дорога не будет очищена. Шоферы равнодушно пропусали угрозы мимо ушей: видать, привыкли к ним на фронтовых перекрестках”. Реалістично виведені епізоди, що уводяться в композиційно-настроєву фактуру твору, безумовно, впливають на його художню специфіку, проте не змінюють загальної романтичної стилістики роману.
З емоційним ставленням до перипетій війни у персонажів Кудієвського кревно пов’язана акцентація патетично вираженої любові до рідної землі (для Кольки Лаврухіна – землі таврійської, піднесений образ якої неодноразово змальовується письменником). Від цієї любові беруть свій внутрішній початок інтонації мужності, відваги, гніву, що експресивно лунають із вуст дійових осіб. У тексті роману наявні суто ліричні й інтимні мелодійні ритми. Персонажі у воєнній обстановці з ніжністю й сердечністю згадують минувшину, рідних, коханих, дають пристрасну оцінку тим лихим подіям війни, свідками й учасниками яких вони стають.
У романі “Песня синих морей” з романтичною виразністю зображено образ війни – узагальнений і конкретизований, суворий і патетичний, героїчний і повсякденний. Війна розгортається на суходолі й морських просторах. Війна проходить крізь долі й кохання персонажів. Війна несподівано розлучає й трагічно з’єднує героїв твору.
На драматичних зіткненнях, реаліях побудовано й роман “Горькие туманы Атлантики” – один з найсильніших творів К. Кудієвського. У його основу покладено реальний історичний факт – загибель під час війни союзницького конвою “PQ – 17”. Спираючись на офіційні матеріали, документи, письменник виклав власну художню версію цього трагічного океанського рейду.
Основною відмінною якістю роману є те, що для змалювання долі конвою “PQ – 17” використано переважно реалістичні прийоми, фарби, мовно-стильові особливості. У цьому творі яскраво виявив себе неабиякий реалістичний потенціал Кудієвського-прозаїка. На цей раз митець зосередив свою увагу не на експресивній розповіді про негаразди життєвого поля війни, а на ретельному фактичному зображенні того, як формувався, рухався й був розгромлений транспортний караван союзників, що прямував до Мурманська.
Маршрут кораблів крізь гіркі тумани Атлантики є насамперед зовнішньою, лейтмотивною фабулою, до якої у творі кріпляться ще декілька автономних сюжетно-тематичних сфер, такі як: тональність передвоєнного життя персонажів, розвиток їхніх особистих ліній, інтимних стосунків (це, як бачимо, характерні прийоми прозової манери Кудієвського), сприйняття подій другої світової війни крізь призму різних воєнно-політичних доктрин, відбиття війни у повоєнних почуттях і долях дійових осіб. Така композиційна специфіка роману створює ефект часової об’ємності та просторової глибини, художньо посилює твір, надає йому колізійної та проблемної багатоплановості. Оповідь про конкретний воєнно-історичний факт переростає у зображення людської психології, поведінки, в осмислення різних типів культури людського єства на тлі переплетіння війни й миру протягом катастрофічно несподіваного ХХ століття.
До особливостей роману слід віднести розмаїту палітру виразно індивідуалізованих характерів, які репрезентують різні національно-військові угруповання, що брали участь у здійсненні невдалого транспортного рейду. Це Лухманов – досвідчений і виважений капітан транспорту “Кузбас”, на якому розгортаються основні події, що сталися з союзницьким конвоєм “PQ – 17”; Ольга – кохана Лухманова, а пізніше його надійна й віддана дружина; юний і безпосередній у своїх вчинках англійський лейтенант Мітчелл; стомлений напругою життя літній помполіт Сава Іванович; м’який і коректний американський офіцер Грівс; розсудливий і передбачливий англійський контр-адмірал Гамільтон.
При зображенні цих та інших персонажів Кудієвський дотримується специфіки національної поведінки, що їм притаманна. У характерах співвітчизників романіст вичленовує їхню надзвичайну витривалість і відданність морально-імперативним постулатам. У психології американців письменник виділяє невимушеність поведінки, розкутість і демократизм почуттів щодо оточуючих. В образах англійських офіцерів акцентуються такі риси, як статечність, генетична гідність і вміння цінувати себе, навіть попри різні негаразди й будь-які скрутні обставини. У романі “Горькие туманы Атлантики” війну показано не лише як бої в океані, але і як багатоскладну морську політику, що в неї свідомо або неусвідомлено втягнуто велику кількість людей.
Мотиви “війна і люди”, “війна на морі” знайшли свою розробку й в інших творах К. Кудієвського – повістях “Обгоняющая ветер” (1957), “Водоросли цветут в глубинах” (1959), “Окнами в звезды” (1989). У цих творах війна постає у формі ретронастроїв, ретропочуттів, ретродумок. Вона з’являється як спогади персонажів про страшні епізоди пережитого. Основний прийом розповіді про війну – сюжетна фрагментарність. Воєнні екскурси містять у собі сконденсованість психологічної напруги, вони зв’язують різні часові шари.
Війна для героїв цих книжок постійно відлунює болем і стражданнями. Війна наявна у цих творах виокремленими внутрішніми фотознімками, що час від часу спонтанно з’являються у точній і чутливій пам’яті персонажів. Їм бачиться “новороссийский мол, приподнятый торпедами; жуткая пустота мгновенного затишья, после которого небо опрокидывается над мачтами, и корабельные винты.., подброшенные валом, с грохотом крошат мутный воздух” (“Обгоняющая ветер”), а також згадується, що було з ними, “когда их судно потопила немецкая подводная лодка, а шлюпку с несколькими спасшимися и затем умиравшими один за другим моряками на одиннадцатые сутки их скитаний обнаружил вражеский миноносец” (“Окнами в звезды”). У цих повістях війна репрезентована як мотив-відлуння, гіркий і пекучий, як душевне повернення в таку важку й таку рідну минувшину.
Останній роман К. Кудієвського – “Линкор “Амазонка” – виявився тематичним завершенням його художньої мариністики. У центрі розповіді – домінантний для письменника мотив “людина і море”, інтерпретований в аспекті “особистість у морських випробуваннях”. Твір побачив світ по смерті письменника, 1994 року, а створювався на зламі хмільних 80-х – 90-х років. Це був унікальний період у розвитку суспільства, період, якому довго ще не буде аналогів. М’ятежний смак волі, рішуче заперечення істин, що здавалися вічними й незмінними, гіперемоційна полеміка усіх з усіма – таким був час, коли Кудієвський працював над своїм заключним твором.
Роман змальовує проблеми й характер життя військових моряків у другій половині 40-х років. Художнім матеріалом для прозаїка стали повоєнні реалії Північного флоту, Балтики. Лінкор під екзотичною назвою “Амазонка” є сюжетно-територіальним фокусом твору. На тлі долі воєнного корабля письменник висвітлює морально-духовні цінності більшості дійових осіб. Кудієвський зображує лінкор “Амазонку” не лише символом воєнно-морської історії, але й чинником людських характерів. На кораблі люди формуються, розвиваються, висвітлюються.
Книжку написано у річищі світової романної традиції ХХ століття – як роман людських доль. Основу твору складають життєві перипетії основних персонажів – Сергія Круглика, Леоніда Погорєлова, Юрія Смірніна, Строгова. Художній простір наповнюється по-життєвому різноякісним матеріалом – біографічними передісторіями й історіями героїв, їхніми асоціативними спогадами, роздумами, розмовами й полемічними зіткненнями, поточними службовими справами. Роман насичено різноманітними вставними мікросюжетами. Повоєнна дійсність – морська служба, кохання, позаслужбові стосунки офіцерів – розгортається в ретроспекціях недавньої війни, відлуння якої тривожно оркеструє чимало сторінок книжи.
Незважаючи на мариністичну традиційність твору для Костянтина Кудієвського, у ньому наявні принципово нові для прозаїка риси.
У романі “Линкор “Амазонка” відкрилася невідома раніше манера оповіді Кудієвського, що відрізняється граничною стильовою і мовною розкутістю.
В попередніх повістях і романах письменника-мариніста відчувається внутрішня настанова на самообмеження у конструюванні сцен, епізодів, характерів, у виборі мовно-лексичних засобів при побудові діалогів і внутрішніх монологів. Часто складалося враження, начебто у митцеві знаходився невидимий фільтратор, що відціжував епізоди, репліки за принципом “можна – не бажано”. В останньому ж творі К. Кудієвський постає адекватним собі, своїй мистецькій природі. Він говорить те, що думає, і так, як йому думається: відверто й однозначно, широко й пристрасно, у весь голос і на повний зріст. Його персонажі наділені мовним життям, як ніколи наближеним до реального. Митець використовує розмовні, експресивні словесні форми, грубуватий і просторічний колорит яких надає виразності й достовірності його морським малюнкам.
У романі “Линкор “Амазонка” потужно виражений критичний пафос письменника, спрямований в основному на негативні моменти суспільного інтер’єру кінця 40-х років. У думках, репліках як провідних, так й епізодичних персонажів висловлюється емоційний протест проти тиску на особистість, обмеження свобод народу-переможця, ідеологічних кампаній боротьби з “космополітами”, “впливом Заходу”. Цей протест оформлюється прямим, рельєфним словом, масштабним, подекуди категоричним поглядом. Прозаїк свідомо не прагне диференціювати себе й своїх героїв. В окремих полемічних судженнях Погорєлова, Строгова часто вгадується соціальна позиція самого митця. У таких випадках він неприховано дивився на своїх героїв як на форму вираження власного авторського голосу. Продовжуючи традиції Льва Толстого, К. Кудієвський в усіх своїх проявах залишався художником дієвого образного слова, схильного до публіцистичного загострення та філіппік. Варто зазначити, що на мові, проблематиці творів нерідко відбиваються духовні пріоритети періоду їх написання. У романі “Линкор “Амазонка” відчутно, що він створювався тоді, коли проблеми пізньосталінської доби були актуальними у пресі й для громадській свідомості.
Порівняно з повістями й романами 60 – 80-х років в останньому романі К. Кудієвського суттєво послаблено романтичний струмінь, що був визначальним у більшості його попередніх творів. Життя в умовах моря, морської праці, нехай і військової, позбавлено піднесено емоційного, елегійного оспівування. Морські реалії, конфлікти, малюнки виконані конкретно фіксуючим пензлем реаліста, який може дозволити собі соковите увиразнення фарб при змалюванні пейзажів. Романтичні інтонації прориваються у сценах, що зображують кохання Сергія Круглика й сором’язливої десятикласниці Альки. Але й цим ніжно-трепетним стосункам письменник змальовує антипод – прагматичний інтимний зв’язок лейтенанта Юрочки Смірніна зі значно старшою за віком вчителькою Катериною Василівною. Полотно життя розгортається більш деталізованим, у численних своїх моделях, деекспресивнішим, більш складним і реалістично контрастованим.
Твори Костянтина Кудієвського про людину в морі та на війні – це явище значно панорамніше, ніж синтез художніх історій про воєнну долю конкретних осіб і зіткнення характерів. Це поетичне й багатоскладне явище, тому що у них, цих творах, зображується велична й повністю не розгадана картина морського буття, тому що в них натхнено звучить лірико-епічна сповідь – сповідь про людську силу, непередбаченість долі й поліфонізм життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Українська проза часів II Світової війни Глибоким патріотизмом, вірою в перемогу пройняті романи, повісті й оповідання воєнної пори С. Скляренка, Л. Смілянського, Я. Баша, П. Панча, І. Сенченка та інших. У роки війни розквітнув талант О. Довженка як письменника. Такі оповідання, як “Ніч перед боєм”, “Мати”, повість “Україна в огні”, “Повість полум’яних літ” засвідчили, що в особі О. Довженка вітчизняна література […]...
- Чом? Чом? Чом? Земле моя (скорочено) – Малицька Костянтина Чом? Чом? Чом? Земле моя, Так люба ти мені? Чом, чом, чом, земле моя. Чарує так мене краса твоя? Чим? Чим? Чим? Манить мене Пташні твоєї спів, пахучий цвіт лісів? Чим, чим, чим манить мене Водиця струй твоїх, що тут пливе? Тим, тим, тим, дівчино, знай, Бо тут ти вперше світ уздріла в яри (1) […]...
- Все, что не проза, то стихи, а что не стихи, то проза (по комедии Мольера “Мещанин во дворянстве”) Комедия – непростой жанр литературы. О природе комического эффекта философы размышляли еще в древности, современные теоретики литературы тоже ведут об этом речь, но еще никто не дал исчерпывающего объяснения. Драматург Жан Батист Мольер создал французскую национальную комедию, перешагнул границы своей страны и рубежи своего века и стал классиком мировой литературы. Комедии Мольера умны и философичны. […]...
- Проза Андрія Чайковського Проза Андрія Чайковського Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів: спочатку в селі Гординя Самбірського повіту, а з 1869 року – в Самборі. Майбутній письменник походив з так званої ходачкової (дрібномаєтної) шляхти, дитинство своє провів у її середовищі. […]...
- Малицька Костянтина – Біографія Костянтина Іванівна Малицька (1872-1947) (літературні псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка дністрова) – українська письменниця, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Найбільше прославилась як автор популярних пісень “Чом, чом, чом, земле моя… “, “У Січі, у Січі гуртуймось брати”. Костянтина Малицька народилась 30 травня 1872 року в селі Кропивник (тепер Калуського району Івано-Франківської області), в сім’ї греко-католицького […]...
- Показ війни як трагедії народу (за романом Ю. Яновського “Вершники”) (3 варіант) Так проходили дні, місяці і, нарешті, роки. По селах, містах і містечках Лютувала громадянська війна. М. Хвильовий. Багато хто з українських письменників відтворив події громадянської війни в Україні, бо багатьох із них вона торкнулася особисто. Та це й не дивно, бо, мабуть, не було такої людини, яку б не зачепила війна. Розглядаючи події того часу […]...
- Грецька історична проза. Геродот. Фукідід Реферат на тему: Грецька історична проза. Геродот. Фукідід. Зародження грецької прози належить до V1 ст. до н. е. ,коли в Греції, з розвитком рабовласництва, розвивається товарно грошові відносини. Цей процес особливо інтенсивно в грецьких містах Малої Азії де найбільш передовими були поселення греків – іонітів, і вершу чергу місто Білет. Розквіт малоазійських міст в значній […]...
- Проза Проза (лат. prosa, від prosa oratio – пряма, така, що вільно розвивається й рухається, мова) – мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. П. – один з двох основних типів літературної творчості. Поезія (див.: Поезія) і П. – глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, […]...
- Проза поза межами західного світу (Японія, Росія, латинська Америка ХХ ст.) Реферат з зарубіжної літератури: Проза поза межами західного світу (Японія, Росія, латинська Америка ХХ ст..) Урок-огляд ставить за мету ознайомити учнів із найбільш резонансними і вагомими здобутками художньої літератури поза межами західного світу. Доцільно цей урок побудувати у формі лекції з елементами бесіди за таким планом; 1) художні здобутки японської прози XX ст.; 2) “література […]...
- Воєнна проза В. Астаф’єва в контексті “армійської” та табірної літератури Воєнна проза В. Астаф’єва в контексті “армійської” та табірної літератури У повоєнній світовій літературі табірна і тюремно-табірна тема міцно утвердилася, починаючи з документальних творів польських прозаїків у 40 – 50-і рр. (З. Налковська, С. Шмаглевська, Т. Боровський, Г. Херлінг-Грудзінський та ін.), автобіографічних романів І. Багряного (“Тигролови” – 1944, “Сад Гетсиманський” – 1950); дещо пізніше, у […]...
- Ритмічна проза Ритмічна проза – літературознавче поняття, вживане у різних значеннях. Часто трактується як перенесення на терени художньої прози віршових розмірів, фрагменти яких спостерігаються у новелі “Подвійне коло” Ю. Яновського (тонічний вірш): “І смерч розбився об купу коней і трупів… ” Такі фрагменти, що виконують стилістичну функцію, з’являються у прозових творах спорадично. Подеколи Р. п. застосовується як […]...
- Українська проза першої половини XIX століття (від Г. Квітки до прози “Основи”) О. І. Білецький О. І. Білецький Українська проза першої половини XIX століття (від Г. Квітки до прози “Основи”) Українська художня проза з’явилась у XIX столітті. Своїм виникненням і ростом вона зобов’язана розвитку творчих сил українського народу. Як виникла ця проза? Корені її природно було б шукати в першооснові всякої книжної словесності – у поетичній творчості трудового народу, який, […]...
- Ораторська проза Ораторська проза – живе мовлення, що зазнало художньої обробки. Відома давнім літературам Близького Сходу (“Повість про Ахікару”), Китаю (“Промови царств”), але найповніше розвинулася в давній Греції (V-IV ст. до н. е.) та Римі (І ст. до н:е.) завдяки Сократу, демосфену, Ціцерону, Апулею. О. п. пережила різні стильові віяння (азіанізм, аттикізм тощо). В добу середньовіччя вона […]...
- Українська “химерна проза” Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці української літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні “крайні точки” цього явища: від роману О. Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця” 1958 р., до творів В. Шевчука ” Дім на горі ” та ” На полі смиренному ” (1983), охоплюючи […]...
- Стихи и проза, слитые воедино В 80-х гг. XII в. неизвестный нам автор создал самое гениальное произведение древнерусской литературы – “Слово о полку Игореве”. Тема, которой посвящено “Слово”, – неудачный поход в 1185 г. в половецкую степь новгород-северского князя Игоря Святославича. Основные эпизоды этого похода находят подтверждение в летописях, конкретны и историчны описания Русской земли, межкняжеских отношений и многочисленных деталей […]...
- “Волна и камень, стихи и проза, лед и пламень… “ Главные образы романа “Евгений Онегин”, носители авторских идей и настроений – Онегин и Ленский. Они воплощают различные настроения в среде русского дворянства после победы в войне 1812 года. В России наступил период реакции, и класс дворян расслоился на группы по принципу отношения к правящему режиму: одна была оплотом режима, другая, наиболее талантливая и прогрессивно мыслящая, […]...
- Русская неподцензурная проза (Творчество Г. Н. Владимова) (Рецензия) И я упаду, Пораженный своею победой… А. Галич Самая жестокая, так называемая “третья волна” эмиграции пришлась на время после крушения политических надежд “оттепели” шестидесятых годов. Тогда оказались за границей А. Солженицын, А. Галич, В. Аксенов, В. Некрасов, В. Войнович и другие. Георгий Николаевич Владимов также испил чашу “третьей волны” эмиграции до дна. Тема России была […]...
- Краткое содержание Четвертая проза – Мандельштам Осип Эмильевич Четвертая проза Краткое содержание произведения Одни люди пытаются спасти других от расстрела. Но действуют они при этом по-разному. Мудрая расчетливость одесского ньютона-математика, с которой подошел к делу Веньямин Федорович, отличается от бестолковой хлопотливости Исая Бенедиктовича. Исай Бенедиктович ведет себя так, словно расстрел – заразная и прилипчивая болезнь, и поэтому его тоже могут расстрелять. Он все […]...
- Трагедія роду Половців у романі Ю. Яновського “Вершники” Трагедія роду Половців у романі Ю. Яновського “Вершники” Ось і прочитано роман Ю. Яновського “Вершники”, обговорено його побудову і проблематику, мову і стиль, а на серці біль, біль за те, що все, про що написав письменник, було нашою трагічної історією, яку, на жаль, вже не можна повернути чи виправити. У романі “Вершники” порушено багато проблем: […]...
- Зображення війни в романі “Війна і мир” Зображення війни в романі “Війна і мир” І. “Севастопольські оповідання” – своєрідний пролог до “Війни і миру”. (Саме з цих оповідань розпочинається тема війни і миру в творчості Л. Толстого. Що таке війна, чим керуються генерали – патріотизмом чи марнославством – усе це розглядається в оповіданнях. Усі ці питання постануть у романі по-новому.) ІІ. Війна […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (3 варіант) Читаючи роман Олеся Гончара “Людина і зброя”, я іноді з жахом думала, як би я та мої друзі й знайомі повели себе в ситуації, подібній до тої, що в ній опинилися герої цього твору. Але як важко уявити, що сьогодні ти, випускник школи, сповнений мрій, сподівань, планів на життя, завтра не вступиш до учбового закладу, […]...
- Антивоєнний пафос у творчості письменників XX століття Антивоєнний пафос у творчості письменників XX століття Ще Перша світова війна відкрила в літературі тему антимілітаризму, національного шовінізму. В образі бравого вояка Швейка видатний чеський письменник Ярослав Гашек піддав гострій критиці імперську політику, він ніби попереджував, що війна руйнує душі людей. Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, примусила письменників переосмислити воєнну тему. […]...
- Доля України в романі Уласа Самчука “Волинь” I. Безпосередня участь У. Самчука в бурхливих подіях 1938-1939 років (трагедія Закарпатської України; основа роману “Гори говорять” та роману-епопеї “Волинь”). II. Унікальність твору “Волинь” (глибоко і відверто розкрита антилюдяність більшовизму, вказані причини трагедії суспільства). 1. Жанрово-художні особливості роману (роман-хроніка, художнє дослідження життя дитини, підлітка і юнака Володьки Довбенко). 2. Автобіографічний характер твору (прототип Володьки Довбенка […]...
- “Діти війни” у повісті “Первінка” (3 варіант) В оповіданні М. Вінграновського “Первінка” розповідається про останні місяці війни. Письменник майстерно змальовує важке життя селянської родини – Марії та трьох її дітей. Захворівши, Марія доручила Миколці як найстаршому серед дітей піти на базар і купити корову. Миколці лише дванадцять років, але він як дорослий поводиться на базарі. Його грошей вистачило лише на коровку, яка […]...
- Михайло Шолохов “Доля людини” Оманливою простотою Він не купує читачів. Життя для нього – поле бою Двох сил, світоглядів, світів. М. Рильський У його висічених із алмазу Й полум’я героях сконцентроване Загальнолюдське й вічне. Гурян Борян Тема Другої світової війни знайшла своє достойне місце у творчості багатьох відомих майстрів слова. Один із них – російський письменник Михайло Шолохов. Як […]...
- Твір на тему: “Будь проклят той, хто зважиться забути” (роздуми про війну) людства (міждержавні і громадянські, локальні й світові, справедливі і загарбницькі). II. Війна – найбільше з лих. 1. Страшна сутність війни (смерть і страждання простих людей; плач матерів і вдов; сирітство дітей). 2. Друга світова війна у творчості українських поетів (П. Тичина “Ми йдемо у бій”; М. Бажан “Клятва”, А. Малишко – поет-фронтовик; війни не можна […]...
- Сенс назви роману Л. М. Толстого “Війна і мир” Твір Л. М. Толстого “Війна і мир” – російська національна епопея. За словами Ромена Ролана, це широка епопея нашого життя, новітня “Іліада”, в якій Л. Толстой пройшов “від роману окремих особистостей до роману армій і народів, … в яких зливаються в одне волі мільйонів людей”. Великий художник-реаліст показав у романі всю націю у найважливіші історичні […]...
- “Діти війни” у повісті “Первінка” (1 варіант) Треба сказати, що війна – це явище жахливе й руйнівне. Війна приносить страждання мільйонам людей, цілим країнам, бо позбавляє людей життя. Мені здається, що діти, які народжувалися під час війни були позбавлені дитинства. Адже їм приходилося піклуватися про своє життя, про своїх менших братиків та сестричок, допомагати батькам. Саме в такій ситуації опинився головний герой […]...
- Громадянська війна в українській новелі 1920-1930-х років (за творами Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Юрія Яновського) I. Ю. Яновсьсий, М. Хвильовий, Г. Косинка – визначні українські новелісти двадцятого століття, що відтворили жахливі сторінки історії України. II. Громадянська війна у творчості письменників: 1. Юрій Яновський і його роман “Вершники” (знехтування батьківського заповіту, братовбивство, бездушний фанатизм). 2. Новела Миколи Хвильового “Мати” (війна перекручує долі родини, брати – “найлютіші вороги”, мати “розривається між ними”). […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (2 варіант) Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. О. Гончар Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” – це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник […]...
- Антивоєнний пафос у творчості визначних письменників XX століття Ще Перша світова війна відкрила в літературі тему антимілітаризму, національного шовінізму. В образі бравого вояка Швейка видатний чеський письменник Ярослав Гашек піддав гострій критиці імперську політику, він ніби попереджував, що війна руйнує душі людей, робить із них бездумних виконавців чужої волі. Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, примусила письменників переосмислити воєнну тему. […]...
- Образ Андрія Соколова в повісті М. Шолохова “Доля людини” I. Людина і війна (тяжкі випробування під час воєн; жорстокість Другої світової війни; визвольна війна і радянський солдат, що захищав Батьківщину, домівку, сім’ю). II. “Доля людини” М. Шолохова – розповідь про стійкість характеру російської людини, цілого народу: 1. Наскрізне питання повісті – що сильніше: обставини чи характер? (узагальнююче значення образу Андрія Соколова; усі епізоди об’єднані […]...
- Образ жінки як уособлення людяності й ніжності (за новелою “Шаланда в морі” роману “Вершники” Ю. Яновського) (3 варіант) Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності – закон жертви. Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов… Та є у світі найвища самопожертва, що не має жодного аналога, це – материнство. Мати не лише дарує дитині свій час і безмежну любов, не лише допомагає вижити, вона […]...
- Музика Петі Ростова Війна і мир… Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття “війна” і “мир” суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті – в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті – мир. “Війна – найпротивніший людському єству стан”, – говорить автор роману. П’ятнадцятирічний Петя Ростов […]...
- Безглузда війна серед світу людей (за романом Л. М. Толстого “Війна і мир”) (1 варіант) У творах видатного російського письменника Л. М. Толстого життя показано повно, у всій його розмаїтості. М. Горький стверджував: “Толстой – це цілий світ”. Дійсно, у кожний твір цього автора ми входимо, наче у великий світ, створений за законами мистецтва, законами краси, законами життя, сповненого звуками, кольором, запахами, безперервним рухом. Відображаючи дійсність такою, якою вона є, […]...
- Правдиве зображення трагічних подій Другої світової війни в оповіданні “Воля до життя” (1 варіант) Під час другої світової війни О. Довженко був на фронті. Письменник бачив страждання нашого народу, а також був свідком його надзвичайного героїзму. Свої спостереження, які пізніше стали основою його творів, він занотовував у записній книжці. В оповіданні “Воля до життя” О. Довженко правдиво зображує трагізм війни, що калічить безліч людей. Адже лише один армійський хірург […]...
- Антивоєнна лірика Ліни Костенко Скільки всього написано про війну?! Та хіба може бути менше?! Адже пам’ять про неї буде жива, доки будуть живі люди, що її пережили, люди, що втратили рідних і близьких, люди, чиє життя скалічила ця війна. Тема війни буде актуальною, доки залишається в пам’яті нашого народу її страхіття, доки звучатимуть у наших серцях спогади тих, до […]...
- Твір на тему: Щастя миру і жах війни І. Мир і війна – слова-антоніми, поняття-антоніми (за ними – радість і сльози,, добро і зло, усмішка і біль, патріотизм і зрада, життя і смерть). II. Жах Другої світової війни, історичний досвід війни в літературі. 1. 1418 днів і ночей війни (понад 20 мільйонів загиблих; у серцях нащадків залишається пам’ять про звірства фашистів, про окроплену […]...
- “Бережімо мир на землі!” (за поезією “Салюти миру”) (2 варіант) Для людей, які зазнали усі жахи війни, нема більшого щастя як перемога над ворогом. Війна, ніби ненажерливий звір, забирає у мільйонів людей життя. І хтось з цих людей був чиїмсь сином, чиїмсь братом, чиїмсь батьком… І яких тяжких страждань зазнали їхні матері, сестри, жінки, коли не дочекалися їх по закінченню війни. Отже, перемога дісталася людям […]...
- Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Одну з найбільших трагедій нашого життя – Велику Вітчизняну війну – не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. […]...
Твір пригода на річці.