Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Свіччине весілля І. Кочерги (залікова робота)
Свіччине весілля І. Кочерги (залікова робота)
Залікова робота
на тему:
“Високе романтичне звучання п‘єси “Свіччине весілля” І. Кочерги”
“… його створення я вважаю кращим
ділом свого літературного життя… “
(Іван Кочерга)
Ім‘я талановитого драматурга Івана Кочерги назавжди увійшло до української літератури, як автора прекрасних п‘єс, що стали окрасою вітчизняної драматургії. З часом твори митця не втрачають своєї актуальності, адже в центрі уваги Івана Антоновича незмінно перебувала людина, її нелегкі шляхи самоствердження і морально-духовних
До найкращих творів драматурга належить п‘єса “Свіччине весілля”, що являє собою довершений високохудожній взірець історичної
Заявляючи, що всі зображені у творі події є породженням поетичної фантазії, І. Кочерга водночас наголошував, що в історичному минулому його приваблювали й цікавили передовсім ті моменти, які дозволяють говорити про спадкоємність визвольної боротьби народу проти своїх гнобителів: “Хоч як так було в дійсності, але такий поетичний мотив, як заборона світла в цілому місті, дає дорогоцінну змогу змалювати стародавнє цехове ремісниче життя, показати це життя не статично, а в процесі боротьби з феодалами за міські привілеї і права”.
Драматург повністю реалізував потенціальні можливості теми. Старовинний Київ описано з такою красою і силою, так досконально й точно, що драма “Свіччине весілля” являє собою викінчений взірець високої художності, гармонійного поєднання усіх компонентів – від головних до найдрібніших сюжетних ходів – у єдине, неподільне ціле і є одним з найвищих досягнень української драматургії. До того ж твір набув прекрасного романтичного звучання, досягнутого широким використанням символічних образів у п‘єсі, що піднесло “Свіччине весілля” до вершин української літератури.
Життєві ситуації у творі, думки й психологія персонажів, їхня поведінка зумовлені внутрішньою логікою твору, виявляють щире захоплення автора-оповідача, якому близькі й дорогі його герої – зброярі, кожум‘яки, бублейниці, кравці, бондарі, ковалі. Він живе їхніми радощами, вболіває за їхню долю, співчутливо і з розумінням змальовує їхню боротьбу. Звідси – пристрасть, схвильованість, отой могутній заряд емоційної наснаги, що непомітно захоплює читача, пробуджуючи в ньому чисте і благородне почуття співпереживання.
Однією з характерних рис його творчої індивідуальності є рідкісний дар майстерної побудови гострої захоплюючої інтриги. У драмі “Свіччине весілля” ця своєрідність таланту драматурга розкрилася на повну силу. Кожна сюжетна лінія драми розгортається відповідно до своєї внутрішньої інтриги, котра є результатом випадкового збігу об‘єктивних обставин примхливої несподіванки або наслідок свідомого протиборства представників різних соціальних груп. Випадкове й усвідомлюване, несподіване і насамперед відоме чи бажане органічно переплітаються між собою, утворюючи складні конфліктні вузли і напружено драматичні, а то й трагедійні ситуації, які, зрештою, і є переконливим мотивуванням при розкритті головної ідеї твору. Тут Кочерга повною мірою реалізував власну “формулу п‘єси”. У своїх публіцистичних виступах і листах письменник неодноразово говорив “про право і навіть обов‘язок драматурга ставити своїх героїв у найбільш складні, тяжкі, коли хочете – штучні ситуації, бо тільки в такому “переплеті” якнайкраще розкривається образ і характер героя. “Отже, нетипові, згущені ситуації та типові, реалістичні постаті героїв – це моя формула п‘єси, – писав І. Кочерга, – Інакше кажучи, я цілком погоджуюсь з Афіногеновим, який цілком правильно вказує, що знаменита формула Енгельса про “типові” обставини зовсім не означає зовнішнього і дрібного побутового правдоподобія” І недаремно ж Пушкін писав, що “из всех родов сочинений самые неправдоподобные сочинения драматические”. Випадковість як зав‘язка інтриги – явище звичайне в драматургії І. Кочерги. Та при цьому більшість випадковостей в кінцевому результаті цілком природно ув‘язуються з неповторною своєрідністю поведінки чи принаймні якимись поодинокими визначальними рисами індивідуальності характеру того чи іншого персонажа. Так, скажімо, те, що Свічка врятував дружину київського воєводи Гільду від нападу нічних “жартівників”, було випадковістю. Однак ця подія – не тільки відправна точка у розвитку гострої інтриги до однієї з найдраматичніших сюжетних ліній твору (звинувачення Свічки в злочині – викрадені князівської грамоти про світло). Випадкова зустріч Гільди з Свічкою є водночас тим пробним каменем на якому вивіряються і розкриваються їхні людські якості та чесноти. Гільда віддає Свічці грамоту не лише з почуття вдячності до свого рятівника, а й тому, що співчуває і симпатизує боротьбі ремісників за світло та інші права й привілеї. Ці почуття видаються цілком природними, оскільки Гільда – слюсарівна, походить з роду чесних майстрів-трударів, за що її, до речі, так зневажає пихатий Воєвода. Таким чином, епізод з передачею грамоти виходить за межі суто особистих стосунків двох персонажів і набуває соціального забарвлення, стає прикладом солідарності героїні з трудівниками. Отже, характер Гільди, взірець чистої жіночості, шляхетності й краси, доповнюється якісно новими, суто земними рисами, які і надають йому індивідуальної неповторності. Знайомство з Гільдою стає також життєвим фактом, який дозволяє показати читачу у здавалось би вичерпно й точно зображеній, глибоко змістовний героїчній постаті Свічки такі досі не знали високі моральні чесноти, як лицарське ставлення до жінки, здатність перебрати всю відповідальність на себе, жертовність.
З випадковості розпочинається і трагедійна сюжетна лінія: князь Ольшанський – Меланка, з традиційним для І. Кочерги лейтмотивом всепоглинаючого кохання. Але щоразу в ньому це почуття постає в новому освітленні, розкриваючи, якісь мало досліджені, часом ледь помітні грані та нюанси людської психіки. У своїй п‘єсі В. Кочерга стверджує, що кохання, не опромінене добротою, жертовністю й вірністю, – почуття жорстоке та зле, промовляв, що кохання і насильство чи примус – поняття несумісні, взаємовиключні. Так з першого погляду Ольшанський захоплюється Меланкою, вражений її казковою красою, яку він славить натхненно і схвильовано. Традиційні порівняння і символи жіночої чарівності (шипшина і троянда) бліднуть перед красою Меланки. Ольшанський шукає і знаходить в природі все нові й нові яскраві образи, за допомогою яких він прагне описати дівчину, чия врода зачарувала й приголомшила його. Тут і “заграва”, й “світова зоря”, і “сонця промінь блискучий”, і “золото на хмарі чорносиній”… Але й цих високіх слів замало, щоб оспівати прекрасну юну киянку Меланку, яку несподівано зустрів можновладний князь і яка заполонила його серце, його уяву буйну. Однак заключні рядки піднесеного поетичного гімну красі, приголомшеного Ольшанським, вражають категоричністю, яка не віщує нічого доброго:
Яка ж краса і грізна і чарівна!
Любов‘ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду і візьму!
Несумісні поняття-антиподи (любов і гвалт, життя і смерть) поставлені в один ряд не випадково. Саме з поєднанням цих різко контрастних категорій, до якого вдається Ольшанський, вимальовується містка й промовиста морально-етична характеристика персонажа, визначальними рисами якої є егоїзм і бездуховність. Подальша поведінка і вчинки Ольшанського поглиблюють окреслену характеристику, змальовують князя як людину аморальну, жорстоку, злу, коріння цих та інших негативних особистісних рис вдачі князя вбачається в його психіці – психиці істоти самозакоханої, зіпсутої надмірною владою, не здатної до критичної самооцінки, тверезого аналізу власних почуттів та емоцій. Ольшанський переконаний, впевнений, що любить сильніше, ніж, скажімо, Меланка. Його почуття, як йому здається, – могутнє, всепоглинаюче й всесильне. Та чим більше, чим пристрасніше говорить Ольшанський про своє кохання, тим очевидніше стає, що у всьому й завжди він дбає передовсім про себе, і тільки про себе. Порівняння слів і вчинків князя, особливо його ставлення до Меланки, яку він ніби любить палко й глибоко (“нема такої плати, щоб я не дав за тебе сатані”), переконують, що почуття вельможного пана позбавлене найсуттєвішої ознаки, без якої, власне, й не існує справжнього кохання, – уміння побачити в обранці свого серця людину, гідну поваги й щастя. Витончено, з якоюсь садистською насолодою знущається Ольшанський над Меланкою. Зневажливо глузливі слова, відверто цинічні пропозиції свідчать про безмежний егоїзм, а не про любов. Раптовий спалах пристрасті до Меланки є не чим іншим, як буянням неконтрольованих інстинктів душі темної, впевненої у своїй силі, всемогутності і безкарності. Майстерно виписано діалог Ольшанського і Меланки в останній дії драми. З жорстокою зверхністю говорить князь Меланці, що все, пережите нею, – ніщо в порівнянні з його власними стражданнями: “Не мука це. Ти серце пошматуй об колючки”. Та насправді почування Ольшанського не мають нічого спільного з трагічним, справді Шекспірівським образом серця, пошматованого об колючки, – символом чистого жертовного кохання, перемогу і торжество якого ціною власного життя стверджує саме Меланка. Якими вульгарно егоїстичними й дрібними здаються помисли і дії князя, яким нікчемно ницим є і він сам – можновладний лицар і зрештою, мужчина в порівнянні з простою безправною дівчиною-городянкою, тендітно беззахисною у боротьбі за життя коханого та свою зганьблену любов.
Меланка – один із найпоетичніших жіночих образів Івана Кочерги, образ, яким драматург по праву пишався, вважаючи “його створення… кращим ділом свого літературного життя”. Це проста міська дівчина, яка живе лише з матір‘ю в бідненькій хатині на Копировім Кінці – між замком воєводи і нижнім городом (Подольєм), вона любляча дочка, яка турбується про хвору неньку, виконує її останнє бажання – засвічує каганець, хоч знає ціну цьому рискові. А коли дівчину схопили охоронці воєводиних “порядків”, вона вириваючись, осудливо кидає у вічі осминнику Козеці:
Не смієш ти
Затримувать мене в таку хвилину,
Коли вмирає мати!
Меланка шанобливо ставиться і до дівчат-подруг, заступається за них перед надокучливим Козеліусом, який вимагає “солодким відкупитись поцілунком… ” Вона надзвичайно вродлива, але скромна й лагідна в стосунках з людьми. Її шанують подруги, ремісники за щирість, доброзичливість та розсудливість.
У творі автор показує, що в простої дівчини добре розвинене почуття власної гідності. Так, коли князь Ольшанський уночі викликав її з хати і в запалі схопив за руку, Меланка відразу охолодила високопоставленого залицяльника:
Пусти!
Яка ганьба! Хіба князівський звичай
Хапать дівчат опівночі? Пусти,
Мені за тебе соромно.
Подібну сміливість вона виявляла і раніше, коли відчитувала писаря-дячка за те, що “до дівчат без сорому чіплявся”. Впадає в око цілісний, індивідуально-неповторний характер героїні, в якому органічно поєднується рідкісна яскрава краса, високі морально-духовні якості і виняткова мужність. Меланка щиро кохає Івана Свічку, хоч і не поділяє його бунтарських устремлінь – боротьбою здобути світло трудящим людям.
Для неї:
… Світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті,
Коли сім‘я вечеря за столом,
Коли дитину колисає мати,
А не зловіщі заграви кожен “під звін сполоху й брязгання мечів”. Але сила її кохання до Івана така велика, що й вона здатна на героїчний вчинок: ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд, тільки б урятувати свого “любого… єдиного”:
Цю свічку я – побачиш – донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Івана!
Риторичним запитанням Меланки “Чи є ж така сила, щоб свічку цю у мене загасила?” автор передав глибокі людські почуття, що граничать з одержимістю. Дівчина, не зважаючи на чисельні перешкоди пронесла свічку крізь бурю, проте, цинічний Ольшанський вимагає від красуні занапастити свою честь заради порятунку Свічки. Меланці було дуже важко зорієнтуватися в складній, психічно напруженій ситуації. Але й тут перемогли щирі і глибокі почуття до найдорожчої людини. Дівчина гине, але живою залишається слава про вірне кохання, що ціною власного життя Меланка врятувала від мерзотних задумів Ольшанського.
Отже, образ Меланки – це символ кришталевої людської чистоти, це образ людини, котра навіть гинучи, думає і бореться за життя іншого – свого коханого… Усвідомлене розуміння обов‘язку, чуття відповідальності за долю коханого, шляхетножертовна поведінка в критичній ситуації є тим визначально-своєрідними рисами особистості Меланки, які не втрачають своєї неперехідної моральної цінності, залишаються принадно-прекрасними для будь-якої доби, як еталон жіночої і людської духовності.
У передмові до драматичної поеми І. Кочерга зазначає: “Цей образ є поетичним символом України, що “з тьми віків та через стільки бур” пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури… “.
Образ України – волелюбної, нескореної, героїчної, уособляють у творі і київські ремісники, змальовані І. Кочергою правдиво в вражаюче переконливо. Зображуючи українських трудівників, драматург одразу вводить читача і глядача в суть справи, відкриваючи причини і рушійні сили головного – соціального конфлікту твору, що також є характерною ознакою індивідуально-художньої манери Кочерги. Виділяється, наголошується найсуттєвіше – те, що ріднить між собою представників різних цехів, розкриває своєрідність їхніх виробничих і міжлюдських взаємин, побуту, звичаїв тощо, тобто передає загальну атмосферу тогочасної дійсності. Письменник виявляє при цьому уміння поєднувати головне і другорядне так майстерно, що зображуване життя постає як природний моноліт високого і буденного, трагедійного і комічного, прекрасного і потворного, благородного і нищого.
Уже при першому знайомстві з ремісниками показано їх невдоволення існуючим станом, зокрема останнім розпорядженням воєводи, згідно з яким вони мусять безкоштовно виготовляти для міського правителя по півтисячи кожухів і штанів, тисячу чобіт триста свит, тисячу сокир, діжки для капусти, бочки й барила для вина. Несправедливостей чинилося немало і до цього. Вирує, кипить гнівом трудовий Поділ, вбачаючи в акції воєводи пряме зазіхання на свої права і привілеї, зухвалу спробу перетворити вільних городян на покірних безправних рабів. Особливе ж невдоволення викликає закон (а вірніше беззаконня) про заборону світла, розцінюваний ремісниками не тільки як нехтування їхніх виробничих потреб та інтересів, а і як намагання задушити, знищити духовне життя трударів, позбавити їх можливостей нормально спілкуватися між собою. Вже сім років живе Київ без світла, не святкують цехи своїх свят, нема ні вечорниць, ні зборів цехових, ні гулянок. Все це робиться для того, щоб роз‘єднати і знесилити ремісників. Добре розуміючи справжню мету подібних законів, найсвідоміші з поміж них закликають дати гідну відсіч тим, хто хоче позбавити ремісників волі. Із обуреної юрби виділяється Чіп – “велетенського вигляду кожум‘яка в шкіряному фартусі”. Його мова гнівна, заклична:
Знущання це! Ніколи не було,
Що б від цехів такого вимагали!
Та що це ми – невільники, раби,
Челядники хіба ми воєводи,
На нього щоб робити день і ніч!
… Не діжде він, щоб ми йому робили!
… Хай світло дасть!
У образі вродливого злотаря Предерія письменникові вдалося чи не найбільш гостро осудити заборону світла: чудовий майстер-умілець осліп, бо “до присмерку, до темряви сидів і зір псував над дрібною різьбою”. Але як тільки в ремісницьких хатах засяють каганці, Предерій упевнений, що “його прозріють бідні очі”. Таке велике в нього було бажання світла, а значить, таке сильне було в трудящого народу прагнення справедливості, волі, людського щастя. І Предерій прозрів у момент найвищого піднесення народної боротьби, коли запалав серед ночі воєводин замок – “кубло катівське”. Смертельно поранений мечем Ольшанського, він проймається щастям патріота, якому “довелося за Київ… чесно вмерти”:
Я бачу всіх. Товарищі… брати…
В останній бій! За світло і за волю!
Тебе я бачу… Київ… рідний мій…
(Вмирає)
Іншим виразним представником волі народу виступає головний герой драми зброяр Іван Свічка. Сміливий, чесний і порядний у всьому, він користується незмінною повагою ремісників. Наділений неабияким розумом, Свічка уважно аналізує бачене й почуте, добре знає життя і людей, а тому до його думок прислухаються. А мислить він ширше, ніж його товариші, оскільки дбає передовсім про інтереси громади, ладен віддати життя заради загальної справи. Його мужність і висока людська гідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. Він упевнений, що в житті людським повинна бути справедливість, тому й намагається утверджувати її особисто і закликає до цього громаду. Про нові розпорядження воєводи він говорить як про знущання над робочими людьми, закликає ремісників не коритися насильству:
А завтра ж всі гуртом до магістрату,
Нехай тепер хоч світло дасть, хоч ні –
А на панів не будем працювати!
Свічка – не прихильник кровопролиття і спочатку намагається переконати своїх супротивників-ворогів у неправоті, відмовляючи від бійки гарячкових ремісників:
Товариші! Не в кулаці, а в правді
тепер повинна бути наша міць.
(До Чопа, що вхопив велику лаву).
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правоту довести.
І. Кочерга переконливо доводить, що народ береться за зброю в крайніх випадках, тоді, коли соціальний гніт, гноблення стають страхітливо жорстокими, об‘єднуються з приниженням людської гідності трудівника, зі знехтуванням його духовності, віри й моралі. Та переконавшись, що мірні акції не допоможуть Іван Свічка закликає все трудове Подольє до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті:
А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!
Так зброяр сам забирає грамоту із клятого замка. Перед дружиною воєводи Іван Свічка поводиться не як злодій, а як наполегливий шукач справедливості, і на її докірливи запитання: “Хіба тобі життя набридло? Чого тобі безумцю треба?” – твердо відповів: “Світла!” Після повернення на Подольє він відразу ж віддав її ремісникам, щоб “розсіяли нарешті сум нічний”. Поступово переконавшись, що панські обіцянки так і залишаються обіцянками, свічка закликає ремісників до збройної боротьби з ненависними гнобителями:
А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!
Та недовго перебував молодий ватажок ремісників на волі, його арештували за вкрадення грамоти, забравши з церемонії власного весілля. Для Свічки особисто князівська грамота вже не має жодної цінності, бо він розпізнав її фальшиву суть. Юнак легко поступився би “привілеєм брехливим” і міг би врятувати власне життя. Але ж Свічка знає і те, що народ покладає величезні надії на грамоту, знає, що за оту “принаду дорогу” народ “боровся, як за правду”. Тому віддати документ – означає зрадити своїх товаришів, знівечити надію народу. Це добре розуміють і його вороги. Воєвода востаннє запитує Свічку: “Мовчиш? Не хочеш зрадити?” Свічка обирає смерть. Життя, куплене ціною зради ремісників, не приваблює його. На це не може спокуситися справжня людина, бо тільки той, хто вирвався з пут вузькоегоїстичних уявлень і потреб, хто спроможний поступитися особистим в ім‘я громадського, живе на світі недаремно. Іван Свічка навіть в таких тяжких обставинах не втрачає переконання, що нард звільниться від експлуатації і стане незалежним:
Хоч не мені – для вільного народу
Колись зоря займеться світлова.
Він стверджує, що за “світло” треба боротися, мир і благополуччя самі не прийдуть:
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
Ця впевненість не залишає його і в критичну хвилину, коли воєвода засудив його на смертну кару.
Образ сміливого і непримиренного до насильства зброяра, цілісної і самобутньої, “вільної натури” викликає симпатії ще й тим, що він ввічлива і благородна людина, яка ставиться за пошаною до інших. Щирою ніжністю пройняті почуття Івана до Меланки. Він завжди турбується про свою кохану, називає її лагідними словами, що схожі на музику закоханого серця : “Меласю, ластівко сердешна”, “люба”, “зіронько моя”. Але немає суперечності між сосбистим почуттям і соціальними емоціями: кохання його до Меланки зливається в один могутній акорд з пристрастною любов‘ю до волі. На жаль, так і не довелося закоханим відчути щастя сімейного життя. Меланка гине в нерівній боротьбі з князем за життя милого, але той вогник, що несла дівчина після її смерті не погас, а розгорівся у величезну пожежу народного повстання, яке очолив Іван Свічка. Над тілом коханої дівчини він промовляє слова, сповнені любові і ніжності:
І свічка ця, що ти життям купила,
Крізь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай світить нам, привітна і ясна.
Прощай, голубко!
… На честь її по цілому геть місту
Засвітимо весільні ми огні!
Так спалахує кривавий протест ремісників, так здійснюється помста за розбите щастя. За “Свіччине весілля!” – таке гасло повсталого народу, що запалює нищівний вогонь пожеж у твердинях володарів, які не хотіли дозволити працівникам українським світити вогник своєї свободи і праці.
В образах Івана Свічки та Меланки І. Кочерзі вдалося переконливо показати героїзм і незалежність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність. Але художню довершеність п‘єси визначають не лише патріотичні мотиви, а й високе романтичне звучання, яке досягається використанням у творі найрізноманітніших засобів. Так докладний аналіз драми “Свіччине весілля” свідчить про те, що фантазія, поетична уява превелює над раціональним мисленням і реалістично-жанровим відтворенням дійсності. Ця основна властивість драматургії письменника виявляється насамперед в характері драматичного задуму в цілому; він будується як поетичний образ, як метафорична концепція (“свічка”) або як синтетичний образ – “місто” в ” Свіччиному весіллі”.
Глибшому розкриттю ідейного задуму драматурга, емоціональному впливу твору на читача сприяє те, що образи твору є ще й символічними. Напрклад, образ Івана Свічки є і реальним персонажем і символом світла, символом нескореності трудящих у боротьбі за загальнолюдські права. Символічно звучить і саме прізвище молодого зброяра Івана – Свічка! Логічно воно пов‘язане із світлом, з вогнем. А світло у п‘єсі трактується і як фізичне явище, і як символ волі, якої прагнуть київські ремісники.
Із щирим благасловенням і подякою за громадські послуги звертається до Івана весільний батько – “цехмайстер найстаріший” Капуста:
Нехай тебе колись прославить пісня,
Що. Свічка ти – і світло нам здобув.
Образ Меланки це і образ простої дівчини-киянки, і поетичний символ України, як підкреслював сам автор.
У п‘єсі часто персонажі показані в романтичному дусі. Так, несподівана поява у воєводинім замку Меланки, що промовляє:
О, засвіти, благаю,
Мою ти свічку… У мене її
Згасили… а за що – не знаю…
Хіба за те, що радісно мені
Було в той час, в чудову ту годину…
Палата вся сіяла од огнів,
І свічка ця горіла… . і мої
Держав він руки… любий мій, єдиний.
І в очі я дивилася ясні.
І раптом наче вихор налетів…
Померкло все… і згасли всі свічки,
І милого, єдиного немає…
У цій сцені автор показав грубе насильство над простими людьми з боку литовських панів: навіть у нареченої в день весілля украдено щастя (воно нерозривне з світлом). І як доказ цього (символ) одинока дівчина у шлюбному вбранні з погаслою весільною свічкою в руці…
Іншим прикладом є раптове прозріння сліпого злотаря Передерія, смертельно пораненого мечем Ольшанського:
Невже ж? Невже ж це правда? Бачу я,
І в смертний час мої одкрились очі.
Майстер побачив бій “за світло і за волю”, побачив “Київ… рідний”, і вмер, як воїн! Цей епізод сприймається як символ того, що здобуте в боротьбі світло (і воля) було таким дорогим для трудящих, а намагання побачити світло (й боротьбу за волю) таке сильне, що в передсмертні хвилини “отверезило” очі сліпому!
Автор мав намір показати безмірно великий, цілющий вплив світла на трудящих, що трактується як символ визволення з-під гніту експлуататорів.
В останній сцені п‘єси Іван бере з рук нареченої Меланки весільну свічку і запалює від смолоскипа – світила повстань, говорячи при цьому:
Умерла ти… і твій убір чудовий
В крові й багні – як прапор на війні.
Та живі ми! До помсти, до будови,
Нам не потрібні шати осяйні.
Кіптявою укриті ми і потом,
В буденних свитах кинемось на бій,
А переможем – знову до роботи…
І ось тоді засвітим огник твій.
Це сприймається як знак того, що Меланка – теж борець за світло, що вона, дівчина, – в лавах повстанців. Що, нарешті, виборене право і для її особистого щастя! Однак вона цим правом уже не може скористатися. Драматург хотів підкреслити глибоку шану простих людей до своїх товаришів, загаблих у боротьбі за торжество спільних інтересів. Смерть Меланки не послаблює оптимістичного звучання твору, бо вогник весільної свічки, за який вона самовіддано боролась, переростає в полум‘я народного повстання проти литовських експлуататорів.
Іншою особливістю “Свіччиного весілля” є те, що твір побудовано на зіставленні контрасних сцен, картин, портретів, образів. Наприклад, повсякденні розваги та оргії воєводи – безрадісне і нужденне життя ремісників; осяяний безліччю яскравих вогнів, наповнений співом панський палац на горі – повите мороком ночі приникле трудове Подольє; чисте й високе почуття кохання до Меланки в Івана Свічки – “нечисте” захоплення дівочою красою розбещеного Ольшанського. Так контрасні зображення, що допомагають кращому сприйняттю і глибшому усвідомленню як окремих подій, так і ідейного спрямування твору в цілому, втілилися в життя на сторінках драми, бо автор сприймав абстрактні ідеї в конкретних метафоричних образах, а в конкретних явищах і предметах вбачав символічний вираз більш загальних думок.
Неабияку роль у композиції відіграють пісні, яких нараховується у п‘єсі понад двадцять. Частина з них народного походження, інші – створені самим драматургом. Використання пісень увиразнює народний обряд українського весілля (“Ой панове-сватове, просимо вас… “, “Ой, робіть, ткачі, завіси..”), характеризує групові й окремі образи (дівоча пісня-гра про свічку на початку п‘єси, застольна пісня литовських лицарів, куплетно-пиворізівські приспівки двох п‘яненьких ченців, лірична пісня Івана Свічки). Різноманітні пісні, ніби романтичні оздоби, прикрашають диво-витвір руки письменника.
Поетичністю позначені окремі моменти драматичного цілого, які в драматичній системі Кочерги підпорядковані єдиному задумові за принципом, якщо не прямої залежності, то романтичного контрастування. Сценічна красивість не є самоціллю в п‘єсі “Свіччине весілля”, а лише способом конкретизації задуму. Так, пісні і танці подають образ “свічки” в новому аспекті.
На принціпі романтичної іронії і контрасту поезії і “прози життя”, вживаному романтиками, будується у п‘єсі Кочерги чергування сцен високої патетики з гротеском. Драматург охоче вдається до цього заходу, вводячи поряд з ліричними, комедійні сцени: п‘яні ченці Симеон і Фока та змучена Меланка. Це чергування бузується, з одного боку, на згаданому принципі контрастного зіставлення “високого” і “буденнонизького”, а з другого – на врахуванні психології глядача, на бажанні не перевантажувати видовище однотонними, трагічними чи патетичними сценами.
Поетична образність, як вже зазначалось, виявляється у творі і в будові в цілому, і в окремих елементах п‘єси. Одною з найхарактерніших рис поетики є часте повторення образів чи лейтмотиву, покладеного в основу драми. Це повторення можна назвати обігруванням образу “свічки”. Так цей образ фігурує як реальна свічка (зелена весільна свічка Меланки), як гра-пісня, світло в хаті умираючої (сцена смерті матері Меланки), як узагальнений образ світла в оселях робочого люду (“право на світло”, “заборона світла”), образ кохання й відданості (вогник в руках Меланки в буряну ніч), образ повстання – Іван Свічка, гасло повстання – “за свіччине весілля – засвітимо весільні ми вогні!” – вигук ватажка повстанців, як символ народної душі, нарешті як символ влади:
В той самий час, кат там на горі
Пани вельможні чутно бенкетують
При грані сурм та полум‘ї свічок –
Ми в темряві примушені томитись…
Ще одна ознака поетичного мислення Кочерги полягає в самому змісті і характері тих образів, які він кладе в основу своїх творів: його приваблює в людині сильне почуття, романтика, мрія, казка, краса зовнішня, як вияв внутрішньої. Вигук “яка краса!” вихоплюється часто з вуст героя, що бачить вперше Меланку.
“О, яка ж краса!” – вигукує Ольшанський, побачивши Меланку на весіллі.
“Яка ж краса!” – вигукує Кезгайло, коли Меланка скидає плащ і з‘являється перед лицарями в замку у весільному вбранні.
“Яка ж краса, чудова та відмінна… ” – повторює за ним воєвода.
До цього мотиву сяючої краси приєднується і мотив мрії, яку людська душа зберігає протягом життєвого шляху, до якої прагне, як до ідеалу щастя і добра. Такою мрією у творі являється світло, що невід’ємно асоціюється в уяві народу з волею.
Як бачимо, п‘єса “Свіччине весілля” була справжньою перлиною і в творчості самого письменника, і в українській драматургії загалом. Показово те, за зауваженням Н. Кузякіної, в якому оточенні вона з‘явилась на світ. “Позаду і поруч – “кооперативні” п‘єси, і “Ліза… “, в яких немає ні правди характерів, ні краси, де поглядові ні на чому відпочити, а душі нічим захопитися, попереду – грубість “Ворога на сходах”, безсила жорстокість вигадки “Коли сурми заграють”, духовне сум‘яття “Фаустини”. А в центрі – як благодатна оаза – “Свіччине весілля”.”
Отже, Іван Кочерга, створивши історичну драму “Свіччине весілля”, залишив своїм нащадкам дивовижний скарб – багатство добра і правди, ідеї гуманізму і патріотизму, ідеали романтичного кохання, вірної дружби, любові до свого народу й України.
Використана література:
1. Адельгейм Є. П.
Два драматурги. – К.: Держлітвидав, 1938.
2. Андріанова Н. М.
І. Кочерга: Літературний портрет. – К.: Держлітвидав, 1963.
3. Голубєва З. С.
Іван Кочерга: Літературний портрет. – К.: “Дніпро”, 1981.
4. Дробош П. М.
Вивчення творчості Івана Кочерги. – К.: “Радянська школа”, 1981.
5. Кузякіна Н. М.
Нариси української радянської драматургії. – К.: “Радянський письменник”, 1958.
6. Кузякіна Н. М.
Драматург Іван Кочерга. – К.: “Радянський письменник”, 1968.
7. Мар‘яненко О. О.
Минуле українського театру. – К.: “Мистецтво”, 1958.
8. Старинкевич Є. Г.
Драматургія Івана Кочерги. – К.: “Мистецтво”, 1947.
* *
*
Іван Кочерга “Свіччине весілля”. – К.: “Дніпро”, 1982.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Боротьба за світло у поетичній п’єсі І. Кочерги “Свіччине весілля” Історична драма у віршах “Свіччине весілля” – твір глибокий, ліричний, навіть музичний за своєю мовою. Часто точаться дискусії навколо історичних творів та їх відповідності перебігу історичних подій. Чи має право автор змінювати щось, додавати своє до того, що зафіксовано в документах, домислювати або переробляти історію? На мою думку, митець вільний у своїй творчості. Згадаймо вислів […]...
- І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила (за драмою Івана Кочерги “Свіччине весілля”) (2) І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила (за драмою Івана Кочерги “Свіччине весілля”) А що кров не може змить, Спалимо вогнем те. Лиш боротись – значить жить. Vіvere memento! Сильною була колись Русь. Але надто багато ворогів зазіхало на неї. Важко було встояти проти всіх отих жорстоких і підступних […]...
- Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” І. Кочерги (4 варіант) Увагу багатьох митців привертало і продовжує привертати славне минуле України. Серед письменників XX століття особливо хочеться виділити Павла Загребельного та Івана Кочергу. І якщо Павло Загребельний продовжував кращі традиції історичного роману, то п’єси Івана Кочерги, за словами Кіндрата Сторчака, вперше в історії українського театру розкрили хвилюючу сторінку минулого життя нашого народу, що було новим для […]...
- Меланка – поетичний символ України (за п’єсою “Свіччине весілля” І. Кочерги) Німецький філософ А. Шопенгауер писав, що жінка не здатна до великих почуттів і справ, що її земне призначення – бути лише матір’ю, опорою чоловікові. Але українки вже багато століть своїм життям доводять і силу почуттів, і талант материнства, і велич справ. Чимало творів української літератури уславили й возвеличили жінку. Кожен з них прославляв жінку по-своєму […]...
- “І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила” (за драмою Івана Кочерги “Свіччине весілля”) Нашому народу судила історія – жити, перемагаючи ворогів. А ворогів, ой, як же рясно було в минулому землі нашої! Сунули вони чорним потопом, зваблені родючими грунтами, багатством лісів і надр земних, достатком міст і сіл. Дзвенів меч Ярослава в битвах з печенігами, водив Ігор полки на половців, віки татарської неволі виніс наш народ, та зберіг […]...
- Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” І. Кочерги (2 варіант) Коштовною перлиною серед багатьох п’єс українського драматурга Івана Антоновича Кочерги вважається історична драма “Свіччине весілля”. Прагнення письменника опанувати дух своєї неспокійної епохи найвищою мірою втілилося саме в цій драматичній поемі з нашого далекого історичного минулого. Нею автор продовжував оспівувати ідеал краси, до якого неодноразово звертався у своїй творчості, проте улюблена автором ідея у цьому творі […]...
- Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” І. Кочерги (1 варіант) Івана Антоновича Кочергу завжди цікавила історична тематика. Вивчаючи документи минулих століть, невтомний дослідник ретельно відбирав будь-які цікаві факти, що підтверджували потяг українського народу до свободи, його нездоланність, чесність, які переконували в тому, що наш народ вартий прекрасної долі. Зацікавили письменника грамоти литовських князів, що на той час володіли Києвом, від 1494 і 1506 років, у […]...
- Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” І. Кочерги (3 варіант) З-поміж усіх творів Івана Кочерги найбільший успіх спіткав ті, що торкаються історичного минулого України: “Фея гіркого мигдалю”, “Алмазне жорно”, “Ярослав Мудрий”, “Свіччине весілля” Драми є вдалим поєднанням історичної достовірності та художнього вимислу. У скарбниці нашої минувшини драматург знаходив часточки, з яких потім майстерно будував твір. Певну епоху зображення суспільного життя в драмах Кочерги виокремити не […]...
- Життя і творчість Івана Кочерги. Твори “Свіччине весілля”, “Ярослав Мудрий” (пошукова / курсова робота) Пошукова робота На тему: Життя і творчість Іван Кочерга. Твори “Свіччине весілля”, “Ярослав Мудрий”. План 1. Життєвий і творчий шлях І. Кочерги. 2. Драматична поема “Ярослав Мудрий – сива давнина історичних подій ХІ ст. 3. Боротьба України за волю і самобутню культуру у драматичній поемі “Свіч чине весілля”. Кажуть, характер людини формується головним чином у […]...
- “І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила!” (Драма І. Кочерги “Свіччине весілля”) Земле моя! Довгий і тяжкий шлях судився тобі, щоб зберегти вогник волі, правди, незалежності. Український трудящий народ ніколи не терпів знущань над собою, сміливо піднімався на справедливу боротьбу з гнобителями в ім’я утвердження волі і правдивості. Темний і пригнічений давній Київ. Кінець XV – початок XVI СТОЛІТТІ. Людям заборонено користуватися СВІТЛОМ, однак кияни не примирилися […]...
- Кочерга Іван – Свіччине весілля (скорочено) П’єса змальовує події 1506 року в Києві. Місто пригноблене владою литовських феодалів. Ремісничі цехи позбавлені елементарних прав, умов для людського існування. Вони тільки важко працюють. Міщанам заборонено навіть уночі світити у своїх будинках світло. Горить воно тільки у княжому палаці. А звичайну людину штрафують за запалення світла. Дівчина Меланка зважується запалити світло біля своєї помираючої […]...
- “І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила” (за драмою “Свіччине весілля”) На мій погляд, немає нічого трагічнішого в житті, ніж неволя, коли неможливо заспівати спокійно пісню, зробити те, що тобі подобається, без чийогось дозволу засвітити світло. У такій ситуації людина з часом перетворюється на звичайного раба, до якого кожен може зневажливо поставитися, знущатися, розуміючи, що не буде ніякої відсічі. Але приходить час, і раб нарешті визнає, […]...
- Меланка – поетичний голос України (за драмою “Свіччине весілля”) Українська література, як і всяка інша література світу, має безліч прикладів чудових жіночих образів. До них, безумовно, належить і образ Меланки з драми Івана Кочерги “Свіччине весілля”. Про це ми дізнаємося вже з передмови до п’єси: “Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник, крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом […]...
- Розвиток літератури, освіти та науки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст (залікова робота) Робота до диференційованого заліку на тему: “Розвиток літератури, освіти та науки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст.” Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минулого […]...
- Іван Кочерга – Свіччине весілля ПЕРЕДМОВА Коли я випадково натрапив на мотив “заборони свiтла”, мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру. У двох грамотах литовських князiв […]...
- Самобутність драматургії І. Кочерги Самобутність драматургії І. Кочерги I. І. Кочерга – один із талановитих драматургів першої половини XX століття. (І. Кочерга – драматург-мислитель. У його творчому доробку драматичні поеми, філософські й історичні драми, комедії і водевілі, що ввійшли до золотого фонду української драматургії.) II. Творча спадщина драматурга. 1. Тематика творів І. Кочерги. (У своїх драматичних творах письменник порушує […]...
- Анастасія Кравець – Весілля Весілля – це своєрідний початок нового життя. Життя у побуті. А побут зазвичай вбиває почуття, залишаючи лише нонсенсну привязаність. Тому, весілля в певному плані – похорон для кохання… На жаль, так буває досить часто, але не завжди!...
- Історія українського народу у творах І. Кочерги Творчість Івана Кочерги різноманітна. Знавець історії, він написав історичні драми, драматичні поеми, комедії. Своєрідність його мистецтва, багата мова, героїчність сюжетів, глибоке відчуття епохи, її колориту, історизм характерів – усе це робить Івана Кочергу одним з найоригінальніших українських драматургів. Найяскравіші зразки історичної драматургії-п’єси “Свіччине весілля”, “Ярослав Мудрий”, “Алмазне жорно”. Драматичною поемою називають “Свіччине весілля”. Ця віршована […]...
- Історія українського народу в творчості Івана Кочерги На початку XX століття практично всі театри в Україні були російськомовними, але молодий драматург Іван Кочерга не покладав надій на розвиток українського театрального мистецтва і в 20-ті роки перейшов до творчості рідною мовою. Ще вивчаючи право на юридичному факультеті Київського університету, Іван Кочерга цікавиться історією Києва, який захопив його своєю красою. Якось, переглядаючи в бібліотеці […]...
- Символічний образ свічки як джерела світла і добра Символічний образ свічки як джерела світла і добра І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила. / І. Кочерга. “Свіччине весілля”/ Вогонь, колись подарований Прометеєм, міг зігрівати, але міг і обпікати. На вогнищі готували їжу. У вогні приносили жертви богам. З палаючої, але неопалимої купини, Мойсей почув голос Бога, але […]...
- Ідейне навантаження драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” (4 варіант) Іван Антонович Кочерга належить до тих небагатьох митців, які ставили собі за мету осягнути сенс людського буття, пізнати владу любові і смерті, пітьми і світла, обов’язку і права. Його творчий шлях – це шлях невтомних і нескінченних пошуків. Він, як сказав Максим Рильський, дивився на життя своїми очима. Все своє життя він чесно служив улюбленому […]...
- Своєрідність індивідуального стилю І. Кочерги (1 варіант) Художні твори пишуть люди, які мають письменницький талант. Бувають винятки, але то можна скоріше назвати бездарною графоманією. Справлені митці від природи наділені підвищеною вразливістю, здатністю спостерігати, сильною, яскравою уявою, багатою фантазією, умінням за допомогою художнього слова відтворити свої враження в життєправдивих образах. Не може також розвиватися талант без глибокого вивчення світової культури, науки, філософії. “Талант […]...
- Образ Ярослава Мудрого в однойменній поемі Івана Кочерги (3 варіант) Більшість драм Івана Кочерги – це твори на історичну тему. Грунтовна обізнаність письменника з історією України, вивчення архівних документів допомогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XI століття, внаслідок чого було створено коштовну перлину української драматургії – історичну драматичну поему “Ярослав Мудрий”. Центральним образом твору став образ князя Київської Русі Ярослава Володимировича, […]...
- Біографія Івана Кочерги ІВАН КОЧЕРГА (1881 – 1952) Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім’ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в […]...
- Життя і творчий шлях Івана Кочерги Реферат на тему: Життя і творчий шлях Івана Кочерги (1881 – 1952) Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім’ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на […]...
- Ярослав Мудрий – вершина майстерності І. Кочерги Ярослав Мудрий – вершина майстерності І. Кочерги В історії нашої держави є чимало славних людей, які своїм життям, своєю працею примножували велич України. До таких постатей належить і князь Ярослав, якого наші пращури прозвали Мудрим. І. Кочерга 1944 року, в час, коли наша країна боролась з фашизмом, написав історичну драматичну поему “Ярослав Мудрий”. Напередодні битви […]...
- Основні проблеми драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” Основні проблеми драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” Однією з кращих драматичних поем І. Кочерги на історичну тему є п’єса “Ярослав Мудрий”, бо сама постать князя Ярослава, якого за його справи народ назвав мудрим, цікава і епохальна. Це і сильний воїн, і книголюб, і автор перших руських законів, і будівничий, творіння рук якого – Софіївський […]...
- Ярослав Мудрий – прообраз сучасних диктаторів (за однойменним твором І. Кочерги) Іван Кочерга у багатьох своїх творах звертався до історії нашого народу. Його цікавили різні періоди: боротьба киян за свої права в XVI столітті (“Свіччине весілля”), Коліївщина (“Алмазне жорно”), українське середньовіччя (“Чаша”), В усі часи точаться суперечки про роль окремої людини в історії народу. Не випадково саме в роки Великої Вітчизняної війни Іван Кочерга звернувся до […]...
- Короткий літопис життя і творчості А. Кочерги КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ І. А. КОЧЕРГИ 6 жовтня 1881. У м. Носівці на Чернігівщині в сім’ї залізничного службовця народився Іван Антонович Кочерга. 1890-1899 Живе в м. Чернігові, де успішно закінчує місцеву гімназію. 1899-1903 Вчиться в Київському університеті на юридичному факультеті. 1904 Працює на посаді ревізора в Чернігівській контрольній палаті. У газеті “Черниговские губернские […]...
- Своєрідність індивідуального стилю І. Кочерги (2 варіант) Іван Кочерга – один з найцікавіших українських драматургів XX століття. Він залишив багату сценічну спадщину, осяяну глибокою естетичною і філософською думкою. Людолюб-мрійник і драматург-мислитель, він протягом усього творчого життя сповідував незалежність мистецьких принципів, творив, попри несприятливість доби, драматичну класику, що витримала найтяжче випробування – часом. Композиція його майстерно злагоджених творів завжди цікава. Так і в […]...
- Образ Ярослава Мудрого з однойменного твору І. Кочерги У своїй драматичній поемі Іван Кочерга звертається до видатної історичної постаті – Ярослава Мудрого і намагається створити багатогранний образ цієї героїчної людини і показати її суперечливий внутрішній світ. У творі Ярослав Мудрий постає в багатьох іпостасях: він і войовничий оборонець своєї землі, і меценат, що сприяє розвитку освіти і науки, і батько, і керівник держави. […]...
- Значення творчості Івана Кочерги в українській драматургії Значення творчості Івана Кочерги в українській драматургії I. Творча спадщина І. Кочерги. (І. Кочерга у своїй творчості спирався на досвід західноєвропейської класики, виробив власне естетичне кредо і став до лав борців за національне відродження.) II. П’єси І. Кочерги – золотий фонд української драматургії XX століття. 1. Актуальність творів драматурга. (Твори 1. Кочерги цікаві тим, що […]...
- Леонід Глібов – Квіткове весілля КВІТКОВЕ ВЕСІЛЛЯ Алегоричний жарт У вишневому садочку, Під вербою, в холодочку, Щоб лихо прогнать, І щоб долю звеселити, Заходились наші квіти Весілля гулять. Не було б таких новинок, Та хрещатенький Барвінок Усіх здивував – Він Фіалочку блакитну, Наче панночку тендітну, За себе узяв. Посередині в таночку, У зеленому віночку, Танцює Будяк. Кругом свашки, і сусідки, […]...
- Притча про весілля “Царство Небесне, – каже Ісус Христос, – схоже на одного царя, котрий справляв весілля для свого сина. Запросив він на весілля багато знатних людей і послав своїх рабів покликати на весілля всіх запрошених, але вони не хотіли прийти. Тоді цар послав інших рабів й наказав їм: “Скажіть запрошеним, що я заколов биків, приготував обід і […]...
- Образ Ярослава Мудрого в однойменній п’єсі І. Кочерги Образ Ярослава Мудрого привабив Івана Кочергу передусім як образ суперечливий, у якому поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, щедрість, а з іншого – честолюбство, лукавство, лякливість. В уяві драматурга постала трагічна постать людини енергійної, запальної, активної, яка шукала істину і помилялася, дбала про добробут вітчизни і забувала про деяких гідних […]...
- Ідейне навантаження драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” (2 варіант) … А ми, кому судилося ще жити, Життя трудом повинні заслужити І сили всі Вітчизні присвятить… Саме таку настанову-заповіт дає в драматичній поемі “Ярослав Мудрий” своїм сучасникам Іван Антонович Кочерга – видатний український драматург і мужня та переконана у своїх поглядах на світ людина. Письменник відчував внутрішню схильність до філософічності мислення у мистецтві, знову й […]...
- Патріотичний пафос драми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” У тривожні роки погляди митців часто зверталися в далеке минуле нашої Батьківщини, шукаючи там відповідей на питання. І тоді герої минулого ставали поряд з героями сучасності, будили почуття любові до рідної землі і відповідальності за долю Вітчизни. Іван Франко писав, що історичні твори з’являються тоді, коли в них виникає потреба і коли люди знаходять у […]...
- Відповідальність людини за долю держави (за драмою І. Кочерги “Ярослав Мудрий”) Щодо драматичної поеми І. Кочерги іноді постає питання, чому автор не обмежився чітким відтворенням існуючої історичної правди, але на основі реальних подій відтворює сюжет, сповнений деяких неточностей або й “грубих помилок”, – відходжень від реалії, що її занесено до літописів княжих часів. Відповідь на це непросте, але цілком слушне запитання слід шукати, виходячи з роздумів […]...
- Квіткове весілля (скорочено) – Глібов Леонід Алегоричний жарт У вишневому садочку. Під вербою, в холодочку, Щоб лихо прогнать І щоб долю звеселити, Заходились наші квіти Весілля гулять. Не було б таких новинок, Та хрещатенький (1) Барвінок Усіх здивував. Він Фіалочку блакитну. Наче панночку тендітну. За себе узяв. Посередині в таночку, У зеленому віночку, Танцює Будяк. Кругом свашки, і сусідки, І Фасолі, […]...
- Образ Ярослава Мудрого в однойменній поемі Івана Кочерги (2 варіант) Визначна драматична поема “Ярослав Мудрий”, над якою І. А. Кочерга працював тривалий час, була вперше опублікована під час Другої світової війни у 1944 році (в 12 номері журналу “Українська література”). Закінчував драматург “Ярослава Мудрого” уже в Києві. Друга, дещо перероблена й удосконалена редакція твору побачила світ у 1946 році. Повертаючись з евакуації місцями, де зовсім […]...
Історія створення пісня про себе.