Тарас Шевченко – Великий льох (містерія)
(Містерія)
Положил еси нас
Соседом нашим, подражнение й
Поругание сущим окрест нас. По-
Ложил еси нас в притчу во языцех,
Покиванию главыі в людех.
Псалом 43, ст. 14 й 15
Три душі
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. “Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди.
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали,
Тойді б у рай нас повпускали.
Бо так сказав Петрові бог:
“Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль
Як розкопа великий льох”.
I
Як була я людиною,
То Прісею звалась;
Я отутечки родилась,
Тут і виростала.
Отут, було, на цвинтарі
Я з дітьми гуляю,
І з Юрусем гетьманенком!
У піжмурки граєм.
А гетьманша, було, вийде
Та й кликне в будинок,
Он де клуня. А там мені
І фіг, і родзинок –
Всього мені понадає
І на руках носить…
А з гетьманом як приїдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють, було, за мною.
Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в Суботові
Росла, виростала!
Як квіточка; і всі мене
Любили й вітали.
Ніже злого слова,
Не сказала. Уродлива
Та ще й чорноброва.
Всі на мене залицялись
І сватати стали;
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зустріло!
Вранці-рано, в пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою…
Вже й криниця тая
Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь – гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати!..
І вже ледви я, наледви
Донесла до хати –
Оту воду… чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в рай не пускають.
II
А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині; як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого, і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних… Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то, насилу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище!
Насилу я сховалася
На тім пожарищі.
Одна тілько й осталася
В Батурині хата!
І в тій хаті поставили
Царя ночувати,
Як вертавсь із-під Полтави.
А я йшла з водою
До хатини… а він мені
Махає рукою,
Каже коня напоїти,
А я й напоїла!..
Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала.
А назавтра, як цар вийшов,
Мене поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині
Та ще й мене привітала
В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали
І сволок з словами
На угілля попалили!..
А я над ярами
І степами козацькими
І досі літаю!
І за що мене карають,
Я й сама не знаю?
Мабуть, за те, що всякому
Служила, годила…
Що цареві московському
Коня напоїла!..
III
А я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
Мене мати ще сповиту
На руках носила,
Як їхала Катерина
В Канів по дніпрові.
А ми з матір’ю сиділи
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось?
Чи, може, що в маленької
На той час боліло?
Мене мати забавляла,
На дніпр поглядала;
І галеру золотую
Мені показала,
Мов будинок. А в галері
Князі, і всі сіли
Воєводи… і меж ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась…
Та й духу не стало!
Й мати вмерла, в одній ямі
Обох поховали!
От за що, мої сестриці,
Я тепер караюсь,
За що мене на митарство
Й досі не пускають.
Чи я знала, ще сповита,
Що тая цариця –
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!..
Скажіте, сестриці?
“Смеркається. Полетимо
Ночувати в Чуту.
Як що буде робитися,
Відтіль буде чути”.
Схопилися, білесенькі,
І в ліс полетіли,
І вкупочці на дубочку
Ночувати сіли.
Три ворони
1
Крав! крав! крав!
Крав Богдан крам,
Та повіз у Київ,
Та продав злодіям
Той крам, що накрав.
2
Я в Парижі була
Та три злота з Радзівіллом
Та Потоцьким пропила.
3
Через мост идет черт,
А коза по воде:
Быть беде. Быть беде.
Отак кричали і летіли
Ворони з трьох сторон і сіли
На маяку, що на горі
Посеред лісу, усі три.
Мов на мороз, понадувались,
Одна на другу позирали;
Неначе три сестри старі,
Що дівували, дівували,
Аж поки мохом поросли.
1
Оце тобі, а це тобі.
Я оце літала
Аж у Сибір: та в одного
Декабриста вкрала
Трохи жовчі. От, бачите,
Й є чим розговіться!
Ну, а в твоїй Московщині
Є чим поживиться?
Чи чортма й тепер нічого?
3
Э… сестрица, много:
Три указа накаркала
На одну дорогу…
1
На яку це? на ковану?
Ну, вже наробила…
3
Да шесть тысяч в одной версте
Душ передушила…
1
Та не бреши, бо тілько п’ять.
Та й то з фоном Корфом
Ще й чваниться, показує
На чужу роботу!
Капусниця! закурена…
А ви, пості-пані?
Бенкетуєте в Парижі,
Поганці погані!
Що розлили з річку крові
Та в Сибір загнали
Свою шляхту, то вже й годі,
Уже й запишались.
Ач, яка вельможна пава…
2 і 3
А ти що зробила??
1
А дзуськи вам питать мене!
Ви ще й не родились,
Як я отут шинкувала
Та кров розливала!
Дивись, які! Карамзіна,
Бачиш, прочитали!
Та й думають, що ось-то ми!
А дзусь, недоріки!
В колодочки ще не вбились,
Безпері каліки!..
2
Ото, яка недотика!
Не та рано встала,
Що до світа упилася…
А та, що й проспалась!
1
Упилася б ти без мене
З своїми ксьондзами? –
Чортма хисту! Я спалила
Польщу з королями;
А про тебе, щебетухо,
І досі б стояла.
А з вольними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала, з Богданом
От-от уже поховала.
Ні, встали, погані,
Із шведською приблудою…
Та й тойді ж творилось!
Аж злішаю, як згадаю…
Батурин спалила,
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими… а такими,
Просто козаками,
Фінляндію засіяла;
Насипала бурта
На Орелі… на Ладогу
Так гурти за гуртом
Виганяла та цареві
Болота гатила.
І славного Полуботка
В тюрмі задушила.
Отойді-то було свято!
Аж пекло злякалось.
Матер божа у Ржавиці
Вночі заридала.
3
Й я таки пожила:
С татарами помутила,
С мучителем покутила,
С Петрухою попила,
Да немцам запродала.
1
Та ти добре натворила:
Так кацапів закрепила
У німецькі кайдани –
Хоч лягай та й засни.
А в мене ще, враг їх знає,
Кого вони виглядають?
Вже ж і в крепость завдала,
І дворянства страшну силу
У мундирах розплодила,
Як тих вошей розвела;
Все вельможнії байстрята!
Вже ж і Січ їх бісновата
Жидовою поросла.
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
І я люта, а все-таки
Того не зумію,
Що москалі в Україні
З козаками діють.
Ото указ надрукують:
“По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже й негоже!”
Тепер уже заходились
Древности шукати
У могилах… бо нічого
Уже в хаті взяти;
Все забрали любісінько.
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Льохом поспішають?
Трошки, трошки б підождали,
І церква б упала…
Тойді б разом дві руїни
В П ч е л е описали…
2 і З
Чого ж ти нас закликала?
Щоб на льох дивиться?
1
Таки й на льох. Та ще буде
Два дива твориться.
Сю ніч будуть в Україні
Родиться близнята.
Один буде, як той Гонта,
Катів катувати!
Другий буде… оце вже наш!
Катам помагати –
Наш вже в череві щипає…
А я начитала,
Що, як виросте той Гонта,
Все наше пропало!
Усе добре поплюндрує
Й брата не покине!
І розпустить правду й волю
По всій Україні!
Так от бачите, сестриці,
Що тут компонують!
На катів та на все добре
Кайдани готують!
2
Я золотом розтопленим
Заллю йому очі!..
1
А він, клятий недолюдок,
Золота не схоче.
3
Я царевыіми чинами
Скручу ему руки!..
2
А я зберу з всього світа
Всі зла і всі муки!..
1
Ні, сестриці. Не так треба.
Поки сліпі люде,
Треба його поховати,
А то лихо буде!
Он бачите, над Києвом
Мітла простяглася,
І над дніпром і Тясмином
Земля затряслася.
Чи чуєте? Застогнала
Гора над Чигрином.
О!.. Сміється і ридає
Уся Україна!
То близнята народились,
А навісна мати
Регочеться, що Йванами
Обох буде звати!
Полетімо!..
Полетіли
Й летячи співали:
1
Попливе наш Іван
По дніпру у Лиман
З кумою.
2
Побіжить наш ярчук :
В ірій їсти гадюк
Зо мною.
3
Как хвачу да помчу,
В самый ад полечу
Стрелою.
Три лірники
Один сліпий, другий кривий,
А третій горбатий
Йшли в Суботов про Богдана
Мирянам співати.
1
Що то, сказано, ворони.
Уже й помостили,
Мов для їх те сідало
Москалі зробили.
2
А для кого ж? Чоловіка,
Певне, не посадять
Лічить зорі…
1
Ти то кажеш.
А може, й посадять
Москалика або німця.
А москаль та німець
І там найдуть хлібець.
3
Що це таке верзете ви?
Які там ворони?
Та москалі, та сідала?
Нехай бог боронить!
Може, ще нестись заставлять,
Москаля плодити.
Бо чутка є, що цар хоче
Весь світ полонити.
2
А може, й так! Так на чорта ж
Їх на горах ставить?
Та ще такі височенні,
Що й хмари достанеш,
Як вилізти…
3
Так от же що:
Ото потоп буде,
Пани туда повилазять
Та дивиться будуть,
Як мужики тонутимуть.
1
Розумні ви люди,
А нічого не знаєте!
То понаставляли
Ті фігури он для чого:
Щоб люди не крали
Води з річки – та щоб нишком
Піску не орали,
Що скрізь отам за Тясьмою.
2
Чортзна-що провадить!
Нема хисту, то й не бреши.
А що, як присядем
Отутечки під берестом
Та трохи спочинем! –
Та в мене ще шматків зо два
Є хліба в торбині,
То поснідаєм в пригоді,
Поки сонце встане…
Посідали. “А хто, братця,
Співа про Богдана?”
3
Я співаю. І про Ясси,
І про Жовті Води,
І містечко Берестечко.
2
В великій пригоді
Нам сьогодні вони стануть!
Бо там коло льоху
Базар люду насходилось
Та й панства не трохи.
От де нам пожива буде!
Ану, заспіваєм!
Проби ради…
1
Та цур йому!
Лучче полягаєм
Та виспимось. день великий.
Ще будем співати.
3
І я кажу: помолимось
Та будемо спати.
Старці під берестом заснули;
Ще сонце спить, пташки мовчать,
А коло льоху вже проснулись
І заходилися копать.
Копають день, копають два,
На третій насилу
Докопалися до муру
Та трохи спочили.
Поставили караули.
Ісправник аж просить,
Щоб нікого не пускали,
І в Чигрин доносить
По начальству. Приїхало
Начальство мордате,
Подивилось. “Треба,- каже,-
Своди розламати,
Вєрнєй дєло… ” Розламали
Та й перелякались!
Костяки в льоху лежали
І мов усміхались,
Що сонечко побачили.
От добро Богдана!
Черепок, гниле корито
Й костяки в кайданах!
Якби в ф о р м е н и х, то добре:
Вони б ще здалися…
Засміялись… а ісправник
Трохи не сказився!
Що нічого, бачиш, взяти,
А він же трудився!
І день і ніч побивався,
Та в дурні й убрався.
Якби йому Богдан оце
У руки попався,
У москалі заголив би,
Щоб знав, як дурити
Правительство!! Кричить, біга,
Мов несамовитий.
Яременка* в пику пише,
По-московській лає
Увесь народ. І на старців
Моїх налітає.
“Вы што делаете, плуты!!”
“Та ми, бачте, пане,
Співаємо про Богдана… “
“Я вам дам Богдана,
Мошенники, дармоеды!
Й песню сложили
Про такого ж мошенпика… “
“Нас, пане, навчили… “
“Я вас навчу! Завалить им!”
Взяли й завалили –
Випарили у московській
Бані-прохолоді.
Отак пісні Богданові
Стали їм в пригоді!!..
Так малий льох в Суботові
Москва розкопала!
Великого ж того льоху
Ще й не дошукалась.
.
* Козака Яременка клуня на тім місці, де стояли Богданові палати. (Прим. Т. Шевченка).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Мое враження про интермеццо двумя предложениями.