Трагічне кохання поета І. Франка (за мотивами збірки “Зів’яле листя”) (2 варіант)



До недавнього часу І. Франко був відомий у першу чергу як письменник і громадський діяч. Уважалося, що ніжні почуття були не властиві цій людині із залізною силою волі. Робота, робота й тільки робота. Твори І. Франка видавалися сотні разів в Україні і за кордоном, зокрема в наш час вийшли 20- і 50-томні видання. Та спадщина генія українського народу навряд чи поміститься у ста томах. Проте великий Каменяр був людиною з палким серцем, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого, всеперемагаючого.

“Зів’яле листя” – таку

назву має збірка інтимної поезії, у якій “три жмутки” символізують три періоди єдиного трагічного кохання поета до Ольги Рошкевич. Це не просто збірка поезій, а справжня лірична драма, пройнята тугою за щастям, за нещасливим коханням:

Як почуєш вночі край свого вікна,

Що хтось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Це не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

А розлука моя, невтишима тоска,

Це любов моя плаче так гірко…

Ольга походила з родини священика Михайла Рошкевича. Була досить освіченою дівчиною, знала

німецьку і французьку мови. Перший раз Франко побачив Ольгу, коли їй було двадцять років. Побачив і закохався. Об’єднували закоханих не тільки почуття, але й спільні інтереси. Франко радив Ользі та її сестрі Михайлині братися до літературної діяльності. Друкуючи свої етнографічні нариси, вона підписувалась псевдонімом “Надежда”. У листі до А. Кримського поет писав: “Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського священика Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 pp. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… а був для мене важкий удар”. Франко тоді навчався на філософському факультеті Львівського університету. Та його навчання було перерване першим арештом, що врешті-решт призвело до розриву з коханою:

/ ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш. одблиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої…

І ти лукавила зо мною!

Чи можна вважати те, що Ольга вийшла заміж-за Володимира Озаркевича, зрадою коханому? Згадаємо ті часи. При укладанні ні любу враховувалися не бажання молодих, а тонкий розрахунок батьків. Ольга виконувала волю своїх батьків. Хоч у неї був дуже сильний характер, але, мабуть, піти проти батьків вона не могла: традиції, вплив виховання в родині священика:

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв’язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила;

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю –

Дороги наші віддалила.

Навіть після одруження Франко і Рошкевич продовжують спілкуватися за допомогою листування. В одному з листів Франко пише: “Кохана Олю! Не можу не писати тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і маєш власну волю в усьому… При щирій любові наше щастя повинне рости, не зменшуватися! Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхнеться нам, – жити хороше, любити хороше!” Поступово кожного з них захоплює вир життя. Листи стають дедалі рідшими. Отже, одним з ярусів, що створюють універсальний світ у збірці, є біографічна історія самого Франка. Перший “жмуток” віршів перейнятий весняними тонами “молодої любові” з її життєдайною силою. У такі моменти вплив любові, навіть нерозділеної, дає відчуття “правдивої любові”, відкривається, як “найкращий спів”, ще не виспіваний, безсловесний, але розбуджений. Другий “жмуток” – це поезія літа, поезія споглядання “мого серця драми”.

Спомин, у якому розриваються душа і тіло, ідеал і реальність. Лірична драма у другому “жмутку” звучить чи не найтрагічніше. Цей розділ можна назвати поверненням з небес на землю. Третій “жмуток” – поезія зимового подиху, старості. Руйнується сама світобудова, в центрі якої стояв ідеал, а уявна смерть об’єкта бажання (“вона умерла! Ні, се я умер… “) стає проекцією власної долі. Адже його власна смерть відчутна на рівні підсвідомості. Останній “жмуток” сповнений уже не людського, а всесвітнього метафізичного розчарування. Мефістофеліфська і фаустівська сила внутрішнього роздвоєння проривається “останнім співом”, страшним прокльоном усьому життю, красі, любові, творчості.-У кожній своїй новій коханій Франко шукав своє втрачене кохання. Він навіть сам собі не зміг дати відповідь на питання, чи любов є добром, чи злом. Він любив і був людиною. Колись давно його кохання народилось у горах Волині, промайнуло тінню Юзефи Дзвонковської, щоб весь біль, муки, радість горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської: “Тричі мені являлася любов… “.

Вже пізніше Франко познайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською. У їхній родині народиться четверо дітей: Андрій, Тарас, Петро, Ганнуся. Чи був щасливий поет в особистому житті? Відповідь на це питання могла дати лише одна людина – сам поет. Але незаперечним є те, що божевілля юнацького кохання Франка вилилося в прекрасні й безсмертні рядки “Зів’ялого листя”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



П'ятнадцятирічний капітан скорочено переказ.
Ви зараз читаєте: Трагічне кохання поета І. Франка (за мотивами збірки “Зів’яле листя”) (2 варіант)