Українська ментальність у творах Уласа Самчука й Івана Багряного
Українська ментальність у творах Уласа Самчука й Івана Багряного
В усі часи, а особливо в більшовицьке лихоліття 1930-60-х років, представники вітчизняної інтелектуальної еліти поставали перед питанням: “Що ж ми за народ такий?”, усвідомлювали, як зараз модно говорити, необхідність визначення української національної ідентичності. І якщо на терені материкової України акцент на окремішності нашої нації був справою підсудною, то в діаспорі це питання вилилося в низку наукових досліджень і вартісних художніх творів. Так, особливого розголосу отримали розвідки щодо українського національного характеру, оприлюднені філософами Миколою Шлемкевичем, Володимиром Яневим, Іваном Мірчуком і Олександром Кульчицьким.
Не лишилися байдужими до цієї животрепетної проблеми й письменники. Скажімо, Улас Самчук у романі “Марія” рішуче наголосив на віталізмі української людини. Письменник пропонує таку схему селянського світобачення. Селянин живе в гармонійному, замкненому світі, де все відбувається за неухильною Божою волею. Грунт людського життя складають: сімейна злагода,
Автор змальовує привабливий образ трудівника-селянина, головного годувальника суспільства. Найперший сільський “підприємець”, якого ми зустрічаємо в тексті, – Мартин Заруба, у котрого наймитувала Марія Перепутько до свого заміжжя. Внутрішній потенціал Заруби настільки великий, що, якби не припинення НЕПу, він міг би стати аграрієм або фабрикантом. Це порядна, щедра, організована людина; релігійна, беручка; сприймає працю як засіб самоствердження, як своє призначення.
Єдність із землею, працьовита українська вдача відновлюють селянське буття після будь-яких криз. Прикладом цього є Маріїне життя. Зі самого початку головна риса української ментальності Марії – насолода життям, прагнення до життя. Вона швидко вчиться самостійності, працюючи з року, забезпечуючи себе з дев’яти років і відстоюючи свої права у вуличних іграх. Марія прагне знання, освіти, якщо не для себе, то для своїх дітей; любить Корнія не за його неіснуюче багатство, а за життєву силу: оптимізм, рішучість, енергійність, легку вдачу. Любов для неї – не розвага, а смисл життя: “На сходах (церкви) Корній. Сходи піднімаються і опускаються. Камінь розхвилювався, стіни не встоять на місці. Марія квапиться в тінь, бо тут зрадливий ліхтар видасть очі і барви лиця”. Особливо реалістичним робить її образ сприйняття життя як найвищої цінності: коханий пішов на шість років у матроси, від нього жодних відомостей. У той же час до неї вчащає багатий господар Гнат Кухарчук. Марія намагається не зважати на нього, вона пам’ятає обіцянку, дану Корнієві. Але вона просто жінка, яка потребує уваги, красивих речей і одягу, тим паче, що Корній їй нічого не купував. І Марія звикає до Гната, водночас до останнього перевіряючи його вірність кпинами й відмовами. Та Корній і не думає писати, і вона “не поспала кілька ночей – і випила з Гнатом могорич”. Удаваний аморалізм і пристосуванство такої поведінки пояснюється прагненням української людини вижити попри будь-що, дати шанс на виправлення своїх помилок нащадкам.
Говорячи про Івана Багряного, варто запитувати слова літературознавця Юлія Войчишин: “своїм памфлетом “Чому я не хочу вертатися на “родіну” він (Багряний) задекларував права і гідність української людини. У всіх своїх літературних творах, що слідували після цього, Багряний розгортав ту саму ідею боротьби за гідність власного “Я”, ніби хотів цим утвердити її, тільки в ширших розмірах. І Петро в романі “Огненне коло”, і Григорій Многогрішний в “Тигроловах”, і Андрій Чумак в романі “Сад Гетсиманський”, а врешті і Максим Колот в повісті “Людина біжить над прірвою” – це втілення мрії Багряного, якою повинна бути українська людина, це його віра, що такою саме ця людина і є”. Автор наголошує, що історію творять особливі люди разом із своїм народом – вихідці з мас, розвинуті, себестворені, кращі його представники, які через всебічне інтелектуальне, національне, фізичне самовдосконалення постають творцями ідей: “І тільки одиниці становлять винятки: вони є проблисками нової ери, краплинами сили, що не знає компромісів, рішуча і непримиренна приходить як заперечення”. Цей принцип, між іншим, проявляється в черпанні сил у внутрішньому світі, самовпевненості, власній гідності, вірі в себе, самоствердженні, гордості.
Заклик переглянути традиційну версію вітчизняного менталітету міститься в роздумах Петра й Романа в повісті “Огненне коло”. Автор на прикладі вчинку чільного представника старої української шляхти доводить однобокість “жіночого”, нерозважливого й безпринципного, “вселрощаючого” міфу України: “Кажуть, Хмельницький під Жовтими Водами чи десь там (десь на нашій-таки землі) взяв свого ворога лютого, якогось там польського короля, в полон та й… Та й що б же ви думали? Пустив геть живим! Ну, не диво? Отут тобі й весь собака закопаний… Бо то був “воріженько”… А нас от наші “воріженьки” ніколи не випускали живими і не випустять… Ех, біда наша! (… ) Спадкова біда нашая… “.
З одного боку, ця самодостатність “нових українців” розходиться з традиційним, похідним від фольклору, портретом українця-селянина – добродушного, відкритого, емоційного (та навіть портретом козака) і часом може викликати негативне ставлення читача. З другого боку, цей тип характеру з’являється у виняткових умовах і не виключає толерантність та повагу до інших, доброту й альтруїзм. Й варіант українця-надлюдини, який наполегливо конструював автор, має на увазі долання колосальних перешкод, опертя й провід для мільйонів людей у несприятливих обставинах, вироблення свого власного світогляду й незламне запровадження його в реальність.
Саме в таких ситуаціях самодостатність персонажів і стає у пригоді. Ліричний герой поезії “Перепілка в житі – радість… ” закликає до молодецтва й войовничості, поеми “Мечоносці” – до непереможного оптимізму, прийняття життя в усіх його негативних проявах владно змінити його устрій. У “Баладі про серце” ув’язнений юнак перед стратою переживає дійсно “вогненне випробування” – зраду й прокляття матері. Спротив примусу й зрівнялівці береже гідність героя і його високе ім’я людини. Літературознавець Олександр Ковальчук гадає, що ця надприродня стійкість “пояснюється… шляхетністю натури… прагненням іти назустріч небезпеці, “надзвичайною відвагою”, а витоки філософії Андрія Чумака (роман “Сад Гетсиманський”) полягають в особливостях українського менталітету: “на “землі страху” народжується безстрашний народ”.






Related posts:
- Головна героїня роману Уласа Самчука “Марія” – взірець духовної краси, хранителька народних традицій Крутиться колесо життя… Змінюються погляди, влади, вартості. проте не меншають роль та значення жінки в суспільстві. Вона, як і раніше, дарує щастя і любов, підтримує в людських душах промінці доброти...
- Гімн світлому образу Матері (за романом Уласа Самчука “Марія”) Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю, Пренепорочная, благая! Т. Шевченко “Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога живого… І пригадай велику Матір, яка день...
- “Нема кінця нашому життю… ” Робота Уласа Самчука над романои “Марія” I. Література української діаспори. (Історія української діаспори поділяється на три головні періоди: 1921-1940 рр., коли Західна Україна перебувала під владою Польщі; 1941-1945 рр., коли діти перших емігрантів поверталися на Україну,...
- Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука 1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке спало на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що...
- Творчість Уласа Самчука Улас Самчук – український прозаїк, який жив і писав в еміграції. Реаліст, проте сповідує ідеал сильної української особистості, більш притаманний романтикам. Ця особистість може й уміє протистояти злу, знайти вихід...
- Голодомор 1932-1933 років у романі “Марія” Уласа Самчука 1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке звалилося на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, –...
- “Марія” Уласа Самчука – роман-документ про геноцид українського народу (2 варіант) До зображення образу матері звертався не один письменник. Згадаємо, наприклад, образ матері у Тараса Шевченка, його наймичку, яка готова йти за своїм сином хоч на край світу, його божественно-міфологічні образи...
- Трагічна доля Марії (за романом Уласа Самчука “Марія”) … І перед нею помолюся Мов перед образом святим Тієї матері святої… Т. Шевченко Видатний український письменник Улас Самчук назвав свій роман ім’ям головної героїні – Марії. Образ героїні став...
- Філософське осмислення тисячолітніх сімейних традицій у романі Уласа Самчука “Марія” Роман Уласа Самчука “Марія” – книга про людське життя, про долю. Це твір глибоко гуманістичний, твір, що розглядає найважливіші моральні проблеми. Серед них одна з найголовніших – роль сімейних традицій...
- Мати Божа Марія – особлива постать в історії людства і заповітний острівець у духовному житті Марії Уласа Самчука Пресвята Діва Марія – особлива постать у всесвітній історії людства і в свідомості багатьох поколінь. У духовній історії України Марія Богородиця відіграла посутню роль. Вона, очевидно під впливом католицької Польщі,...
- У пошуках людської гідності (за статтею Уласа Самчука “Нарід чи чернь?”) Не даремно Уласа Самчука називають українським Гомером XX століття. Ця людина у своїх художніх творах охопила поглядом справжнього майстра епосу життя українства на початку XX століття та за часів Голодомору....
- Трагедія українського села (за романом Уласа Самчука “Марія”) У житті, як на довгій ниві – все трапляється. Перед нами розгортається епопея життя головної героїні однойменного роману “Марія”. У. Самчук навмисне показує її життя читачеві від першого дня появи...
- Твір на тему: Українська релігійна ментальність Українська релігійна ментальність Історичний досвід людства переконливо доводить, що саме в духовній сфері кожний народ черпав сили для подолання будь-яких криз. Тому на часі – вивчення релігійного досвіду нашої країни,...
- Романи “Марія” Уласа Самчука та “Жовтий князь” В. Барки – книги “українського Апокаліпсису” I. Тема голодомору. (Обидва романи торкаються страшної теми голодомору в Україні, що стався в 1932-1933 роки. Головними героями письменники обрали простих українців-селян, але через призму голодомору кожен зобразив різні речі....
- Образ Марії в однойменному романі Уласа Самчука Образ Марії в однойменному романі Уласа Самчука Рівна по духу Марусі Богуславці Чи Роксолані, тільки доля їй Випала звичайна, буденна і складна. / О. Слоньовська / Життєвих колізій й перепетій,...
- Війна і революція у романі Уласа Самчука “Волинь” Війна і революція у романі Уласа Самчука “Волинь” I. “Волинь” У. Самчука – роман-епопея про реальні події початку XX століття. (У. Самчук – один із письменників української діаспори, якого називають...
- Життєпис Уласа Самчука Улас Самчук (1905 – 1987) Улас Олексійович Самчук – український прозаїк. Народився 20 лютого 1905р. в селі Дермань на Рівненщині. Навчався в Бреславському (нині Вроцлавському) університеті. Пізніше переїхав до Чехо-Словаччини,...
- Твір-відгук. Сім’я Перепутьків – своєрідна художня модель української родини кінця XIX – початку XX століття (за романом Уласа Самчука “Марія”) Твір-відгук. Сім’я Перепутьків – своєрідна художня модель української родини кінця XІX – початку XX століття (за романом Уласа Самчука “Марія”) Нарешті настали для України такі часи, коли ми, не криючись,...
- Легенда про Богоматір: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марія” Уласа Самчука Легенда про Богоматір: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марія” Уласа Самчука Уже назва поезії Павла Тичини “Скорбна мати” прочитується як початок католицької молитви “Stabat Mater dolorosa” (“Стояла скорботна мати”), яка...
- Актуальність етапі Уласа Самчука “Нарід чи чернь?” сьогодні Улас Самчук довгі роки був відірваний від рідної землі, але доля далекої Батьківщини завжди хвилювала письменника. Усі його твори – тільки про неї і для неї. Йому боліло, що українці...
О олесь чари ночі.