В сім’ї вольній, новій (присвячено Тарасові Шевченку)
В сім’ї вольній, новій (присвячено Тарасові Шевченку)
Якщо людина не має мрії – її життя буде обов’язково сумним
І порожнім. Мрії бувають різними: від дуже егоїстичних особистих, до тих, що передбачають щастя для всіх людей. Якщо останні збігаються з мріями та сподіваннями інших, може статися диво – вони перетворяться на реальність.
Саме такими були мрії славетного українського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, самого народного з поетів, що колись жили
І писали в Україні. Саме тому значна частина його мрій надихала
Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
І смерть не погасила.
Ці вірші Лесі Українки були написані 1911 року з нагоди 50-річчя дня смерті Тараса Шевченка. Її пророкування справдилося – смерть
“Нащо здалися вам цари?” – запитував поет. На сьогодні царська влада вже не існує.
Розкуються незабаром
Заковані люде…
Вже кілька поколінь зросло, не знаючи жахів неволі, коли одні люди вважалися власністю інших.
… якби не осталось
Сліду панського в Украйні! –
Мріяв Шевченко. Немає більше панщини, немає гнобителів-панів, що запрягали колись “людей у ярма” у прямому значенні цього слова.
І спочинуть невольничі
Утомені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті! –
Писав колись поет, а зараз навіть майже забулося, що у віршах йдеться не про художній образ: і неволя, і кайдани були частиною тодішньої реальності. І не в образному, а в буквальному значенні колись знімали “латану свитину… з шкурою”.
Сьогодні ми можемо вжити ці образи лише у переносному значенні. Сьогодні важко навіть уявити, що усе це колись-то було насправді. Невірно, що нічого не міняється в суспільному житті! Ми просто через дрібні негаразди забуваємо інколи, наскільки страшним був раніше світ. Можливо, прогрес іде повільніше, ніж хотілося б, але він іде.
Конституція гарантує нам усім рівність прав, і якщо хтось каже сьогодні, що ніби цієї рівності нема і досі, можна нагадати про минулі часи, коли рабство було законодавчо закріплене, і порадити перечитати шевченківські вірші.
Вже розчинилися двері “тюрми народів”. Не мовчить більше “на всіх язиках” все “від молдаванина до фінна”. На повну силу, різними мовами звучать голоси народів, що колись були поневоленими. З’явилися на політичній карті світу нові держави, що були раніше колоніями. І наша Україна, що зазнала гноблення і польської шляхти, і росій-ського царизму сьогодні входить до складу найбільших міжнародних організацій як повноправний член.
І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Вільні люди на вільній землі – це те, що вже є сьогодні.
У всьому цьому є внесок самого Шевченка.
Він писав і боровся. Він мріяв, і його мрії збирали людей під свої прапори, об’єднували для подальшої боротьби. Люди читали його твори, і починали помічати, що й у них:
… виросли крила,
Що неба достане, коли полетить.
Звісно, не все ще ідеально в нашому житті. Але дуже багато змінилося з Шевченкових часів на краще, і мінятиметься й далі, якщо ми самі не зупинемося.
Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать
І посіяне жать
Роботящим рукам!
Саме “роботящим умам” і “роботящим рукам” під силу досягти своєї мрії.
Те, що ми маємо сьогодні, тоді здавалося чимось нездійсненим, але Шевченко вірив попри все у краще майбутнє. Нам треба вчитися у нього такої віри, тоді те, що здається далеким і нездійсненим зараз теж стане дійсністю завтра.
“В сім’ї вольній, новій” ми маємо значно більше можливостей для цього. Головне – не втрачати надії, як не втрачав її Шевченко. Тоді все буде!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твир мария скільки років марії.