Михайло Старицький – Виклик
ВИКЛИК
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями –
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання – за гріх?
1870
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Виклик – Старицький Михайло Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя […]...
- Михайло Старицький – До України ДО УКРАЇНИ Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з […]...
- До України – Старицький Михайло Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з діброви тихий […]...
- Михайло Старицький – Поету ПОЕТУ Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі! Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона […]...
- Михайло Старицький – До молоді ДО МОЛОДІ На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.. Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, Нехай вона ваш дух гартує У чесній, славній боротьбі! Бо […]...
- Михайло Старицький – Борвій БОРВІЙ Чорне хмарище встає повагом, Заступає світ, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрізь гадюками Сизо-білими, волохатими, Що сплітаються, розплітаються І звисають вниз грізним кетягом… Душно, млосяно, і задуха та Мов гнітить усе важким каменем: Ані способу вільно дихати, В голові гуде, думи сковані, В серці млявому […]...
- Поету – Старицький Михайло Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі! Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона Уже […]...
- Михайло Старицький Реферат Михайло Старицький (1840 – 1904) М. Старицький увійшов в українську літературу як поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, режисер і організатор реалістичного професіонального театру. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область) в родині дрібного поміщика. Дитинство серед мальовничої природи, вплив діда – 3. О. […]...
- До молоді – Старицький Михайло На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.. Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, Нехай вона ваш дух гартує У чесній, славній боротьбі! Бо стоголовий людський […]...
- Борвій – Старицький Михайло Чорне хмарище встає повагом, Заступає світ, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрізь гадюками Сизо-білими, волохатими, Що сплітаються, розплітаються І звисають вниз грізним кетягом… Душно, млосяно, і задуха та Мов гнітить усе важким каменем: Ані способу вільно дихати, В голові гуде, думи сковані, В серці млявому – […]...
- Старицький Михайло – Біографія Михайло Петрович Старицький (2 (14) грудня 1840, Кліщинці – 14 (27) квітня 1904, Київ) – український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, […]...
- Оборона Буші (скорочено) – Старицький Михайло 1654 рік. У подільському селі біля замку Буша збирається загін козаків, щоб виступити на заклик Хмельницького проти ляхів, які знущаються над українським людом. Матері, жінки, сестри, старі прощаються з рідними. Похід благословляють у церкві. Свиридиха, у якої від рук шляхти загинула вся сім’я, окрім одного онука, роздає зброю, інші – їжу, амуніцію. Мар’яна, дочка сотника, […]...
- Михайло Старицький – Оборона Буші (СКОРОЧЕНО) Михайло Старицький Оборона Буші (СКОРОЧЕНО) 1654 рік. У подільському селі біля замку Буша збирається загін козаків, щоб виступити на заклик Хмельницького проти ляхів, які знущаються над українським людом. Матері, жінки, сестри, старі прощаються з рідними. Похід благословляють у церкві. Свиридиха, у якої від рук шляхти загинула вся сім’я, окрім одного онука, роздає зброю, інші – […]...
- Павло Тичина – Цвіт в моєму серці Цвіт в моєму серці. Ясний цвіт-первоцвіт. Ти той цвіт, мій друже, Срібляний первоцвіт. Ах, ізнов кохана, Де згучала рана – Квітне цвіт-первоцвіт! Слухаю мелодій Хмар, озер та вітру. Я бриню, як струни Степу, хмар та вітру. Всі ми серцем дзвоним, Сним вином червоним – Сонця, хмар та вітру! Десь краї казкові, Золоті верхів’я… Тільки шлях […]...
- Олена Теліга – Усе – лише не це! * Усе – лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова у барвах однакових, Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання – в запорошених оковах. Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб рвались душі крізь іржаві грати, Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби – І варто буде жити чи вмирати! Не бійся днів, заплутаних вузлом, Ночей […]...
- “Виконання своєї роботи” – гідний спосіб кинути виклик смерті (за романом А. Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” – це хроніка одного тяжкого року у звичайному місті Орані, французькій префектурі на алжирському узбережжі. У цьому місті, як і в інших містах світу, люди багато працюють, але в житті їх цікавить тільки комерція, гроші. Втіхи, розваги, кохання, спілкування з друзями вони відкладають на суботу і навіть не здогадуються, що десь […]...
- Корифей української літератури М. Старицький Угору стяг, а світоч – в руки, І, щоб не сталося, – вперед! М. Старицький М. П. Старицький – один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем. Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані […]...
- Михайло Плосковітов – У свята Коли вночі у дім, квартиру, хату Прийде Різдво, ялинка і вогні – Згадай, хоч на хвилинку, про солдата, Який в окопі мерзне на війні. Який своє Різдво зустріне в полі Під кулі свист і вітру коляду… Хай спогад твій йому тамує болі, Хай щира згадка піднімає дух, Бо в цьогорічнім році щастя й туга Змішались […]...
- М. П. Старицький – “батько українського театру” (1849-1904) Народився у с Кліщинці на Черкащині в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишився сиротою, виховувався в родині відомого композитора М. Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії, Харківському та Київському університетах. Працював у недільних школах, театральних та народознавчих гуртках. Оселившись з 1871 р. в Києві, поєднує літературну творчість з театральною діяльністю (був одним із засновників і керівників […]...
- Михайло Качанський – Вона каже мені Вона каже мені, Знаєш, скільки віршів і кому б не було написано, Скільки поетів не впізнавали б тебе серед люду, Все одно лише я вмію так загадково і стишено Переконувати що ти будеш, знаючи наперед, що тебе не буде. Все одно тільки мені знати після чого у тебе з’являються свіжі рими, Скільки людей тебе зрадило […]...
- Михайло Коцюбинський – По-людському Михайло Коцюбинський ПО-ЛЮДСЬКОМУ Оповідання Весняний вітер стиха віяв над виноградниками й охолоджував загрітих працею робітників. Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків. Голі дерева немов курились сизо-зеленим димом: щось, наче мрія про розкішну літню одіж, обгортало їх сповнені соком віти. Скрізь було так багато світла й радості, так виразно […]...
- Михайло Коцюбинський – Ялинка МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ЯЛИНКА Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї. Василько м’яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з […]...
- Михайло Коцюбинський – Голова Ході Михайло Коцюбинський ГОЛОВА ХОДІ Степ був сизий, мов крило орла Василь із сином заорали ранок на сході, у степу, і сіли під возом снідати. Коні коло воза їли овес із січкою, трусили по полудрабках овесини і сіяли на свіжу ріллю сіно з рептуха смикав вітер і люто кидав ним об голи землю. Сонце підвелося червоне, […]...
- Михайло Коцюбинський – Під мінаретами Оповідання “Під мінаретами” було написане у 1892 році під час роботи Коцюбинського на посаді члена урядової філоксерної комісії, яка вела боротьбу з шкідником винограду на території Молдавії і Криму (1892-1897). Це дало можливість письменнику, як він сам зазначає, “добре пізнати край, а також звичаї і мову тих народів, які заселяють його”. Так виникли оповідання з […]...
- Михайло Коцюбинський – Харитя МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ХАРИТЯ В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Се Харитина мати. Шість тижнів поминуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла. […]...
- Михайло Петренко – Туди мої очі, туди моя думка Туди мої очі, туди моя думка, Де ти живеш, Галю, сердешна голубка; Од раннього ранку до пізньої ночі Я плачу без тебе і виплакав очі; А ти мого горя не чуєш, не знаєш. О, як болить серце, як тебе згадаєш! Дарма топлю очі далеко за гори: Я Галі не бачу. Зате ж люте горе, Мов […]...
- Михайло Коцюбинський – Intermezzo Intermezzo – психологічна новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908. Новела розповідає про духовне одужання втомленого митця при зустрічі з природою. Слово intermezzo означало в італійському театрі коротку музичну п’єсу, яку виконували в перерві між діями драматичної п’єси. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва – відпочинок серед полів, музика вітру й сонця. Новела автобіографічна. […]...
- Михайло Павлів – до тебе Я іду до тебе, мила, Хоч ти цього і не знаєш, Але вірю – своїм серцем Нашу зустріч відчуваєш. Вийдеш ти з своєї хати, Лиш поглянеш на дорогу І подумаєш про себе, – Наче хтось іде знайомий. А впізнаєш, не повіриш, Скажеш, – це не може бути, Він не мав прийти сьогодні Й на стежину […]...
- Михайло Коцюбинський – В дорозі МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ В ДОРОЗІ Оповідання Дe б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера, густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі. Атмосфера гаряча, тривожна, вся – небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і безконечно довга […]...
- Михайло Коцюбинський – Сон МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Сон Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста […]...
- Михайло Коцюбинський – Помстився Михайло Коцюбинський ПОМСТИВСЯ “Стиха, стиха Дунай воду несе… “, а ще тихіше, ще спокійніше над пишним Дунаєм. Південне повітря, убравши в себе, мов губка воду, усі проміння сонця, висить тремтячими грудьми над чудовим краєвидом, тисячами сліпучих іскорок обсипає широку річку, що ледве помітно для ока гойдає свою жовту воду межи піскуватими берегами… А на румунському […]...
- Михайло Коцюбинський – Цвіт яблуні Михайло Коцюбинський ЦВІТ ЯБЛУНІ Етюд Я щільно причинив двері од свого кабінету. Я не можу… я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняв собою весь дім. Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина. Я ходжу по свому кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що гучить струнами […]...
- Михайло Плосковітов – Вишнею За літом коротким все глибше синішають далі, Над маковим цвітом затихли сюїти джмелів, Оздоблені в золото, перші свої медалі На груди широкі ясен статечний одів. І топчуться дні на обвітрених спекою мітлах, В підкачаних аж до колінець дитячих штанцях, Так дивно – за літо – удруге вишня розквітла, І мов нареченій світлість їй так до […]...
- Михайло Коцюбинський – Сміх Михайло Коцюбинський СМІХ Оповідання Бліда, невиспана пані Наталя одхилила двері з спальні в столову, де вже стирала порохи Варвара. Защібуючи на ходу білу ранішню блузу, вона тихо і наче з острахом поспитала: – Ви ще не одчиняли віконниць? Варвара кинула стирку і наважилась бігти. – Зараз поодчиняю. – Ні… ні, не треба… Хай будуть зачинені […]...
- Михайло Коцюбинський – Хо (Ранок у лісі) МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ХО (РАНОК У ЛІСІ) Казка Присвята В. Боровикові I Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від […]...
- Михайло Коцюбинський – Що записано в книгу життя Михайло Коцюбинський Що записано в книгу життя Мусила баба злазити з печі: онука заслабла i потребувала тепла. А що не було місця на лаві у тісній хаті, послалась баба долі. І син, i невістка наче не бачили того. Там вона i лишилась. З кутка, між дверима i мисником, де на долівці вона лежала – стара, […]...
- Михайло Коцюбинський – Дорогою ціною Повість М. Коцюбинського “Дорогою ціною” (інколи її називають оповіданням) зображує героїко-романтичну історію двох закоханих. Соломію, яка любила Остапа, пан видав заміж за старого фурмана, а Остапа за бунтівні розмови грозився віддати у солдати. Молодята тікають на вільні землі. Під час утечі Остапа поранили, потім вилікували, заарештували, суворо покарали й відправили назад до пана. Соломія ж […]...
- Михайло Коцюбинський – На камені Михайло Коцюбинський НА КАМЕНІ Акварель З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега. В одчинені вікна й двері на довгу, з колонками, веранду так і перлась ясна блакить моря, в нескінченність продовжена блакитним небом. Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули […]...
- Михайло Коцюбинський – Тіні забутих предків Десятки років ворогували два гуцульських роди – Палійчуки та Гутенюки. Але сталось так, що покохав Іван Палійчук красуню із ворожого роду – Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя… Не міг без неї бути щасливим Іванко. Але він жив далі. Одружився. Був коханим. Дітей не було. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього […]...
- Михайло Коцюбинський – Подарунок на іменини МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ПОДАРУНОК НА ІМЕНИНИ Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарешті з служби додому. Фу-ти! Ну-ти!.. Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима. Базарні лайки і гармидер участка ще клекотіли у ньому, сердито ворушили губи і квадратове лице, налили кров’ю кулак, ще важчий од грубого персня. Ввійшов у світлицю, ляснув по-офіцерськи лакерованим […]...
Чого вчить драма украдене щастя.