Моя улюблена пора року (за віршем Павла Тичини “Де тополя росте”)


Я дуже люблю літо. Влітку такі довгі дні, так багато сонця, світла, простору. Приємно потрапити під теплу зливу або срібний сліпий дощик, завмерти від дива, побачивши в небі веселку. Вабить до себе чарівною прохолодою річка, з насолодою пірнаєш у таємничу її глибину. А яка радість натрапити в лісі на суничну галявину або сім’ю грибів-боровичків. Довго буде згадуватися зустріч з їжачком, білочкою чи зайцем.

Віє медовим ароматом липи, різнотрав’я, чарують зір барвисті квіти. Літо – щаслива пора. А ще це прекрасний час, коли достигає хліб. Саме про це вірш П. Г. Тичини “Де тополя росте”.

Читаєш вірш – і в уяві постає безмежна хлібна нива. На ній тільки тополя росте, та скраю видніються далекі ліски, а то все переливається-тремтить колосся. Як привільно навкруги! Небо високе, бездонне, чисте. З вишини лине пісня жайворонка. А під голубим небом шумить жито, співаючи свою думу. Блищать проти сонця сріблом колоски.

Легко і радісно людині, яка споглядає цю картину. Душа переповнюється вдячністю до святої рідної землі, яка подарувала таку красу, до тих людей, які викохали цю хлібну ниву, хочеться вклонитися святості їхньої праці.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Розповідь про марію чумарну коротко.
Ви зараз читаєте: Моя улюблена пора року (за віршем Павла Тичини “Де тополя росте”)