Ольга Кобилянська – Земля (Характеристика твору)


(1902)

Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.

Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі.

Головні герої: заможний газда Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний газда Василь Чоп’як, його дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.

Сюжет твору: заможний газда Василь Чоп’як віддає свою дочку Па-расинку за нелюба Тодорику (дівчина закохана в Михайла Федорчу-ка) – старий Івоніка на весіллі каже, що шкодує за такою невісткою, як Парасинка, його Михайло був би прекрасною парою, проте його скоро заберуть до армії; Михайло – чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава – байдужий до господарства, не любить землі; Івоніка каже, що він не одержить у спадок землі, якщо не зміниться – Івоніка зізнається Докії, що має гроші, щоб відкупити Михайла від армії, проте не знає, чи вдасться – Марія була трудолюбивою газдинею і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчила їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься, що близьке піде далеко від неї, а далеке стане близьким – жид, з яким Івоніка домовився про Михайла

й дав гроші за викуп із солдатчини, десь зник, тож Михайло вимушений іти до армії – Михайло все частіше думав про панську робітницю Анну, нещасну дівчину, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші – якось Михайло зустрівся з Анною, яка поверталася з лісу, їй привиділося, ніби з ліска летить щось темне з вогняними очима, Михайло заспокоїв дівчину – тим часом Сава нишком носив Рахірі крадені вдома борошно, сир… – восени Федорчуки із сумом провели в армію Михайла – хлопцеві дуже тяжко було в солдатах, навіть закрадалася думка про дезертирство – тепер щотижня до нього приходив батько, усіляко підтримував сина – Марійка гнівалася на Саву, казала, що той не одержить землі, якщо й далі буде з Рахірою – Анна під серцем носила дитину, люди стали вже це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія – якось зустрілися на пасовиську Анна й Рахіра, Рахіра почала випитувати, хто ж батько майбутньої дитини, вони почали сваритися й Анна навіть ударила Рахіру й сказала, що про неї, ледащицю й відьму, кажуть у селі – Рахіра поскаржилася на Анну Саві – Михайло був удома у відпустці – Сава попросив Михайла піти разом з ним уночі до панського лісу й набрати там дерева, щоб відремонтувати огорожу; Михайло вважав це крадіжкою, проте згодився – на другий день лісник приніс Марійці страшну звістку: у панському ліску знайдено вбитого Михайла – багато людей зібралося у Федорчуків, коли зайшла до хати Анна й кинулась до Михайла, усі збагнули, хто батько ще не народженої дитини – Анна кинулася до Сави й кричала, що він убивця – Івоніка вийшов на двір і став гаряче молитися, бо зрозумів, що “за землю підняв Сава руку на свого брата, лиги за землю!., іншого тут не могло бути” – на другий день приїхала комісія і встановила, що в Михайла стріляли зблизька, що він вижив би, якби відразу його знайшли в ліску – Сава був блідий і трясся, ніби від пропасниці – лікар помітив на його штанях кров, проте він пробелькотів, що то від зайця – Саву запідозрили, але нічого не знайшли – коли робили розтин тіла, з нього випала куля; Івоніка підняв її і заховав, кулю впізнав: саме такими стріляв Сава – Івоніка боявся втратити й другого сина – Саву забрали до міста – відбулося поховання Михайла – Анна народила близнят (двох хлопчиків) – навесні за порадою Докії Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика на утримання, проте вона вигнала Анну – на Різдво, коли Марійка була сама в хаті, то до вікна підійшов якийсь чоловік і сказав, що бачив, як у ліс Михайло йшов із Савою, а говорить він про це тільки тепер, бо не хоче мати камінь на душі – через брак доказів Саву відпустили – він пішов до Рахіри, кажучи, що не потребує батькової землі й піде з жінкою на заробітки до Молдови – Анна жила з божевільною думкою вбити Саву, а той однієї її і боявся – померли близнята Анни й вона ніби збожеволіла (бродила полями, заходила до хат, не впізнаючи нікого) – Івоніка картав дружину, що та не прийняла онуків – Анну відвезли до шпиталю (гроші на лікування зібрали всім селом) – пройшло шість років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу годували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому півхати, а землею не наділили (хай сам заробляє) – Докіїн брат Петро став лісником і одружився з Анною, минуло п’ять років, і в них народився хлопчик – Івоніка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.

Літературознавці про твір. Повість “Земля” (1902), написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка неподалік від Чернівців, куди письменниця часто виїжджала на відпочинок.

Уже сам факт розробки авторкою біблійного мотиву братовбивства свідчить про те, що в основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна знаковість. Серед проблем, що досліджуються в повісті, у контексті символізму найцікавіші дві: людина і земля та доля людини. Окреслимо кожну з цих проблем.

Перша проблема. Ольга Кобилянська поглиблює, конкретизує уже на той час відому ідею про те, що селянин перебуває під владою землі. Письменниця розширює діапазон – не лише селянин, а й кожна людина; крім того, виокремлює два різновиди такої влади – духовний і матеріальний.

Аби жити із землі, успішно господарювати на ній, селянин має прийняти її закони. Найголовніші з них: любов як життєва настанова; необхідність керуватися і знаннями, і вірою; життя – найвища краса і само-цінність; сумлінна праця – священний моральний обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття людини. Саме за цими законами живуть Івоні-ка та Михайло, вони перебувають під духовною владою землі. Причому духовна й матеріальна влада землі в їхніх душах зрівноважені: люблячи землю, молячись на неї, милуючись нею, вони дбають і про зиск, і про збагачення зі своїх грунтів.

Одначе рівновага між двома владами землі в душі хлібороба часом порушується, тоді зиск стає головною його метою. Така настанова приносить у світ дисгармонію: Докія нівечить життя своїй доньці, видавши заміж за багатого нелюба; Марійка через свою скнарість мимохіть стає однією з причин трагедії Михайла та Анни; спричиняється до лиха і Ра-хіра, прагнучи поживитися федорчуківською землею.

Ще страхітливіша духовна катастрофа настає тоді, коли людина цілком зрікається влади землі над собою, пориває з нею зв’язок. Тоді вона пориває і з мораллю, губить совість (здатність розрізняти добро і зло), витісняє Бога зі своєї душі. Такою людиною виступає в повісті Сава. Властиво, Сава повторює комплекс Каїна, ним керують гординя й заздрість. Розкриваючи цей образ, О. Кобилянська досліджує природу каїнізму. Сава – абсолютний бунтар, його головна мета – цілковита свобода, незалежність від усього – від батьків, дому, землі, людей. До світу в цілому Сава настроєний вороже, надто ж до тих моральних виявів світу, що зазіхають на його егоїстичну вседозволеність. Сава затято долає в собі відчуття гріха (він гордиться, що не боїться гріха кохатися з двоюрідною сестрою, навмисне робить це, кидаючи виклик табу, заборонам).

Куди ж веде така життєва настанова? Зрікаючись влади землі, ширше – влади любові над собою, Сава прагнув вибороти абсолютну свободу, а знайшов абсолютну неволю, став безвідмовним знаряддям у лазурях князя тьми, утратив здатність собою володіти, розпоряджатися. Побачивши під час весняної оранки зайця, парубок блискавичним рухом машинально убив його грудкою, а потім викинув геть. На батькове запитання: “Пощо ти вбив зайця?>> – не міг нічого відповісти, бо “в дійсності не знаву пощо вбив його; якесь “щось”у нім приказало йому те вчинити”.

Значить, не жадоба землі – причина братовбивства (як досі прийнято вважати), а навпаки, зречення влади землі. На погрозу матері позбавити його спадку Сава якось відповідає: “Чи я жадаю від вас землі?.. Я не жадаю від вас ані крихітки землі! Держіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться!” Отже, не земля, а якраз оте “щось”, що “приказало” Саві вбити зайця, підштовхнуло його і до братовбивства.

Епілогові сцени повісті разюче засвідчують духовну смерть братовбивці. Пристрасний потяг до Рахіри минув, бо тепер (після законного одруження) це вже не гріх, не долання заборони; батьки, люди загалом відсахнулися від нього. А головне – сам він “не має спокою”, “ходить, як зблуджений”, тобто відчуває смерть своєї душі, а відтак безцільність свого існування.

Друга проблема, досліджена в повісті, – фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху. Усе-таки зречення влади землі – лише зовнішня, очевидна причина трагедії, глибинна ж, визначальна – доля. Це підтверджує вже сам епіграф, узятий з писань норвезького містика Юнаса Лі: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша”. Ольга Коби-лянська підкреслює вплив спадковості на характер людини. Але ж саме і тільки доля вирішила, що Михайло вдався в Івоніку, а Сава – у Марійку, а не навпаки; чи так само Анна – у “чесного газду” батька, а не в лиху, потворну тілом і душею матір (В. Пахаренко).

{!apb}



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Втілення козацьких чеснот тарас бульба.
Ви зараз читаєте: Ольга Кобилянська – Земля (Характеристика твору)