Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст
Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст
Реферат на тему:
Знахідки і втрати українського підручнико-творення у ХІХ ст.
У ХІХ ст. в українській шкільній науці відбувалися якісні зміни в змісті й методиці викладання різних навчальних дисциплін і літератури зокрема. Під впливами загальноєвропейського освітнього процесу школа прагнула до демократизації і гуманізації навчання, до використання рідної мови і національної літератури у навчальному процесі.
Протягом ХІХ ст. українська мова, розвинена народним генієм у попередні століття і творчістю видатних українських письменників
Якщо головним завданням словесності до ХІХ ст. було формування грамотного і вправного у складанні текстів різного характеру і навіть літературних творів учня чи спудея, то література як шкільний предмет в умовах ХІХ ст. спрямовувалася перш за все на засвоєння школярами естетичних,
З кінця XVIII ст. у дяківській школі утримувався певний стандарт освітньої науки майже до середини ХІХ ст. Про це одним із дослідників писалося так: “… дяк викладав не Бог зна яку мудрість: аз – буки – вєді за Київським Букварем, за азбукою – Псалтир, вивчення шестипсалмія, часослов, ірмолой; потім російське читання громадянського і церковного письма… ” .
Треба додати, що аналогічною була ситуація з навчанням у дяківських школах і в Західній Україні, тільки замість російської мови у школах вивчалися старослов’янська або церковнослов’янська мови.
Із розвитком літератури на народній мовній основі, коли художнє слово стає виразно національним за змістом і духом, навчання словесності і підручники кардинально змінюються. Становлення нової української літератури та переосмислення здобутків давньої літератури потужно впливають на шкільну літературну освіту. По обох сторонах Дніпра виникає спроба систематизації українського літературного процесу спочатку у граматиках у вигляді додатків-хрестоматій із мовно-літературними зразками . Пізніше з’являються фольклорні і критичні праці з історії української літератури М. Драгоманова, М. Петрова . Російські вчені-філологи І. Прижов, О. Пипін і В. Спасович видають дослідження з історії української літератури .
На Західній Україні серйозною працею з історії української літератури був нарис “О первом литературном движении Русинов” Я. Головацького, надрукований у 1865 р. в “Науковому збірнику ” Матиці.
Таким чином, починає розвиватись нова українська літературознавча наука, створюючи теоретичну основу для розвитку методики літератури.
І все ж першим укладачам підручників із літератури для середніх і старших класів шкіл та гімназій потрібно було розробляти не тільки зміст нової навчальної книжки, але й братися за дослідження історії та теорії літератури, спираючись на далеко не повні на той час студії у цій галузі.
Умови колоніального становища України і трагічне роз’єднання її народу між кількома державами ускладнювали таку роботу, негативно впливали на консолідацію українських науково-педагогічних сил, на створення освітніх центрів, які б оперативно забезпечували розвиток теорії і практики навчання.
У ХІХ ст. національно свідома українська інтелігенція по обох берегах Дніпра витрачала величезні зусилля на об’єднання українського письменства, діячів освіти і культури навколо національної ідеї, переборюючи найрізноманітніші спроби ненависників українства розколоти історично єдиний народ, розчленувати його духовні здобутки, позбавити єдиної мови.
Заради історичної справедливості варто вказати на значну відмінність умов існування українства у Галичині і в “підросійській” Україні. Якщо в Російській імперії українське слово й українська культура не визнавалися владою, не допускалися до середньої і вищої школи, цілком зрусифікованих, то значно відраднішу картину можна було спостерігати у Західній Україні, що входила до складу Австро-Угорщини.
За оцінками І. Франка, суспільно-політичне становище на початку ХІХ ст. потужної гілки українського народу в умовах Австро-Угорщини виглядало таким чином: “Перехід від польської анархії під австрійське бюрократичне панування відбився подекуди корисно на розвою тієї частини південноруської нації, яка заселяла східну Галичину. Влекшення панщизняних тягарів, урядовий помір землі і забезпечення земельної власності… . заснування сільських і вищих шкіл з руською викладовою мовою, заведення правильнішого судівництва і громадських шпихлірів – се були важні культурні здобутки, наділені галицько-руській людності австрійськими монархами” .
Отже, у цих більш-менш сприятливих суспільних умовах реорганізовується початкова школа, починає розвиватись українська середня освіта та початки вищої, стимулюючи підготовку відповідних підручників з літератури.
Слід пам’ятати, що важливою передумовою створення навчальних книжок із української літератури для середньої школи були хрестоматії перших десятиліть ХІХ ст. Так, першу хрестоматію української літератури уклав у 1829 р. І. Могильницький. Починалася вона з привілею руського князя Льва 1292 р., потім пропонувалися твори літератури ХVI-XVIII cт.: перекладні, оригінальні вірші, проповіді, синаскар, пісні з Боголасника, вірш про Вакулу Чмира, уривки з “Енеїди”.
Першу друковану хрестоматію з української літератури умістив Й. Левицький у своїй граматиці 1834 р. Вона була укладена на основі матеріалів І. Могильницького з додаванням і власного матеріалу. Також необхідно назвати і “Грамматику малороссийского наречия” (1818 р.) О. Павловсь-кого, в якій було уміщено мініхрестоматію з творами української літератури. Ю. Шевельов, з’ясовуючи жанр видання та його значущість для української літератури, так оцінив факт появи “Грамматики… “: “Книжка Павловського в суті – не граматика, а літературний альманах, що репрезентує різні жанри літератури – діалог, пісню, прозу і бурлескну поему, супроводжені критичним виступом і післямовою, що були свого роду літературним маніфестом, викладом програми українського слова й письменства. Невідповідна назва книжки спричинилась до того, що книжка випала з поля зору істориків літератури” .
Отже, нова українська філологічна думка, існуючи у важких умовах бездержавності, створювала умови для підготовки навчальної книжки з літератури.
Підручник проходить ряд складних етапів свого становлення і розвитку, пов’язаних із історією національної культури і літератури, національної школи, з визвольною боротьбою українського народу, пошуками і відстоюванням національної ідеї, державності, захисту народом своєї української ідентичності.
На підручниках відбилися обставини суспільного життя, в яких перебувала на той час Наддніпрянська Україна і Галичина. Особливо вплинув на їхній зміст історичний процес народження і розвитку нової української літератури, боротьба за літературну мову в Галичині і той вражаючий, ще неповно оцінений наукою факт, що частка цілого (невелика частина України – Галичина) взяла на себе складну і неймовірно важку відповідальність за відродження національної культури, літератури, середньої і вищої школи. Саме з цих міркувань М. Драгоманов називав галичан “довіреними од всього русино-українського народу” .
На Наддніпрянській Україні рідна школа була під забороною, і величезні здобутки української духовності в художній літературі існували практично підпільно, не маючи виходу до широких народних мас.
Ці перипетії суспільного та освітнього характеру прямо й опосередковано впливали на зміст вивчення літератури в школі, на підручникотвірний процес в обох відірваних кордонами частинах українських земель.
Однак складні суспільно-політичні обставини українського життя не змогли загальмувати розвиток української освіти і процес створення підручників із літератури. Вчені, методисти, вчителі по обох берегах Дніпра, долаючи труднощі суспільного життя, розвивали українську початкову, середню і вищу школу, орієнтуючись на європейські досягнення в цій галузі.
Важливе значення для розбудови рідної школи і пробудження національної свідомості українців мали публіцистичні виступи провідних українських письменників, зокрема ідеолога кирило-мефодіївців М. Костомарова і громадсько-політичного діяча, історика і літературознавця М. Драгоманова.
Микола Костомаров надрукував в “Основі”, після повернення із заслання, протягом 1861-1862 рр., важливі статті суспільно-політичного значення, в яких торкався багатьох питань життя українців і, зокрема, народної освіти. Це були: “О федеративном начале древней Руси”, “Черты южнорусской истории”, “Две русские народности”, “Мысли южноруса”. Виступи загострювали увагу розмежованого державами-сусідами українського суспільства до власної історії та етнографії, будили прагнення мати свою національну школу, сприяли розробці концептуальних напрямків укладання навчальних книжок.
У статті “Мысли южноруса”, що з’явилася вперше 1862 р. в “Основі” (№5), вчений виклав своє бачення освіти рідною мовою, що могла розвиватися, на думку письменника, навіть в умовах Російської імперії. М. Костомаров ще сподівався, а правильніше сказати, змушений був сподіватись на гуманне ставлення російської держави до братнього слов’янського народу. На жаль, він не враховував імперсько-азіатської особливості російського шовінізму в ставленні до українського народу, до проблем його культури й освіти.
Ця стаття носила програмний характер, або, як визначив її жанр сам автор, це був “проект”, що стосувався української освіти на найближчі десятиліття. Про змістову спрямованість потрібних для української школи підручників М. Костомаров писав: “… кроме букварей в настоящее время необходимы для народа: краткая священная и церковная история, катехизис, отрывки из поучений святых и объяснение богослужения… За сферою религии должно следовать знакомство с природою: надобно написать для народа арифметику, космографию, географию и удобочтимые сочинения, которые бы знакомили его с вайжнейшими сторонами естествознания вообще. Вместе с тем надобно составить грамматику родного языка, по которой бы народ ознакомился с построением человеческого слова. Наконец, надобно написать книжечку, в которой сообщить народу главные основания положения в государстве и его юридических прав” . Історія розвитку української школи у ХІХ ст. в Галичині, як свідчать факти, йшла саме таким шляхом, правда, випередивши сміливі передбачення М. Костомарова тим, що вже в середині століття українське суспільство стало розбудовувати на заході України не тільки початкову, але й середню і частково вищу національні школи.
Головну вимогу до навчальної книжки письменник сформулював у гуманістичному і демократичному ключі. “Книги, сочиненные для народа, – наголошував він, – должны быть написаны так, чтобы они читались, а не вызубривались, понимались, а не вдалбливались; сведения пусть укладываются в голове учащихся процессом часто повторяемого чтения, размышления, пересказывания другим и толков о прочитанном” .
За сьогоднішніми освітянськими мірками це був проект концепції підручників для української школи. Та, на жаль, її автор переоцінював можливості українства щодо реалізації висунутих освітніх завдань в умовах царської Росії. У відповідь на спроби української інтелігенції щодо відродження української школи і взагалі рідної культури імперія відповіла серією репресивних указів, які забороняли будь-які спроби у цьому напрямку.
На початку 60-х рр. українська суспільна думка на заході і сході країни напружено шукала нових шляхів освіти народу в умовах його міждержавного становища під Австро-Угорщиною і Російською імперіями. Певна увага в цих пошуках приділялась і навчальній книзі – невід’ємному елементу шкільної науки.
Так, зокрема, в статті М. Драгоманова “Антракт з історії українофільства (1863-1872)” достатньо детально висвітлено сплеск освіти рідною мовою в центральній Україні в кінці 50 – на початку 60-х рр.: поява недільних шкіл, видання підручників українською мовою тощо.
М. Драгоманов гаряче відстоював необхідність навчати українських дітей рідною мовою, аргументуючи свої думки прикладами із досвіду західноєвропейської освіти і висловлювань провідних російських педагогів – К. Ушинсь-кого, М. Корфа, В. Водовозова та ін. Разом із тим слід відзначити поміркований характер освітніх пропозицій автора, який плекав надію на прогресивну еволюцію імперського суспільства, на розумну російську владу, що може надати право українцям вчитись рідною мовою.
Та й навчання українською мовою письменник розумів дещо своєрідно – тільки як етап перед засвоєнням державної російської мови, як можливість активізації розумової діяльності дітей перед початком вивчення справжньої науки. Щодо викладання українською мовою шкільних предметів, письменник на той час ще не осягнув самодостатності і цінності освіти українською мовою, сам феномен української мови, яка ні в чому не поступалась іншим мовам і, зокрема, російській, що була тоді у межах імперії державною. Власне, роль рідної мови у школі, на думку М. Драгоманова, повинна бути почесною, але другорядною, допоміжною.
Разом із тим не будемо спрощувати думки видатного вітчизняного публіциста, критика і письменника. М. Драго-манов глибоко розумів обставини українського життя в обох частинах України, неповноту розвитку вітчизняної науки і добре знав, що гостро ставити питання про навчання в школах рідною мовою без новітніх підручників, науково осмислених досягнень старого і нового красного письменства навряд чи доцільно. У названій вище праці він писав: “Поки ми не маємо наукової граматики і такого ж словаря мови нашої, доти не тільки не порішиться, чи є ся мова такою ж самостійною перед російською і великоруською, як, приміром, італійська перед французькою… А коли не вияснено науковим способом до наукової безсторонності, що таке наша народна мова, то хіба незавчасно було і єсть ждати, щоб державна власть завела її у школи, та ще й не тільки у нижчі, але й в університети у Києві і Харкові, як те висказувалось у жалібних письмах декого з наших і галицьких народовців?… Треба, щоб поперед мова ся нажила собі літературу, і не архаїчну, а нову, пригодну для практичних потреб сьогочасних… ” .
Такі міркування були, беззаперечно, слушними, але натомість знаходились сміливці і в Галичині, і в Східній Україні, які відкривали школи з рідною мовою навчання, укладали необхідні підручники, не чекаючи ні слушної години, ні дозрівання лібералізму в обох імперіях. До речі, сам М. Драгоманов мав безпосереднє відношення до створення нових навчальних книжок як член комісії з укладання підручників українською мовою, створеної культурно-просвітницькою організацією української інтелігенції – київською “Громадою” на початку 60-х рр. ХІХ ст. Крім того, письменник і педагог займався організацією педагогічних курсів для підготовки вчителів українських народних шкіл, сам викладав у Київському університеті і в гімназії. Пізніше, перебуваючи за кордоном, у місцях поселення українців-русинів, М. Драгоманов вивчав стан народної школи, навчання дітей рідною мовою.
Цінним у статті є концептуальні роздуми письменника про навчальну українську книжку, власне, її змістові параметри, що давало напрямки діяльності вченим і вчителям у складанні, як висловився автор, “бібліотеки книг для народної освіти”. М. Драгоманов наголошував на необхідності “показувати народу те, у чому можна бачити проби проведення у побит ідей будучого, як свободи особи, совісті, проби праці економічної, а найбільше усього налягати на розвій чуття гуманності і розширення духу свободи, ознайомлення народу з побитом інших народів, та очистити його розум од поганського і середньовічного фанатизму, подати практичну поміч думати через науки природні” .
Європейський дух освіти пронизує ці думки письменника і публіциста гуманізмом виховання і практичної спрямованості знань як головних завдань освіти взагалі і підручникотворення зокрема.
І все ж українській школі на території Російської імперії було відмовлено владою в існуванні. У грунтовному дослідженні з історії української освіти “Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні у ХІХ ст.” автор стверджує: “У жодній неповно середній чи середній школах навчання не проводилося українською мовою. Не вивчалася українська мова і як навчальний предмет” .
Уже на початку ХХ ст., у тих же важких умовах негативного ставлення російського імперського суспільства до української школи й українського слова, відомий критик, соціолог і письменник М. Шаповал знайшов головну радикальну панацею від усіх цих бід – свідомий і послідовний шлях боротьби української інтелігенції за національні права рідного народу. Цю вистраждану десятиліттями невпинної боротьби за українську державу думку М. Шаповал висловив у вступі до книжки О. Ковалевського “Російські політичні групи, українофіли й українська справа”: “Що ж є нового в тому, що московська інтелігенція не знає України? Не знає змісту вкраїнського руху. І не хоче знати. Не цікавиться національною проблемою взагалі. А проте з апломбом мудрагеля-самородка завжди товче, що світ може стояти тільки на трьох китах? Хіба то новина, що до української справи однаково вороже ставиться москаль: соціяліст, поступовець, конституційний демократ, октябрист, націоналіст, правий, крайній правий і чорніший чорної землі перевертень? Треба якогось чуда, щоб всі групи нашого людського я встали і пішли по шляху далі вперед, куди вони колись лагодилися йти. Сповиті білими саванами наших мрій, бажань і волі, вони вийдуть перед світ тоді, коли український народ не злякається взяти хрест нового мучеництва і піти на Голгофу, що цезарева салдатня воздвигла на шляху нашої історії.
Ми воскреснемо тільки після Голгофи” .
У цих словах М. Шаповала дозрівала провідна ідея української революції: ніхто не допоможе українцям у їхній боротьбі за свої права – надія тільки на самих себе. Хрестом нового мучеництва українського народу мала б стати побудова власної незалежної держави, яка радикально могла б вирішити питання освіти рідною мовою. У колоніально залежній Україні, як показала історія становлення української школи, такі питання могли вирішуватись у кращих випадках тільки частково і неповно.
Історія розвитку підручника з української літератури – важлива і повчальна сторінка не тільки для методики літератури і педагогіки, але й, без перебільшення можна стверджувати, української культури взагалі.
Та повернемось у середину ХІХ ст. Роль букварів та граматик у навчально-виховному процесі початкової школи починає радикально змінюватися. По обох сторонах Дніпра відходять у минуле старослов’янська і церковнослов’янська мови, на яких раніше велося навчання. Ці дисципліни знаходять тепер місце у вищій школі. До шкільної науки словесності починають широко включати український фольклор, переклади з церковних книг рідною мовою, поступово вводяться тексти творів новітніх українських письменників. Розгортається, власне, новий етап гуманізації освіти.
До змісту читанок включаються оповідання і вірші про родину, рідний край, село, церкву. Дітям також пропонуються “повістки” – оповідання моралізаторського змісту, байки, коротенькі казки, оповіді зі святих книг. Власне, дитина починає одержувати найнеобхідніші відомості про оточуючий світ зрозумілою їй рідною мовою.
Вченими-методистами робляться спроби подати творчість письменників у певній історичній послідовності: спочатку у вигляді хрестоматій, пізніше – як підручники для старших класів з короткими нарисами з історії української літератури та нарисами про письменників. Провідне місце серед шкільних предметів у 2-й пол. ХІХ ст. посіли література і граматика української мови як окремі самостійні предмети.
На Західній Україні навчальні книжки для початкової школи, букварі та читанки створювали Я. Головацький, Ю. Федькович, М. Шашкевич, О. Духнович, Й. Кобринський та ін. Їх відзначало прагнення подавати тексти зрозумілою народною мовою, а виховний ідеал зосереджувати переважно в оточуючому українському світі. Пізніше, у 2-й пол. ХІХ ст., з’являються перші підручники для середніх і старших класів шкіл та гімназій провідних галицьких педагогів, методитів і вчених В. Ковальського, О. Сторонського, О. Барвінського та О. Огоновського, що стало надбанням не тільки української школи в Західній Україні, але й мало потужний вплив на підручникотворення по всій Україні.
Особливого значення для розвитку методики української літератури, зокрема теорії підручникотворення, мав досвід співпраці над навчальною книжкою з літератури О. Барвінського і П. Куліша. Саме з літературних і педагогічних контактів цих яскравих представників української культури, які волею долі опинилися по різних сторонах кордону, створено першу в українській освіті науково виважену навчальну книжку з літератури для старших класів гімназій і середніх шкіл. Цей факт є символічним в історії не лише науки, але й усієї української спільноти, що прагнула протягом віків до єдності земель, до можливості разом розвивати творчій потенціал рідного народу.
Проблема навчальної книги з рідного письма і читання гостро хвилювала українську інтелігенцію і на “підросійській” Україні, де в несприятливих суспільно-політичних умовах за відсутності української школи, все ж розвивалося підручникотворення. У 50-х-поч. 60-х рр. ХІХ ст. для шкіл Наддніпрянської України з’являються такі навчальні книжки для дітей і дорослих, як “Граматка” П. Куліша (1857 р.); “Южно-русскій букварь” Т. Шевченка (1861 р.); “Букварь” О. Потебні (1861); “Українська граматка” Г. Дарагана (1861 р.); “Українська абетка” М. Гатцука (1861 р.); “Граматка для українського люду” Л. Ященка (1862 р.); “Домашня наука “К. Шейковського (1861 р.); “Азбука по методу Золотова для южно-русского края” О. Строніна (1861 р.); “Арифметика або нотниця” О. Кониського (1863 р.) та ін. Вони будувалися на живому українському слові, близькому і зрозумілому дітям і дорослим.
Завдяки політичній і науковій діяльності кирило-мефодіївців на початку 60-х рр. відбулося пожвавлення української школи, почалося укладання та видання навчальних книг, зокрема Кулішевої “Граматки” (1859), Шевченкового “Букваря” (1861) та інших.
На жаль, у подальших десятиліттях в умовах Російської імперії українське шкільництво на Лівобережній Україні було заборонене і практично не розвивалося, а спроби щодо його відродження українською інтелігенцією деспотично присікалися російською владою засобами різних урядових та царських указів і циркулярів.
Суттєвим стимулом для розвитку української школи взагалі і літератури як навчального предмету зокрема були думки видатних діячів української культури і красного письменства. У своїх виступах, художніх і публіцистичних творах Т. Шевченко, О. Духнович, Ю. Федькович, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, А. Свидницький, Х. Алчевська, М. Лисенко, Леся Українка та ін. гостро ставили питання про освіту і виховання рідною мовою, про вагомість української літератури в становленні підростаючого покоління в дусі гуманізму і патріотизму .
Дехто з письменників як, наприклад, О. Духнович і Ю. Федькович безпосередньо брали участь у складанні навчальних книжок, а видатний письменник, критик і літературознавець І. Франко відтворив у повісті “Борис Граб” благотворний вплив художньої літератури на виховання школярів. Крім того, І. Франко постійно тримав під своїм критичним поглядом розвиток методики української літератури в Галичині, особливо становлення нового підручникотворчого процесу з середини ХІХ ст. Роздуми критика про стан вивчення літератури у школах Галичини та перспективи його розвитку залишаються актуальними і зараз як для розвитку української педагогіки взагалі, так і для формування оновленої методики літератури зокрема.
Значний вплив на літературознавство і вивчення літератури в школі у кінці ХІХ-поч. ХХ ст. мали психолого-лінгвістичні ідеї О. Потебні, видатного українського мовознавця. У 50-90-х рр. ХІХ ст. він працював викладачем Харківського університету, досліджував проблеми загального мовознавства, фонетики, синтаксису, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії тощо. Значна роль у його творчості приділялась історії розвитку української мови, її будови тощо. На початку своєї наукової діяльності О. Потебня створив “Буквар” (1861 р.) для української школи.
Вчений досліджував психологію словесно-художньої творчості (“Із лекцій з теорії словесності”, надрукованій у 1894 р., “Із записок з теорії словесності”, надрукованій у 1905 р.). Він є творцем “лінгвістичної поетики”. О. Потебня створив теорію психології сприймання і трактування художніх творів. Йому належить розгорнута теорія творчого процесу, дослідження ролі уяви в ньому, характеру втілення задуму у певному матеріалі, встановлення відмінностей художньої і наукової творчості.
Під впливом ідей психології словесно-художньої творчості О. Потебні у методиці літератури, спочатку в російській (кінець ХІХ-поч. ХХ ст.), потім у 20-х рр. ХХ ст. і в українській методиці літератури були сформовані нові, побудовані на специфіці художнього слова підходи до вивчення художнього твору. Послідовники теорії О. Потебні у методиці літератури загострювали увагу на внутрішній, психологічній стороні художньої творчості, підходили до літературного твору як до вираження суб’єктивних авторських переживань, прагнули враховувати читацьке сприйняття тощо. Ці ідеї безпосередньо впливали і на матеріали, що включалися до підручників із літератури.
Українська школа в силу несприятливих обставин не змогла вчасно скористатись теорією О. Потебні ні в Західній, ні в Східній Україні. Цими ідеями скористались інші. Тогочасна українська філологічна наука, на жаль, не збагнула теоретичної глибини ідей вченого. Це дало підставу Ю. Шевельову, відомому сучасному мовознавцю і досліднику творчої спадщини О. Потебні, зробити висновок: “Ні Франко, ні Драгоманов не осягнули розмаху уяви Потебні, глибини його проникнення в суть речей” .
Тільки з постанням Української незалежної держави (УНР) на початку ХХ ст. ідеї видатного мовознавця знайшли відображення у методичних пошуках вченого-методиста О. Дорошевича, який у своїй праці “Українська література в школі” (1921 р.) на основі лінгво-психологічної концепції О. Потебні розробив методику вивчення художнього твору в школі, з’ясував використання навчальної книжки на уроках літератури.
Отже, протягом ХІХ ст. українська школа завдяки окремим подвижницьким досягненням у підручникотворенні “східняків” і наполегливій широкомасштабній освітній праці “західняків” збагатилася новими підручниками з української літератури гуманістичного і демократичного змісту. Їхні автори та укладачі послідовно розвивали наукові основи підручників, творчо переосмислюючи здобутки української школи минулих століть і впливи нової європейської освіти. У складних суспільно-політичних умовах існування української школи в Австро-Угорщині та в атмосфері повної заборони української школи й українського слова в Російській імперії вітчизняні вчені та методисти, долаючи політичні й ідеологічні кордони між обома частинами України, створювали новітні підручники з української літератури для середньої і вищої школи, зорієнтовані на вимоги до освіти новітнього українського суспільства та спираючись на якісно новий вияв національного художнього слова.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Засоби творення комічного у п’єсі М. Куліша “Мина Мазайло” Сам сюжет п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” має анекдотичний характер. Головний персонаж комедії, службовець тресту “Донвугілля”, соромиться свого “малоросійського” походження. Причину власних життєвих невдач він вбачає у власному прізвищі: “Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!” Мина вирішує змінити грубе прізвище на милозвучніше. […]...
- Майстерність творення алегоричних образів українськими байкарями Люди з прогресивними думками завжди переслідувалися урядом. Тому вони шукали спосіб висловлювати власні думки. Одним з таких способів є Езопова мова байки, завдяки якій можна висловити те, чого одверто ніяк не скажеш. Євгена Гребінку та Леоніда Глібова по праву називають найвидатнішими українськими байкарями. Захоплює їхня майстерність творення алегоричних образів задля уникнення цензури чи будь-яких інших […]...
- Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру Реферат На тему: Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру. Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом […]...
- Твір на тему: Творення держави – справа кожного з нас Україна… Вона відносно недавно з’явилася на сучасній політичній карті світу як незалежна держава, але її державність існує вже багато століть. Ця державність була заснована нашими пращурами-слов’янами на безкраїх територіях, куди того часу входили землі не лише України. Але спадкоємцем слов’янської державності стала саме українська державність. Від самого заснування України її намагалися знищити, підкорити собі багато […]...
- Оновлення українського театру другої половини XIX століття Оновлення українського театру другої половини XIX століття У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному […]...
- Засоби творення комічного в творі М. Куліша “Мина Мазайло” Микола Куліш був справжнім живописцем характерів в українській драматургії початку XX століття. Починаючи працювати над п’єсою, він перш за все ставив перед собою завдання змалювати живий, типовий, колоритний, до цього ні у кого не відтворений художній образ. І щоб ознайомитися з такими живими народними характерами, митець мандрував Україною, подорожуючи навіть пішки і знайомлячись із людьми, […]...
- Федорак Назар – Біографія Народився Федорак Назар 11 квітня 1974 року, Львів. Кандидат філологічних наук. 1996 року закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка. 2000 року захистив кандидатську дисертацію “Поетика Галицько-Волинського літопису” за спеціальністю 10.01.01 – українська література. У колі дослідницьких інтересів проблеми поетики давньої української літератури, зокрема літератури княжої доби; історія світової літератури Середньовіччя та Відродження; сучасний літературний […]...
- Драма втрати ідеалу (за повістю Івана Франка “Перехресні стежки”) Драма втрати ідеалу (за повістю Івана Франка “Перехресні стежки”) Свій твір “Перехресні стежки” І. Франко друкував на сторінках львівського журналу “Літературно-науковий вісник” упродовж 1900 року. Кілька років, що передували роботі над ним і дали авторові матеріал для сюжету повісті, були в його житті надзвичайно драматичними. Одним з важких випробувань, що випали на долю Франка, був […]...
- З шаною до всього українського (Олена Пчілка) “Я по засіку метений, я на яйцях печений, я від баби втік, я від діда втік, то й від тебе втечу!” Ці слова, мабуть, відомі всім українським дітям. Цю пісеньку постійно співає в улюбленій багатьма українській народній казці “Колобок” головний персонаж – Колобок, який втік від діда, від баби, від зайчика, вовка, ведмедя. Не зміг […]...
- Історія українського народу на сторінках художніх творів Історія українського народу на сторінках художніх творів. Історична тема – одна із традиційних, провідних тем в українській літературі. Уже пам’ятка давньої літератури “Слово о полку Ігоревім” відбиває події, пов’язані з походом князя Ігоря проти половців. У багатьох своїх творах, особливо в поемі “Гайдамаки”, Т. Шевченко звертався до звитяжної доби в історії українського народу – козаччини, […]...
- Мовотворчість М. Коцюбинського І. М. Коцюбинський – неперевершений стиліст. (Безумовно, його твори – зразок лексичної, фразеологічної, синтаксичної та стилістичної багатогранності, глибини, ритмомелодики художнього тексту.) 1. Підгрунтя художнього слова. (Його мова насичена живою лексикою українського народу, фольклором, мовними традиціями класичної російської, української та західноєвропейської літератури.) 2. Художні можливості літературної мови. (М. Коцюбинський розширив структурно-семантичні, стилістичні та стильові можливості української […]...
- Прагнення добровільної втрати свободи (за казкою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”) Прагнення добровільної втрати свободи (за казкою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”) Майже сто років “Лісова пісня” чарує читачів та глядачів. Цей драматичний шедевр Лесі Українки, мабуть, можна читати протягом усього життя, і кожного разу будеш відкривати новий зміст, нову мудрість. Для дітей “Лісова пісня” – прекрасна казка про любов і зраду, про лісову та водяну силу. […]...
- Минуле сьогодення і майбутнє українського народу в поезії В. Голобородька “Ми йдемо” (народився 1945 року) Народився на Луганщині. Після закінчення школи працював на шахті. Навчався в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, Донецькому університеті, звідки був відрахований через заяву про впровадження української мови викладання. Працював на різних роботах. Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили світ збірки “Летюче віконце” (1970, США), “Зелен день” (1988), “Ікар на […]...
- Поетичне вираження в поезіях П. Грабовського одвічного прагнення українського народу до незалежності (“До Русі-України”, “До українців”) Поетичне вираження в поезіях П. Грабовського одвічного прагнення українського народу до незалежності (“До Русі-України”, “До українців”) Боже! Чи знайдеться край, так зарабований, Як Україна, чи ні? Люд наш, цупкими кайданами скований, Гине без світла на пні. Боже! За віщо ж нам рученьки зв’язано Його нації синам, Що розмовлять та писати заказано Рідною мовою нам? П. […]...
- Зображення героїчної боротьби українського народу проти іноземної навали у козацьких літописах В історії української літератури XVII-XVIII століть визначне місце посідають літописи, головною темою яких було зображення визвольної війни 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетських загарбників. Поширення цього жанру зумовлено тим, що він міг найпослідовніше і найповніше відбити знамениті події. Вершину українського літописання XVII-XVIII ст. складають твори Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони найтиповіше […]...
- “Україна в огні” – твір про трагедію українського народу (2 варіант) Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Олександр Довженко Мабуть, немає жодної української родини, якої б не торкнулася проблема війни. Не обійшло це лихо й Олександра Довженка на довго закарбувалася в мою пам’ять фраза із “Щоденника” талановитого митця і людини з великої літери: “Україну знає той, хто був на її пожарах”. Він – був… Можливо, саме […]...
- “Батько українського театру” (історична драматургія Михайла Старицького) “Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В історію літератури він увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, але найяскравіше його талант проявився в українському театрі, де М. Старицький виступав і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних […]...
- Історичне минуле українського народу в зображенні Івана Франка (за повістю “Захар Беркут”) Історичне минуле українського народу в зображенні Івана Франка (за повістю “Захар Беркут”) Івана Франка завжди цікавило історичне минуле українського народу. Ним написано немало творів на історичні теми. Та повість “Захар Беркут” стала однією з найцікавіших і найяскравіших сторінок в освітленні нашого славного минулого. Розмірковуючи над подіями давно минулих років, письменник пильніше придивляється до сьогоднішніх днів. […]...
- Творення світу в українських міфах і легендах Творення світу для наших пращурів було найбільшою таємницею. За однією з легенд, у повітрі розірвалася величезна куля. З її округлих шматків утворилися Земля, Сонце і Місяць. Земля зачепилася за хвоста величезної риби і тримається на ній. Якщо поведе риба вусом або пером, трапляється на Землі землетрус. За іншими легендами, Земля уявлялася давнім людям округлою та […]...
- М. П. Старицький – “батько українського театру” (1849-1904) Народився у с Кліщинці на Черкащині в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишився сиротою, виховувався в родині відомого композитора М. Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії, Харківському та Київському університетах. Працював у недільних школах, театральних та народознавчих гуртках. Оселившись з 1871 р. в Києві, поєднує літературну творчість з театральною діяльністю (був одним із засновників і керівників […]...
- Іван Вишенський – історична постать українського письменства І. Іван Вишенський – письменник-полеміст. (Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського. Він викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “вдасть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. До наших днів дійшло мало біографічних відомостей про відомого українського письменника-полеміста. Народився у середині XVI ст. у Судовій Вишні. […]...
- Явище українського футуризму Явище українського футуризму Термін “футуризм” належить італійському митцеві Філіпо Томазо Марінетті. Футуризм це – мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома “М”: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм – характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить […]...
- Українська література 10-хх років ХХ століття. Формування і розвиток українського модернізму РЕФЕРАТ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТЕМА: УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРЕАТУРА 10-хх РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ. Українська література впродовж усього ХIX ст. розвивалася в річищі народницької традиції, кредом якої було служіння народові (розумілося головним чином селянство). Реалізм минулого століття пройшов кілька етапів свого розвитку: просвітительський у поєднанні з бароковими та бурлескниними тенденціями (І. Котляревський, П. […]...
- Відображення історії українського козацтва в поемах Шевченка “Іван Підкова”, “Тарасова ніч” (1814-1861) Письменник, художник, громадський діяч. Центральна постать не тільки українського літературного процесу, а й української культури взагалі. Став культовою постаттю, своєрідним символом духовності української нації, її самосвідомості. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури та літературної мови. Збагатив літературу новими темами, ідеями, був новатором у пошуках нових художніх форм та […]...
- Причини втрати гармонії людини з Богом і світом (за біблійними переказами) У світовій духовній спадщині особлива роль належить Біблії – книзі з книг. Створена протягом тисячоліть, вона увібрала у себе народну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Біблія – це не просто книга, не просто явище культури. Це її серцевина, серцевина духовного буття світу, бо вона торкається таких важливих питань: життя і смерті, долі та душі […]...
- Поетичне вираження одвічного прагнення українського народу до волі (за віршами П. А. Грабовського) П. А. Грабовський – поет високого громадянського обов’язку. Де б він не був: чи то за тюремними гратами, чи у Вілюйську, чи в Якутську, чи в Тобольську,- тяжкий сум за Україною визначав зміст його творчості; поет відчував, що має жити для рідної землі, служити їй своїм словом. Ще в юності майбутній поет дав собі клятву […]...
- Велесова книга – скрижалі буття українського народу в прадавні часи Велесова книга – скрижалі буття українського народу в прадавні часи Одним із прадавніх джерел нашої історії і культури є “Велесова книга” – дерев’яні дощечки, на яких записано розповіді про життя і релігію праукраїнців. “Велесова книга” – це найдавніша слов’янська пам’ятка V-IX століть, яка допомагає нам поглибити свої знання про те, як і чим жили наші […]...
- Героїчне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка І. Т. Г. Шевченко – видатний український поет. 1. Дитячі захоплення Т. Шевченка (цікавиться славним і героїчним минулим українського народу – розповіді старого діда Івана). 2. Т. Шевченко – художник (думками лине на рідну Вкраїну, згадує часи колишньої слави її вільнолюбивих захисників; з’являється задум створити ілюстрований альбом “Живописна Україна”, до якого увійшли малюнки “Дари Богданові […]...
- Найвидатніші письменники українського бароко В середині XVII ст. точилася запекла визвольна боротьба українського народу проти зовнішніх ворогів: польських, татарських, турецьких. У 1654 році відбулася злука України з Росією – це зміцнило зв’язки двох народів. Наука і культура розвивалася під впливом ідей Відродження. Почав формуватися й стверджуватися в європейській культурі стиль, який названо “бароко”. Походить з італійської мови, означає “дивний, […]...
- Твір на тему: Роль Біблії в духовному житті українського народу Що таке Біблія? Це найвидатніша книга в історії людства, яка увібрала народну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Ця книга не просто явище культури, вона – основа духовного буття світу, саме в Біблії – книзі усіх книг – можемо знайти шляхи вирішення таких проблем: життя і смерть, доля і душа людини, добро і зло… Хоча […]...
- І. Карпенко-Карий – “один з батьків новочасного українського театру” Розвиток театрального мистецтва в другій половині XIX століття створив усі умови для утворення, незважаючи на заборони царського уряду, українського “театру корифеїв”, а згодом першого професійного українського театру. Самовідданою людиною, яка все життя боролася за професіоналізм українського театрального мистецтва, був І. Карпенко-Карий – драматург, сценарист, режисер і актор. Новий український театр розкривав все багатство внутрішнього світу, […]...
- “Енеїда” І. Котляревського – енциклопедія жаття українського суспільства XVII-XVIII ст I. “Енеїда” І. Котляревського – безсмертна перлина української літератури (тяжкі часи на Україні після скасуванні Січі; необхідність езопової мови літературного твору; узявши сюжет з Вергілія, Котляревський створив оригінальну тему про українське козацтво; за словами М. Рильського це – “самобутній і глибоко національний твір”). II. Український національний колорит поеми. 1. Дух козацької вольниці (Енея і троянців […]...
- Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка “Маруся” … Утни, батьку, чтоб нехотя На ввесь світ почули… Т. Г. Шевченко. На початку XIX століття Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо, що широко охопити всю складність суспільного життя спроможна лише епічна проза. Тому поява Квітчиних прозових творів була продовженням літературного подвигу Івана Котляревського, доведенням зрілості і художньої […]...
- Зображення життя та побуту українського селянства в повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся” (2 варіант) … Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь світ почули… Т. Г. Шевченко На початку XIX століття Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо, що широко охопити всю складність суспільного життя спроможна лише епічна проза. Тому поява прозових творів Г. Квітки-Основ’яненка була продовженням літературного подвигу Івана Котляревського, доведенням зрілості і […]...
- Збирачі та дослідники українського фольклору Збирачі та дослідники українського фольклору Початок дев’ятнадцятого сторіччя – це пора розквіту романтизму. Специфіка його в Україні полягала в тому, що герої війни 1812-1815 років засвоїли разом з європейським вихованням і принципи романтизму, зокрема, унікальність і виняткову цінність будь-якої народної культури. Але багато хто з цих героїв походив з української шляхти та козацької старшини, наприклад, […]...
- Змалювання типових рис українського національного характеру в романі І. Багряного “Тигролови” (за уривком “Постріли в тайзі”) Змалювання типових рис українського національного характеру в романі І. Багряного “Тигролови” (за уривком “Постріли в тайзі”) Іван Багряний, письменник-емігрант, у романі “Тигролови” показав Європі образ українця, представника зневаженої нації, яку розтинали жахливими голодоморами, драконівськими репресіями, але вбити не змогли. Роман не автобіографічний. Але негаразди і страждання самотньої людини в непрохідній тайзі не вигадані Іваном Багряним, […]...
- Змалювання типових рис українського національного характеру в романі “Тигролови” (2 варіант) Твір І. Багряного “Тигролови” має усі прикмети пригодницького роману: персонажі чітко розмежовані на позитивних і негативних, захоплюючий сюжет, мисливські пригоди, кохання і, звичайно, щасливий кінець. До цього жанру зверталися і яскраві представники зарубіжної літератури (Ф. Купер, Д. Лондон), однак твір І. Багряного посідає окреме місце. Автор створює жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, […]...
- Трагічні картини важкого минулого українського народу (за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”) РЕФЕРАТ На тему: Трагічні картини важкого минулого українського народу (за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”) У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам’ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури. Ім’я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям […]...
- В. Винниченко – автор першого українського науково-фантастичного утопічного роману В. Винниченко – автор першого українського Науково-фантастичного утопічного роману Один із найталановитіших українських прозаїків і драматургів – Володимир Винниченко. Він – не тільки провідний діяч українського літературного і національно-визвольного руху, а ще й відомий політик. Першим в літературі 20-х років XX ст. створив соціально-утопічний і фантастичний роман з елементами пригодницького і детективного жанру. Цьому твору […]...
- Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся” Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв наш славетний земляк Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Для свого часу він був справжнім знавцем української мови, виробленої на народній основі. У своїх творах, написаних українською та російською мовами, Квітка відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскраво змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII – початку XIX ст. […]...
Зрадити державу-злочин а людину можна твір.