Григорій Тютюнник – Біографія

Григорій Михайлович Тютю́нник (23 квітня 1920 – 29 серпня 1961)

Народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району а Полтавщині.
З 1938 р. – студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалося в пам’яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця. Після воєнні роки був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу “Жовтень”, вів активну і напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця

складають збірку оповідань “Зоряні межі” (1950), повість “Хмарка сонця не заступить” (1957). Вже після смерті письменника; світ побачив його збірку поезій воєнного часу “Журавлині ключі” який був написаний 1963.
Роман Григорія Тютюнника “Вир” посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору.
Тютюнникові вдалося створити

широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостроактуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість представив своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями.
Помер Григорій Тютюнник 29 серпня 1961 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Український письменник – Тютюнник Григір Михайлович (1931-1980) доводиться йому молодшим братом по батькові. Брати Григорій і Григір Тютюнники отримали одне й те саме ім’я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгорем) . Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров’я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім’я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п’ятнадцять – на той час у Михайла Тютюнника у новій сім’ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором.