Інтимна лірика В. Симоненка



Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту-у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбута філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім-серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші “Вона прийшла” – і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов “виплила з туману… юнацьких несміливих снів”, перегорнула мимохіть душу. Симоненко передає природність і неминучість почуття: Прийшла любов непрохана

й неждана – Ну як мені за нею не піти?

Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання – свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов “в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов”.

Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші “Мені здавалась пошлою й бридкою… ” цинізму, що принижує і жінку й кохання, ? протиставляються чистота, цнотливість почуттів. Про секс юні непотреби говорять

голосно, а про своє кохання поет – навіть пошепки, він тільки згадує “білі ниви” і ту, що

… на плечі клала руки

І обпікала дотиком гарячим

.

Антитеза (мовчання – гучна бравада, білі ниви – кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.

Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і зачаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: “губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі”, “ненаглядна, злюща, чудова… “, “милі, теплі руки”. Обожнювання жінки – характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:

Але ми з тобою…

Ми не вічні,

Ми з тобою просто – ти і я…

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку, упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно Майже усім:

Я від тебе жадав незвичайного

Й дивного,

Щоб з’явилася маревом, видивом, сном…

Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що

… не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

Та коли відносини між людьми судить “не образа, не гнів – любов”, це основа невмирущого кохання. То ж і рід людський не перерветься ніколи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




У чому трагедія печоріна.
Ви зараз читаєте: Інтимна лірика В. Симоненка
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.