Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Історія української літератури 1917-1919 рр
Історія української літератури 1917-1919 рр
Реферат на тему:
“Історія української літератури
1917-1919 рр.”
План
1. Вступ.
2. Друге десятиліття ХХ ст. для української літератури – найплідніше пора.
3. Відкриття україномовних навчальних закладів.
4. Українська преса і книгодрукування.
5. Вплив жовтневої революції на розвиток літератури.
6. Висновок.
1. Доля української літератури – доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами
Та ще – вперте й цілеспрямоване, впродовж віків, спотворення історії України, викорінення історичної пам’яті народу (щоб “од козацтва, од гетьманства високі могили – більш нічого не осталось” – Т. Шевченко), фальсифікація історії української культури і літератури.
Промовистий факт: жодна з історій української літератури, написаних до 1917 р., не видавалася в “радянський час”, а такі, як “Історія літератури руської” (1882-1894) О. Огоновського, “Історія української літератури” М. Грушевського (тт.1-5, 1923-1927), “Начерк історії української літератури” (1909-1912) Б. Лепкого,
2. Друге десятиліття ХХ ст. для української літератури – найплідніше пора. В тій порі водночас працювали І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, О. Маковей, В. Стефаник, М. Черемшина, Л. Мартович, С. Васильченко, В. Cамійленко, А. Тесленко, М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, ще живі були І. Нечуй-Левицький та П. Мирний… Подумаймо: ціле суцвіття зірок першої величини, яких історія, коли приходить на те час, називає іменням класиків. А поруч з ними вже торували свої шляхи А. Кримський, М. Яцків, С. Черкасенко, Г. Чупринка, М. Чернявський, Б. Лепкий, Н. Романович-Ткаченко, Л. Старицькі-Черняхівська; розпочали свою творчість М. Рильський, П. Тичина, М. Семенко. Поважні здобутки мало наукове літературознавство – насамперед завдяки працям М. Драгоманова, І. Франка, С. Єфремова, М. Грушевського, М. Возняка, В. Щурата. Розвивалася літературна й мистецька критика (В. Горленко, М. Вороний, М. Євшан та ін.).
Одне за одним з’являлися літературні видання. Незміцніла ще українська преса великого значення надавала літературно-художнім публікаціям.
Відбувався активний процес формування української національної інтелігенції – і мистецької, і наукової.
3. Наведемо деякі факти, що засвідчують небувале доти піднесення українського культурного життя в 1917-1919 рр., навіть за умов жорстокої громадянської війни та інтервенцій.
Уже в березні 1917 р. в Києві відкрито Українську гімназію ім. Т. Шевченка та 2-гу Кирило Мефодіївську гімназію. У березні – квітні з’явилися щоденні газети “Нова Рада” (за ред. А. Ніковського), “Робітнича газета” (за ред. В. Винниченка), “Народна воля”, далі дістала назву “Боротьба” (за ред. М. Шрага) та ін. Створено Українську педагогічну академію, відкрито Український народний університет у Києві (17 вересня 1918 р. перетворений на Київський державний український університет), Історико-філологічний факультет у Полтаві; влітку 1918 р. був заснований, а 22 жовтня офіційно відкритий Український університет у Кам’янці-Подільському. Генеральний секретаріат освіти, яким керував І. Тешенко, вживав енергійних заходів для переведення шкіл на українську мову навчання; в різних містах України було створено понад 80 український гімназій.
За гетьманату 14 листопада 1918 р. засновано Українську Академію наук у Києві, як очолив В. Вернадський; серед її фундаторів були М. Василенко, С. Єфремов, А. Кримський, В. Науменко – видатні діячі української науки. Ще раніше, 2 серпня, були створені Національна бібліотека української держави, а 5 листопада – Українська державна академія мистецтва; Державна археологічна комісія, Державний архів. Власне, заходи до закладання цих інституцій були зроблені ще за часів Центральної Ради, зокрема, багато зусиль доклало Головне Управління в Справі Мистецтв і Національної Культури.
Особливо разючим були успіхи української преси та книгодрукування. Протягом 1917 р. виникло 78 видавництв; у 1918 – їх налічувалося вже 104; приватні, кооперативні, при “Просвітах” та громадський організаціях. Серед них: “Час”, “Вік”, “Дзвін”, “Криниця”, “Вернигора”, “Сяйво”, “Друкар”, “Союз” (Харків), “Сіяч” (Черкаси), “Промінь” (Сміла). “Рух” (м. Вовча), “Народний стяг” (Одеса), “Селянська самоосвіта” (Одеса). Характерно, що видавничі осередки виникали по всій Україні (1918 р. їх було в Києві 40, Катеринославі – 6, Одесі – 5 і т. д.); діяло навіть українське видавництво при Кубанському центрі в Катеринодарі. 1918 р. створено “Український видавничий кооперативний союз” (Книгоспілка), “Дніпросоюз”, “Українську школу”. Одним із найпродуктивніших було видавництво “Дністер” у Кам’янці-Подільському; (це місто на Поділлі стало значним видавничим центром, оскільки в 1919-1920 рр. там було розташовано урядові установи УНР). Динаміка випуску українських книжок за назвами досить промовиста: 1917 рік – 474; 1918 – 1084; 1919 – 665. Хоча того ж 1919 р. створюється Державне Видавництво України в Харкові.
Прикметною особливістю цих років стала активізація української преси: газети видавалися не тільки в губернських центрах, а й у повітових осередках. Новим для України явищем був вихід (переважно на Поділлі) офіційних урядових видань: “Вісті з Української Центральної Ради”, потім “Вісник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки”, вісники міністерств тощо, а також педагогічних, школярських, дитячих, студентських часописів. З культурологічних і літературно-мистецький видань слід відзначити квартальник історії, літератури, культури і мистецтва “Наше минуле” (Київ, 1918-1919 рр.) за редакцією В. Королева-Старого, пізніше М. Зерова; “Літературно-критичний альманах” (1918), в якому брали участь переважно символісти П. Савченко, Я. Савченко, Д. Загул, О. Слісаренко; “Шлях” (1917-1918) за редакцією М. Шаповала й О. Мицюка.
Всього в Україні 1917 р. діяло 106 друкованих видань, 1918 – 212.
Всі названі вище факти і явища українського національного відродження припадають переважно на період УНР та гетьманської держави. Цю обставину за радянської доби замовчували. Натомість в емігрантській науковій літературі інколи всі здобутки в культурі періоду “визвольних змагань” (1917-1920 рр.) постають як заслуга уряду УНР чи сил, на неї зорієнтованих, – тоді як, починаючи з 1919 р., дещо робили і радянська влада та революційні кола прорадянської орієнтації. Об’єктивнішою була б така оцінка: головним рушієм національно-культурної творчості, головною силою у створенні інфраструктури національної культури виступала сама українська громадськість, яка шукала й за всіх обставин використовувала можливості для втілення своїх задумів. Інша річ, що ступінь порозуміння і співробітництва різних груп цієї громадськості з різними режимами в Україні був неоднаковий. Для більшості з них влада УНР була своєю, а більшовицька радянська влада – чужою. Тим паче, що більшовики в перше (лютий-березень 1918 р.) і друге (лютий – серпень 1919 р.) свої завоювання Києва і, отже, в часі відносного утвердження себе в Україні виявили нерозуміння національних почуттів і потреб українського народу і навіть вороже ставлення до них.
Хибна національна політика більшовиків – одна з причин їхньої поразки в Україні в 1918 і 1919 рр. Про це йшлося на VIII, Х і ХІІ з’їздах РКП(б), в листопадовій (1919) резолюції ЦК РКП(б).
Все це трагічний чином позначилося на становищі української літератури та особистих долях письменників, зокрема й тих, хто пов’язав своє життя з революцією: адже й сам цей катаклізм виявився багатоликим і обернувся трагічними несподіванками навіть для її учасників.
Жовтневий переворот 1917 р. в Петрограді, який тоді ще не був канонізований під назвою Великої Жовтневої соціалістичної революції, а потім збройне силуване встановлення радянської влади в Україні за вирішальної участі Червоної Армії розкололи українське суспільство, й насамперед національну інтелігенцію. Для України це було болючіше, ніж для російського суспільства, – оскільки головна суперечність між демократією і диктатурою ускладнювалася суперечністю між органічним розвитком українського суспільства в національних межах і нав’язуваною йому функціональною роллю у “світовій пролетарській революції”; а почасти цей розкол усвідомлювався і як вибір між соціальним та національним пріоритетами революційного руху. Конфлікт радянської Росії з Українською Народною Республікою і поразка УНР у цій братовбивчій війні були сприйняті як узурпація демократичних завоювань національно-визвольного руху і як крах українського національного відродження. Трагічний настрій поглиблювався кривавим характером громадянської війни. Революція, що уявлялася інтелігентами гуманістами святом справедливості, краси й братолюбства, весною відродження, обернулася оргією ненависті й руйнації, сіяла смерть і жах, перед якими не здригалися тільки найфанатичніші з її речників.
Не прийнявши більшовицької влади, значна частина старої демократичної української інтелігенції опинилася в політичній еміграції за кордоном. Це О. Олесь, М. Вороний, М. Садовський, В. Cамійленко, В. Щербаківський, Ф. Щербина, С. Русова, П. Ковтун, С. Черкасенко та багато інших визначних діячів науки, культури, літератури, не називаючи вже тих, хто більшою чи меншою мірою був пов’язаний з Центральною Радою, як-от: М. Грушевський, В. Винниченко, М. Словінський, Д. Чижевський, П. Чижевський, В. Зінківський, Є. Чикаленко, Микита й Микола Шаповали, О. Шульгин, Д. Антонович, П. Холодний-батько і П. Холодний-син та ін. Вагомість цих втрат визнавали тоді й офіційні чинники. Так, у доповіді “Сьогочасна українська література” в Комуністичному університеті ім. Артема в Москві В. Коряк не без суму констатував: “Виїхав провідник української лірики – Олесь, батько українського модернізму – Микола Вороний, виїхав соціал-демократичний поет та драмороб Черкасенко, виїхали Шаповал, Богацький і нарешті – виїхав найкращий письменник-марксист – Володимир Винниченко”.
Якщо не врахувати, що в роки громадянської війни трагічно загинули від рук різномасних бандитів І. Тешенко (1918), О. Єфименко (1918), О. Мурашко (1919), Л. Симиренко (1920), М. Леонтович (1921), Г. Чупринка (1921); померли І. Нечуй-Левицький (1918), В. Науменко (1919), Ф. Вовк (1918), Г. Нарбут (1920), М. Сумцов (1922), – то можна уявити масштаби втрат української культури. Не кажучи вже про те, що ще раніше, якраз напередодні великого історично зламу в долі народу, не стало Лесі Українки (1913), М. Коцюбинського (1913), І. Франка (1916).
А проте, попри всі втрати, українська культура й література вийшли з цієї тяжкої кризи сповненими нових сил і надій. На це склалися різні потужні чинники, і насамперед та велика творча енергія народу, яку пробудила доба національно-визвольного руху і революції, породжуючи нові й нові таланти й починання та певною мірою навіть компенсуючи частину завданих ран. Серед цих чинників був і поворот у національній політиці більшовиків, здійснюваний у 1919-1920 рр. та наступних і зумовлений рішучим спротивом в Україні окупаційній політиці, необхідністю рахуватися з реальністю.
Важливим чинником було й те, що можна кваліфікувати як виникнення альтернативних форм українського культурного й літературного життя на еміграції. Через колоніальне становище України її інтелектуальні та мистецькі сили завжди розтікалися поза її межами; на чужині – в Петербурзі, Москві, Варшаві, Відні, Будапешті, Празі, Берліні, Парижі – в різні часи виникали вогнища української культурної діяльності. Тепер же на Захід рушила маса політичних емігрантів. Певна річ, це послаблювало культурний потенціал Радянської України, позбавляло його багатьох цінностей, але ті скарби входили в історичні масштаби української культури як цілісності, колись мали стати надбанням усього суспільства. Крім того, принаймні стосовно 20-х років не варто говорити про цілковиту ізольованість двох відламів української культури, “материкової” та “еміграційної”.
Нині ми можемо ширше побачити весь спектр ідейно-естетичних тенденцій, письменницьких позицій та доль, типів творчих особистостей, політичних і мистецьких платформ, з якими українська література входила в пожовтневу добу.
У цьому спектрі яскраво вирізнялася і та частина старої демократичної інтелігенції, що не влилася в еміграцію, а обрала позицію формальної лояльності щодо радянської влади, хоч і з неоднаковою – для кожного – мірою внутрішнього її прийняття. Виразником більшовицьких ідей вона бути не могла, однак, не ігноруючи реальності, прагнула на грунті нових історичних обставин служити справі української культури, використовувати найменшу можливість для органічної праці на користь свого народу. Саме така творча активність і не дозволяє назвати їх (С. Васильченка, Г. Хоткевича, С. Єфремова, М. Чернявського, М. Могилянського та ін.) “внутрішньою еміграцією”, хоча й інший модний у 20-ті роки, сприятливіший термін “попутники” навряд чи їм пасував би. Цим літераторам (хоч і не лише їм) притаманна не тільки певна політична розважливість і моральна незалежність, а й глибока стурбованість долею нації та національної культури за умов соціальної революції та радянізації, пов’язана з фактичним запереченням самовизначення українського народу.
Чимало схожого було і в ситуації молодшого покоління національної демократичної інтелігенції. Не солідаризуючись із більшовицькою владою ідеологічно або морально, багато хто мусив, однак, прийняти її як доконаний історичний факт. Зберігаючи певну внутрішню незалежність, вони, проте, з усією самовідданістю працювали на ниві української літератури, скільки можна було обстоюючи її гідність та збагачуючи важливими естетичними ініціативами (тут і “неокласики”, які орієнтувалися на засвоєння античної і європейської культур, на високі естетичні критерії та пошук “вічної краси і правди” – М. Зеров, М. Рильський, П. Пилипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт; тут і близький до них В. Свідзинський; тут і В. Підмогильний, М. Івченко, Є. Плужник, Б. Антонечко-Давидович та ін.).
Серед молодшого покоління національно-демократичної інтелігенції було й чимало тих, хто, шукаючи активної громадянської позиції, з більшим або меншим драматизмом проходив дистанцію “радянізації”, щоб через деякий час інтегруватися в нову історичну реальність, не зраджуючи, проте, ідеалу творення повноцінної національної літератури (П. Тичина, М. Семенко, М. Йогансен, Д. Фальківський, М. Терещенко, В. Поліщук, О. Вишня, Ю. Смолич, М. Бажан, О. Довженко, Ю. Яновський та ін.).
Помітна, а часом і провідна роль у літературному житті, надто в його організації, належала старій революційній інтелігенції радикального, боротьбистського або більшовицького гатунку, яка взяла активну участь у революції та громадянській війні, у встановленні радянської влади і цілком ототожнила себе з нею, з соціалізмом (В. Еллан-Блакитний, В. Коряк, І. Кулик, М. Ірчан, С. Пилипенко, П. Капельгородський; окремо в цьому ряду стоять рано загиблі В. Чумак, Г. Михайличенко, А. Заливчий).
А на підході було або й уже включалася в літературну діяльність молода робітничо-селянська інтелігенція, яка брала участь у громадянській війні чи прилучалася до перших заходів радянської влади (М. Хвильовий, Г. Епік, В. Минко, І. Микитенко, І. Ле, Г. Косинка, І. Кириленко, А. Головко, П. Панч та ін.).
У ті роки бурхливих змін відбувала швидка політична й світоглядна революція не лише молодих з неоформленим ще світоглядом (В. Сосюра, який починав свій шлях вояком армії УНР; М. Куліш, що співчував есерам), а й активних партійних діячів (К. Буревій, в роки революції лівоесерівський функціонер).
Значні літературні сили сформувалися в Західній Україні. Там творилися цінності, які виходили далеко за межі регіонального культурного життя. Не кажучи вже про триваючий вплив Франкової спадщини, першорядне значення для всієї української літератури мала активна творчість О. Кобилянської і В. Стефаника. Своє місце на літературній арені посідали Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманськи й та інші “молодомузівці”. У складному спектрі західноукраїнського літературного життя з його гострою ідеологічною боротьбою за умов відносної політичної свободи й культурного плюралізму невдовзі окреслилися дві полярні орієнтації – на Радянську Україну (А. Крушельницькій, І. Крушельницькій, В. Бобринський, М. Ірчан, який підтримував зв’язки з Галичиною; згодом прийшли молодші – П. Козланюк, С. Тудор, Я. Галан) і на традиції національно-визвольної боротьби, січового стрілецтва, УНР і ЗУНР (Р. Купчинський, О. Бабій). Активним було й католицьке письменство. Поза межами України поряд із старшими, відомими письменниками-емігрантами в літературне життя входили молоді, переважно недавні учасники визвольних змагань, оборонці УНР, Є. Маланюк, Ю. Дараган.
Звичайно, будь-яка “класифікація” літературних сил, що виявили себе під час революції та в перші роки по ній, може бути лише досить умовною і орієнтовною. Йдеться натомість про те, щоб побачити складність і суперечливість процесу, різнорідність його компонентів і різноспрямованість тенденцій, що дістали бурхливий розвиток у найближче десятиліття. Йдучи часом на розрив, а то й на взаємознищення, ці сили й тенденції, одначе, творили об’єктивно єдине (навіть коли суб’єктивно воно не було знане й усвідомлене) духовне поле життя і діяльності українців, українського народу в його сукупності.
Певний історичний парадокс у тому, що доба революції і громадянської війни та перших повоєнних літ – доба кривавих трагедій, пароксизмів нищення, господарської руїни, матеріального і, здавалося б, духовного зубожіння – була і добою бурхливого, часом яскравого літературно-мистецького вияву. Пояснити цей парадокс можна, принаймні, трьома взаємопов’язаними причинами. Перша: піднесення національних сил на початку століття нагромадило великий творчий потенціал, мистецький розвиток набув енергії, що шукала виявлення і за нових обставин, кожна з ліній розвитку прагнула свого органічного вивершення. Друга: сама революційна доба мала й свій ентузіастично-оптимістичний аспект, вносила розмах у мистецьке думання, провокувала масштабні експерименти і – виступаючи багато в чому суперечливо, туманно-багатообіцяючою, з привабливими гаслами соціального й національного визволення – надавала певну свободу, розкутість естетичної уяви, простір для найрізноманітніших надій та ініціатив. Третя: пробудження соціальної активності мас, з одного боку, індукувало активність мистецтва, з другого – долучало до мистецької творчості нові сили (згадаймо Тичинине: “Хлюпни нам, море, свіжі лави… “).
Отже, літературне й мистецьке життя цих років відзначається спонтанністю, строкатістю і часом галасливою змагальністю різних груп, багато з яких гадали, що настав саме їхній зоряних час. Спочатку нова доба посилала найрізноманітніші імпульси найрізноманітнішим тенденціям, хоча дуже швидко її орієнтації почали звужуватися завдяки стабілізації більшовицького режиму.
Список використаної літератури
1. Дончик В. Історія української літератури ХХ ст. – К., 1993.
2. Енциклопедія юного історика. – К., 1995.
3. Єфремов С. Літературно-критичні статті. – К., 1993.
4. Солод Ю. Українська література ХХ ст. – К., 1999.
5. Яременко В. Українське слово. – К., 1994.
6. Яцків М. Історія ХХ століття. – К., 1998.
13
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Чим збагатило мене вивчення української літератури Чим збагатило мене вивчення української літератури Художня література – це особлива форма естетичного освоєння світу, за допомогою якої кожна людина збагачує себе духовно. Особисто я, вивчаючи літературу, розширила уявлення про стародавні епохи. Література навчила мене мріяти, переживати разом із персонажами творів, збагатила мою мову, адже мова творів і усної народної творчості, і українських письменників – […]...
- На тернистих шляхах… (про тяжкі умови розвитку української літератури) Історія української літератури – це тернистий, складний і тривалий процес в історії нашої культури. Переслідувалось українське слово від давнини і майже до кінця XX століття, заборонялось книгодрукування, скорочувались тиражі видань творів, написаних українською мовою, майже не перекладались українською мовою твори світової класики. Але українське слово жило ї виживало. Мої ровесники кажуть, що твори українських письменників […]...
- Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але і світове значення? Творчість поета-демократа у […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...
- Валерій Шевчук – Із вершин та низин. Книжка цікавих фактів із історії української літератури Київ: Дніпро, 1990. – 446 с. Подібного видання не було на Україні – це перша спроба у художній формі через короткі фактологічні оповіді відтворити в загальних рисах літературний процес упродовж його тисячолітньої історії – до революції 1917 р. У книжці йдеться про видатних творців, але й про забутих, маловідомих. Подано також цікаві факти з історії […]...
- М. Шашкевич – зачинатель нової української літератури на західних землях І. “Русалка Дністрова” Маркіяна Шашкевича. (Романтичний напрям, що широкою хвилею заполонив на початку XIX століття всі європейські літератури, спричинив появу “Русалки Дністрової” – першої ластівки літературного й національного відродження Галицької України. Маркіян Шашкевич поставив собі за мету дати початок новій літературі – народній. Цій високій ідеї відродження українського письменства він вірно служив до кінця свого […]...
- Внесок І. Нечуя-Левицького в розвиток української літератури Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Своїми творами він прокладав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Він […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає творчість Григорія Квітки-Основ’яненка. Організатор видання перших журналів і альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів’їв та приказок, Г. Квітка-Основ’яненко – зачинатель і перший класик прози нової української літератури. Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка в […]...
- Головні риси української літератури XX століття Головні риси української літератури XX століття На зламі віків відбулися певні зміни особистості й її внутрішнього світу. За Юрієм Липою, дух XIX століття передає літера “П”: позитивізм (самовпевненість, раціоналізм, пізнаванність світу), посада, прагматизм (вага людських зусиль). На думку Миколи Хвильового, символ XX століття – літера “М”: мисль, м’ятеж, Марія. Для цього часу характерне торжество інтуїції, […]...
- Піднесення української культури, літератури, науки в епоху ренесансу й бароко Піднесення української культури, літератури, науки В епоху ренесансу й бароко Період Ренесансу – Відродження – охоплює XIV-XVI століття. Поняття ренесансу виникло в процесі розвитку світової цивілізації, який поділяв історію на 3 доби: античність, середньовіччя та ренесанс – повернення до античності. Тогочасні гуманісти намагалися звільнити культуру від середньовічної стереотипності, наблизити її до античних ідеалів прекрасного. Для […]...
- Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури I. Виникнення “Руської трійці”. (“Руська трійця” – це нелегальний література ний гурток, організований 1834 р. у Львівській духовній семінарії.) II. Просвітницька діяльність учасників “Руської трійці”. 1. Творчість Маркіяна Шашкевича. (М. Шашкевич – тонкий лірик, автор малих віршованих форм. У поезіях “О Наливайку” та “Хмельницького обступлення […]...
- Корифей української літератури М. Старицький Угору стяг, а світоч – в руки, І, щоб не сталося, – вперед! М. Старицький М. П. Старицький – один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем. Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані […]...
- “Енеїда” І. Котляревського – перший твір нової української літератури “Енеїда” І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору […]...
- Значення поеми І. Котляревського “Енеїда” для нової української літератури Від самого початку про “Енеїду” багато говорили: від загального схвалення читачів до різких висловлювань окремих критиків. Можливо, саме це і є позитивним моментом. Так чи інакше, але про початок нової доби в українській літературі заговорили, його помітили, а головне, його визнали, як явище, яке відбулося. Пантелеймон Куліш навіть висловив побоювання, що “тим реготом над “Енеїдою” […]...
- Чи є Б’янка втіленням образу сильної української жінки? (Твір-роздум за повістю М. Хвильового “Сентиментальна історія”) Нова доба вимагає нових героїв, нових персонажів. Революційні перетворення 1917 року породили ціле покоління людей, захоплених ідеєю, відданих їй, фанатично вірних. Такі нові герої могли піднімати маси на боротьбу, їм вірили, та вони й самі беззастережно вірили в користь того, що відбувається. Звичайно, вони знайшли своє відображення в літературних творах різних авторів. Особливо цікаво спостерігати, […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX ст Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX-го ст Реферат на тему: Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників […]...
- Підручники з української літератури в країнах Східної Європи Реферат на тему: Підручники з української літератури в країнах Східної Європи Після 2-ї світової війни і нового політичного розкрою європейської карти на ідеологічно протилежні Західну і Східну Європи наступив новий етап життя українського населення у цих країнах. У п’ятдесятих роках у ряді країн Східної Європи – в Румунії, Польщі, Чехо-Словаччині, Югославії – починає відроджуватись українська […]...
- Порівняння української і світової літератури періоду Великої Вітчизняної Війни З української та зарубіжної культури План 1. Українська культура довоєного періоду. Посилення партійного контролю над духовим життям суспільства в другій половині 40-х років. 2. Літературне оновлення 60-х р. р. Творчість: Л. Костенко, Павличка, Драга, Стуса, Вінграновського. 3. Утвердження загальнолюдських цінностей у світовій культурі в післявоєнний період. 4. Сучасна зарубіжна культура: Моріан, Солженіцин, Арагон, Селинджер, Фолкнер. […]...
- Історія українського народу на сторінках художніх творів Історія українського народу на сторінках художніх творів. Історична тема – одна із традиційних, провідних тем в українській літературі. Уже пам’ятка давньої літератури “Слово о полку Ігоревім” відбиває події, пов’язані з походом князя Ігоря проти половців. У багатьох своїх творах, особливо в поемі “Гайдамаки”, Т. Шевченко звертався до звитяжної доби в історії українського народу – козаччини, […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав Коцюбинський. Ранні твори Коцюбинського вже відрізняються […]...
- Обзор української літератури XX століття Реферат “Обзор української літератури XX століття” ЗМІСТ. Розділ І. МодернізмРозділ ІІ. Традиція. Розділ ІІІ. Невдала революція 1917Розділ ІV. Травма соціалістичного реалізму МОДЕРНІЗМ. На початку дев’ятнадцятого століття українська література стала виразником національної ідентичності і це продовжувалося протягом сторіччя. Поява модернізму не була спробою уникнути традиції і реалізму, що був панівним на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть. […]...
- Іван Вишенський – видатний полеміст-сатирик давньої української літератури Серед письменників давньої української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVI – початку XVII століття був Іван Вишенський. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченою, а в 30-35 років постригся в ченці, став монахом-аскетом, переселився у Грецію на Святу гору, на Афон. На Афоні І. Вишенський почав свою […]...
- І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури Реферат на тему: “І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури.” Вступ 1.Відомості про життя І. П. Котляревського. 2. І. П. Котляревський – засновник нової української літератури. Його поема “Енеїда.” 3. Значення творчості І. П. Котляревського. Висновок. Список використаної літератури. Вступ. В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй […]...
- Гоголівський період української літератури ГОГОЛІВСЬКИЙ ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ “Знаю, что имя мое после меня Будет счастливее меня, И потомки тех же земляков моих, Может быть, с глазами, влажными от слез, Произнесут примиренне моей тени… ” М. Гоголь Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!.. Т. Шевченко. “Гоголю” “Ти” і “Я” – Гоголь і Шевченко – два генії, два […]...
- Юрій Андрухович як класик “актуальної” української літератури (народився 1960 року) Народився ум. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України. Працював газетярем, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996). Мешкає у Івано-Франківську. Поет, […]...
- Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині Реферат на тему: Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині Хоча українці Галичини й опинилися з кінця XVIII ст. у напівколоніальних умовах Австро-Угорської імперії, все ж їхнє політичне і культурне становище значно відрізнялося від долі їхніх братів в Російській імперії. Ці відмінності історик О. Субтель-ний охарактеризував так: “Вимушена згода Габсбургів […]...
- Історія любові та історія України у романі Л. Костенко “Маруся Чурай” Історія любові та історія України у романі Л. Костенко “Маруся Чурай” Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться – У мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці. Ліна Костенко Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення […]...
- Шпаргалка з української літератури ТЕМА КОХАННЯ Й ВІРНОСТІ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, – завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському […]...
- Питання і тести з української літератури Питання і тести по укр. літературі 1. Визначте національне і загальнолюдське у зображенні боротьби за соціальну справедливість (роман П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). 2. І. Я. Франко і сучасність. 3. Смішний чи страшний Пузир у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн”. Доведіть свою думку. 4. Проблема влади землі над людиною у драмі І. Я. […]...
- Василь Симоненко – соловей української літератури РЕФЕРАТ НА ТЕМУ “ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – СОЛОВЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ” 1956 рік. Після знаменитого 20 з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо – викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Та недарма в народі кажуть: із крокодилових яєць […]...
- Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя […]...
- Леся Українка – Історія давніх народів Сходу ІСТОРІЯ дАВНІХ НАРОдІВ СХОдУ Вступна розповідь Історія індусів Історія мідійців і персів Історія єгиптян Історія асірійців та вавілонців Історія фінікійців Історія ізраелітів (жидів)...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Творча спадщина видатного діяча української культури П. Куліша майже 60 років заборонялася ідеологами комуністичного режиму, але зараз повернулася до скарбниці духовного життя українського народу, допомагає нам; краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель […]...
- “Журба” Леоніда Глібова – перлина української літератури Леонід Глібов – відомий байкар, автор загадок та акровіршів. Писав він і ліричні твори, деякі з них стали народними піснями. У поезії “Журба” Л. Глібов явища природи відтворив паралельно з людським життям. Автор описав найлагіднішу пору року – літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини: Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, […]...
- “Історія Русів” – розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини XVIII століття З часів другої половини XVIII століття дійшов до нащадків рукопис “Історія Русів” невідомою автора. “Історія Русів” – це історична праця, одна з перших про нашу історію з давнини до 1769 року – саме ця дата востаннє згадується у творі. “Історія Русів” – не книга, яка користувалася особливою шаною серед історичної прози, бо справедливо описувала погляд […]...
- Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст Літературна дійсність в Україні 20-х рр. XX ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. […]...
- Стешенко І. М. – визначний організатор української національної школи Реферат на тему: “І. М. Стешенко – визначний організатор української національної школи” СТЕШЕНКО ІВАН МАТВІЙОВИЧ (псевд., І. Сердешний, І. Степура, І. Січовик, Світленко; 24.6.1873-ЗО.7.1918)-громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець, письменник. Дійсний член НТШ з 1917. Народився у Полтаві. Закінчив Полтавську класичну гімназію. У 1892-96 навчався на історико-філологічному ф-ті Київського ун-ту. У Києві познайомився з родинами Старицьких, Лисенків, […]...
Трагизм житевои доли хвильового та його героив.