“Книга пісень” Г. Гейне – шедевр романтичної лірики



Є у німецького поета Генріха Гейне чудові філософські слова, які визначають місце поета у Всесвіті: “Увесь світ надірваний саме по середині. А оскільки серце поета – центр світу, то за нашого часу воно теж має найболючішим чином надірватися. У моєму серці пролягла велика світова тріщина”. Ця тріщина час від часу кровоточила, однак не заважала поетові створювати поетичні шедеври, якими зачитувалися його сучасники і на які писали музику найвідоміші композитори.
Саме поранене серце поета, на мою думку, створило його знамениту “Книгу

пісень”, сповнену такої сили лірики і таких вселенських почуттів, що часом здається, ніби і твоє серце якщо не кровоточить, то безмежно сумує під потужною хвилею смутку:
Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони,
І плачуть, і тяжко зітхають,
Без ліку зітхають, смутні.
З тобою ми вдвох не зітхали,
Ніколи не плакали ми;
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.
(Переклад М. Ставинського)
Твори Гейне легко читаються. Він умів багато про що розповісти просто і лаконічно, легко переходив від однієї теми до іншої. Творчий спадок Гейне великий і різнобічний, але
справжню популярність і світову славу принесли авторові поетичні твори – задушевні і ліричні, часом сумні, але завжди такі, що торкаються найпотаємніших струн серця читача:
Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
(Переклад Л. Первомайського)
Здається, вся природа, увесь навколишній світ сумують разом з ліричним героєм Гейне. Адже і “неживі” троянди, і “мовчазні” фіалки, і те, що не жайворонок, а небесна блакить “гірко дзвенить і співа” – більш красномовні, ніж слова ліричного героя. Єднання з навколишнім світом і почуття поета у цьому єднанні – ось характерна ознака романтизму. Гейне охоче перекладали і переспівували російські та українські поети. Він був взірцем для слов’янських романтиків:
Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє, –
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже – смеркає,
Привільний Рейн затих,
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
(Переклад Лесі Українки)
“Книга пісень” вмістила поезії, написані Гейне впродовж 1816-1827 років. Більшість із них написана за мотивами народних пісень, про що свідчить назва збірки. “Книга пісень” складається з п’яти частин: “Страждання юності”, “Ліричний інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “З подорожі на Гару”, “Північне море”. Час, коли писалися ці геніальні вірші, був далеко не безхмарним у житті Гейне: невдала спроба зайнятися комерцією, період навчання у трьох великих містах, переслідування євреїв пруським урядом, прийняття лютеранства, яке аж ніяк не пом’якшило офіційного ставлення до поета, нещасливе кохання до кузини, а згодом до її сестри. Все це надривало серце Гейне і вилилось у такі неперевершені за змістом і звучанням вірші поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 4.00 out of 5)
Loading...



Твир на тему най дорощя людина.
Ви зараз читаєте: “Книга пісень” Г. Гейне – шедевр романтичної лірики