Мати завжди там, де б’ються з ворогом її сини (за сербською народною баладою “Смерть матері Юговичів”)



Є у центральній частині російського Волгограда відомий на весь світ Мамаїв курган. У цьому місці в роки Великої Вітчизняної війни проходили запеклі бої радянської армії із заклятим ворогом – фашистськими загарбниками. На кургані – пам’ятник-ансамбль “Героям Сталінградської битви”. У центрі – велична статуя жінки з мечем в руках, яка символізує Батьківщину-матір.
Улітку цього року нам пощастило на власні очі побачити цей грандіозний монумент. І пригадалася сербська народна балада “Смерть матері Юговичів”. Образ матері

Юговичів в моїй уяві має бути схожим на скам’янілу статую на Мамаєвому кургані. З балади ми дізнаємося, що думки матері в тяжкий час полинули туди, де “зібралось військо на Косові… ” – було це в сиву давнину за тридев’ять земель від Мамаєвого кургану.
У тому війську були дев’ять синів, а десятий – її чоловік Юг-Богдан Югович. Зрозуміло, що мати Юговичів не могла брати участі у битві, але вона молилася до Бога, “щоб Він дав їй очі соколині та ще й білі крила лебедині… “, бо хотіла побачити своїх синів та чоловіка і надихнути відважним воїнам ще більшої сили та мужності.
Яким же був нестерпним
біль матері, коли вона дізналася, що всі дев’ять синів Юговичів та їхній батько – десятий – мертві. Ми переймаємося співчуттям і захоплюємося вмінням матерів і дружин тих, хто загинув у бою, стійко переносити біль втрати: “… тверде старенька мала серце і сльози гіркої не зронила… ” Волею Божою вона побачила те страшне місце, де загинули смертю героїв її Юговичі.
Невістки відразу зрозуміли, що трапилось непоправне, коли побачили матір, яка повернулась додому. Страшно читати рядки: “Дев’ять удовиць тут закувало, заридало дев’ять тут сиріток… “
І знову, як на Мамаєвому кургані, виникає думка: кому потрібне це кровопролиття, яке приносить горе матерям, дітям? Смерть Юговичів – це сподівання, які не здійснилися, це загублена молодість, не добра старість в колі улюблених та люблячих людей, а гірка самітність; це не зорана рілля, це хліб, який міг би вирости на благодатній землі. Війна – це горе, сирітство…
І тут вкотре у баладі постають рядки: “та тверде старенька мала серце і сльози гіркої не зронила”. Та серце те не було з каменю. Прилетіли два ворони-круки, принесли юнацьку Дем’янову руку з золотою обручкою і кинули її нені… Не випадково зі словом “рука” у баладі стоїть слово “юнацька”. Це ще більше підкреслює трагізм того, що сталося. Дем’янова жінка впізнала золоту обручку на тій руці: вона подарувала її Дем’янові при шлюбі.
Повернення обручки ми сприймаємо як своєрідне напуття загиблого юнака до всіх жінок Юговичів: живіть і згадуйте нас, ростіть дітей, в яких живе наша кров. Узяла мати Дем’янову руку, і “серце тут напружилося в неї, з болю серце в неї розірвалось… “
На цьому розповідь про трагедію Юговичів завершується, але ми без зайвих слів розуміємо, що душа матері полетіла туди, де полягли її сини і чоловік Юг-Богдан. Мати завжди там, де її сини б’ються з ворогом.
Образ матері Юговичів – це теж образ Матері-Батьківщини, тільки того стародавнього народу, про чий героїчний подвиг написано в баладі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Стариган з крилами читати скорочено.
Ви зараз читаєте: Мати завжди там, де б’ються з ворогом її сини (за сербською народною баладою “Смерть матері Юговичів”)