Ми відповідальні за тих, кого приручили (за комедією Б. Шоу “Пігмаліон”) (1 варіант)
Комедія Б. Шоу “Пігмаліон” є однією з найпопулярніших у світі п’єс. Це “сентиментальний роман” з парадоксальною подачею матеріалу, починаючи від назви і закінчуючи вирішенням мовних, соціальних та особистісних проблем. Усе в п’єсі парадоксальне, полемічно загострене. Сюжет п’єси є іронічною, інколи пародійною “модернізацією” давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Замість мармурової статуї перед нами – бідна неосвічена дівчина Еліза Дуліттл, яка торгує квітами.
Роль скульптора-творця виконує раціональний
У “Пігмаліоні” ставиться ціла низка складних ідейних питань. Поступово окреслюється протистояння двох протилежних життєвих позицій – Елізи та Хіггінса. Еліза вимагає поваги до власної особистості, а Хіггінс уперто не хоче помічати, що перед ним жінка.
Хіггінс не думає про те, що буде з Елізою далі. Він пробудив у ній жіночу гідність, сильний волелюбний характер, зробив із бідної квіткарки жінку з незалежними поглядами і високими почуттями. Еліза вимагає від Хіггінса, щоб той шанував її внутрішній неповторний світ, її душу: “Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами”. Смисл життя Еліза бачить у тому, щоб нею захоплювались, кохали та поважали, і це цілком природне бажання. Вона розмірковує як жінка, і доречність такого бажання не викликає жодного сумніву.
Позиція ж Хіггінса цілком протилежна позиції Елізи: “Хочете стати леді – то не вбивайтесь, коли знайомий чоловік не проводитиме половину свого часу, мліючи від вас, а другу – прикрашатиме вас синцями… Не підходить вам мій суворий життєвий устрій – повертайтесь у свою канаву”.
Позиція Хіггінса – абстрактна позиція переконаного холостяка, вченого й інтелектуала. Він не визнає поділу людства на жінок і чоловіків, а цікавиться людиною взагалі, прагне бути рівним з усіма, не звертаючи уваги на класові чи інші розбіжності. Йому не подобаються жінки-служниці або світські красуні, Еліза викликає у нього захоплення тільки тоді, коли не погоджується з ним.
Б. Шоу вважає бідність нещастям і злом, які гублять ті величезні духовні сили, що приховані в людині з народу. Достатньо було Елізі Дуліттл потрапити з бідного лондонського передмістя в культурне оточення, як одразу відкрились її інтелектуальні здібності. Хіггінс “приручив” Елізу, і, за словами Екзюпері, мав за неї відповідати. Але народжена у бідності неосвічена Еліза виявилась більш вихованою й інтелігентною, ніж народжений у статках вихований інтелектуал Хіггінс.
Відповідальність за дії сина взяла його мати – вона дорікає синові за його поведінку. Еліза вимагає до себе гідного ставлення, але Хіггінс не чує і не почує її ніколи. Еліза повертається в дім Хіггінса, але, що буде далі – невідомо. Шоу подає відкритий фінал п’єси – читач сам має запропонувати розв’язку і додумати кінець, не забуваючи про відповідальність за тих, кого приручили.
Яким звіром я би стала твір.