Павло Мовчан – “Боже! Звільни мою душу від муки… “
Боже! Звільни мою душу від муки,
Гуми не треба на мене вдягать!
Вік опановую волі науку:
Розум вже втратив… знайшов благодать…
І на кону на життєвому граю,
Вільний від себе, від слуху – крикун:
Аж до нестями руками махаю,
Криком волаю: – Я-а… ві-і-ічний двигу-у-ун…
Вільний від правил громадських життєвих,
Вільний від правди, та не брехні…
Гумовий одяг і грати сталеві
Не пропонуй – їх не треба мені-і-і-і…
Вибрав я сам собі роль ідіота,
Аби кивати, в долоні плескать,
І посміхатись завжди криворото –
Усміх присох, мов дрібненька луска…
Чую за спиною: – Він ненормальний,
Правду питає, мережить вірші… –
Бачу себе у відбитках дзеркальних,
Та не знаходжу відбитків душі…
Боже! Так тісно на білому світі,
Нуриш свідомість у безвість на дно…
Гумове витисло з мене повітря
Душу – до краплі – давно… ой давно…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись… “ Звільни від гніву серце, не гнівись, Пам’ятозлоб’я викресли з сторінки. Веселими очима подивись, Як шибку коле вечорова зірка. Що прикрощі гризотливі – пусте… А чого варті радощі минущі? Поглянь, крізь шибку лезо золоте Пронозиться, аби твій час розлущить. Що там дозріло, зав’язавшись в плід? Калини бубка? Ягода тернова? Чи й тільки був облудний пустоцвіт, Що […]...
- Герасим’юк Василь – Боже мій, Боже, в чорну днину Боже мій, Боже, в чорну днину Крила вона схотіла мати, Щоб Полетіти на Україну СвОго милОго шукати. Як їй тоді засвітало, Боже? Як вона тоді личко вмила? Крильма двома затулила ложе… Боже, нащо ти дав їй крила? Грішні, ми прокляли ту днину І під чорними небесами Низько летіли на Україну, Бо вона летіла над нами....
- Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, Лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і думав: ти – моя… Ввібрав тебе у зір, вдихнув в легені, Ти ж, як вода весняна з ручая, Зміливши душу, витекла із мене. Навіть печаль належить не мені, А тільки […]...
- Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря, Кульбаби злітають угору, немов пухирці, Скупою здається вечірня палітра: Малиновий захід і луг в молоці. На спадкові віку життя небагате, Як листя пожухле, окремляться дні, Здобутки дрібні, обернувшись у втрати, В душі каламуть полишають на дні. Розірваний лікоть, і чашка розбита, І дірка на грудях, аж вітер свистить, І […]...
- Дмитро Павличко – “Боже, яка ти в цілунку глибока… “ Боже, яка ти в цілунку глибока, Наче безодня в тремтячій сльозі Із всевидющого божого ока! Боже, яка ти в торканні спрагненна, Наче пустеля, що мріє в пісках Про океану рухливі рамена! Боже, яка ти в коханні пестлива, Наче той вітер вівсяний, що спить В полі, коли починаються жнива!...
- Надя Ковалюк – Не займай мою душу… не треба Не займай мою душу… не треба, Я не вбита тобою… жива. Знаєш, я, на відміну від тебе- Не кидаю на вітер слова. Але, врешті, кому яке діло, Що не справдив найбільшу із мрій? Я дарую тобі своє тіло, Але душу чіпати-не смій! Бо пече ще брехня, як кропива, Бо слова-не потрібні… мовчи. Бо душа-ще чекає […]...
- Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, Вічне стремління, означене рухом… Ти – це і ти, це і ті – різнойменні, Шлях же до них від княжого “мене” Через обмеженість власного слова. Глина потульна – спільна основа. Пальці […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя І порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, І клопоти його тобі давно чужі, Як гребінець, який ти загубив у полі: Прожитий день давно по денце спорожнів. У сонячне дупло рій золотий всотався… На відстані ти сам ніби приснивсь […]...
- Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос… “ Ні подумки, ні пошепки, ні вголос Не викричу я розпачу ніколи, Не вимовлю ні словом, ні журбою, Пустошну глухомань, що за тобою. Навіщо ти лишив напризволяще Мене, о Боже, в цій життєвій хащі, Де дні щільні, як паколи високі, І ночі котять смоляні потоки! Навіщо клопоти біля вогню недремні, Навіщо погуки даремні ці спасенні? Навіщо […]...
- Роман Купчинський – Боже Великий Стрілецька і пластова молитва Боже Великий, Творче всесвіту, На нашу землю поглянь! Ми були вірні Твому завіту, Вислухай нині наших благань. Люд у кайданах, край у руїні, Навіть молитись ворог не дасть… Боже Великий, дай Україні Силу і славу, волю і власть....
- Павло Мовчан – Вирок Зживаю душу всю до порошинки, Зживаю власну душу, як чужу… Кров вистудив… Життя своє розтринькав… Що тобі, Боже, в судний день скажу? Що словоблудив, потакав слухняно, Підспівував і в чарку підливав Мерзотнику, з яким братався п’яно, Що вигиналася душа моя крива?.. Хіба лише собі тоді я шкодив, Як вимовляв закляття: ком-про-міс… Коли ховав правдиве все […]...
- Світлана Костюк – О Боже мій, а я ще й не жила О Боже мій, а я ще й не жила, А я ж лише “зализувала” крила, Які недоля прикра обпекла, Які неправда чорна обпалила… А я лише у царстві тіней злих Шукала світла, щоб донести людям. І цвітом опадав з грудей моїх Жертовний вірш, немов якийсь приблуда… А я себе палила кожен день (Коли болить життя […]...
- Павло Мовчан – Лягти горізнач у траву Я не один – в сусідстві мурашви – Уплетений в густе ткання трави: Вбираю неба глибочінь ув очі, Сухий ручай струмкоче по обоччі, Засвідчує, що він іще живий… Висить сорочка на сучку смиренно, Байдужа і відчужена від мене, І я – наче дозріла вже зернина, Що вилущилась із лушпиння нині. Землице рідна, ти вуглієш в […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “ Світе мій, як це просто, майже буденно – Земля під кущами затвердла від тісноти давно, Певність під спиною маєш і рукавом зеленим Очі свої закриваєш, наповнені сном. Гостра трава стікає цівками по обличчю, І виступа на згинах білий сік-молочай, На шелестіння губ півень озвався тричі, Й перемінився раптом світ у розкритих очах: Бахнув у діжку […]...
- Галина Крук – Мушу зізнатися, боже Мушу зізнатися, боже, що не вмію жити На цьому світі, а як на тому – іще не знаю Пробувала, старалася, ходила до школи, Навіть траплялося по дурості вчити інших, Вторила за кимось: жити значить вмирати Мушу зізнатися, боже, що не вмію вмирати, А найгірше – не хочу Світ такий гарний – дерева, хмари, навіть комахи, […]...
- Павло Мовчан – Повнота У поторках хвиль, у цорканні круглої ріні Вчувалась надмірна ласкавість творця. В легені вхлинало повітря вечірнє, Щоб вибухнуть вигуком з горла співця: – Хвала за любов! За прихилля травневе! За зриму теперішність долі і море життя! – Яка несумірність прожитого – дневі: Упала вода, але піднялись почуття… В прихиленім небі чиясь засвітилась зіниця, І променем […]...
- “Блакить мою душу обвіяла” скорочено – Тичина Павло Блакить мою душу обвіяла. Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка. На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Скажи вранці світові “Добридень!” – і будуть добрими твій день, твоє життя. Поглянь навкруги, […]...
- Павло Мовчан – джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, Виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, Виштовхується все в космічну порожнину, І вивергнутий т и уже в наступну днину, Аби засвідчить вкотре, що життєповний світ. Та щоб його розгледіть, Ти тнеш на клапті зором Розгорнутий сувоєм суцільний краєвид: Дві сосни, кипарис, шмат вицвілого моря І берег кам’яний, який тобі не […]...
- Надя Ковалюк – Я ще люблю… О Боже! Як же так? Я ще люблю… О Боже! Як же так? Минуло сто ночей і стільки ж ранків, Як розлетілись мрії по кутках І розкололось небо на уламки. А я люблю… На грані, на краю, Усупереч собі і всьому світу, Як немовля, в руках любов несу, Не знаючи, куди її подіти… Між нами – кілометри сліз і слів […]...
- Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність Води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, Зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця Сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх з губ зітерся, Тінь облямовує чоло. У дзеркалі камінчик ойкнув І чорні персні рознизав, І розпустилась на волокна По оці золота сльоза… Чи, може, погляд прохолонув, Чи згадку я нахолодив: […]...
- Павло Мовчан – “Сосни смолисті, вилиті з міді… “ Сосни смолисті, вилиті з міді, Струшують глицю на латаний сніг; Трусять, аби заперечить безсліддя І перекреслити білий поріг… Та й задля чого гнатися в небо, Зміцнювать стовбур, тінь кружелять, Ой безсокира згубо, не треба Кістя точити, серце пилять. З пучок у мене капле живиця, Липнуть долоні до теплих ще пліч. Глибше та глибше в’їдається криця, […]...
- Павло Мовчан – “Вислизає із горла розслаблений звук… “ Вислизає із горла розслаблений звук, Прилипає до пальців струна-волосина. Все, чого не торкнешся, жадає сполук, Розкрадає тебе по краплині. Не питаю “навіщо”, питаю “чому”, Відчуваючи безглуздь і марність питання, Не минути чому нам страждання і мук, І чому нетривалим було раювання? Залишився в минулому меду горнець, Пам’ятає язик прохолоду від слова, Пам’ятає душа про твердий […]...
- Ольга Анцибор – дай мені, Боже, чоловіка Дай мені, Боже, чоловіка, Того, що палко я люблю. Я знаю, що це гріх великий, Та всеодно тебе молю. Тебе благаю на колінах, Цей гріх мені прошу простить, Бо дні й роки летять невпинно, А серце любить і болить. Я зла нікому не бажаю, Не хочу кривди і жалю. Хай тільки він мене кохає, Бо […]...
- Павло Мовчан – Архип Тесленко в Харківцях Диму, диму сьогодні в мене в хаті було. З листа до М. Грінченка В холодній хаті протяги та цвіль, Сухар щербатий, смуток звідусіль. В холодній хаті важко однувати, Аби собі зап’ястя не розтяти, І, впершися очима у вікно, Розлити зір на біле полотно… В порожній хаті хтось сльозу зронив, В порожній хаті свічку запалив, В […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую Забутий вже сюжет: Злітаю, потім падаю І рухаюсь вперед. Проте назад обернена Душа моя давно, І вишилося тернами Дороги полотно. І на весь голос подумки Кричу, аж горло рву; Рахую дні, як сходинки, І падаю, мов звук: Безодню чую спиною, Очима – глибину. До тебе, люба, лину я, Хоч […]...
- Павло Мовчан – “Спогади викреслив, імені зрікся… “ Спогади викреслив, імені зрікся… Не впізнавай мене – це вже не я… Наче образу, забув я весь вік свій. І не пристане вдруге ім’я… Не спопелію, Боже, я вдруге, Трепетом тільки на клич озовусь. Стелиться в ноги сонячна смуга, – З неї зійти на обоччя боюсь. Бо наблукався уже манівцями, В сутінках вдосталь наспотикавсь, Не […]...
- Павло Мовчан – Бузина Березовий вітер, березовий дим, і березовий запах, І небо березове видко в пташиних накрапах, – Насіння бісівське кружляє, звістує негоду, І гай гайвороний аж душу холодить, І сонячний зайчик, зірвавшись з сокирного леза, Летить, проминаючи чисті берези. Чого ж так незатишно? Мабуть, ти став бузиною І знаєш, що з коренем вирвуть весною, То й никаєш, […]...
- Тарас Шевченко – Мій боже милий, знову лихо! Мій боже милий, знову лихо!.. Було так любо, було тихо; Ми заходились розкувать Своїм невольникам кайдани. Аж гульк!.. Ізнову потекла Мужицька кров! Кати вінчанні, Мов пси голодні за маслак, Гризуться знову....
- Герасим’юк Василь – Ця осінь, Боже, також золота Ця осінь, Боже, також золота. Світає. Вечоріє. Крик навколо. Припухлі розтулила ти уста. І день іде, і ніч іде, і голо… Земля ця Восени вві сні Чомусь Лякає тихим леготом, як лезом. Боюся ранку й вечора. Боюсь Апостольського дня. Вже краще безум....
- Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши Про пташку, що билась у вікна крильми, Забув і про збільшену шибкою душу, Збудився і світлом видіння розмив. І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра, Слова виголошував мудрі й чіткі, І чув, що за мною полює рапіра, Удару чекав, та не знав ізвідкіль… І знав, що за спиною […]...
- Аня Тет – Ця самотність роз’їдає душу Ця самотність роз’їдає душу Шепочу́ розгублено: “Ти де?” Скільки ще, скажи, чекати мушу, Аж допоки ти мене знайдеш?.. Я не знаю хто ти, як зовешся – Та в безликій, гомінкій юрбі, Сподіваюсь, що таки озвешся На мій клич, призначений тобі.....
- Павло Мовчан – Рівні погуки зозулі Голос зозулі, мов двері на вітрі, В темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім І прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде і стане, Тишу протяжну за ручку шарпне… Клич нерішучий стає дерев’яним, Рветься мовчання туге, голосне… І сповиття розриває шовкове Демон незримий сухими крильми; Голос зозулі – це поштовхи крові, Спалахи […]...
- Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – Безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, Що всотувати треба у себе кожен крок. В мені ти був завжди, ніби вода в криниці, Щомиті прибував живлющим джерелом… Та згодом я губив тебе по крапелинці, Спустошувалось тіло поволі, як дупло… І відступився я, і […]...
- Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..” Прощай, прости моя химеро! Солодкомовна, вітропера, Що кублилась в моїй душі… За спиною стрільнули двері – Лети, спіши на бариші… Я малював тебе росою, Вологим подихом на склі, На оці – голкою сухою І вістрям терну – на чолі, На серці – невигойним болем, Пекучим оцтом на губах, – Тепер, як зашпори, мов холод, Витискую […]...
- Павло Мовчан – “Голос зозулі, мов двері на вітрі… “ Голос зозулі, мов двері на вітрі, В темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім І прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде і стане, Тишу протяжну за ручку шарпне… Клич нерішучий стає дерев’яним, Рветься мовчання туге, голосне… І сповиття розриває шовкове Демон незримий сухими крильми; Голос зозулі – це поштовхи крові, Спалахи […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – Сріблиночки в очах і я не збережу… Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом: – Ліпить було навіщо?! Розтанете ж і ви! На глум ліпили й вас, та кутали в полотна, Та тільки поскидали […]...
- Павло Мовчан – Т. Г. Шевченко перед пам’ятником Миколі І Важкий лютневий лід, в якому тріснув човен, Синіє грань води, що імені збулась, І зерна вільхові із білої полови Насіялись у зморшках гранітного чола… Насіялось й в рукав, що аж судомить руки, Наперсники надів мороз на кожен перст, І холод видиха луска рясного бруку, Що плутано проліг із норду і на вест… Скриплять кобильчаки важкими […]...
- Павло Мовчан – Крапки у книзі життя В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку: Замість четвертої п’яту поклав наперед. Серце діткливим стало настільки, Що його ранить й метелика лет. Подмухи вітру його хилитають, Списи дощів прошивають єство. Іншої форми для нас ти не маєш – Шкіру наповнюєш тлінним литвом. Чином безсмертним стала розруха, Треться на порох розщеплений час. Як мені жити одним […]...
- Павло Мовчан – Благодать Світло на землю ллється без стриму, Божа поймає світ благодать. Янгол сідає сонячно-зримий, Коники ніжно в травах сюрчать. Що нас окремить усіх, розлучає, Хто нас за руку заводить сюди В зону лункої щемкої печалі, Де самохіть зостаєшся один?.. Де неподільні що біль, що розлука, Де сам із себе ти радість снуєш… І простягаєш до янгола […]...
- Ти готова залізти у душу Ти готова залізти у душу, Щоб знайти там іскру тепла Ти готова запасти у серце, Лиш тому що там не була Кожен ранок гарячий цілунок Переплетені сном тіла Я готовий померти від щастя Лиш щоб ти зі мною була Не барєр сварки і розлади Що не вбє то лиш зміцнює нас Ти кохаєш мене безмежно […]...
Твір роздум моя улюблена пора року.