Павло Мовчан – “Боже! Звільни мою душу від муки… “



Боже! Звільни мою душу від муки,
Гуми не треба на мене вдягать!
Вік опановую волі науку:
Розум вже втратив… знайшов благодать…

І на кону на життєвому граю,
Вільний від себе, від слуху – крикун:
Аж до нестями руками махаю,
Криком волаю: – Я-а… ві-і-ічний двигу-у-ун…

Вільний від правил громадських життєвих,
Вільний від правди, та не брехні…
Гумовий одяг і грати сталеві
Не пропонуй – їх не треба мені-і-і-і…

Вибрав я сам собі роль ідіота,
Аби кивати, в долоні плескать,
І посміхатись завжди криворото –
Усміх присох, мов дрібненька луска…

Чую за спиною: – Він ненормальний,
Правду питає, мережить вірші… –
Бачу себе у відбитках дзеркальних,
Та не знаходжу відбитків душі…

Боже! Так тісно на білому світі,
Нуриш свідомість у безвість на дно…
Гумове витисло з мене повітря
Душу – до краплі – давно… ой давно…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум моя улюблена пора року.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Боже! Звільни мою душу від муки… “