Мій Гамлет



Хто він? Бліде обличчя з величезним чолом, із загостреними від внутрішньої напруги рисами. Пильний погляд змучених очей – змучених, але неспроможних закриватися, не бачити, “померти, поснути”. Голова сміливо, навіть зухвало закинута, але шию і плечі обтяжують пути умовностей, бо він – принц. Руки стомлено зісковзнули з колін.
Це зосередженість думки, що все оцінює, – і в глибині своєї душі, і в тому світі, що навколо. Допитливість і втома людини, яка розгадує таємниці світу. Гамлет тут – месник. І хоча досвід помсти приносить йому

гіркоту й страждання, він не залишить загадку нерозгаданою. Сильний або слабкий Гамлет? Чи спроможний на самопожертву?
Гораціо:
Киває вам піти за ним слідом,
Немов бажає дещо оповісті
Самому вам.
Марцелл:
Глядіть-бо, як люб’язно
Вас манить відійти поодаль відси.
Але не йдіть за ним.
Гораціо:
Не йдіть нізащо.
Гамлет:
Тут не озветься; ну, то я піду.
Гораціо:
Не йдіть, мій принце.
Гамлет:
Чого, чого боятись?
Життя не ставлю я і в вартість шпильки;
Що ж до душі, то що їй вчинить дух, –
Вона-бо річ безсмертна, як і він.
От манить знов мене; і я піду.
Гораціо:
/> А що, коли він звабить вас у воду
Або на кручу, що лячним верхів’ям
Звисає понад хвилями морськими,
І прибере подобу там страшливу,
Що вас позбавить влади над собою,
А далі ввергне в безум? Схаменіться;
На кручах тих не треба і причини,
Щоб мислі відчайдушні охопили
Того, хто тільки гляне вниз на море
І рев його послухає.
Гамлет:
Він манить.
Іди, я за тобою поспішу.
Марцелл:
Не пустимо вас, принце!
Гамлет:
Руки геть!
Гораціо:
Отямтеся! не йдіть!
Гамлет:
Ні, доля кличе
І так спотужнює в цім тілі жили,
Що не здола його й Немейський лев.
Знов манить. Відійдіть, панове, краще.
Клянусь, хто спинить, стане духом сам.
Кажу вам, геть!
Іди, я за тобою.
Після розмови з привидом Гамлет уражений інформацією.
Гамлет:
О воїнство небесне! Земле! Ще хто?
До пекла вдатися? Цить, серце, цить;
Не м’якніть, м’язи, і тужаві станьте,
Й держіть мене. За тебе пам’ятать?
Так, бідна тінь, аж доки пам’ять блудить
В цім черепку. За тебе пам’ятать?
Ще б пак! З табличок пам’яті моєї
Зітру дотла всі записи пусті,
Всю мудрість книжну і усе минуле,
Всі молодості й досвіду відбитки;
Тепер це мало важить. А віднині
У книзі мозку запис лиш один –
Твій заповіт. Так буде, присягаюсь!
Усе ж Гамлет – сильна натура. Не кожний зможе заради справедливості мститися за свого батька. Але в кожної людини, крім почуття обов’язку, є й особисті почуття. Палкий або холодний Гамлет?
Гамлет:
Панно, можна мені
Лягти вам на коліна?
Офелія:
Ні, принце.
Гамлет:
Я хотів сказати:
Головою вам на коліна?
Офелія:
Можна, принце.
Гамлет:
Ви гадаєте, я мав на увазі щось негоже?
Офелія:
Нічого я не гадаю, принце.
Гамлет:
Чудова думка – лягти між дівочих ніг.
Офелія:
Що ви сказали, принце?
Гамлет:
Нічого.
Так, він кохав, цей нещасливий, меланхолійний Гамлет, і кохав, як можуть кохати тільки глибокі й могутні натури. О, Офелія багато значила для цього буремного принца.
У Гамлета рішучий характер і зволікання з виконанням свого обов’язку не є бездіяльністю. Його змушує йти на це любов і жалість до матері. Це розкриває ще одну гарну рису його сильного і великодушного характеру.
Гамлет. Чи розуміємо ми значення цього слова? Воно велике й глибоке. Образ Гамлета втілюється в людях і донині, і прогрес суспільства не відбувається без Гамлетів. Завжди у світі потрібні активні захисники правди, справедливості, сімейної честі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Руйнівна влада золота гобсек.
Ви зараз читаєте: Мій Гамлет