Мій улюблений герой з роману “Війна і мир” Л. Толстого



Жити тільки так, щоб не робити зла, щоб не розкаюватись, цього мало.
П’єр Безухов, персонаж роману “Війна і мир”
Мій улюблений герой у романі Льва Толстого “Війна і мир” – хто? “П’єр Безухов, – скажете ви. – Це видно з епіграфа”. А от і ні. Андрій Волконський! А в епіграфі – вислів із розмови Андрія і П’єра. Хоча це говорить Безухов, але слова також стосуються Андрія. Я й сам не знаю, чому так сталося, але Андрій – мій улюблений герой. Він привертає до себе увагу з першої сторінки роману, і хоча пізніше автор

виводить на перший план більш позитивного й врівноваженого П’єра Безухова, але чомусь Андрій справляє сильніше враження.
Андрій з’являється в салоні Анни Павлівни Шерер, але він нудиться між цими великосвітськими людьми й бесідами з ними. Його вражає, як люди марнують свій час, тому на обличчі його – постійна гримаса невдоволеності. Андрій походить зі старовинного княжого роду. Його предки були людьми активними, розумними, вольовими. Свій характер Андрій отримав від батька. Я думаю, якби Волконський залишився живим, то на старість він би був таким, як старий князь – Микола Андрійович. Старого князя називають
“прусським королем”, він живе на селі, рідко виїздить на прийоми. Своїх дітей князь виховав не марнославними, а діяльними. Марія Волконська не звикла до балів і мод, батько привчає її до алгебри, географії, хоче, щоб вона не була легковажною й пустопорожньою. Про виховання Андрія ми нічого не дізнаємося, але точно можна говорити, що воно було таким самим і щодо нього. Батько – воїн, соратник Суворова, він постійно займається справами, цього ж вимагає й від своїх дітей. Я особисто не хотів би бути на місці Андрія – занадто сухі й жорсткі стосунки між батьками й дітьми в цій родині. Але вони все ж таки люблять одне одного. Батько багато кричить, він навіть не виходить на поріг, щоб провести Андрій на війну, але точно знаємо, що це не сухість і черствість старого – він не хоче показувати свої сльози, боїться живих людських почуттів. І всі в родині це розуміють. Так само Андрій. Він не демонструє своєї любові до батька, сестри, дружини, але він їх любить. Адже у відповідальний час він не залишає Лізу в її родині, а привозить її до батьківського дому. Видно, що Андрій солідарний із батьком у питаннях виховання дітей, бо просить: якщо народиться син, нехай він виховується тут, у Лисих Горах. Сестрі Мар’ї Андрій трохи розкриває свою душу, коли говорить про свої стосунки з Лізою: вони люблять одне одного, але щасливими ні Ліза, ні він не почуваються.
Андрієві набридло таке життя, і він намагається щось змінити. “Таке життя, яке я веду тут – не для мене”, – говорить він П’єрові. Андрієві хочеться відчути свою корисність, значимість, показати себе в якісь потрібній справі. Він мріє стати героєм, мріє про славу. У цей час весь світ захоплюється подвигами Наполеона. Князь Андрій мріє про свій “Тулон”, і напередодні Аустерліцького бою він думає про те, що слава – це єдине, заради чого він готовий пожертвувати усім – навіть своїми близькими. Андрій розуміє, що це егоїстично, але для нього на той момент слава здавалася найголовнішим у житті. І така хвилина слави випадає – з прапором у руках він кидається на ворогів, зупиняє солдат. Але знамено захопили французи, а сам він лежить на полі бою поранений, і його божество – Наполеон “здався йому такою маленькою, нікчемною людиною, порівняно з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, безкінечним небом… ” Андрій якось враз усвідомив марноту свої думок, побачив, що його мрії – нікчемні. Існує в житті щось інше – більше, важливіше. Але що? Цього Андрій ще не знав…
Хочеться пропустити всі інші сторінки про різні події в романі і читати далі тільки про Андрія. Що ж з ним станеться? Я знав, що так просто герой не загине, він має вижити. І Андрій вижив попри прогнози французького лікаря. Він повернувся додому. Тепер Андрій вирішив більше ніколи не служити. Це був перший складний етап у житті Андрія. За законами логіки, Андрій має перебороти негативи та вийти на новий виток життя. Чи відбувається це? Так. Але спочатку Андрій проходить через трагедію втрати Лізи – вона народила сина й померла. Винним почувається Андрій, йому все вчуваються Лізині несказані докори, і він не може забути її останнього жалісного погляду. Андрій вирішує присвятити себе вихованню сина, але й тут він не знаходить повної гармонії. Він – натура активна, публічна, а зачинив себе на селі, присвятив своє життя вузьким власницьким інтересам. І дуже швидко його внутрішня сутність бунтує… П’єр допомагає зіштовхнути Андрієву енергію з мертвої точки – і знову починається новий виток. Андрій ніби прокинувся, почав займатися військовими справами, зустрічатися з людьми, бувати в столиці. Але це ненадовго. Знову він бачить суцільне марнославство, крючкотворство, словеса замість справ… І – чергове розчарування. Кохання могло врятувати Андрія від цього цинічного світу. Наташа Ростова подарувала йому нове щастя, але Андрій не втримав його в руках.
Вважається, що Андрій занадто егоїстичний, сухий, черствий. Ніби він забагато думає про себе та мало – про інших. Але я його побачив іншим. Андрій у всьому чесний, справедливий, порядний. Важливим для нього є почуття обов’язку й чоловічої гідності. Андрій Волконський мріє про життєву кар’єру, хоче досягти певного результату у власному житті, хоче, щоб життя його не було марним. По-моєму, це здорові нормальні прагнення кожної людини. Якби Андрій не загинув, він би багато чого досягнув, бо в ньому закладені високі моральні якості людини. У Андрія Волконського є чого навчитися, тому він мій улюблений герой.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



В симоненко вірш задивляюсь у твої зіниці.
Ви зараз читаєте: Мій улюблений герой з роману “Війна і мир” Л. Толстого