Наймичка (дуже стисло/скорочено) – Шевченко Тарас
Пролог
У неділю вранці молодиця сидить на могилі та начебто розмовляє з туманом, прохаючи, щоб він або сховав її, або задушив. Це покритка зі своїм байстрям горює, бо прогнали її від себе батько і мати. Вона збирається віддати дитину чужим людям і журиться, що не вона буде хрестити і доглядати свого хлопчика.
Пішла вона полем та заспівала пісню про вдову, яка привела двох синів.
І
На хуторі живуть самотні дід і баба, які мають хазяйство, пасіку, всього доволі, але не мають дітей. На старість нікому їх привітати, нікому буде і поховати.
II
Дід
Аж раптом чують вони якийсь дивний звук. Кидаються до воріт і знаходять сповиту дитину. Старі дуже зраділи, новоспечений батько відразу кинувся за кумами, щоб повідомити про своє щастя.
Один сина проклинає,
З хати виганяє,
Другий свічечку, сердешний,
Потом заробляє
Та, ридаючи, становить
Перед образами –
Нема дітей!… Чудно якось
Діється між нами!
ІІІ
На радощах старі зібрали три пари кумів та ввечері охрестили
Через рік до хати приходить молодиця і проситься в наймички. Старі вирішують взяти її, щоб допомагала їм з дитиною. Нова наймичка не турбується навіть платою за роботу.
Молодиця була дуже рада, що старі найняли її, весело робила всю роботу, а особливо упадала коло дитини, доглядала її, наче свою.
Не зна Марко, чого вона Так його цілує. Сама не з’їсть і не доп’є – Його нагодує.
Дитина почала називати Ганну мамою.
IV
Пройшло багато часу, поховали вже бабусю Настю, діда ледве виходили. Марко став справжнім парубком, аж ось надумався посилати й старостів.
Старости повернулися з рушниками, почали готуватися до весілля. Постало питання, хто ж буде весільною матір’ю. Наймичка аж вхопилася за серце від цього слова.
V
Через тиждень на хуторі молодиці місили коровай, старий танцював із молодими, запрошував кожного в гості.
Наймичка подалася на прощу в Київ, хоч просили її старий і Марко залишитися. Не згодилася вона бути за матір. Поблагословила Марка, заплакала та й пішла.
Відгуляли гучне весілля, почали жити.
Ганна принесла з Києва Маркові “святу шапочку”, та “перстеник” невістці. Катерина й Марко зустріли її, увели в хату, посадили за стіл. Наймичка ж вважала, що не заслужила такої любові.
VI
Минуло три роки, наймичка тричі ходила в Київ на прощу. І четвертого разу провела її Катерина та чекала повернення.
У неділю після пречистої старий сидів на призьбі в білій сорочці, перед ним гралися онуки.
В цей час приходить наймичка, яка повернулася зовсім хвора. Марка в цей час не було.
VII
Коли Ганна увійшла в хату, Катерина обмила їй ноги, нагодувала. Та стара Ганна не мала сил їсти, говорила тільки, що Марко забарився, треба акафіст найняти.
Наймичка занедужала, нічого їй не допомагало. Вона ж надіялась тільки дочекатися Марка з дороги.
VIII
Марко співаючи повертається додому, везе подарунки Катерині, батькові, дітям та Ганні. Він навіть не здогадується, що відбувається вдома.
Ганна зразу чує, що Марко повернувся, надсилає Катерину зустріти його, а сама молиться. Марко дізнається, що наймичка дуже хвора, заходить в хату до неї. Ганна просить Катерину вийти з хати.
Вийшла з хати Катерина,
А Марко схилився
До наймички у голови.
“Марку! подивися,
Подивися ти на мене:
Бач, як я змарніла?
Я не Ганна, не наймичка,
Я… “
Та й оніміла.
Марко плакав, дивувався.
Знов очі одкрила,
Пильно, пильно подивилась –
Сльози покотились.
“Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати”.
Тай замовкла…
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся… до матері –
А мати вже спала!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Іван франко забудь мене, мене.