Образи кріпаків у творах М. Вовчка й Т. Шевченка
Україна… Як багато почуттів вкладено в це слово! Яка вона велична, неповторна у своїй мальовничій красі! Та краса і велич нашої землі повиті смутком трагічної її історії. Доля цієї землі склалася так, що весь час її шматували на частини і не знала вона спокою від лютих ворогів. Наш народ пройшов через жорстокі битви з татаро-монголами, криваві бої зі шляхетською Польщею, зазнав свавілля російського царя. Україна гідно винесла всі випробування.
Яскравим прикладом нерозривної єдності батьківщини й її синів є життєвий і творчий шлях славнозвісного
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю.
Болем за свою понівечену землю напоєний кожний рядок його пристрасних поезій. У тяжких злиднях кріпацького життя минуло дитинство Тараса. З малих років відчув він усю тяжкість становища закріпаченого селянства. Тому у ліриці Т. Г. Шевченка часто звучать мотиви самотності і сирітства, туги і страждання, викликані сумними згадками про поневіряння покріпаченого народу. Любов до рідного краю
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині;
І ніхто не бачить.
Страждання українського народу у ярмі кріпацтва показує наш поет у віршах “Мені тринадцятий минало… “, “Тяжко – важко в світі жити… “, “Якби ви знали, паничі… “, “Сон”, “Катерина” та інших.
З них постає перед нами Україна, славна і безталанна, що плаче сиротою понад Дніпром, бо її “у ярма запрягли пани лукаві”. Постає в спогадах Тараса про своє жахливе дитинство, нещасну долю своїх рідних:
… Матір добрую мою,
Ще молодою у могилу
Нужда та праця положила.
… Батько, плачучи з дітьми,
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині.
Постає в образах бідних кріпаків, з яких “латану свитину… знімають, – бо нічим обуть княжат недорослих”, “розпинають за подушне”, в образі “опухлої дитини”, що мре під тином, а мати в цей час працює на панському полі. Постає в образі покритки Катерини, яка не змогла вижити в світі насильства, де “того в’яжуть, того ріжуть, той сам себе губить”. Але Шевченко не тільки тужить над нещасною долею України та її синів, у своїх творах він закликає народ здобувати волю, зазирає у майбутнє, накреслює образи нового життя.
Справу свого творчого наставника Т. Г. Шевченка продовжила видатна українська письменниця Марко Вовчок, яка почала свою письменницьку діяльність у середині 50-х років XIX століття. Вона створила реалістичні оповідання і повісті, які правдиво зображують дійсність, переконливо змальовують образи кріпаків. Великою подією в літературному житті стало видання першої та другої книг “Народних оповідань”, де письменниця змальовує народне життя, долю покріпачених селян, їх пекучі болі і бажання визволитися від кріпосників. Найяскравішими картинами народного життя стали оповідання “Козачка”, “Горпина”, “Одарка”, “Сестра”, які увійшли до першої збірки “Народних оповідань”. Центральним образом цих оповідань є жінка, яку гнітить тягар кріпацтва. Козачка Олеся, Горпина, Одарка, Настя з оповідання “Ледащиця” – жінки-страдниці, що прагнули звичайного людського щастя просто права бути дружиною, матір’ю, дочкою, самим будувати своє життя. Повість “Інститутка” продовжує тему, розпочату в “Народних оповіданнях”. В цьому творі Марко Вовчок не тільки розкриває характери кріпаків, зображує їх тяжке становище, а й показує перші прояви непокірності кріпаків, їх небажання миритися зі своїм підневільним становищем, прагнення здобути волю. Про це свідчать слова Прокопа, який каже про свою вдачу: “Я так: або врятуйся, або пропади”. Назар, чоловік Катрі, заспокоюючи Устину, каже: “… чого плачеш. Гірше не буде. От чи буде краще – не знаю”, – розуміючи, що гірше під’яремного, кріпацького життя нічого не може бути.
Як і Т. Шевченко, Марко Вовчок в своїх творах однією з перших в українській літературі заговорила про повсякденні турботи кріпака, його злигодні, його нестримне бажання волі, чим підносила свідомість народу, допомагала боротися-проти кріпосництва.
Тепер, нарешті, здійснилася мрія Т. Шевченка та інших письменників. Сьогодні, пройшовши через величезні випробування, воскресає українська нація, оновлюється і впевнено входить до світової спільноти народів. І ми повинні працювати на благо Вітчизни, відбудовуючи справедливу державу, очищену від гріхів самолюбства і знущання над слабшим. Тільки тоді зможемо довести справжню любов до рідної землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Земля наш дім твір роздум.