Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”



Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя – в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників.

Проблему кохання і сімейного щастя у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карпо – Мотря та Лаврін – Мелашка.

Хоча Карпо й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду

у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. “Я люблю, – сказав Карпо, – щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем”. Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карпо був грубуватим, черствим парубком. Карпо й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлено романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки.
А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карпо – гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть свого чоловіка.

Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й дідуся, дядька Лавріна й тітки Мелашки, двоюрідних братів і сестер. Мотря навіть заборонила своїм дітям спілкуватися з бабою – Марусею Кайдашихою, ще й учить їх дражнити її.

Карпо й Мотря врешті-решт досягли певного достатку. Карпа обрали десятським, але справжнього сімейного щастя вони не зазнали, бо прагнення багатства й егоїзм їхніх натур не дали змоги їм по-справжньому відчути себе щасливими.

А ось інша закохана пара – Лаврін і Мелашка.

Лаврін – веселий, жартівливий хлопець. І мрії про одруження у нього зовсім інші, ніж у брата. “Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, чарівну, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо”, – сказав веселий Лаврін. Такою й була його майбутня дружина Мелашка. У Лавріна й Мелашки дуже багато спільного: їх вабить усе ніжне, хороше. Вони захоплюються красою природи, ніжні й поетичні натури. Щиро кохають одне одного. Ніжністю й поетичністю відрізняється їхнє кохання. “І де ти, красо, вродилась з твоїми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю”, – каже захоплено Лаврін. Ані бідність Мелашки, ані невдоволення матері невісткою не змогли затьмарити чистоти й ніжності Лаврінового кохання до Мелашки. Одружившись, Лаврін і Мелашка зуміли так побудувати свої сімейні взаємини, що їм можна лише позаздрити: вони щиро кохають і в усьому підтримують одне одного і словом, і ділом. Лаврін при всіх (чого б не зробив жодний інший чоловік у той час) не соромиться маленькій на зріст Мелашці підставити стільчик під ноги, коли вона вимішувала тісто в діжі, витерти з чола піт. Лаврін і Мелашка люблять своїх дітей, але, на відміну від Карпа й Мотрі, вони не забувають і стару матір.

Міцною і щасливою можна було б назвати родину Лавріна й Мелашки, коли б їх сімейного щастя не псували щоденні сварки та чвари, що точилися у сім’ї Кайдашів, які зачіпали і їхні інтереси. Чому так сталося? Чому ця родина, не зважаючи на те, що чоловіки і жінки кохають одне одного, створюють сім’ю з любові, не мають все ж таки родинного щастя? Тому що всі вони егоїсти, які ніяк не можуть порозумітися між собою, живуть тільки своїми інтересами, не здатні прощати одне одному, тому й не можуть дійти злагоди, яка є обов’язковою запорукою сімейного щастя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Перевод дилогии стельмах.
Ви зараз читаєте: Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”