Щастя людей, їхня краса у труді (за кіноповістю О. Довженка “Зачарована Десна”)
Поезію чарівного дитинства творить О. Довженко у своїй кіноповісті “Зачарована Десна”. Головні герої – звичайні люди, які знайшли своє щастя у праці на рідній землі-годувальниці. Серед розкішної природи Наддеснянщини живуть ці мудрі, талановиті люди. Вони дійсно щасливі, кожен по-своєму. Наприклад, щастя матері Сашка у праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі “вилізає всяка рослиночка”, щастя батька – у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. Щастя діда Семена – у потаємному
Ось у такому середовищі зростав маленький Сашко, живучи в органічній єдності зі своєю родиною та природою Десни. О. Довженко називає її “далекою красою”, він ніколи не забував її “м’яку,
“Зачарована Десна” – це перші кроки пізнання життя, “перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих… ” Все частіше ці спогади переростають у авторські роздуми вже дорослого кіномитця. Він замислюється над “тяжкими кайданами неписьменності і несвободи” своїх батьків, односельців, простих українських селян. Для О. Довженка дуже важливим залишається розуміння, що багатство їхніх душ, моральне здоров’я, внутрішня культура думок і почуттів, їхня вроджена готовність до “найвищого і тонкого” – ось що є рушійною силою української ментальності. Безумовно, герої твору “Зачарована Десна” належать до різних поколінь, але всіх їх об’єднує здатність бачити навколо себе прекрасне, відчувати необхідність віддавати свою працю землі, а добро – людям.
Згадаймо епізод, коли батько Сашка натхненно рятує людей під час повені: “Ми гребли з усіх сил під мудрим керівництвом нашого батька… Батько сидів на кормі веселий і дужий. Він почував себе1 спасителем утопаючих, героєм-мореплавателем… ” Так О. Довженко пише про звичайний епізод із далекого дитинства, але який пафос, яке піднесення. Батько – зразок для сина, він чудовий у своїх душевних пориваннях до інших людей. Не можна не згадати картини щедрого літа, сінокосу на Десні, які виписані надзвичайно виразно, з найтоншими відтінками барв. “Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці… ” Опис такий, що за ним живописець може створити картину. Картини сіножаті, нічного зоряного неба, різнотрав’я пройняті трепетною закоханістю письменника в рідний край, у його красу. Недаремно О. Довженко запише у своєму “Щоденнику”: “Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне… “
Дивно й жалісно часом думати, що щастя дуже мінливе, що так багато краси марно проходить повз нас. Дуже не хочеться втрачати надію, бо щастя й краса – це найголовніший шлях пізнання нас самих. І нехай вони спалахують різнокольоровими барвами, щоб ці дві окраси нашого життя ніколи не зникали, а навпаки виблискували всіма яскравими кольорами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Сім'я-найбільший скарб.