Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Творча постать Миколи Костьовича Зерова
Творча постать Миколи Костьовича Зерова
Творча постать Миколи Костьовича Зерова, поета, перекладача, літературознавця, критика, помітно виділяється навіть на тлі багатого на таланти літературного життя 20-х років. Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова, рідкісний ерудит, проникливий історик літератури, блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом-Хмарою та Освальдом Бургардтом він належав до так званої групи “неокласиків”. І хоча це літературне об’єднання формально ніколи не зорганізовувалося,
Вертаючи сучасникам творчість М. Зерова, варто пройти стежками та дорогами життя цього унікального митця, для якого випала на складний передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв цю як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати. Йшов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, “гострої
Дитинство його минуло в мальовничому Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 року в сім’ї Констянтина Іраклійовича Зерова, вчителя місцевої двокласної школи, згодом директора її, а з 1905 року – інспектора народних шкіл уже в Кролевці. Батько походив із селян і добре знав, скільки важе наука. Тому він зробив усе, аби його діти здобули вищу освіту. А з п’яти синів Констянтина Зерова (було ще дві дочки) четверо стали відомими людьми. Крім Миколи – Дмитро, видатний ботанік, академік АН УРСР, Констянтин, гідробіолог і Михайло, поет, що виступав під псевдонімом Михайло Орест. Мати їхня, Марія Яківна, походила з козацького роду Яреськів з-під Диканьки. Вже родинний побут зіткнув, як то майже завжди було в середовищі дореволюційної української інтелігенції, дві мотивні стихії. В сім’ї в ужитку була російська мова. Українська панувала на вулиці. І Марія Яківна знала силу народних пісень, гарно співала їх. Із служницею також розмовляла рідною мовою.
Величезний вплив на національне самоусвідомлення Миколи Зерова справили зіньківський знайомий їхньої родини А. Лещенко і рідний дядько, материн брат П. Яресько.
Інтерес у сім’ї Зерових до літератури був великий. Зокрема, Микола навчився читати в чотири роки і світ класичного письменства залишив глибокий слід у його свідомості.
В юному віці Микола, під впливом батька, також серйозно захоплювався ботанікою, географією та астрономією.
Закінчивши двокласну Зіньківську школу (цікаво, що його однокласником був П. Губенко, майбутній Остап Вишня * ), він з 1900 до 1903 року вчиться в Охтирській гімназії, а у зв’язку з тимчасовим переїздом батьків до Переяслава Микола з 1903 року переходить до Першої Київської гімназії, де вчиться до 1908 року. Це був важливий період становлення літературних та лінгвістичних інтересів майбутнього поета і перекладача. Особливий вплив на нього справив учитель латині С. Трабша, в якого він навчився й необов’язкової
На той час давньогрецької мови. Поглибленим зацікавленням історією Микола Зеров зобов’язаний своїм гімназіальним вчителям М. Попову (ще з Охтирки) та М. Лятошинському (в Києві), до речі, батькові відомого композитора. Стійкі позитивні враження лишилися також від професора А. Митюкова, котрий читав прекрасно побудований курс енциклопедії права, і викладача математики інспектора І. Чир’єва. Все це були люди передових поглядів, які не лише давали знання, а й формували громадянське обличчя гімназистів. Проте траплялися й різні сутички з гімназіальними викладачами. Вони нерідко набирали гостроконфліктичного характеру, політичного забарвлення. Річ у тому, що родина Зерових 1905 року переїхали до Кролевця, де Микола подружився з майбутнім відомим мовознавцем Петром Горецьким, що з ним провчився й прожив разом аж до кінця університету. Так от, на той час у Кролевці виявилися дуже сильними українофільські настрої серед місцевої інтелігенції, які активно формували й деякі погляди М. Зерова. Помітну роль у цьому процесі відіграв місцевий земський бібліотекар М. Халецький, який трагічно рано, в 24 роки помер. Некролог М. Зерова було надруковано в журналі “Світло” (1912. – № 4).
У гімназії за Миколиною ініціативою зароджується так зване кролевецьке земляцтво, що перенесеться згодом до університету як свого роду українська студентська громада. Вчився Микола блискуче, але медалі не одержав саме через опозиційні настрої, за крамолу, як сам сказав.
М. Зеров у ці роки виявляє прекрасні імітаційні здібності – він мав природний хист до перевтілення. Згодом це виявиться і в пародіюванні різних поетів, і безперечно, допомагатиме в перекладацькій діяльності, де відчуття стильових нюансів украй важливе.
З такими літературними уподобаннями прийшов Микола Зеров 1908 року вчитися на історично-філологічний факультет Київського університету. Спершу під впливом порад батька він збирався вступати до Петарбузького університету. Конкурсний іспит з давньогрецької мови витримав, але не мав особливих надій попасти на казенний кошт. Отож виїжджає до Києва – крім того, Петербург на романтично настроєного юнака (його вже хвилюють відгомони козацької історії) справляє гнітюче враження.
У Київському університеті М. Зеров мав намір спеціалізуватися з історії та літератури Давнього Риму, але відповідних фахівців на факультеті не виявилося. Акцент був поставлений на вивченні греків, до серйозної роботи над якими М. Зеров не почувався достатньо підготовленим. Тоді він перейшов на російський історичний відділ, та нудна робота над переписними книгами, якою навантажував студентів історик Довнар-Запольський, швидко відбила охоту і від цієї спеціалізації. В решті, не шукаючи вже собі керівника, вирішив зайнятися українською історіографією і почав писати під номінальною орудою приват-доцента В. Дашкевича курсову роботу “Літопис Грабянки як історичне джерело і літературна пам’ятка”. Це була перша серйозна наукова робота Миколи Зерова, що її він виконував протягом двох років (1913 – 1914).
До того часу це вже був сформований, як на студентський вік, дослідник. Із 1912 року він друкує свої статті в українському педагогічному журналі для см’ї і школи “Світло”, а з наступного року доволі регулярно виступає з рецензіями в газеті “Рада”. Більше того М. Зеров у 1908-1913рр. стає
Одним із провідних діячів київської української громади. Він читає ряд доповідей, бере участь в обговоренні літературних та політичних проблем, хоча крен саме в літературну сферу переважає.
У травні 1914 року М. Зеров блискуче захищає курсову роботу “Літопис Грабняки як історичне джерело і літературна пам’ятка”, але при університеті його не залишають – дався взнаки брак постійного керівника. Правда, голова державної комісії професор-латиніст А. Грушка намагався на цьому наполягти, бачачи унікальні здібності студента. Але нічого в нього не вийшло, та й, мабуть, діяльність Зерова в українській громаді, його публічні виступи не залишилися непоміченими університецьким начальством.
Одне слово, Микола Зеров їде вчителювати до Злотопільської гімназії. Це була глуха провінція. Єдине, що згладжувало прикрість периферійного “небуття” – викладання латини, в яку Зеров був буквально закоханий.
У 1917 році йому вдається вирватися з провінційної задушливості – Зеров бере участь як один із секретарів і як член редакційного комітету друкованого органу в Першому (квітень) і Другому (серпень) Всеукраїнський учительських з’їздах. Через кілька його виступів наскрізною лінією проходить турбота про покращення освітньої справи на Україні. Він настільки перейнятий проблемами організаційними, що здається, назавжди порине в шкільну справу.
Конструктивні думки, очевидно, не залишилися непоміченими – з вересня 1917 року М. Зеров працює вчителем Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, де викладає латинь і секретарює в педагогічній раді. В ньому прокидається науковець, літературний критик.
Він читає ряд суто літературознавчих лекцій, а з початку 1918 року активно виступає як літературний критик на сторінках журналу “Книгар”. І виявляється, М. Зеров мав не тільки пропозиції по вдосконаленню шкільної освіти, але й чітко бачив завдання, які пекуче поставили на порядок денний розвитку української літератури.
У долі Миколи Зерова відбуваються істотні зміни. 13 лютого 1920 року він одружується з Софією Лободою – починається новий етап життя. Він серйозно думає про планомірну наукову працю. 2 травня Зерова обирають дійсним членом філологічної секції Українського наукового товариства.
Того ж року виходять підготовлені ним книжки “Антологія римської поезії” та “Нова українська поезія”, – помітні віхи тогочасного літературного життя.
Проте влітку М. Зеров тяжко перехворів на черевний тиф. Рік видався неврожайним, місту загрожував голод. Аж раптом у Києві об’явився директор Баришівської соціально-економічної школи Микола Сімашкевич, котрий запросив М. Зерова на роботу викладачем української літератури та історії. Правда, вийшло так, що він ще й учив усіх бажаючих і своєї улюбленої латини, хоча вона як предмет, непотрібний пролетаріатові, була скасована для викладання по всіх навчальних закладах.
Платили вчителям – мізер, зате видавали натуру (харчі, паливо, гас), що на час економічної розрухи і невпевненості виглядала значно твердішою “валютою”. І саме це дало змогу більш-менш забезпечено перебути тяжкі літа.
М. Зеров не тільки виголошував доповідь в київській підготовленій аудиторії або брав участь у різних фахових обговореннях, а й часто виступав
Перед простою баришівською громадою – і завжди з незмінним успіхом.
Ясна річ, М. Зеров прагнув повернутися до Києва, де поле і викладацької, і наукової діяльності було значно ширшим.
Нарешті, у вересні 1923 року його запрошують на роботу професором української літератури до Київського інституту народної освіти. З 1 жовтня він розпочав тут свої лекції, про які згодом ходитимуть пишні легенди.
Одночасно він – професор української літератури в Київських кооперативному технікумі та другій торговопромисловій школі. На ці факти варто звернути увагу сьогодні. У 20-ті роки широко практикувалося залучення найповажнішої професури до викладання української літератури навіть у таких, далеких від філології, закладах. Крім них, М. Зеров у різний час викладає також у Київському археологічному інституті, в залізничому технікумі, Інституті лінгвістичої освіти, у вечірньому освітянському університеті. Додамо сюди численні курси та семінари, і тоді збагнемо величезний обсяг роботи, здійсненої М. Зеровим на освітянській ниві. Й скрізь його лекції мали колосальний успіх, слухати їх приходили студенти з інших курсів і навіть з інших вузів та технікумів.
Цей рік ознаменований для М. Зерова й виходом у світ його вимріяної “Камени”. Задум визрівав давно, автор ділився ним у листах до М. Рильського, П. Филиповича, М. Хвильового, П. Тичини, а першому навіть надсилав рукопис майбутньої книжки.
У “Камену”, окрім перекладів з давньоримських поетів та з Ж. Ередіа, автор включив одинадцять своїх сонетів та вісім александрійських віршів. “Дебютантові” виповнилося тридцять чотири роки. На той час він уже перейшов смугу розважально-бурлексного віршування та пересмішницько-імітаційних екзерсисів, “переварив” у собі певні символістичні впливи і, зрештою, взагалі самоозначився у ставленні до своєї поезії. Виявлена Миколою Зеровим наполегливість при виданні “Камени” свідчить, що він вірив Музі – хай і постійно сумнівався в естетичній цінності своїх віршів.
Він належить до поетів, які буквально копіюють реально побачене або точно відтворюють знане, але внутрішня напруга висловлюваної думки настільки висока, асоціативна спроможність образів до такої міри потужна, що неминуче викликає поетично містке узагальнення.
М. Зеров володів дивовижною здатністю поєднувати заземлену конкретику своїх описів із філософської глибини узагальненнями. У його поетичному мікросвіті водночас вміщається макростів тисячолітньої культури. Можна лише подивуватися, з якою невимушеною природністю співіснують думки (“Сагою дивною, без демена й весла, Ми пропливали вдвох, я й чарівник Вергілій”). Душа поета повно вбирає в себе те, що для іншого не більше, ніж знак минулого. Навіть звичайнісінькі дороги в закурених полтавських полях для чутливої душі відкривають магічний зв’язок часів і поколінь, нерозтрачуваний потенціал людської спільності:
Я знаю їх – мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений світ,
Мов співи давнини повноголосі.
У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх душах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішнянських “куч”.
Досі ми переважно вели мову про вірші різних років, де фокусувалася ця одна з центральних ідей творчості Миколи Зерова. Проте, звісно, еволюцію його як поета можна визначити й у часі. Тож 1924 року вийшла його книжка “Камена”, куди автор включив 19 оригінальних віршів. І відразу стало очевидним, що українській літературі відкрився великий майстер.
“Камену” Микола Зеров упорядкував дуже старанно. І навіть не вмістив у першу книжку всіх своїх уже написаних на той час поезій. Збірка складається з трьох розділів – “Самотній мед”, куди, крім чотирьох перекладів з Ередіа та одного з Буніна, увійшли одинадцять сонетів Зерова; “Media in barbara”*, що вміщує в собі вісім оригінальних александрійських віршів; “Римляни”, розділ перекладів з Вергілія, Горація, Тубулла, Овідія та Марціала.
Ще в “Камені” він умістив два александрійських вірші “Овідій” і “Безсмертя”, де доля поета-вигнанця роковою проекцією накладалася на власні тогочасні роздуми автора. Просторово-чосова інтенсивність переживань Миколи Зерова втягувала в його поетичний космос всі близькі йому за духом здобутки людства. Мабуть, існує перегук світовідчувань й через тисячоліття – що ми виразно бачимо на прикладі ірраціональної єдності душевних струмів Овідія і Зерова. На засланні Микола Зеров не раз згадує долю давньоримського поета і, безперечно, порівнює її зі своєю. Думаю, він уже впевнився і в тому, що його життєве призначення також не виявиться марним і підвладним забуттю. На соловках фактично довилося проживати те, що поетичною магмою вилилося в тверді рядки “Овідія” ще на початку 20-х років:
Убогий, дикий край! Весною бруд і холод;
Улітку чорний степ: ні затишних гаїв,
Ні виноградників, ні золочених нив.
А там морози знов і небо в сивій ризі.
І от риплять вози, копита б’ють по кризі,
Вривається сармат, і все плюндрує вкрай,
І бранців лавами вигонить за Дунай.
… “Камена”, власне – її оригнальна частина, перевершила, безперечно, всі сподівання М. Зерова. І хоча він продовжує себе називати “бібліофагом” і щиро дивуватися, чим приваблюють читача його “скупі слова”, та впевненість у своїх силах дедалі більше оволодіває ним. Попри вульгарні випади скороспілої на судження критики, “Камена” дістала схвалення людей, думку яких автор високо цінував. О. Білецький у своїй рецензії відзначив: “В усіх трьох частинах – дух класичного спокою, висока майстерність вірша, добірна мова і все це без всякої манерності, навпаки – надихане прекрасною простотою”. М. Хвильовий відгукнувся на надіслану книжку: “Вашу “Камену” одержав; дуже дякую. Дуже мені подобається розділ оригінальних віршів. Цікаво та, що коли в особі Рильського неокласика найшла свій розмах, то в Вашій особі втілено загиблення. Не погоджуючись з трактовкою деяких тем, я все ж страшенно шкодую, що Ви так моло пишете оригінальних віршів”.
А в тому ж 1930 році М. Зеров написав черговий томик своїх поезій під прикметною назвою “Друга Камена” і подарував його своєму московському приятелеві, сонцелюбові, як він називав його згодом – професорові, членові-кореспонденту АПН СРСР Геннадію Євгеновичу Жураківському. Трохи раніше
Інший варіант “Другої Камени” був подарований М. Рильському. А в 1934 році поет підготував друге видання “Камени” для друку, яке так і не побачило світу. Згодом саме рукопис цієї книги ліг в основу “Вибраного” (1966), хоча деякі
Поезії, зокрема – “Так як нам жить хвилиною легкою”, “Цегляний цоколь і залізні грати”, не змогли пробитися до друкарського верстата навіть під час хрущовської “відлиги”, яка, правда, вже змінювалась ожеледицею.
Коли поглянути на весь віршовий доробок Миколи Зерова, то його поезія легко ділиться на цикли (Крим, Одіссея, Київ, “астрономічні” та “архітектурні” сонети, поетичні інтерпретації художніх творів, літературні суперечки, історичні постаті і т. д.). розширюючи коло своїх поетичних візій, Микола Зеров постійно продовжував тематичні лінії, які накреслив уже на початку літературної діяльності.
Він глибоко й широко розумів дійсність. Для нього традиція, неперервна нитка зв’язку історичних епох були такими ж складовими частинами його епохи, як революція, громадянська війна, НЕП, голод, будівництво майбуття. Але й це ще не все. Зеров-літературознавець, Зеров-культуролог мав виважену концепцію розвитку культури – в світовому маштабі. Він визнавав певну автономність духовної еволюції людства, намагався дослідити її закони, взаємовпливи різних течій, традицій. Він бачив внутрішню рівновагу і самозбалансованість цієї сфери дійсності й розумів, що її збагачення полягає в урізноманітненні, але через дотримання традицій. Нічого не з’являється випадково в космосі людського духу, все має свої причини і наслідки, висхідні й спадаючі лінії. Передуючи приміткам до розділу “Римляни”, він у “Камені” зі справдешньою зацікавленістю в розвитку радянської літератури писав про необхідність молодим поетам учитися в класиків поважному ставленню до техніки слова. Зеров точно спостеріг сиптоми хвороби, що згодом масово поширилася в нашому письменстві – провінційна сірятина, яка особливо небезпечна там, де ще не викристалізовано стійких традицій, де ще не так багато взірців, де технічний бік справи завжди виглядав другорядним поряд з тими суспільними потребами, що їх задовільняло слово. Все це повною мірою стосувалося молодого українського радянського письменства. Та й сьогодні, коли ми визнаємо штучно утворений низький престиж української літератури, слід повернутися до осмислення аргументів М. Зерова. У 20-х роках спримітизований, але вкрай зідеологізований вільний вірш як пошесть пройшовся по художньому смаку народу. У результаті – втрата інтонаційного різномаїття фрази, убогість словника, шаблонний синтаксис, брак економії слова, втрата національного колориту. Все це ми щедро пожали в 30 – 50-х роках, дещо дійшло й до наших часів, і все виправдовувалося чи не єдиним – нібито службою сучасності. Абсурдність таких уявлень М. Зеров намагався розтлумачити ще в 1924 році: “… Кілька слів про сучасність, що тільки про неї тепер говоримо і сперичаємось. Вимагаючи від поетів служби сучасному, чи ж з’ясували ми, що тільки лірик-імпресіоніст може дати нам відчуття тої хвилинної, щораз далі пересовуваної грані між минулим і майбутнім, яку, звичайно, звемо теперішністю; що поет-епік, беручись за свої великі й малі полотнища, неминуче пише про минуле, бо, як говорить один дотепний письменник, “поема вимагає певного віддалення, щоб затерало деталі”, і “гору можеш охопити поглядом тоді, коли стоїш оддалік од неї, а не тоді, коли на неї лізеш”.
Дата його смерті довгий час лишалася невідомою. Тепер вона з’ясована точно. Постановою трійки управління НКВС Леніградської області 9 жовтня
1937 року М. Зерову, П. Филиповичу, М. Вороному та Б. Пилипенку була при перегляді їхньої справи винесена вища міра покарання. Причини? Хто не це відповість? Розстріляли їх 3 листопада, точно в третю річницю похоронів Костика…
1
1
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Коротка біографія Миколи Зерова МИКОЛА ЗЕРОВ (1890-1937) Український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер “неокласиків”, перекладач Народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. Закінчивши Зіньківську школу, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, М. Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903-1908). У 1909-1914 роках – […]...
- Життя та творчість Миколи Зерова Життя та творчість Миколи Зерова Перекладач, учений, критик і поет, Закоханий в Еладу і поетів Риму, Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму Великий ерудит, природжений естет. Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет. Перекладав поетів світових перлини, Нещадно розбивав противників доктрини, І кожен рік міцнів його високий лет… В часи сваволі дикої, пітьми і зла, Коли […]...
- Життєпис Миколи Зерова Микола ЗЕРОВ Зеров Микола Костянтинович народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. (Мати Марія Яківна походила з козацького роду Яреськів з-під Диканьки). По закінченій Зіньківської школи, де його однокласником був славетний у майбутньому гуморист Остап Вишня. Зеров учився в Охтирській та Першій Київській гімназіях. […]...
- Біографія Миколи Зерова Микола Зеров (26 квітня 1890 – 3 листопада 1927) Визначний літературознавець пореволюцінної України, блискучий і відважний критик та полеміст, лідер славетної плеяди поетів, званої “неоклясиками”, першорядний майстер сонетної форми і незрівнянний перекладач античної поезії. Народився 26 квітня 1890 року у місті Зіньків на Полтавщині. Батько його Кость був учителем, також займав посади в системі народної […]...
- Біографія (2) Миколи Зерова Микола Зеров (1890-1937) Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер “неокласиків”, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії Микола Костьович Зеров народився в м. Зінькові на Полтавщині 14 (26 за новим стилем) квітня 1890 року. “Батько вчитель, потім – завідуючий городською школою, нарешті – 1905 року – інспектор народних шкіл, мати – з дрібного […]...
- Основні мотиви лірики М. Зерова Основні мотиви лірики М. Зерова Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у безсмертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму. Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних […]...
- Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров) Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров) Спадщина Розстріляного Відродження – то важлива і цікава сторінка нашої культури. 1937-1938 роки стали чорними роками в історії української літератури. Розпрощались з життям талановиті, віддані своєму народові люди. Замовкла поетична пісня М. Хвильового, С. Плужника, М. Вороного, М. Зерова, інших. Пісня обірвана, та звучатиме вона ще багато років, даруючи насолоду, […]...
- Закоханий у вроду слів (основні мотиви лірики М. Зерова) Закоханий у вроду слів, Усіх Венер єдину піну, Ти чародійно зрозумів І мідних римлян, і Тичину. М. Рильський Сучасникам у історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів. справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття і переходять в безсмертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму. […]...
- Мотиви лірики М. Зерова Вони повертаються до нас. Із небуття – у безсмертя. Так сьогодні досить часто кажуть про багатьох визначних діячів і митців української культури. На подібні теми пишуться твори на вступних іспитах, так називають свої дослідження науковці. Йде насамперед процес відновлення історичної, людської справедливості, спадкоємності культурних традицій. Серед багатьох таких імен – Микола Костьович Зеров (1890-1937). Уже […]...
- Василь Стус – Пам’яті Зерова ПАМ’ЯТІ М. К. ЗЕРОВА Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром, стрiчай, товаришу Хароне, з лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торують путь, уже й додому не вернуть, додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, колеса стукотять в христа, в вождя, в усiх божат i в мать i в перемать. Москва, гора […]...
- Життєпис Миколи Рудя РУДЬ Микола Данилович (1912-1989)Народився 9 травня 1912 року в селі Олександрівка Зачепилівського району в багатодітній хліборобській сім’ї. “Руді (по-вуличному Панкрати, прозвані так по імені мого діда, який після руйнації Січі осів між Ореллю і Берестовою), – пише Микола Данилович в автобіографії, – землі мали 8-9 десятин на 12 душ.” “Я закінчив досить успішно Зачепилівську семирічку, […]...
- Порівняльна характеристика образів Петра й Миколи (за п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”) І. П. Котляревський дуже багато робив для становлення українського театру, був директором професійного театру в Полтаві. Його п’єса “Наталка Полтавка” – перший драматичний твір нової української літератури, у якому реалістично змальовано життя народу, його побут, мрії і прагнення. “Наталка Полтавка” – це драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Серед позитивних […]...
- Хронологічна таблиця життя й творчості М. Зерова Літопис життя і творчості Миколи Зерова 1890 р., 26 квітня – народився в м. Зінькові в родині вчителя. 1898-1900 рр.- навчання в Зінківській 2-класній школі. 1900-1903 рр.- навчання в Охтирській гімназії. 1903-1908 рр.- навчання в Першій Київській гімназії. 1908-1914 рр.- студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської української студентської громади. 1912 р.- […]...
- Постать українського мислителя XVII століття в поемі І. Франка “Іван Вишенський” У світогляді І. Вишенського боролись погляди Релігійно-аскетичні і життєві, церковні і народні, Традиційні і сучасні. П. Попов. Франко увійшов в історію української літератури як геніальний поет, белетрист, драматург, історик, економіст, громадський діяч. Він своєю творчістю і багатогранною літературною та громадською діяльністю створив цілу епоху в історії української літератури. І скрізь, завжди і в усьому був […]...
- Трагічний вибір Миколи Хвильового Хай живе дух неспокою! В. Коряк Микола Хвильовий… Ось що писав про свого друга Володимир Коряк: “Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом – ніжний і сором’язливий, химерник і […]...
- Іван Вишенський – історична постать українського письменства І. Іван Вишенський – письменник-полеміст. (Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського. Він викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “вдасть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. До наших днів дійшло мало біографічних відомостей про відомого українського письменника-полеміста. Народився у середині XVI ст. у Судовій Вишні. […]...
- Творча спадщина Шевченка Реферат на тему: Творча спадщина Шевченка У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини […]...
- Поль Верлен – велична постать французького символізму Поль Верлен – велична постать французького символізму Поль Верлен – неперевершений поет-лірик, який з непересічною майстерністю розкриває у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, нюансів вражень та емоцій. У середині 60-х років ХІХ ст. Верлен разом з поетами Рембо і Малларме став засновником […]...
- Образ Миколи Джері в однойменній повісті І. Нечуя-Левицького Повість “Микола Джеря” закумулювала у собі найвищі письменницькі досягнення І. Нечуя-Левицького. Змалювання жорстокої дійсності кріпацтва, жахливі картини життя промислових найманців, темне, бідне, тваринне повсякденне життя – і на цьому тлі постають яскраві, світлі особистості, незламний дух українського селянина, здорова душа людини, яку можна вбити, але неможливо зігнути й примусити мекати, як вівцю. Микола Джеря – […]...
- Засади творчості Миколи Хвильового (1893- 1933) Справжнє прізвище – Фітільов. Народився в с. Тростянець (тепер Сумська область) в родині вчителя. Навчався в Богодухівській гімназії. Працював слюсарем у ремісничій школі, в канцелярії волосної управи с. Рублівка, брав участь у роботі місцевої “Просвіти”. У 1916р. пішов до війська, брав активну участь у громадянській війні, 1919 р. вступив до Комуністичної партії. З […]...
- Українське село 20-х років у п’єсах Миколи Куліша Микола Куліш – одна з найтрагічніших постатей української драматургії доби “розстріляного Відродження”. До кожного з наших корифеїв ми можемо прийти на могилу поклонитися, а Микола Куліш, востаннє обізвавшись з політичного ізолятора на Соловках 15 червня 1937 року, зник безвісті. Та не зникла драматична спадщина письменника. Зараз Микола Гурович Куліш повернувся до нас своїми творами, в […]...
- Творча доля Павла Тичини з погляду сучасника Його світ ловив – і спіймав. Євген Сверстюк Яскравою самобутньою зіркою постав Павло Тичина на небосхилі української літератури. Його поезія сповнена ніжним музичним звучанням, ритмом, який притаманний реаліям життя. Творчість Павла Тичини – одна з вершин української поезії. Митець належав до когорти талановитих поетів-модерністів свого часу. Про його творчість існують думки протилежного плану: одні критики […]...
- Трагічна доля Миколи Хвильового Могутня сила національного відродження 20-30-х років породила покоління патріотів з активною громадянською позицією, яке прийшло в українську літературу з палким бажанням змінити світ і піднести рідну культуру на світовий рівень. Серед найяскравіших літературних зірок – Микола Хвильовий, який став основоположником нової української літератури. Та як і багато інших прозаїків, Хвильовий прийшов у літературу закоханим у […]...
- Формування бунтарського характеру Миколи Джері під впливом кріпосницької дійсності У повісті І. С. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” зображено важке життя молодого парубка, який не міг терпіти несправедливих утисків панів, сміливо виступав проти всіх, хто кривдив селян. Бунтарська вдача Миколи Джері складалася поступово. Його обурює те, що селяни мають весь час працювати на панському лані, не встигаючи свій врожай зібрати. Несправедливість осавули, який може вдарити жінку-селянку, […]...
- Життя та творча доля Генріха Гайне Життя та творча доля Генріха Гайне І. Німецький період життя. 1. Генріх Гайне народився 13 грудня 1797 року в м. Дюссельдорф на Рейні, у родині купця. 2. Освіта Г. Гайне. (Навчання у французькому ліцеї, в торговельній школі; виучка у дядька-банкіра Соломона Гайне в Гамбурзі; навчання в університетах Бонна, Геттінгена, Берліна юридичних наук.) 3. Потяг до […]...
- Твір на тему: Князь Київської Русі Олег – історична постать Князь Олег був історичною особою. Про це свідчать документальні джерела: літопис “Повість минулих літ”, Новгородський літопис, хозарські та арабські документи. Він правив у Новгороді замість малолітнього сина Рюрика – Ігоря. Олег був або родичем Рюрика, або його воєводою. 882 року князь Олег об’єднав Новгородське князівство з Київським. Це сталося так. Князь привів своє військо під […]...
- Постать гетьмана Івана Мазепи очима двох слов’янських поетів (за поемами В. Сосюри “Мазепа” та О. Пушкіна “Полтава”) Гетьман Іван Мазепа – одна з найвеличніших і найтрагічніших постатей в українській історії. Образ Мазепи широко представлений у світовій літературі, малярстві, музиці. Про Івана Мазепу писали Вольтер, Байрон, Гюго, Рилєєв, Пушкін та багато інших зарубіжних і вітчизняних письменників, зокрема українські письменники й поети Тарас Шевченко, Михайло Старицький, Богдан Лепкий, Володимир Сосюра. Оцінки діяльності гетьмана в […]...
- Основні факти біографії Миколи Хвильового Основні факти біографії Миколи Хвильового 13 грудня 1893 р. в м. Тростянці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов. Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації. 1916 р.- фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів. 1917 р.- член компартії України, брав активну […]...
- Образ кріпака-протестанта Миколи Джері (за повістю І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”) І. С. Нечуй-Левицький – автор хвилюючої повісті “Микола Джеря”. Саме в ній він розповів про жорстокий час кріпацтва, показав боротьбу селян проти гнобителів. У селян виникало нестерпне бажання вирватися із жахливого пекла, на яке перетворилося їхнє життя. Молодим, красивим змальовує Нечуй-Левицький Миколу, головного героя повісті. Чорнявий, з чорними рівними бровами на засмаглому обличчі. Він був […]...
- “Висока честь: прийняти смерть за любий рідний край” (життя і творчість Миколи Вороного) Про життя видатного українського поета відомо небагато, адже він не залишив нам своїх спогадів, автобіографії. Збереглося лише декілька листів та 32 сторінки в учнівському зошиті, які Микола Вороний написав про себе на прохання О. І. Білецького. І та розповідь є чи не єдиним джерелом, з якого можна дізнатися про поета. Батько Вороного походив із селян, […]...
- Коротка біографія Миколи Вороного МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1938) Український поет-патріот, перекладач, критик, історик літератури, займався режисерською та акторською діяльністю, писав праці з історії національного театру, світової драматургії, активний громадський діяч. Микола Кіндратович Вороний (публікувався під псевдонімами Арлекін, Віщий Олег, Сіріус, Кіндратович, Микольчик) Народився 6 грудня 1871 р. в родині ремісника на Катеринославщині. Навчався Микола Кіндратович у Харківському реальному училищі, потім […]...
- Євген Гребінка. Байки у дитячому читанні. Творча особливість байок Реферат на тему: Євген Гребінка. Байки у дитячому читанні. Творча особливість байок. ЄВГЕН ГРЕБІНКА Є. Гребінка протягом майже двадцяти років брав активну участь в українському й російському літературному процесі. В історії нової української літератури йому належить помітне місце серед попередників Шевченка, в творах якого реалізм утвердився як певний художній метод. Народився він 2 лютого 1812 […]...
- Проблематика оповідання Миколи Хвильового “Я (Романтика) (3 варіант) Незвичайна постать Миколи Хвильового мала значний вплив на розвиток української літератури і суспільно-політичної думки всього XX ст. У 20-х роках минулого століття одним із популярних був стиль революційного романтизму, романтики вітаїзму, характерного для ранньої новелістики Хвильового. Будучи за світовідчуттям поетом-романтиком, мрійником, письменник щиро і божевільно повірив у “загірну комуну”, що мала принести його народу світле […]...
- Постать нового лідера мас (за оповіданням Володимира Винниченка “Салдатики!”) Постать нового лідера мас (за оповіданням Володимира Винниченка “Солдатики!”) Початок XX століття увійшов в історію України як “смутний час”, коли починалися селянські бунти, підпали й погроми панських маєтків, нових форм набирало політичне життя. Об’єктивним і уважним літописцем цього часу став Володимир Винниченко – активний політичний діяч і видатний письменник. Зі сторінок його ранньої прози постала […]...
- Життєпис Миколи Тимошика ТИМОШИК Микола Степанович – журналіст, публіцист, учений, літературний критик, видавець. Член Національної Спілки письменників України (з 2000), Національної Спілки журналістів України (з 1981). Перший лауреат премії імені Івана Огієнка (1995). Автор трьох монографій, а також понад ста наукових публікацій. Упорядник, автор передмов і приміток до книг: “Юнкорівський блокнот” (1990), “Українське питання”, в тому числі переклад […]...
- Творча індивідуальність поета Бориса Олійника (народився 1935 року) Народився на Полтавщині. Батько загинув на війні, матері доводилося важко працювати, аби прогодувати родину. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету. Працював у редакціях газет і журналів, а також у журналі “Вітчизна” та видавництві “Дніпро”. Поет. У його творах поєднався ліризм і громадянський пафос, традиції і новаторство. Автор замислюється над непростою долею […]...
- Твір на тему: Постать Кобзаря як втілення народного духу Постать Кобзаря як втілення народного духу Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю. Остап Вишня Доля карбувала його життя у формах трагічних. Думаючи про нього, згадуєш слова Стефана Цвейга, який казав, що світ розуму не знає оманливого поняття числа, і на його терезах один повсталий проти всіх може важити […]...
- Творча діяльність Олександра Довженка РЕФЕРАТ на тему: “Творча діяльність Олександра Довженка” СВІТ ДИТИНСТВА ТА ЮНАЦТВА Рід Довженків – з козаків ще від середини XVIII століття. Найстарший з відомих предків – Карпо Довженко, який з Полтавщини переселився до Сосниці. Далі йде прадід Тарас, за ним – дід Семен, батько Петро, у котрого було чотирнадцятеро дітей, з яких залишились лише двоє: […]...
- Біографія Миколи Дукина Микола ДУКИН ДУКИН Микола Володимирович народився 21 грудня 1905 року в Балаклії на Харківщині в сім’ї дрібного крамаря. За довідкою Балакліївської сільради, виданою в березні 1938 року на вимогу судових органів після арешту Дукина батьки його були куркулями, мали ліс і луг, а також крамницю та найманих робітників. Усе це після революції було відібрано, але […]...
- Велична постать Ярослава Мудрого в однойменній поезії О. Олеся за книгою “Княжа Україна” Старий плакат-календар “Знай наших!” висить на стіні у кімнаті моєї бабусі. Серед багатьох історичних постатей України на плакаті і портрет Ярослава Мудрого: суворе, рішуче обличчя, одежа в бойових обладунках. Який він, давній київський князь? Чому народ нарік його Мудрим? На ці питання дає відповідь Олександр Олесь у поезії “Ярослав Мудрий” з книги “Княжа Україна”. Поет […]...
Жіночe щастя в роматі хіба рeвуть воли.