Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський”


Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський”

У 1990 році І. Франко створює одну з найвеличніших своїх поем – “Іван Вишенський”.

Присвячена Агатангемові Кримському, поема ввійшла у збірку “Із днів журби”. Про сюжетну канву твору автор писав у передмові до окремого видання 1911 p.: “Основа поеми – печерне життя і смерть Вишенського – тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує Вишенський сам у заголовку свого останнього писання”.

Іван Франко багато років вивчав діяльність українського полеміста, його політичні погляди і моральні засади. У поемі він зобразив останній період життя Вишенського – час, коли він віддалився від мирської суєти і став монахом-печерником на горі Афон, тодішньому центрі православ’я, де невдовзі помер.

Драматична колізія поеми вимальовується не одразу, наростає поступово.

Монахи-схимники зреклися грішного світу й присвятили себе Богові.

Автор з великою художньою майстерністю передає драматичну і за суттю, і за формою сцену-діалог – прощання ігумена зі старцем і старця зі світом:

Вітер буйно дув від моря,

Бороду його й волосся

Розвівав, і він, притисши

Хрест до себе, швидко щез.

Цілу ніч вітер скиглив у скелях і заніс до печери сніжно-білі пелюстки вишневого цвіту. А надвечір посланці з України просять

святого старця повернутися і взяти участь у боротьбі з ворогами Вітчизни, підтримати оборонців хоча б своїм ім’ям.

Та Вишенський відповіді не дає, і посланці з України повертаються додому. Кличе їх старець “завернутись”, він “по-старому ще кохає Україну”, “решту їй життя віддасть… ” Але вже пізно. Коли сонце простягає від печери до моря свої промені, старець Іван стає на цю золоту дорогу.

Попри всю художню, символічну умовність зображуваного, в поемі превалює реальний, конкретно-історичний зміст цих подій. Змальовуючи в десятому розділі посольство до Вишенського з України, І. Франко використовує дійсний історичний факт, коли в 1621 р. представники православної общини, зібравшись у місті Луцьку, ухвалили послати до Константинопольського патріарха прохання, щоб повернути з Афону додому “преподобний мужей россов”, а між ними Івана Вишенського. Образи з твору Вишенського “Послання до єпископів” та інших І. Франко вкраплює в лист, який привезли схимнику земляки з України.

Після прийнятого рішення “просвітлення надійшло” і на Івана Вишенського:

Те, чого він ждав так довго,

Обдало його, мов легіт

Мов гармонія безмежна,

Райські пахощі святі.

І. Франко підкреслює рівнозначність двох частин одвічної антиномії “людина – суспільство”, розкриваючи соціальний і політичний сенс людського життя, органічно сплітаючи його з філософським розумінням призначення людини.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз твору до русі україни.
Ви зараз читаєте: Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський”