Іван Франко – Беркут
З укритого гнізда в скалистій десь щілині
З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині –
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,
І б’є важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: “де правда та? де ти, великий боже?
Всі зорі збігла я, атоми всі в природі
Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі”.
В блакиті він завис недвижний, розпростертий,
Мов над життям грізний, невпинний образ смерти.
Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,
Та чуєш, що він гнеть вниз вержесь
Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:
Таж над тобою тож завис беркут нестримний!
Він не хибне тебе, хоч як високо висить!
Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?..
Ось рушив він. Пливе без маху крил в блакиті,
Мов човник долі тче днів наших пасма скриті.
Спокійно колесить, знижаесь, знов зриваєсь,
За хмару криється, в лазурі розпливавсь.
Лиш острий крик його вістить, що він голодний!
Так в час тиші не раз прорветься плач народний.
І защемить в душах вельможних біль таємний,
Мов землетрясіння віщун, той грім підземний.
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що кров ти п’єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
За те, що так тебе боїться слабша твар;
Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!
І ось блищить мій кріс – ціль добра, вистріл певен,
І вбійчеє ядро під хмари понесе він.
І замість нести смерть згори на земне ложе
Ти сам спіткаєш смерть під хмарами, небоже.
І не як божий суд, але як труп бездушний
Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.
І не остатній ти! Нас є стрільців стосот:
І все, що звесь беркут, полоще кров’ю рот,
Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, –
Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.
А труп бездушний ми без жалю, без промови
Ногою копнемо й підемо дальш на лови.
22-24 мая 1883
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Захар Беркут (скорочено) – Франко Іван (1856-1916) (Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці) Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой… А. С. Пушкин І “Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині!” Сумно, що від втручання людини змінилася природа, змінилися й люди, які погрузли в “нужді та убожестві”. “Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються […]...
- Захар Беркут (дуже стисло/скорочено) – Франко Іван У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут – вже старий мудрий чоловік. Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. […]...
- Захар Беркут (більш стисло) скорочено – Франко Іван І Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями. Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні стріли, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром […]...
- Іван Франко – “Рад би я, весно, в весельшії нути… “ Рад би я, весно, в весельшії нути Радісним співом вітати тебе, В твоїй красі ненаглядній втонути, Злятись з тобою, забути себе. Рад би я яструбом плавать в блакиті, Травкою ніжною п’ятись з землі, Хвилею бурхать о скали розбиті, Мушкою гратись в вечірнім теплі, Вмерти, з життя розплистися на волю, В рідній землиці спочити від сліз, […]...
- Іван Франко – “І ти підеш убитою дорогов… “ І ти підеш убитою дорогов, Котрою день в день тисячі ідуть! І ти пониження й неволі путь Пройдеш, як другі, до кінця самого. Тепер ти ще боронишся, небого, Ще молодою кров’ю жили б’ють І свіжі думи сили додають, Та швидко опору не стане твого. В глиб звільна втягне тя багно гниле І в кров усіми […]...
- Іван Франко – Не надійся нічого Як ти могла сказати се так рівно, Спокійно, твердо? Як не задрижав Твій голос в горлі, серце в твоїй груді Биттям тривожним не зглушило ті Слова страшні: “Не надійся нічого!” Не надійся нічого! Чи ти знаєш, Що ті слова – найтяжчая провина, Убійство серця, духу і думок Живих і ненароджених? Чи в тебе При тих […]...
- Іван Франко – Молодому другові Чом головку ти схилив додолу, Спер на ручку скрань ту мармурову, А очима в далі десь блукаєш, Наче в далі доленьки шукаєш? Що завис на тобі сутінь суму? Що задумавсь, молоденький друже? Ой, не думай, голубе, ту думу, Бо та дума зрадливая дуже! Зразу сяє, мов сонце весною, Наливає світ увесь красою І чарує твоє […]...
- Іван Франко – Журавлі Понад степи і поле, гори й доли, Понад діброви, зжовклим листом вкриті, Понад стернища, зимним вихром биті, З плачем сумним, мов плач по кращій долі, Понад селища бідні, непошиті Хатки, обдерті і пусті стодоли, Понад люд темний, сумовитий, голий, Ви пливете по млистому блакиті. Куди? Куди? Чи в кращий край зелений, Залитий світлом, зіллям умаєний, […]...
- Іван Франко – Я не тебе люблю, о ні Я не тебе люблю, о ні, Моя хистка лілеє, Не оченька твої ясні, Не личенько блідеє. Не голос твій, що, мов дзвінок, Мою бентежить душу, І не твій хід, що кождий крок Відчути серцем мушу. Не ті уста, з котрих вже я Не вчую слова ласки, Не вид, в котрім душа твоя Виднієсь вся без […]...
- Іван Франко – Я не надіюсь нічого Я не надіюсь нічого І нічого не бажаю – Що ж, коли жию і мучусь, Не вмираю! Що ж, коли гляджу на тебе І не можу не глядіти, І люблю тебе! Куди ж те Серце діти? Усміх твій, неначе сонце Листя покрівля зелене, А з’їдає штучну краску – Смійся з мене! Я не надіюсь нічого, […]...
- Oй ти, дівчино, з горіха зерня… – Франко Іван Oй ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх – для мене […]...
- Іван Франко – Ой ти, дівчино, з горіха зерня Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх – для мене […]...
- Повість “Захар Беркут” – твір про героїчне минуле українського Народу (І. Франко) Іван Франко у повісті “Захар Беркут” звертається до сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування. “Захар Беркут” – героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван […]...
- Іван Франко – Не знаю, що мене до тебе тягне Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене, що все, Коли погляну на твоє лице, Чогось мов щастя й волі серце прагне І в груді щось метушиться, немов Давно забута згадка піль зелених, Весни і квітів, – молода любов З обійм виходить гробових, студених. Себе я чую сильним і свобідним, Мов той, […]...
- Іван Франко – “Весно, ох, довго ж на тебе чекати!..” Весно, ох, довго ж на тебе чекати! Весно, голубко, чому ж ти не йдеш? Чом замість себе до вбогої хати Голод і холод, руїну і страти В гості ти шлеш? Бач, уже май зачинаєсь! О маю, Чом же мерцем ти приходиш на світ? Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов’янії хмари вкривають Весь […]...
- Іван Франко – Якби знав я чари, що спиняють хмари Якби знав я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари, Що ламають пута, де душа закута, Що в поживу ними зміниться отрута! То тебе би, мила, обдала їх сила, Всі би в твоїм серці іскри погасила. Всі думки й бажання за одним ударом. Лиш одна любов би вибухла пожаром, Обняла б […]...
- Іван Франко – Три долі З таємної безодні небуття Маленьку іскорку, людськую душу Покликано до земного життя, На земні радощі, на земную катушу. Вона летить, мов зірка тая, Що з неба в безмір улітає, – Та ось спинилась на момент; В півшляху три богині-долі Її стрічають, щоб по волі Їй на дорогу дать презент. І мовила одна: “душе щаслива, Даю […]...
- Іван Франко – Пісня і праця Пісне, моя ти сердечна дружино, Серця відрадо в дні горя і сліз, З хати вітця, як єдинеє віно, К тобі любов у життя я приніс. Тямлю як нині: малим ще хлопчиною В мамині пісні заслухувавсь я; Пісні ті стали красою єдиною Бідного мого, тяжкого життя. “Мамо, голубко! – було налягаю. – Ще про Ганнусю, шумильця, […]...
- Іван Франко – “Мій раю зелений… “ Мій раю зелений, Мир-зіллям маєний, Стелися круг мене В далекую даль! Пречудний спокою, Витай надо мною. Святою рукою Прогонюй мій жаль! Як сонечко сяє! Як вільно гуляє По вільному краї Мій погляд кругом! Луги за ланами, Село між садами І мир між хатками, Спокій над селом. А люди щасливі, Брати мов зичливі, На прадідній ниві […]...
- Іван Франко – Сікстинська Мадонна Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник, що без серця дрожі В твоє лице небесне глянуть може, Неткнутий блиском твої красоти? Так, ти богиня! Мати, райська роже, О глянь на мене з свої висоти! Бач, я, що в небесах не міг найти Богів, перед тобою клонюсь тоже. О бозі, духах мож ся […]...
- Іван Франко – Олі Коли часом на вулиці побачу Вдову убогу, сиротя мізерне, Що к мені руку простяга жебрачу, В німім благанні очі к мені зверне, Тремтить в лахмітті, босе, на морозі, Сльотою бите й гордуванням ситих, – Огнем на серце капають ті сльози, Той жаль голодних, нищих і невкритих. І думаєсь мені: “Недовго, може, Коли мене важка прийме […]...
- Іван Франко – К. П Гарна дівчино, пахучая квітко! Оком і словом стріляєш ти мітко! В серця чутливий потайник укритий – Хто тебе бачить, той мусить любити. Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово: Світ і життя ти береш поверхово, Мислиш, хто спів твій полюбить і очі, Той вже нічого на світі не схоче. Сли для очей і для пісні […]...
- Іван Франко – Моя любов Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак Любові, щирості, спокою. Вона так гарна, а проте Так нещаслива, стільки лиха Знесла, що квилить лихо те В її кождіській пісні стиха. Її пізнавши, чи ж я міг Не полюбить її сердечно, Не відректися власних втіх, Щоб їй віддатись доконечно? А полюбивши, […]...
- Іван Франко – Тетяна Ребенщукова Старці і книжники грізно накинулись Каменувати тебе: Всіх їх некритая, непідсолоджена Правда по серці скребе. Горе сердечнеє, людське, великеє Серць їх не ткнуло брудних; Те лиш їх гніває, чом так без страху ти, Прямо стаєш перед них? Чом так покірно, так тихо, так прямо ти Йдеш, куди серце веде, Йдеш не на розкоші, йдеш, хоч […]...
- Іван Франко – Ляхам І що ж, що ми з вами братались? Все-таки ми в дурнях остались. Було колись волі доволі Для нас і для вас на Вкраїні. І хліба доволі на полі. Лиш жити б та бути донині. Та біс підкусив вас “брататись”, Братерство ж навпак повернути: Над братом панами остатись, В ярмо його шию пригнути. І що […]...
- Іван Франко – “Ужас на Русі” Лихо, сусідо! Ой горе нам, свату! Світ вже кінчиться! Вже буря гуде! Чув ти? На нашу нещасную хату, Кажуть, страшенная змора іде. Десь проявились якісь нігілісти – Кажуть, що се людоїди, хотять Русь нашу, матінку, з кашею з’їсти, Перевернути теперішній лад. Все перевернуть униз головами: Учні професора стануть навчать, А як азбуки не вміє – […]...
- Іван Франко – Чого являєшся мені Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені Усні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із […]...
- Іван Франко – N. N. (“Виступаєш ти чемно, порядно… “) Виступаєш ти чемно, порядно І говориш розумно і складно, І лице твоє гарне та ясне – Заглядиться дівча не одно, – Та мене щось відтручує власне, І смутить, і тривожить воно. Все здається мені, що налитий Ти сльозами і кров’ю селян, Що людською ти кривдою ситий, Що твій батько – дерун і тиран, За життя […]...
- Іван Франко – Ідилія Давно було. дітей маленьких двоє, Побравшися за руки, по квітчастих Лугах підгірських, стежкою вузькою Поперек нив, в жарку літнюю днину Ішли з села. Старшенький хлопчик був – Біловолосий, з синіми очима, З конем вербовим у руці. У нього За пазухою добрий кусень хліба І квітка на кайстровім капелюсі. А дівчинка вела його за руку, Хоч […]...
- Іван Франко – “Зближаєсь час, і з серцем, б’ючим в груди… “ Зближаєсь час, і з серцем, б’ючим в груди, Я вирвуся, щоб бачити тебе, Порвати пута фальші і облуди, Що тисне нас і по душі скребе, Пробить стіну, котрою людська злість Нас, друже мій сердечний, розділила, Не знаючи, що в наших серцях сила, Котрої ржа упідлення не з’їсть. Зближаєсь час, і, радісно тремтячи, В твої обійми […]...
- Іван Франко – Поєдинок Клубами вився дим. Ревли гармати, Свистіли кулі, мов незримі змії, Сичали, вились, лускали гранати. Красили землю струги кров’янії, І рвались серця, повні сил, відваги, В крові тонули тисячні надії. Униз валились найпишніші стяги, Валились трони, що ще вчора, певно, Й не думали дожити до зневаги. В ряді борців, заляканий смертельно, Блідий, в знесиллі, пилом весь […]...
- Іван Франко – Наймит В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга – Так бачу я його; Нестаток, і тяжка робота, і натуга Зорали зморшками чоло. Душею він дитя, хоч голову схилив, Немов дідусь слабий, Бо від колиски він в недолі пережив І в труді вік цілий. Де плуг його пройде, залізо де розриє Землі плідної пласт, Там незабаром […]...
- Іван Франко – Рідне село І знов я бачу тя, село моє родинне, Як бачив тя тоді, коли життя дитинне Плило, немов малий потічок серед трав, Що в’єсь несміло між дрібними камінцями. Дрібних утіх і я тут зазнавав, Задля дрібних гризот лице росив сльозами. Тоді цікаво ще на світ я поглядав, Не знав, що далі там, за твоїми хатками, За […]...
- Іван Франко – “Ми оси, ми оси!..” Ми оси, ми оси! Хто любить приноси, Хто любить чуже До себе горнути, Хто голих стриже, Хто вміє тягнути З робучих людей Остатнюю свитку, Сирітських дітей Здирає, як липку, Хто надто турбуєсь Сусідським добром, Нехай нас пильнуєсь, Бо тнемо жалом! Ми оси, ми оси! Хто кльоцом і досі Чапить у багні, Освіти лякаєсь, Сучасні огні […]...
- Іван Франко – О. О “Сумоглядні ваші співи, Все лиш горе та неволя, Мов нема ніяких цвітів Крім будяччя серед поля. Чорним вкривалом жалоби Ясне небо ви закрили, В людських серцях горе, злобу Й зопсуття лиш ви відкрили. Зависті пожар зловіщий Серед люду ятрите ви, Замість радощів, любові – Всіх до бою зовете ви. Брудом буденним сплямили Чисту красоти святиню, […]...
- Іван Франко – Сідоглавому Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака. Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, – Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала. Ти, брате, любиш Русь, Як любиш добре пиво, – Я ж не люблю, як жнець Не любить спеки в […]...
- Іван Франко – Товаришам І вас зі своїх зборів проженуть Старих порядків лицарі гордії, Ім’я і діла ваші прокленуть І крикнуть: “Зрада! Пагубнії мрії!” І вашу добру славу оплюють Брехнею, й вас полічать між злодії, Отрутою, замучених, напоять, Надії ясні жовчею затроять. На суд потягнуть вас, начинять вами Всі тюрми, все покличуть проти вас – Людей і бога. ділом […]...
- Іван Франко – Автограф № 214 Ой, зле, сусіде! Лихо нам, свату! Тяжко на світі дихати вже! Чув ти? На нашу бідную хату, Кажуть, страшная змора іде! Десь появились злі нігілісти… Кажуть, неначе вни-то хотять Русь нашу матір з кашею з’їсти, Перевернути весь старий лад! Все-ді поставлять горі ногами: Хлопці будуть-ді вчителя вчить, А як не вміє, далі різками, Як він […]...
- Іван Франко – Супокій Супокій – святеє діло В супокійнії часи, Та сли в час війни та бою Ти зовеш до супокою – Зрадник або трус єси. Бо коли народи в згоді Враз працюють, щоб природі Вирвать тайну не одну, В тьму життя влить світла досить, – Горе тому, хто підносить Самовільную війну. Та коли в робучу пору В […]...
- Іван Франко – Анні П Дівчина встала рано-рано: “Піду я в поле, мамо, мамо! Піду я в поле до роботи, Золоту пшениченьку полоти. Годі сидіти дома тута: Глушить пшеницю хопта люта; Бур’ян буяє рісно-рісно, За ним пшениці тісно-тісно; Повій плететься геть на диво, Хилить пшеницю криво-криво”. “Рано ще в поле, доню, доню, Зимнії роси в полю, в полю! Зимнії роси, […]...
Ібсена вважають засновник новоi европейськоi драматургіi.