Микола Хвильовий – Біографія

Микола Хвильовий (*1 (13) грудня 1893, Тростянець – †13 травня 1933, Харків) – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Микола Хвильовий
(1893 – 1933)

Микола Хвильовий – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників поре – волюційної української прози.

Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (сьогодні райцентр Сумської області). Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах, з 1921 р. – жив і працював у Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій – “Г арт”, В АПЛІТЕ, “Пролітфронт”.

Цикли памфлетів Миколи Хвильового – “Камо грядеши?”, “Думки проти течії”, “Апологети писаризму”, – а також полемічний трактат “Україна чи Малоросія?” сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925- 1928 рр.). Ці публіцистичні твори (а також його роман “Вальдшнепи”) викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Центральною для Хвильового – полеміста та публіциста – була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: “Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Річ у тім, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми”.

Перші поетичні збірки Миколи Хвильового – “Молодість” (1921 р.), “Досвітні симфонії” (1922 р.), поема “В електричний вік” (1921 р.), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, отримали доволі високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремоь кевич), але якнайповніше свій талант Микола Хвильовий розкрив у жанрі новели чя (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним або імпресіоністичним заба

Збірка його прозових творів “Сині етюди” (1923 р.) стала якісно новим етапом у гочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центрально” манери Миколи Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з, історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. У людській масі, у вирі люційних подій письменник виокремлює найперше людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення.

Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Для Миколи Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози – це ознаки його лірико-орнаменгальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає авторові радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, “українському буржуазному націоналізмі”, “намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської”.

В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, на знак протесту проти арешту М. Ялового, Микола Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 р.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Микола Хвильовий – Біографія