Олесь Гончар – Воєнні злочинці


Коли з’являються вони
У хроніці в кіно,
Простягши руки в кайдани,
Що ждали їх давно,

І запобігливо роти
Їх кривляться в оскал, –
Тоді, дотлівши, всі гноти
Рвуть динамітний зал…

1 зал реве од всіх болінь
Невиболілих ран.
Зненависть різних поколінь
Б’є в зляканий екран.

Мов запускають гармаші
Туди важкий метал.
Й боїться глянути фашист
З екрану в грізний зал.

В цей вечір вийди на майдан,
На Ержебет-корут.
Весь Пешт, як грізний океан.
Їх вимага на суд.

Тому, що твій продажний слід
Аж у Берлін проліг,
Тому, що хоче інвалід
Безногий власних ніг.

Тому, що скручені мости
В дунай упали з круч.
Втікаючи, недавно ти
Зірвав їх власноруч,

Вирує місто – трибунал,
З ру’ін, як прокурор,
Підвівшись, оглядає зал
Розгніваний собор.

І сад, де голод посадив,
Замість квіток – боби,
І діти, що ти їм пошив
З ерзацу вже торби, –

Сьогодні все кричить: суди,
Спали проклятий слід,
Що, мов гадюка чорна, ліг
З дунаю на Берлін!

Спали, ніколи щоб не міг
Вже повернутись він,
Щоби не сохли матері,
Щоб не вмирав тут сміх.

1945, Будапешт



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У високій тополі вірш.
Ви зараз читаєте: Олесь Гончар – Воєнні злочинці