Павло Глазовий – Моя шахта

Любим моїм землякам –
Криворіжцям

Мені хоч очі зав’яжіть,
Я і вночі знайду
Старий кар’єр, де батько мій
Довбав колись руду.
Я змалку знав, які важкі
Вкладаються труди,
Щоб крізь каміння і жорству
Пробитись до руди.
Серед кар’єрів і копрів
Дитинство прогуло,
Я став поетом, і мене
В глибини потягло.
Я пробивався крізь нудьгу,
Сипучу і тверду,
І сміху поклади шукав,
Як золоту руду.
Іде продукція моя
Повільно “на-гора”,
А пильні критики стирчать
Біля мого копра.
Один говорить: – Це – руда. –
А другий каже: – Ні! –
А ще якийсь свої гріхи
Приписує мені.
Я їм сказав би: злазьте вниз
Та спробуйте довбать.
Це вам не те, що вказівки
З порадами давать.
Одне – трудитися вгорі,
А інше – в глибині.
І ще таке сказати їм
Хотілось би мені:
– Якщо руда – нехай мій сміх
Видзвонює, мов сталь,
А не руда – то не біда
І не великий жаль.
На другу зміну стане хтось,
Коли я геть піду,
І краще видасть “на-гора”
Ту золоту руду.
Нехай то буде мій земляк,
Простий шахтарський син,
Що сміх добуде не з верхів,
А з трудових глибин.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Глазовий – Моя шахта