Трагічна доля поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри

Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.

Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум’яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці посилав свій голос:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття:

Свою Україну любіть,

Любіть її…

За неї Кобзар наш карався, мучився, страждав, але не каявся. Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру – автора чудової поезії “Любіть Україну”.

Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і В. Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, школах і вузах… І всюди – з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам – особливо вірш “Любіть Україну”.

І раптом – наче виляск нагая – стаття у “Правді” “Проти ідеологічних перекручень у літературі”. Нею наче ножа загородили поетові у спину. У статті шельмувався один-єдиний вірш Володимира Сосюри – “Любіть Україну”.

Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Віталій Коваль розмірковував: “Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях… дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю”.

Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і радості мить,

Любіть у годину негоди!..

Ми бачимо її “в світі єдину, одну”, в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра – в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці під мирними блакитними небесами.

Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою, –

І вічні ми будемо з нею.

Пощезли хулителі і брехуни, наклепники і кон’юнктурники, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом: “Любіть Україну!”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Трагічна доля поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри