Трагічні картини важкого минулого українського народу (за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)


РЕФЕРАТ
На тему:
Трагічні картини важкого минулого українського народу
(за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)
У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам’ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури.
Ім’я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах – єдність характеру і слова.
Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах “Маруся Чурай”. Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.
До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О. Шаховського “Маруся – малоросійська Сафо”, драми українських митців Г. Бораковського “Маруся Чурай” – українська піснетворка”, М. Кропивницькрго “Дай серцю волю – заведе в неволю”, М. Старицького “ОЙ не ходи, Грицю”, поеми Л. Боровиковського “Чарівниця”, С. Руданського “Розмай”, драматичну поему В. Самійленка “Чураївна”… Та в усіх цих творах

розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б. Хмельницького Україну. Ліни Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про “Марусю Чурай” Ліни Костенко І. Дзюба найвищої думки; “Маруся Чурай” нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається “сам із себе” за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням. Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: “Маруся Чурай” Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу… Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як “Маруся Чурай”, значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова – воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу”.
Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Т навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами (“А що, якби знайшлася хоч одна… “), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.
Від картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковник Пушкар, гонець-запорожєць, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст.
Авторка не ідеалізує українців, але й не змальовує їх як народ, роз’єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи “теорію єдиного потоку” української нації (за Михайлом Грушевським).
Як справжній художник, Ліна Костенко не розставила відразу своїх героїв по відведених сюжетною канвою місцях, а виписала їх у русі, розкриваючи складне взаємопереплетіння розвитку особистісного і громадянського. Так, поволі втрачаючи своє “я”, відрікаючись від нього в ім’я достатку (та й то не заради самого достатку, а задля того, щоб вижити), гине Гриць і як громадянин. Недаремно козак, посланець гетьмана до полтавського полку, дізнавшись, за що судять Марусю, пропонує “врядові” пошукати закон не про вбивство, а про зраду: “Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!” Це – дуже істотний акцент. Вчинок людини вимірюється не тільки побутовою, але й соціальною міркою. І знаменно, що ці слова належать саме запорожцю (порівняймо з роздратованим вигуком Горбаня: “Отож жінок і не пускають в Січ”). Козацька сила не лише в обов’язку боронити Україну, а й у єдності громадянського та особистого. Як опора людського існує світ гідності (Гриць про Івана Іскру: “Він,- каже,- гордий. З ним не звариш каші”; Бобренчиха про Марусю: “Пісні у неї – то велика туга, а серце в неї горде і трудне”). Симптоматично, що саме почуття власної гідності найбільше не в пошані в антагоністів козацького лицарства. А якраз цей шляхетно-волелюбний стан поетеса протиставляє канцелярсько-бюрократичній машині, якою намагаються вичавити з людини все горде, підкорити її поведінку приписам, далеким від народної моралі, що уособлюється в романі нормами співжиття козацької республіки – Запорожжя. “Полтава карає співця”,- скаже Іскра в похідному наметі, хоча й розуміє, що зараз ідеться про долю краю, а він “про чиєсь гам одненьке життя”. Гетьманові не байдуже й “одненьке життя”, адже це – славне минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це – пісні Марусині, які не тільки звучали вчора, співаються сьогодні, а й підуть у майбуття.
… Щоб урятуватися від незвичайно нестерпного болю, приготувала Маруся Чурай собі гіркий келих трунку. Він минув її. Але доля піднесла ще один келих гіркоти, який хоч фізично й не рятує вже хвору на сухоти дівчину, але оживляє її душу, що знову відкрилася назустріч і людській біді, і красі життя. Скасована угода про перемир’я зі шляхтою, Україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з її, Марусиними, піснями вирушає в похід Полтавський козацький полк:
Цвіте земля, задивлена в свободу.
Аж навіть жити хочеться мені.
А ще зовсім недавно чого бажала вона, пригнічена зрадою й смертю коханого, ганьбою прилюдного, неправедного судилища? Небагато:
Останні дні вже якось перебуду.
Та вже й кінець. Переночую в смерть.
Цей спасенний келих гіркоти мусила випити легендарна піснярка, щоб навіки залишитися в пам’яті народній своїм очисним болем, своїми ліричними витворами, круто замішаними на гіркій сльозі та незламній силі духу.
Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафіксовано її ім’я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Шаховського “Маруся – малоросійська Сафо”. На сьогодні такого манускрипту ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі, мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона – співець і громадянин – тривожить сьогодні нас, у XX столітті. А на оте не раз чуване – “Причому тут пісня?” – вже відповів свого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: “Раби на розум і на вдачу”. Не вони творять життя, не вони залишаються в історії. Це ще раз підкреслив великою силою художньої виразності й переконливості історичний роман у віршах Ліни Костенко.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Брюховецький В. С. Ліна Костенко. – К.: Дніпро, 1990.
2. Зозуля С. І. Сучасний класик – Ліна Костенко // Українська мова та література. – 1997. – №48.
3. Костенко Л. Вибрані твори. – К., 2002.
4. Костенко Л. Маруся Чурай. – К., 2003.
5. Літературна енциклопедія. – К., 2000.
6. Лепчук А. С. Самобутність творчості Ліни Костенко // Українська мова та література. – 2000. – №11.
7. Кислий Ф. С. Українська література.
8. Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. – К.: Український письменник, 1993
9. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Книга третя.- К.: Рось, 2000.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір який шлях обрати людині.
Ви зараз читаєте: Трагічні картини важкого минулого українського народу (за романом Л. Костенко “Маруся Чурай”)