Художня правда п’єси Івана Карпенка-Карого “Хазяїн”

Художня правда п’єси Івана Карпенка-Карого “Хазяїн”

Творчість Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) слушно вважається найвищим досягненням української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століття, бо в ній геніально переплелись вірність життєвій правді і висока художня майстерність митця. Він уважно спостерігав за процесом розвитку економічного та соціального становища в Україні кінця ХІХ століття, коли повновладними господарями ставали поодинокі ка-піталісти-аграрії, що жорстоко експлуатували десятки тисяч сільських пролетарів. Такі спостереження лягли в основу комедії “Хазяїн”, що була написана 1900 року. Минуло століття від дня її появи, але ця п’єса і сьогодні примушує замислитися читачів та глядачів над сенсом людського життя, нелегким утвердженням усього нового, над особливостями людської психології. Щодо мене, то я читав “Хазяїна”, ніби приміряю чи його до нашого часу: окремі сцени нагадують картини буття сьогодняшніх українців – “хазяїнів”.

Перш за все, мене цікавило, що є основою моралі Пузиря та йому подібних? Відповідь мені він дає сам: “З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлося тягнути – тягни!” Всіма його вчинками керує лише корисливість; “хазяйським колесом” називають економи поміж собою систему господарювання Пузиря, яке “так крутиться: одних даве, а другі проскакують!” Але перших – набагато більше, їх тисячі лише на землях Пузиря, вони не можуть поки що оборонятися та протистояти хазяїнові, який є втіленням зажерливості та цинізму. З неперевершеною майстерністю розкриває перед читачем Карпенко – Карий гірку правду тогочасного буття, коли збагачення жорстоких і нікчемних “хазяїнів” супроводжувалося тяжким стогоном сотень і тисяч трудящих людей, їхніми сльозами, потом і кров’ю.

Та не можна без кінця терпіти панування тупих і жорстоких Пузирів. Поки що вибухає лише поодинокий бунт, перший камінь летить у голову одного з експлуататорів. Поки що “пузирі” не поступаються нічим. Але життя змусить їх змінитися, переродитися, інакше народна ненависть зітре “хазяїна” з лиця землі.

На мою думку, в образ Пузиря, в саму назву “Хазяїн” Карпенко – Карий заклав і певний позитивний смисл. По-перше, Пузир – дійсно хазяїн (слід зауважити, що працьовитість і дбайливе ставлення до господарства – традиційна риса характеру українця). Він – не марнотрат, рахує кожну копійку, бо добре обізнаний у фінансових справах. Пузир – працьовита, ділова людина, тому я сприймаю його господарські здібності як передові на той час, навіть необхідні, бо вони сприяють оновленню суспільства. Хіба не з цих “хазяїнів” вийшли тогочасні Харитоненки та Терещенки, що стали позитивною силою та економіч ним рушієм того періоду, коли Україна ліквідувала пережитки феодалізму і переходила до капіталізму?

Але все ж таки важко погодитися з частково позитивним сприйняттям образу Пузиря, бо ніякими об’єктивними процесами не можна виправдати хижацьку натуру пузирів. Без культури, гуманізму, цивілізованих прийомів господарювання вони недовго протримаються як справжні хазяїни – історія це доводила неодноразово.

Я думаю, що в наші дні ця п’єса зазвучала поновому актуально, і нам слід з великою увагою прислухатися до слів автора та персонажів.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Художня правда п’єси Івана Карпенка-Карого “Хазяїн”