Гуманізм новел В. Стефаника



Про що б не писав Василь Семенович Стефаник, у центрі розповіді. завжди виступає людина з її проблемами, думами, переживаннями і прагненнями. Усі герої Стефаника, як говорив Марко Черемшина, або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьовані, або безнадійно нещасливі. Справді, багато безнадій у житті його героїв. Але багато й такого, про що’не соромно розповісти усьому. світові: дивіться, це – мій народ. Він, може, і вбогий, і нещасливий нині, але він є, живе за своїми духовними законами у злагоді з власною

совістю, живе й працює на землі. Чи була вона ласкавою до нього, та земля? Пригадаймо, як порається біля неї Іван Дідух із новели “Камінний хрест”. Усе життя своє – довге трудове життя селянина-трудівника – уклав у цю землю Іван. Загнула його робота фізично, але певен він був, що праця усе переможе: “Але доки ні ноги носє, то мус родити хліб!” І зрештою хіба ми любимо землю за щось? Любимо, бо інакше й бути не може. Саме вміння працювати на землі, розуміння її диктували й основи моралі селянина. Цінують люди і працьовитість, і чесність, і порядність, і доброзичливість. Не випадково ж запросив до
себе Дідух усе село, прощаючись перед від’їздом у далеку Канаду. У розповіді про історію життя Івана Дідуха відтворилися найяскравіші риси ментальності українського народу, саме ті, що зрозумілі усім людям. Здатність долати працею усі перешкоди, терпіти скруту, холод і бідність, але залишатися людяним, відкритим цінують односельці Івана. У нього багато друзів, бо він зберіг у серці тепло до людей, пошану до кожного сусіда, намагаючись жити по совісті. Так само мислить і герой оповідання “Сини” Максим. Особисте горе ніби відділило зовні його від людей, але нема у його серці зла. Попри традиційні моральні забобони щодо шлюбу і дітей, мріє він про те, щоб у цьому світі залишилося дитя від його синів. Хай хто скаже, що грішне таке позашлюбне кохання, але для нього головне не це. По-іншому розуміє він цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній. Головне – то саме життя, найвища цінність на землі.

Читаючи новели В. Стефаника, припадаєш до чистої криниці народної моралі, пройнятої любов’ю до людини, пошаною до всього живого на землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Яким я уявляю майбутнє нори.
Ви зараз читаєте: Гуманізм новел В. Стефаника