Квазісудження

Квазісудження (польськ. quasisad, від лат. quasi – ніби, майже, немовби; sad – висловлення, думка, судження) – тип висловлення в літературному творі, найпростішим зразком якого є речення такої структури, як S є Р, або вислів типу: “існує S”. Незважаючи на те, що такі висловлення мають форму пізнавальних суджень у логічному сенсі і стосуються об’єкта з позалітературної дійсності, в літературному творі вони є позірними судженнями і стосуються позначуваних об’єктів інакше, ніж у науковій праці чи в урядовому документі. Вони не є автентичними

пізнавальними судженнями, які виражають правдиві чи фальшиві думки про дійсність; єдина їх функція – приховати наявну у творі літературну фікцію і навіяти читачеві переконання, що він має справу не з домислом, вигадкою, а з правдивими фактами. Наявність у літературному творі К. не заперечує і не виключає появи в ньому автентичних пізнавальних суджень, які відносяться до фактів з-поза сфери літературної фікції, наприклад, до достовірних історичних подій чи географічних реалій. Одначе наявність К. вказує, що зображений у літературному творі світ наділений особливостями фікції і з огляду на це має своєрідний злагоджено цілісний характер, організований, впорядкований за певними принципами. К. разом з іншими чинниками формують і визначають цей світ. Творцем теорії К. в художній літературі був польський філософ і теоретик літератури Р. Інгарден.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Москаль-чарівник скорочено.
Ви зараз читаєте: Квазісудження
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.